Секрети творчої майстерні Олеся Ільченка: Zoom-розмова з письменником

28 жовтня в рамках дисципліни «Літературні проєкти: кураторство» студенти ІV курсу «літературної творчості» мали можливість спілкуватися зі знаним українським письменником і сценаристом Олесем Ільченком. Письменник уже довгий час мешкає в Женеві, втім, завдяки новітнім технологіям з легкістю доєднався до розмови, попередньо узгодивши час онлайн-конференції.

 – Пане Олесю, яка погода зараз у Женеві? – після перших вітань поцікавилися студенти.

– У Женеві сьогодні дощить, – з усмішкою відповідає гість, відразу налаштовуючи аудиторію до щирого спілкування.

Студенти передусім хотіли почути, як і з якою метою пан Олесь на початку 90-х років ХХ ст. замислив і втілив видання мистецького часопису «Арка», того самого славнозвісного журналу, що виходив у далеких повоєнних роках у Німеччині з ініціативи МУР-у. І пан Олесь докладно і з багатьма цікавими деталями розповів, як непросто було знайти фінансування й налагодити видавництво, адже через економічну кризу майже всі культурні проєкти тимчасово були призупинені. Також гість наголосив, що видання в багатьох моментах залежало від доброї волі відомих письменників, перекладачів, культурологів, котрі люб’язно зголошувалися надати до публікації власні тексти за мізерні гонорари, а іноді й безкоштовно. Олесь Ільченко також згадав символічну редакцію, яка допомагала йому втілювати задум у життя, про поради й зауваги метра Ю. Шереха, отримані листовно, про відгуки читачів. Насамкінець письменник завважив, що більш докладно про часопис і листування з Ю. Шерехом можна прочитати в книжці спогадів «Збирачі туманів. Суб’єктивні нотатки з київського життя» (Київ, 2017).

Далі розмова точилася навколо романного доробку Олеся Ільченка. Обговорювали зосібна «Місто з химерами» (Київ, 2009) і «Порт Житана» (Чернівці, 2020) – найперший і крайній романи, пов’язані між собою і київським топосом, і темою мистецтва, і загальним культурологічним шаром, обернутим навколо української літератури та найширшого кола освічених представників українського народу. Питання аудиторії переважно стосувалися збирання матеріалів і конструювання самого сюжету. Оскільки йдеться про інтелектуальну прозу з багатьма підтекстами й історичними фактами, що відтворюють до найменших подробиць тло епохи, цілком зрозуміло, що йдеться про копітку роботу. Й справді, пан Олесь підтвердив такі думки, докладно описавши підготовчі етапи, що передували написанню кожного з текстів, а також розповів про кілька містичних збігів. Ішлося про фатальний трикутник із центром у Соборі Святої Софії, за яким тепер київські екскурсоводи проводять екскурсії; а також про теку іншого архітектора, віднайдену в реальності, а описану ще раніше в романі «Місто з химерами» (за сюжетом, папка належала Владіславу Городецькому); про реальні пошуки читачів, пов’язані з образом вигаданого художника Марка Мазура – одного з головних героїв роману «Порт Житана» (багато читачів роману, навіть таких, що належали до мистецьких кіл, щиросердно повірили в існування вигаданого київського митця Мазура, адже майже всі, з ким він спілкувався в романі, були реальними особами).

Подвійної «порції» Зум-у, як виявилося, було недостатньо, щоб почути відповіді на всі питання. Зустріч обірвалася на пів слові, ніби зависла, натякаючи на те, що продовження неодмінно буде.

P.S. «Порт Житана» Олеся Ільченка ввійшов до довгих списків ВВС (2020). Студенти й викладачі спеціальності «літературна творчість» щиро вболівають за цей твір і щиро зичать йому перемоги.

Тетяна Белімова