Шматочок з моєї роботи

Дешева сигарета тліє між пальцями, кожен вдих дає швидкоплинне заспокоєння. Чи все життя моє ховається в цій сигареті? Думки дівчини давно сплутані і нечіткі, момент бажаного спокою перериває крик зверху. Піднявши голову наверх Ліда бачить сусідку з 1 поверху. Жінка років сорока хоча через відсутності догляду і безпощадність часу виглядає на всі п’ятдесят. Старомодний халат в квіточку, бігуді в волоссі які здавалось вона не знімала ніколи, ах головна героїня сільської мелодрами про невірну любов.

- Ти що скотина малолітня робиш?! Геть страх загубила?! – кричала жінка висунувшись з вікна балкону, розмахуючи мікрофібровою ганчіркою якою вона мила вікно. Ліда посміхнулась про себе, не зволікаючи вона кинула недопалок під ногу і розтоптала носком кросівка, роблячи вигляд що нічого не сталось.

- Тітко Зоя ви чого? – Ліда ледь стримувала сміх від перекривленого обличчя сусідки яка вже почервоніла від злості і нахабства дівчини.

- Ти думаєш я сліпа!? Або в мене нюх відібрало?! Весь ваш дим іде мені в вікна! Ну вже добре що це б був Ванька з четвертої квартири, але ти! І так твоєму батьку доля не дає спокійно жити, а тут ще нащадок його як мозоль на пальці суспільства! Про науку краще б думала а не про куриво! – Жінка кричала на дівчину не соромлячись. Тітка Зоя майже всім поперед горла стояла, то ремонт надто гучний, то кричать люди під вікнами. Ліду внутрішньо перекосило від згадки про батька його ТяЖкУ ДоЛю, мозок на автопілоті видав на автоматі інші неприємні спогади. Вона гордо підняла голову і посміхнулась злій сусідці, все ж ким вона буде якщо не натисне на болючу рану у відповідь?

- Тітко Зоя ви таблетки сьогодні пили? Чи знову у вас загострення? Знаєте маразм в нас час така річ набридлива. –

Здавалось жінка аж дихати перестала від такого нахабства її гнівні коментарі перетворились на роздратовану тарабарщину, змішаними з матюками, ніби зла собака яка гарчить на білку. Зоя завжди намагалась бути і виглядати молодшою чим вона є, але повадки і зіпсований алкоголем та довгими запоями вигляд видавав її, як грішницю в церкві.

- Та як ти смієш! Молоко на губах не висохло щоб до мене... і та та та – Ліда сунула руки в кишені кофти де лежала м’ятна жуйка та запальничка до цигарок. Діставши одну пластинку жуйки вона демонстративно сунула її рот перед сусідкою, гидко причмокнувши.

- Не дякуйте, я дуже скромна. А так мені потрібно йти, всього хорошого! – І Ліда уже не стримавшись сміючись, побігла в під’їзд. Ноги швидко перебирали сходи, навіть через декілька поверхів вище було чути крики тітки Зої з квартири. Ну нічого, хай покричить всеодно жити людям не дає. Опинившись під дверима квартири Ліда зробила пару глибоких вдихів. Рука піднялась щоб натиснути на кнопку дзвінка, ключі вона забула ще вранці. Від натискання по площадці роздалась знайома мелодія, і через пару хвилин з іншої сторони почулись кроки. Замок повернувся і двері відчинились. На порозі стояла Ольга, з розтріпаним від важкого дня на роботі волоссям і бордовим коротким халатом.

- Чого без ключів? – Жінка пропустила Лідію в середину.

- Забула вранці. – Дівчина скинула кросівки і скоро направилась у свою кімнату. Батька не було, це стало зрозуміло по відчинених дверях спальні, які зазвичай за його присутності закриті.

- Тебе сьогодні відпустили з занять? – Жінка монотонним голосом крикнула з кухні, все ще не знаючи як ступати по тонкому льоду на шлях до падчерки.

- Так. Відпустили. – Ліда відповівши зачинила двері. Пару хвилин стояла нерухомо, чому присутність Ольги в домі так... Напружує... Дівчина впала на ліжко не хотілось нічого, ні води ні їжі. Чому тоді надворі так добре було? На кухні включався і виключався кран, дзвенів посуд, пахло якоюсь стравою. Повернувшись на бік Ліда закрила очі, повітря в квартирі здавалось душило вичавлювало з легень повітря. Невже це через напругу між членами

їх дому?