Житіє священномученика Миколая Виноградова.

(Свого часу він спілкувався з преподобним Кукшою Одеським та священномучеником Онуфрієм (Гагалюком), який керував парафіями нінішньої Миколаївської єпархії).

Священномученик Миколай Васильович Виноградов народився 1 серпня / (14 серпня) 1868 року в сім’ї священнослужителя. Дитячі роки майбутнього мученика проходили в атмосфері церковного духу і домашньої праці.

Закінчивши церковно-парафіяльну школу, у 1878 році Миколай вступив до Кишинівського духовного чоловічого училища. Після його закінчення в 1883 році він продовжив освіту в Кишинівській духовній семінарії. За роки навчання він показав себе дисциплінованим і відповідальним студентом.

У червні 1889 року двадцятидворічний Миколай, випускник семінарії, одружився з благочестивою дівицею Олександрою Іванівною Фіалковською, донькою священника. Їхній сімейний союз Господь благословив п’ятьма дітьми.

Після висвячення в сан пресвітера ієрей Миколай почав своє служіння у храмі Різдва Пресвятої Богородиці села Арбузинка Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині Миколаївська область).

У селі Арбузинка у 1875 році також народився преподобний Кукша Одеський. Він мешкав тут до 1895 року:

"Дуже часто диякону в храмі допомагав небагатослівний юнак років шістнадцяти, який добре знав Богослужбовий устав. Часто після розмов із парафіянами батюшка ще довго розмовляв із цим хлопцем. Особливо дружні стосунки виникли між ними, коли Косьма Величко (так звали юнака) розповів о. Миколі про свою таємну мрію — він сказав йому, що дуже хоче відвідати святу Гору Афон і присвятити своє життя Богу. Знайшовши в особі священика доброго друга і духовного наставника, Косьма, як згодом згадувала його мати, весь вільний час читав Євангеліє або проводив його в храмі.

Отець Миколай був першим духовним наставником юного Косьми Величка, майбутнього схиархімандрита, який нині прославлений у лику святих, преподобного Кукші Одеського. "

Наступного року отця Миколая перевели до Вознесенського храму села Сошеостровське Тираспольського повіту. Він поєднував служіння з викладанням Закону Божого в місцевій школі.

У 1900 році священника було переведено до села Лелеківка Єлисаветградського повіту. Там він, як і раніше, займався й викладанням, у двокласній церковно-парафіяльній школі.

У 1903 році отець Миколай став завідувачем другокласної учительської школи в селі Глодоси. Водночас священник ніс служіння в тамтешньому Покровському храмі.

Труди отця Миколая на освітній ниві неодноразово були відзначені подякою.

У 1912 році його було призначено настоятелем Петро-Павлівського кладовищенського храму в місті Єлисаветград (нині Кропивницький). Ієрей Миколай також став законовчителем і викладачем у Балківському училищі ім. Гоголя в Єлисаветграді.

У важкі післяреволюційні роки священномученик Миколай разом з єпископом Єлисаветградським Павлом (Колосовим) та протоієреєм Платоном Купчевським, протоієреєм Григорієм Селецьким і протоієреєм Симеоном Ковалевим, іншими вірними помічниками владики, вів активну боротьбу з обновленством.

У лютому 1923 р. очолив Єлісаветградську кафедру єпископ Онуфрій (Гагалюк) (прославлений у лику Новомучеників та Сповідників Руської Церкви у 2000 р.). Відразу після приїзду він звернувся до Відділу Управління з проханням зареєструвати канцелярію та обов’язково включити до її складу протоієрея Миколу Виноградова.

У розпал обновленства отець Миколай твердо стояв на позиції поборника і захисника канонічного устрою Церкви. Разом з іншими священнослужителями він відмовився підкоритися «Живій церкві» і виконувати розпорядження її «митрополита» Євдокима.

За діяльність зі збору відомостей про подвиги і чудеса блаженного старця Даниїла Єлисаветградського в 1926 році радянська влада притягнула отця Миколая до відповідальності. Обвинувачення було наступним: «За спекуляцію релігійним невіглаством мас, яке виразилося у влаштуванні моління на могилі, котра за переданням вважалася святою». Але дуже скоро влада сама відмовилася від такого звинувачення і виправдала священника.

У 1931 році священномученик був заарештований і кинутий до в’язниці міста Зінов’євська (Єлисаветграда). Батюшку викликали на нічні допити і різними способами «впливали» на нього, сподіваючись, що він не витримає, зламається, визнає провину, зведе наклеп на інших чи зречеться. Про його катування свідчать виявлені під час перезахоронення в 2018 році на його останках вибиті колінні чашечки, зламані ребра, відрублені кисті рук і розтрощена потилична частина черепа.

У грудні 1931 року, після чергових жорстоких тортур і нелюдських умов життя, отець Миколай гідно зійшов на свою особисту Голгофу. Він мученицьки помер, донісши свій хрест до кінця.

Тіло протоієрея Миколая стараннями парафіян Петро-Павлівського храму було викуплено із в’язниці і таємно поховано на старому Кущівському кладовищі міста.

У 1997 році з благословення архієпископа Кіровоградського і Олександрійського Василія на могилі протоієрея Миколая постійно стали звершуватися панахиди за участі священників міських церков, а також було встановлено дерев’яний хрест.

У 2018 році останки священномученика було перенесено до Єлисаветинського чоловічого монастиря міста Кропивницький. У 2021 році Священний Синод Української Православної Церкви ухвалив рішення про причислення протоієрея Миколая Виноградова до лику місцевошанованих святих Кіровоградської єпархії.

У 2022 році відбувся чин канонізації священномученика Миколая Виноградова.

Прошу молитв за грішного раба Божого Олександра

Інформацію зібрано у Мережі. Найбільш повна публікація за цим посиланням:
http://orthodox-kr.org.ua/ru/home/publik/nikolay_vinogradov