Шо зириш? Відкривай!

Чоловік попереду стишив крок, і Аресса зупинилась. Вона вже деякий час спостерігала за тим, як спритно і хитро Голопуск заманює до себе все нових рольовиків і безжально множить хаос навколо себе. Тож наразі це був шанс - той вперше відійшов так далеко від анонімок. Навколо нікого. Ні рожевого гуртожитка Пліткарки, ні вишуканої бібліотеки Пана Сорока, ні затишного будиночку Пані Пацюкесси, ні величних стін Храму Еріди, ні дивакуватої квартирки на даху, в котрій мешкає Головний Голуб…

Місцевість була відверто неприємна: розбитий асфальт, сміттєві баки, заброшені будівлі з вибитими очима-вікнами, обгоріла автівка без колес. І іржава сітка-рабиця, яка перегороджувала вихід. Глухий кут. Голопуск свідомо йшов в тупик?

Курок її кольта коротко і дзвінко клацнув в повній тиші.

- Давно хочу спитати чи не втомлює роль злочинця. - Лагідно поцікавились Аресса. Мушка кольта дивилась чоловіку між лопаток.

Скрипучий сміх став першою реакцією на поставлене питання. Голопуск повільно напівобернувся, розминаючи шию та затримуючи погляд на жінці. Серйозна загроза. Приємний сюрприз.

- А тебе не перетискає біле пальто хорошої дівчинки? - зуби оголилися в хижій кривій посмішці. - Зайшла так далеко на мою територію, щоби мило побазікати? Могла б взяти пива замість своєї дурної іграшки - і я був би весь твій.

-Револьвер завжди дає жінці шанс привернути більше уваги. - Зараз той був спрямований в корпус Голопуска. І, судячи з того, як Аресса “провела” мушкою зміну його пози, користуватись “дурною іграшкою” вона вміла.

-Хочеш сказати, що на території головного зла немає пива? Рейтинг не дозволяє чи цензура?

Голопуск фиркнув, розвівши руками - хто ж винен, що серед опущених справді багато недоростків?

- Смак хуйня, та й з ким толковим бахнути нема. Віриш чи ні, але часом хочеться поговорити з кимось не тупим, - він поводився розслаблено, наче зовсім не помічав зброї, що в любий момент могла звалити його з ніг. - Так що привело тебе в ці землі, лялечко? Правосуддя? Нудьга? Цікавість?

-Останнє. Ти ввійшов у наш світ з ноги, є однією з постатей, які наразі викликають у ком’юніті найбільше реакцій. Інтерв’ю Пан Сорок у тебе поки не брав, хоча це було б резонансно…- Аресса уважно вивчала опонента. - Тож стало цікаво хоча б для себе хто під цією страшною маскою в царстві паскудного пива без хорошої компанії. - Очі її сміялись. Дуло револьвера - ні.

Голопуск пхикнув - вираз його обличчя раптово став серйозним, а погляд задумливо затримався на жіночій фігурі, ніби приймаючи дуже важливе рішення. 

- Оʼкей. Не можу відмовити такій охуєнній кралі з кольтом, - він знову загиготів, хапаючись за боки, як раптом з його кишень випали дві димові шашки, з яких почав просочуватися брудно-жовтий дим. 

- Ти дізнаєшся, хто я... якщо доженеш! - весело крикнув чоловік, перш ніж з характерним звуком вистрибнути на сміттєвий бак і по горі будівельного сміття пробратися до вибитого вікна в будівлі поблизу. Він вочевидь робив це не вперше.

-От..! - Фраза обірвалась. Защіпка кобури коротко клацнула. Аресса рванула за втікачем вгору, до сміттєвого баку, не ризикуючи влізати в дим від шашок. Гнилі дерев'яні піддони розповзлись під ногами. Ліва стопа ухнула вниз. Щоб не впасти, Аресса інстинктивно вхопилась за кришку бака, ляснув той долонями. Сморід вдарив в обличчя. Ігноруючи, підтяглась, закинув ногу на кришку смітника. Дрібне сміття мстиво впилось в не захищені обрізаною перчаткою пальці. 

Не встигала! Вона не встигала! Голопуск надто швидко орієнтується у цьому мотлоху! 

Попри це, Аресса вперто рванула вгору, за ним. Сміття, яке хвилину тому слугувало чоловіку сходами, зрадницьки пішло вниз лавиною за її ногами. Швише! Зліт, стрибок, беззубий провал вікна над підвіконням! На вулиці гора будівельного сміття з грохотом обрушувалась вниз, ховаючи під собою асфальт. 

Встигла! 

Де? Де?! 

Дошки старого поверха мерзотно ахали при кожному кроці. Де? В якому напрямку побіг?! Свіжі слід серед пилу і бруду зрадницькі вказали шлях. Під нещадну старечну лайку дошок під ногами, Аресса рвонула навздогін.

Сліди вели вверх по сходах до останнього поверху, та Голопуск виявився на диво вправним, ще й підганяючи, кривляючись і чекаючи на опонентку час від часу. Чим вище вони підіймалися, тим більше стіни вкривалися графіті та білою фарбою, а підлога - уламками скла, кераміки й деревини. 

- Що, Арі, закороткі ніжки? - лунає насмішливо на всю сходову клітку. Скрип старих дверей веде на горище будівлі, що й виявилося кінцевою точкою. Однак, коли Аресса відчинила двері, на неї чекало схоже на театральну гримерку приміщення і до біса знайома постать з, як зазвичай, розмальованим обличчям.

- Давно не бачились, красуне, - промуркотів (Голопуск?) з пляшкою вина в руках. - Складеш компанію?