$1000 на тиждень: у чому проблема із доступом до наукових публікацій на Заході і як її вирішити

В Україні прийнято нарікати на стан нашої науки: брак фінансування, повільний розвиток, закоренілість радянської традиції, неефективна система освіти. Ідеалом традиційно вважають наукову систему в країнах Західної Європи та Північної Америки: становище науки й науковців там значно краще, на що натякає хоча би топ-5 країн із найвищою кількістю нобелівських лауреатів.

Утім, на Заході також не все так райдужно із розвитком науки. Наука там стикається з багатьма проблемами: деякі, як-то нестача грошей, притаманні усьому світу, а інші — незвичні для української науки. До однієї з найбільших проблем, які заважають розвитку наукових досліджень, належить пейвол. Доступ до більшості наукових статей не просто платний — він дуже дорогий і деколи непосильний науковцям. Розповідаємо, чому це настільки значана проблема і що можна з цим зробити.

Знання (доступ обмежений)

Проведіть невеличкий експеримент: зайдіть в Google Scholar і знайдіть будь-яку статтю з поважного рецензованого наукового журналу. Є висока ймовірність, що ви отримаєте доступ лише до її анотації (abstract) та, можливо, списку посилань. За повний текст вас попросять заплатити — причому ціна за одну статтю становитиме 50-70 відсотків стипендії українського студента. Це і є прикладом пейволу.

Багато західних університетів й наукових інституцій купують корпоративну підписку, за якою їхні студенти і працівники можуть читати наукові статті ключових журналів безкоштовно. Однак не всі установи можуть собі це дозволити (навіть очевидно забезпечений Гарвардський університет скаржиться на високі ціни) — а не всі талановиті науковці навчаються чи працюють у великих західних університетах чи наукових центрах. Журналіст Джон Боганнон описує досвід аспіранта престижного іранського університету, який підрахував, що для написання дослідницького проекту йому треба буде витрачати $1000 на тиждень тільки на доступ до потрібних наукових статей.

Така ситуація є негативною для науки: чим менше людей мають доступ до найновіших наукових досягнень, тим менше з’являтиметься нових крутих дослідників — і, відповідно, повільніше з’являтимуться наступні досягнення. Крім того, щорічно установи й приватні особи витрачають близько 25 мільярдів доларів на доступ до наукових журналів — гроші, які, багато хто вважає, можна було б витратити значно ефективніше.

Науковців не робить щасливішими і той факт, що гроші за доступ до статей отримують зазвичай не автори цих статей. Переважна більшість коштів, які витрачають університети чи приватні люди, стікається до великих видавництв на кшталт Elsevier, Springer чи Wiley-Blackwell, які видають наукові журнали. Ці видавництва процвітають: вони не лише заробляють мільярди доларів, а й підтримують високу маржинальність — більшу, ніж у Apple, Google чи Amazon.

Шляхи вирішення: між незаконним, поміркованим і радикальним

Як боротися із закритістю наукових досліджень? Кілька років тому науковці з усього світу отримали універсальну відповідь на це питання — Sci-Hub. Заснований жителькою Казахстану Олександрою Елбакян, цей ресурс забпечує доступ до понад 60 мільйонів статей — звісно ж, незаконно. Sci-Hub є дуже зручним для науковців з усього світу: майже будь-яку статтю авторитетного рецензованого журналу можна відкрити у два кліки.

Утім, очевидно, що таке нахабне порушення усіх авторських прав не може бути довгостроковим вирішенням проблеми — і потрібно боротися з нею ефективнішими способами. Прихильники поміркованого підходу радять рухатися еволюційним шляхом. Потрібно заохочувати дослідників публікуватися в журналах з відкритим доступом і паралельно розвивати ці журнали й збільшувати їхню кількість. Також слід посилювати тиск на великі видавництва, щоб вони зменшували ціни на наукові статті і надавали більше варіантів безкоштовного доступу до них.

Одним із способів посилення тиску є відмова великих університетів від корпоративних підписок — на початку цього року так зробив Каліфорнійський університет, відмовившись продовжувати багатомільйонну угоду із найбільшим науковим видавництвом світу Elsevier. Все більше державних і приватних донорів — від уряду Каліфорнії до Фонду Білла і Мелінди Гейтс — вимагають, щоб оплачені ними дослідження викладалися в публічному доступі.

Однак багато активістів вважають, що цього всього не достатньо — потрібно повністю змінити систему наукових публікацій. Німецький науковець Джон Теннант у статті для Aeon пропонує повністю відійти від комерційної моделі наукових публікацій і побудувати принципово нову систему, за якою повний контроль за всім процесом буде в руках науковців.

Що важливо, потрібно відмовитися від створеної в 17 столітті системи “журнали — наукові статті” і звести нову наукову інфраструктуру, яка більше відповідатиме вимогам часу. Теннант пропонує уявити “хостинговий сервіс на кшталт GitHub, поєднаний з Вікіпедією, поєднаною з сайтом питань-відповідей на зразок Stack Exchange”. На такому ресурсі можна буде стежити за дослідницьким процесом в режимі реального часу, а публікації не треба буде обмежувати прокрустовим ложем формату статті — можна буде публікувати відео, код, візуальні матеріали, дані і навіть щось, до чого ми поки не додумалися.

Звідки брати гроші на таку систему? На думку Теннанта, бібліотекам з усього світу не буде дуже складно скинутися невеликим відсотком своїх бюджетів для того, щоб підтримати таку вигідну для всіх екосистему. Звісно, великі видавництва не позбудуться своїх великих прибутків добровільно: для того, щоб втілити в життя таку систему, потрібно діяти дослідникам, науковим інституціям і меценатам спільно.

————————————————

Автор — Антон Процюк для Телеграм-каналу The Old York Times і проекту Локус