«Сидіти вдома - програшна стратегія», - Спартак Суббота

«Сидіти вдома - програшна стратегія», - Спартак Суббота

StudyDive


Ви просили - ми зробили! StudyDive розпочинає цикл інтерв’ю із нашими та вашими найбільш улюбленими лекторами.

Сьогодні говоримо зі Спартаком Субботою, психоаналітиком, лікарем-психіатром, кандидатом психологічних наук та незмінним лектором Психологічного клубу. 

Про психологію, навчання й новий проект Спартака читайте в нашому інтерв’ю! Буде цікаво 😊

🔷 Чому Ви вирішили ділитися знаннями y форматі психологічного клубу? Чи вважаєте Ви це «навчанням»?

Долучитися до «Циферблату» мені запропонувала Женя Смірнова, яка займалася організацією подій у просторі. Спершу Психологічний клуб проводив інший психолог. Прочитавши кілька лекцій, він відмовився через замалу кількість клієнтів і відсутність мотивації розвивати цю справу. «Циферблат» шукав заміну, і я погодився на пропозицію. Сказав тоді, що працюватиму для будь-якої аудиторії: і для занадто маленької, і для дуже великої. Першу лекцію відвідали всього 8 людей (до речі, у форматі клубу така, доволі невелика кількість студентів, доволі зручна), але з кожною зустріччю їх приходило все більше й більше. Наразі Психологічний клуб відвідує близько сотні людей щоразу.

Це не новий формат. До нас уже були намагання організувати щось подібне, але оскільки події відбувалися доволі нудно, то й успіху вони не мали. Ми ж почали вдаватися до більш інтерактивного способу навчання такого, як дискусія. Наш освітній проект передбачає взаємодію з іншими людьми. Є такі, що познайомившись на Психологічному клубі, одружилися, а хтось уже й дітей чекає 😊

Окрім дискусій, намагаюся організовувати ігри клубу: заохочую людей збиратися разом; грати в настільні ігри, пов’язані з психологією. На самих же лекціях я не «нагружаю» людей сухою науковою інформацією, а використовую елементи гумору, залучаю слухачів до близького контакту: розмови під час кава-брейків, можливість написати мені після події й завжди (!) отримати відповідь.

🔷 А що Вас мотивувало й мотивує передавати свої знання іншим?

Якщо коротко — психоедукація. Важливо, щоби люди розуміли, що в психології варто вдаватися лише до тих методів, які мають суттєву доказову базу. Останнім часом я стикаюся й навіть конфліктую зі спеціалістами, що працюють в інших напрямах, з іншими технологіями, які не мають жодного наукового підґрунтя. Саме через це невтомно пропагую схема-терапію, когнітивно-поведінкову терапію, EMDR. У цих методів є величезна низка досліджень, які доводять їхню ефективність. Моє завдання — доносити до людей по-суті «суху», виключно наукову інформацію, трохи розбавлену гумором та дружньою атмосферою.

Мене мотивує, насамперед, психологічна компетенція людей.

🔷 Психологічний клуб відбувається щочетверга, і це вже сформувало в людей (зокрема, постійних слухачів) звичку отримувати нові знання. Власне, наразі life long learning — це новий чорний. Чому ця тенденція почала набувати такого поширення? Маєте якісь гіпотези з цього приводу?

Ця «звичка» з’являється не у всіх. Я часто використовую елементи гумору, часто чорного, а його не всі розуміють. Правду кажучи, у мене немає мети залучити величезну аудиторію. Хай краще буде маленька, але складатиметься вона з тих людей, яким цікаво і які мене розумітимуть.

Що виробляє в моїх слухачів звичку навчатися? Взаємодія. І не лише з лектором, а й з іншими учасниками дискусії. До речі, я прихильник подій із перервами, незважаючи на їхній формат. Звісно, лектори хочуть подати якнайбільше інформації, але чи можуть сприймати її слухачі впродовж 2–3 годин? Я ж вважаю, що в цьому випадку less is more.

Цікавий факт — іноді на Клубах роботодавці знаходять собі працівників. Якщо людина ходить на подію регулярно, ставить глибокі питання, поводиться активно — відповідно, вона свідома і прагне до розвитку. Роботодавці помічають це і пропонують вакансію.

До слова, Психологічний клуб — не єдине місце, куди можна ходити. Варто відвідувати різного роду заходи, навіть «другосортні», щоби відчути різницю і зрозуміти, що тобі до душі, а що точно не твоє.

Скажу так: ходити на будь-які заходи корисно, сидіти вдома — програшна стратегія.

🔷 А як виробити звичку навчатися й чи можливо це?

Якщо ми хочемо виробити звичку — у нас повинен бути запит. Тобто, запит породжує звичку! Найперше це стосується якраз царини освіти. Наприклад, людина ходить на події, тому що хоче дізнатися нову інформацію, поспілкуватися з цікавими людьми — це запит. Однак, коли слухач приходить, не знаючи чого конкретно хоче, сподіваючись знайти відповіді на якісь неконкретні внутрішні питання, то це вже «надія», а не «запит». Звісно, є шанс, що надія виправдається, але вона точно не сформує звичку.

Окрім того, щоби виробилася звичка, місце, куди приходить людина, має відповідати її очікуванням. Тут є багато бар’єрів: не подобається лектор, манера подачі, матеріал або навіть сам простір. До речі, великий вплив на відвідувача справляє можливість узяти собі кави, чаю, печеньку, згущене молоко абощо. Важливо також, з погляду лектора, приділяти увагу будь-якому, навіть поганому на перший погляд, питанню. Не переводити на жарт, а уважно ставитися до кожного.

🔷 Чи не є перепоною на шляху до вироблення звички навчатися, скажімо, страх перед початком чогось нового (стосується це, найперше, дорослих), страх починати «з нуля». Як із цим боротися?

Справді, є й такий страх. Поясню, як це працює на прикладі депресії. Багато людей думають, що це зовсім несерйозна проблема, а коли дізнаються, що таке насправді «депресія» і які бувають її наслідки — лякаються й не хочуть нічого робити. У цьому випадку завдання лікаря — не деморалізувати, а пояснити, що випадок виліковний, ілюструючи статистикою успішних випадків. Так і з навчанням. Головне, правильно акцентувати увагу людини — скільки людей і як швидко вивчили ту чи іншу тему. Гадаю, доросла людина скоріше може бути невмотивованою, аніж «наляканою».

Як би банально це не звучало, суттєвими перешкодами на шляху вироблення звички навчатися є вартість, а також місце й час проведення подій. В Інституті когнітивного моделювання, де я науковий керівник, ми намагалися все це врахувати. Приміром, ми наймали фахівців із дизайну, які відштовхуючись від когнітивної сфери людини, формували антураж: світло, розстановку меблів, запах. Навіть картини спеціально на замовлення Інституту написали художники. Місце і вартість — також важливі складові вироблення звички навчатися. Ми розуміємо, що існує різна цільова аудиторія, але формуючи власну цінову політику ми орієнтувалися на середньостатистичного студента, який отримує стипендію й після оплати не відчує серйозного удару по кишені. До речі, ми підрахували: якщо відмовитися від куріння, ті самі гроші можна витрачати на клуб і таксі, якщо ти живеш далеко.

🔷 За Вашими словами, на формування звички постійно вчитися можуть впливати провайдери освітніх послуг: визначити лояльну ціну, зробити смачну каву тощо. А чи може студент (слухач), якимось чином вплинути на себе і свідомо сформувати звичку вчитися?

Так! Усіма знаннями, які ви здобуваєте, треба ділитися з іншими. Якщо ви отримуєте інформацію й переповідаєте — ви автоматично її систематизуєте. Чим це корисно? По-перше, ви виглядатимете в очах співрозмовників краще, оскільки популяризуєте науку. По-друге, ви засвоїте знання глибше і вмітимете їх застосувати. Хороші фахівці не знають дуже багато, вони лише дуже добре застосовують те, що вже знають.

Варто обрати один напрямок, дуже добре його вивчити, переглянути статистику, ефективність різних підходів, щось перевірити самостійно й донести інформацію до свого найближчого кола, тобто популяризувати науку.

Зауважте: науку треба популяризувати, а не містифікувати! Не варто робити зі своїх знань щось неймовірно складне.

Я завжди кажу своїм слухачам: «Психологія — це складні конструкції, за якими ховаються прості речі, відомі чи не кожній людині».

Головне, щоби після моїх лекцій люди могли і вміли застосовувати здобуті знання. Усі свої події я закінчую фразою: «Що ми можемо зробити вже зараз для себе?» І даю 5 практичних порад.

🔷 То що можна зробити вже зараз, щоби виробити звичку вчитися? Дайте 5 практичних порад для наших читачів.

По-перше, фіксувати інформацію, яку отримуєте. По-друге, ділитися отриманими даними. По-третє, застосовувати знання на практиці.

Якщо людина не може застосувати те, що знає, то навіщо забивати свій мозок непотрібною теорією? Дуже важливо фіксувати отримані знання: записувати, фотографувати. Ми повинні мати можливість порівняти себе сьогоднішнього із собою вчорашнім.

Крім того, корисно для формування звички будувати план отримання знань, короткострокові цілі, цілі середньої терміновості й довгострокові. Якщо в людини є такий план, їй значно легше реалізовувати задумане.

Я чомусь впевнений, що в більшості людей, які приходять на мій Клуб немає в думках: «Хочу зробити пізнання звичкою».

Звичка передбачає систематичність, тому коли вона формується, ми цього не усвідомлюємо. Звичка стає способом життя, тож про неї не замислюються.

🔷 Тобто якось свідомо виробити певну звичку не можна?

Ні, можна. Щоправда, у вас має бути мета, а не порожнє бажання виробити звичку.

🔷 На одній зі своїх лекцій Ви розповідали про перфекціонізм «життєвий». Це спостерігається й  у навчанні. Чи треба з цим боротися і як?

Якщо кардіохірург перфекціоніст у роботі, то це чудово. Але якщо цей перфекціонізм поширюється на інші сфери життя, то це, справді, недобре. Якщо це здоровий перфекціонізм, з ним боротися не треба.

До речі, нездоровий перфекціоніст завжди буде ставити питання, які звучатимуть розумно й раціонально: «Я хочу зробити максимально добре. Що в цьому поганого?». І хтозна що тут поганого… Але тут і ми можемо поставити питання: «А як часто тобі вдавалося зробити все ідеально?«Звісно ж, це вдається не завжди; тоді людина засмучується, хвилюється. І який же тоді сенс весь час прагнути до ідеалу. Перфекціонізм завжди походить від схеми некомпетенції. І спосіб подолання — гіперкомпенсація.

🔷 А як це побороти? Просто усвідомити?

Недостатньо лише розуміти, що ти перфекціоніст. Людина, у якої патологічний перфекціонізм, не критична до цього. Патологічний перфекціонізм самостійно подолати не вдасться. Це важко. Важко це визнати. Добре, що я не перфекціоніст 😅

🔷 Тобто, хотіти вивчити все — це погано?

Хотіти вивчити все — добре, намагатися вивчити все — погано. Я, звісно, хочу все знати, але, водночас, розумію, що це мені не під силу. Тоді краще сконцентруватися на чомусь одному, вивчити якісно і вміти застосовувати на практиці.

Заразом, скажу, що не буває такого, аби людина не знала, що конкретно вивчити. Хоча б широку галузь люди усвідомлюють добре: мистецтво, історія, маркетинг, ІТ і так далі.

🔷 А як ці вподобання формуються? Чому комусь хочеться вчити саме мистецтво, а комусь — історію?

Від потреби. Так, іноді в людей запити доволі розмиті, несфокусовані. Але вони точно є. Наприклад, чому люди ходять на психологію — бо в них є якісь інтрапсихічні чи особистісні конфлікти, і вони хочуть їх вирішити. У них є запит. У моїй практиці часто трапляється, що на питання «навіщо ви почали вивчати психологію?», чую відповідь: «Я хочу зрозуміти, чому люди чинять так чи інакше, адже вони часто роблять мені боляче». Звісно, чув я й запит «як робити людям боляче?», «як управляти людьми?» (але чесно 😅) Так чи інакше в людини завжди є «запит» через якісь внутрішні потреби.

🔷 Завжди було цікаво — а як навчаються самі лектори? От, наприклад, Ви?

Зараз я навчаюся за Оксфордською програмою в Інституті когнітивно-поведінкової терапії в інтернатурі. Я PhD і вже вище не «стрибну». Як я навчаюся? Просто читаю багато книжок. Систематизую свої знання й отриману інформацію за допомогою «передачі» — розказую її людям. Наприклад, нещодавно читав книжку, де натрапив на дуже цікаву інформацію і спало на думку — а чому б не провести лекцію на цю тему в Психологічному клубі? Ось у жовтні проводитиму 😊

🔷 А як, до речі, з’являються теми для Психологічного клубу? Ви якось погоджуєте їх зі своєю аудиторією?

Так, у нас є канал в Telegram, де є більше, ніж 600 учасників. Туди я й пишу, мовляв — друзі, що хочете почути? Відповіді найрізноманітніші приходять. Бувало навіть — «чому він мене не любить?», «як завоювати увагу чоловіків?», «як спати 4 години на добу й бути таким продуктивним, як Нікола Тесла?». Але буває, що пропонують абсолютно неочікувані й дуже цікаві теми — наприклад, нейробіологія емоцій. Telegram канал — якраз чудове джерело для нових ідей. Ну і, звісно ж, ніщо не заважає мені іноді повторювати теми.

🔷 А Ви самі відвідуєте якісь освітні події?

По-перше, у мене на це не вистачає фізично часу: маю десь 7 пацієнтів, у тому числі у вихідні. Крім того я проводжу корпоративні тренінги й читаю лекції. Звісно, іноді мені й самому хочеться просто сходити на якусь лекцію, наприклад, у «Beehiveor».

🔷 А ніколи не виникало бажання переключитися з психології на щось інше?

Навіть на мить ні.

🔷 Розкажіть, будь ласка, трохи про свій Інститут. Коли плануєте відкриття?

Він уже функціонує, я приймаю там пацієнтів, але офіційне відкриття 5 вересня. З 12 вересня я вже читатиму там лекцію, до якої ми готуємося.

🔷 Теми лекцій перекликатимуться з тими, що Ви проводили раніше?

Будуть і повторні, які найбільше сподобалися слухачам, і будуть зовсім нові. Лектори теж будуть різні — не тільки я читатиму. Нам вдалося знайти спеціалістів, які читатимуть лекції з вузької тематики, до прикладу, із психофармакології і просто фармакології. Ми намагалися орієнтуватися на максимальну користь інформації.


П.С. Більше про Інститут когнітивного моделювання читайте за покликанням. А якщо вже зараз у вас з'явилося бажання (закреслено) мета вивчити щось нове - StudyDive вам допоможе!