Саша Хопта

Катрю навчили стріляти із пістолета.

Катря чатує на ближньому березі Лети,

міцно тримає живих, не пускає їх далі.

В сумці у неї монети — про всяк, на невдачу,

щоб не лишати відкритими небу зіниці.

В сумці у неї знеболювальні і тканина,

скручені смужечки для перев’язок. 

Катрі шістнадцять — вона має сміятись,

має ходити до школи. Натомість

спить вже одягнена, завжди готова.

Темно у хаті, світити не можна.

Бинт у неї на шиї — ґердáн переможця.

Катря — воїн зі смертю, гуляє по вістрю.

НКВС-ники били її, як дорослого чоловіка,

«Я тєбя пропущу чєрєз вєсь гарнізон,

ах ти сука!» Катря дивилася на горизонт,

міцно тримаючи сумку. Сонце заходило в Лету.

Катрі вдалося втекти. Мала псевдо — «Олеся».

Вміло ховала сліди, як у дитинстві «штафети».

Ніч береже таємниці, наче поранених — фельдшер.

Катря бинтує наосліп. Коли би

всі порятовані Катрею принесли‌ їй

двійко монет, що не стали в нагоді

для переправи — вийшла би горда,

дорогоцінна об’ємиста сáлба.

Катря б її не носила, «не для мене» — сказала б.

* Присвячується Катерині Бережанській, таємній фельдшерці УПА