Шляхи вдосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні - Государство и право дипломная работа

Шляхи вдосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні - Государство и право дипломная работа




































Главная

Государство и право
Шляхи вдосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні

Організаційно-правові засади функціонування системи місцевого самоврядування в Україні. Аналіз сучасного стану формування, діяльності та система функцій місцевих держадміністрацій, структурно-функціональне забезпечення реалізації влади на рівні району.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Міністерство освіти і науки україни
дніпропетровський національний університет імені олеся гончара
кафедра ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА, КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ТА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ЗА ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНИМ РІВНЕМ «МАГІСТР»
ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Сучасну цивілізовану демократичну державу неможливо уявити собі без повноцінної та дієвої системи місцевого самоврядування. Адже якою б досконалою не була державна влада у центрі, вона ніколи не стане життєздатною та ефективною, якщо не буде здійснюватися самоврядування на місцях. Світовий досвід підказує: чим більш розвиненими є держава та громадянське суспільство, тим більшими є децентралізація держави, роль та значення місцевого самоврядування.
Місцеве самоврядування є інститутом, що притаманний країнам зрілої демократії. Україна, вставши на шлях демократичного розвитку, і прагнучи до подальшої інтеграції у Європейські і світове співтовариство, сприйняла світові і Європейські стандарти місцевого самоврядування, закріплені Всесвітньою декларацією місцевого самоврядування 1985р., Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 р., Європейською декларацією прав міст 1992 р. [18, 19].
Сьогодні нормативна база правового регулювання потребує змін і оновлення, яке має ґрунтуватися на належній науковій основі. І першим кроком такого оновлення є розробка законопроектів, що стосуються місцевого самоврядування у межах адміністративної реформи. Станом на даний час назріла необхідність прийняття єдиної Концепції місцевого самоврядування, у межах якої і має в подальшому відбуватися реформування цього інституту.
Завдання уряду ускладнюються, оскільки потрібні нові, більш сучасні системи для надання соціальних допоміг, послуг системи охорони здоров'я, освіти та підготовки кадрів в період, коли ресурси жорстко обмежені. Незначними є також інституційні можливості: не вистачає спеціалістів, що володіють необхідною кваліфікацією для розробки програм законодавчих заходів та окремих законопроектів. Політики, як правило, не ознайомлені з основними економічними поняттями, слабо розуміються на економічних стимулах, часто погано розуміють роботу ринкових механізмів і не усвідомлюють важливості ефективної системи регулювання.
Актуальність теми дослідження. В умовах становлення та розвитку нашої держави, її намагання з гідністю увійти у світове співтовариство, особливої ваги набувають дослідження проблем ефективності функціонування регіональних політичних систем та реалізації державної політики місцевого самоврядування в регіонах. Подібні дослідження необхідні не лише для створення теоретичних концепцій, але й для вироблення практичних рекомендацій щодо діяльності державних і регіональних органів влади: адже саме регіональні та місцеві органи влади мають вирішувати політичні, господарські, культурні і навіть ідеологічні проблеми у межах своїх територій.
Сучасна політична ситуація України об'єктивно підводить до розуміння необхідності підтримки місцевого і регіонального самоврядування. Слід відзначити, що в останні роки і Президент України, і Кабінет Міністрів України все частіше стають на позиції посилення ролі обласних адміністрацій, надаючи їм можливість вирішувати самостійно соціальні та економічні питання. Прикладом цього може бути створення у межах областей спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку, як наприклад, у Донбасі, Закарпатті або в Криму. Це свідчить про стійку і цілеспрямовану політику держави стосовно діяльності територій різних регіональних рівнів.
Теоретичною основою магістерської роботи стали наукові положення про сутність, порядок формування, організаційну структуру, зміст та систему функцій і компетенції, а також форми та методи діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, що містяться в роботах сучасних українських та російських державознавців В.Б. Авер'янова, С.С. Алєксєєва, Г.В. Атаманчука, В.Г.Афанасьєва, О.М. Баймуратова, В.О. Барахтяна, Д.Н. Бахраха, І.Л. Бачило, В.І. Борденюка, І.П. Бутка, В.Г. Вишнякова, С.Д. Дубенко, В.М. Кампо, Л.В. Коваля, Ю.М. Козлова, С.М. Коника, М. Корнієнка, Б.М. Лазарєва, В.М. Манохіна, В.І. Мельниченка, Н.Р. Нижник, Л.В. Покрови, Ю.А. Тихомирова, К.Ф. Шеремета, В.Д. Яворського, Ц.А. Ямпольської та інших.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний аналіз розвитку інституту місцевого самоврядування, а також дослідження особливостей, проблем і перспектив регіонального самоврядування в Україні, порівняльний аналіз його становлення у регіонах країни. Для реалізації мети були визначені такі наукові й практичні завдання:
- проаналізувати стан розробки питання місцевого самоврядування, розглянути історичні передумови розвитку місцевого самоврядування в Україні;
- визначити особливості становлення місцевого самоврядування в Україні та накреслити шляхи вирішення існуючих проблем;
- дослідити основні методологічно-концептуальні підходи до місцевого самоврядування як стосовно дослідження, так і способи його практичного здійснення;
- охарактеризувати теоретико-методологічні аспекти правових засад формування органів місцевого самоврядування державних адміністрацій;
- провести аналіз сучасного стану формування та діяльності місцевих державних адміністрацій;
- запропонувати шляхи вдосконалення діяльності місцевих державних адміністрацій.
Об'єктом виступають правовідносини, які виникають в процесі функціонування державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, її розвитку та вдосконалення
Предмет дослідження становлять шляхи вдосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні.
Методологічною основою роботи є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, що ґрунтуються на вимогах об'єктивного та всебічного аналізу суспільних явищ соціально-правового характеру. В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні принципи та підходи щодо визначення функцій держави, взаємодії органів місцевого самоврядування та органів державної влади.
У процесі розроблення проблеми використовувалися порівняльно-ретроспективний, формально-логічний методи, метод системного підходу, системно-функціональний, структурно-функціональний, аналогії, порівняльно-правовий та інші методи дослідження.
Наукове значення одержаних результатів зумовлене поставленими метою та сукупністю завдань дослідження. В роботі комплексно і системно аналізуються теоретичні та практичні аспекти розвитку правотворчої діяльності місцевого самоврядування та державних адміністрацій на сучасному етапі та запропоновувались шляхи вдосконалення цих систем.
Практичне значення магістерської роботи полягає в тому, що вона може бути використана при створенні Концепції місцевого самоврядування та створенні нормативно-правової бази регулювання місцевого самоврядування в умовах адміністративної реформи. Ця робота також може бути використана для подальших наукових досліджень і буде корисною для тих, хто цікавиться даною проблематикою.
Структура та обсяг магістерської роботи. Мета та завдання, сформульовані автором дослідження, зумовили наступну структуру роботи. Магістерська робота складається з вступу, чотирьох розділів, які об'єднують тринадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел.
Розділ 1. Теоретичні основи та організація діяльності місцевого самоврядування в Україні
1.1 Визначення, поняття та сфера діяльності місцевого самоврядування в Україні
Місцеве самоврядування - це публічна форма самостійного вирішення питань місцевого (а частково і державного) життя жителями відповідних адміністративно-територіальних одиниць та їх органами у межах Конституції і законів держави.
Місцеве самоврядування - це довготривале явище в соціальному та політичному житті людства і його витоки сягають громадівського та племінного самоврядування в додержавницький період.
Система управління місцевими справами, при якій місцевому самоврядуванню відводиться провідна або суттєво важлива роль, іменується муніципалізмом або муніципальною системою.
Інститут місцевого самоврядування в сучасному розумінні склався у світовій практиці на рубежі ХІІІ-ХІХ ст., коли абсолютні монархії були трансформовані у демократичні, правові держави. Боротьба за утвердження місцевого самоврядування, вільного від феодально-чиновницького свавілля, була одним з головних мотивів суспільних рухів цього історичного періоду. Ідеї місцевого самоврядування протиставлялись феодальній державі, становому патріархально-общинному (сільському) і корпоративно-цеховому (міському) самоврядуванню як продуктам феодалізму. Проте деякі елементи станового самоврядування в демократичних, правових державах збереглися (громада, статути міст тощо), але наповнилися новим правовим змістом.
Однією з визначальних ознак демократичної, соціальної, правової держави є наявність у ній повноцінного місцевого самоврядування. Саме через місцеве самоврядування найповніше може бути реалізована ідея здійснення влади народом безпосередньо, вирішено важливі питання взаємодії держави, територіальної громади, особи. У сучасних державах, у тому числі в Україні, існують поки що фактори, які зумовлюють розбіжності на місцях інтересів держави й інтересів конкретної громади. Органи місцевого самоврядування покликанні цивілізовано узгоджувати ці розбіжності.
Необхідним етапом у будівництві демократичної, правової соціальної держави, якою на конституційному рівні проголошено Україну, є формування життєздатного та ефективного місцевого самоврядування. Воно є органічною частиною системи стримувань та противаг, що діє не лише по горизонталі, а й по вертикалі, запобігає узурпації державною владою, її надмірної концентрації у центрі, допомагає знайти оптимальне поєднання загальнодержавних та місцевих інтересів, виконує ряд інших не менш важливих функцій.
У той же час становлення місцевого самоврядування в сучасній Україні розпочалось зовсім недавно - з часу здобуття державної незалежності. Воно відбувається в складних умовах політичної боротьби, з частими відступами від демократичних зразків його формування, з прийняттям непослідовних і половинчастих рішень. Часто прийняття навіть прогресивних законодавчих актів не тягне за собою автоматичного втілення їх у суспільну практику.
Можна спостерігати і відсутність належної політичної волі з боку керівників місцевого самоврядування щодо реалізації муніципальної політики, здійснення реформи місцевого самоврядування, а також нестачу громадянської активності самих людей.
Поняття місцевого самоврядування ґрунтується на загальному розумінні природи самоврядування як такого. У першому наближенні самоврядування можна визначити як самостійне вирішення власних справ. Якщо управління - це сукупність відносин між тими, хто управляє, і тими, ким управляють, то самоврядування - управління, об'єкти і суб'єкти якого збігаються. Тобто йде мова про те, що одні і ті ж особи управляють своїми справами безпосередньо. Проте за складних суспільних умов індивідуальні та загально соціальні запити тісно між собою пов'язані і опосередковуються діяльністю багатьох суб'єктів. Тому у чистому вигляді збіг об'єктів та суб'єктів управління нині майже не зустрічається. [16, 17].
Місцеве самоврядування - багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватися різнобічно. Аналіз Конституції України (1996 р.) дозволяє зробити висновок, що місцеве самоврядування як об'єкт конституційно-правового регулювання виступає в якості:
· по-перше, відповідної засади конституційного ладу України;
· по-друге, специфічної форми народовладдя;
· по-третє, права жителів відповідної територіальної одиниці (територіальної громади) на самостійне вирішення питань місцевого значення.
Місцеве самоврядування є специфічною сферою суспільно-політичного буття. Офіційними його визначеннями можна вважати ті, що містяться в правових актах. Наприклад, в ст. 3 Європейської хартії місцевого самоврядування, ратифікованої Верховною Радою України, зафіксовано: "Місцеве самоврядування означає право і спроможність місцевих властей, в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їх компетенції, в інтересах місцевого населення" [18].
Але найбільш суттєвим у визначенні місцевого самоврядування, яке містить Хартія, є те, що воно називає об'єкт самоврядування - "регулювання і управління суттєвою часткою державних справ". Очевидно, що загальність цього припису не є випадковою. В різних країнах існують відмінні моделі місцевого самоврядування, по-різному сприймається обсяг "місцевих справ".
Місцеве самоврядування є "правом і спроможністю" (тобто компетенцією і водночас дієздатністю) відповідних органів. Наведене визначення містить своєрідний натяк на існування системи (підсистеми) органів, уповноважених діяти у сфері "місцевих справ". Органи місцевого самоврядування мають діяти "в межах закону". Інакше кажучи, їх діяльність обмежена актами законодавчої (державної) влади. Вказані органи повинні діяти "в інтересах місцевого населення". І хоча таке формулювання не дає уяви про зміст відповідних інтересів, воно непрямо вказує на їх адресата, на суб'єкт місцевого самоврядування.
Ще одне офіційне визначення місцевого самоврядування, що безумовно, заслуговує на увагу, містить частина перша ст. 140 Конституції України: "Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селищ та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України". Це визначення відтворене в частині першій ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" з додатком за змістом про те, що територіальна громада може вирішувати питання місцевого значення не тільки самостійно, а й "під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування". Тим самим об'єктивно розширене коло засобів (форм) здійснення місцевого самоврядування, яке згідно з вказаною статтею Закону є гарантованим державою правом та реальною здатністю територіальної громади вчиняти відповідні дії [25].
Виходячи з цього, під місцевим самоврядуванням розуміється право і спроможність управління самоврядними колективами (громадами) мешканців, який заснований на таких принципах:
1) поєднання інститутів прямої та представницької демократії;
2) надання всім членам територіального колективу широких можливостей щодо відстоювання та втілення в життя власних інтересів;
3) політико-правова прив'язаність діяльності органів місцевого самоврядування до корінних потреб жителів.
Місцеве самоврядування означає право і спроможність місцевих влад, в межах закону, здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою державних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення. Європейська хартія про місцеве самоврядування 1985 року, яку Верховна Рада України ратифікувала без застережень 11 вересня 1997 року, визначає місцеве самоврядування, як право і реальну здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ і управляти нею, діючи в рамках закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого самоврядування. Тим самим, серед відмінних ознак місцевого самоврядування варто виділяти:
· самостійність місцевого самоврядування, по відношенні, насамперед, до органів державної влади - володіючи власною компетенцією, місцеве самоврядування та його органи є самостійними і незалежними, але в межах, установлених чинним законодавством;
· виборність органів і посадових осіб місцевого самоврядування як прояв самостійності у рішенні місцевих питань;
· органи і посадові особи місцевого самоврядування виступають від імені населення відповідної територіальної громади;
· відсутня ієрархічна підпорядкованість, з одного боку, між муніципальними органами, з другого боку, між органами державної влади й органами місцевого самоврядування.
У правовому аспекті місцеве самоврядування є цілісною системою суспільних відносин, пов'язаних з територіальною самоорганізацією населення, яке самостійно вирішує питання місцевого значення, питання устрою та функціонування місцевої влади. Це не лише сфера громадянської самостійності і суспільної активності населення, а також і специфічний рівень влади, організаційні форми здійснення якої визначаються населенням відповідного самоврядного утворення на засадах чинного законодавства.
У політичному сенсі місцеве самоврядування інтерпретується як цілісна система інститутів і процесів, принципів і механізмів їх функціонування, покликаних слугувати засобами цілеспрямованого розширення демократичного простору, ліквідації історично зумовленого протиріччя між державою та суспільством, подолання політичного відчуження людей від влади.
Місцеве самоврядування характеризується такими основними рисами:
1) це публічна інституція, що є автономною у своїй діяльності від держави. Тобто втручання держави через свої владні інститути у діяльність місцевого самоврядування обмежене лише наглядом за дотриманням конституційних засад. Державний нагляд здійснюється лише на предмет законності прийнятих рішень органів місцевого самоврядування, а не на предмет їх доцільності;
2) його обов'язковим елементом є те, що первинним суб'єктом самоврядування є громада - територіальний колектив громадян, що спільно мешкають на певній території відносно постійно;
3) реалізується громадою через обраних представників до колегіального представницького, який є де-факто місцевим законодавцем і який для здійснення своїх повноважень формує виконавчий орган чи декілька таких органів залежно від галузевої спеціалізації;
4) має відокремлене від державного та приватного майно і фінансові ресурси, якими від імені громади розпоряджаються сформовані нею органи;
5) наділяється правами запроваджувати та справляти місцеві податки, збори та платежі і справедливо використовувати їх в інтересах усієї громади та для поповнення місцевого бюджету;
6) надає всі необхідні послуги місцевому населенню - адміністративні, соціальні, економічні тощо;
7) виконує свої, притаманні лише йому функції та здійснює делеговані йому державою повноваження державної адміністрації.
За демократичних умов на місцеве самоврядування покладається цілий ряд функцій.
По-перше, це політична функція - місцеве самоврядування акумулює в собі особливу самостійну форму публічної влади - публічну владу територіального колективу.
По-друге, загальнодемократична функція, оскільки місцеве самоврядування за своєю природою є демократичною системою. На відміну від державної влади, яка у деяких країнах є ворожою для людини, авторитарною чи тоталітарною, місцеве самоврядування навіть у часи феодалізму завжди будувалось на демократичних засадах. Дана функція також знаходить свій прояв у децентралізації і збалансуванні влади в державі.
По-третє, господарська функція - місцеве самоврядування забезпечує належний рівень послуг для кожного з членів місцевого територіального колективу (громади).
По-четверте, інтеграційна функція - місцеве самоврядування стабілізує політичні процеси, спрямовує їхній розвиток у напрямі меншої конфліктності, воно об'єднує людей, які мешкають в межах адміністративного утворення, надає рівні можливості для вирішення спільних проблем, незалежно від соціального статусу, національної приналежності, політичних поглядів тощо.
По-п'яте, культуротворча функція - привчаючи людей до відповідальності за ведення спільних справ, місцеве самоврядування сприяє подоланню державного патерналізму, і завдяки цьому - формуванню громадянської політичної культури і відповідного їй типу активної ініціативної особистості.
По-шосте, селективно-соціалізаційна функція - полягає в рекрутуванні управлінських кадрів, сприянні подоланню відчуження людини від влади, їхнього залучення до управління, до вирішення як місцевих, так і загальнодержавних справ тощо.
Порівнюючи визначення місцевого самоврядування, сформульовані в Хартії і в Конституції України, треба вказати саме на розбіжність у визначенні суб'єкта місцевого самоврядування. У першому випадку -- це органи місцевого самоврядування і відповідні посадові особи, в другому - населення "самоврядної" адміністративно-територіальної одиниці. Така розбіжність засвідчує наявність двох підходів до природи місцевого самоврядування, двох філософій оцінки відповідного явища. Ці підходи, у свою чергу, відбилися у змісті двох основних і по суті протилежних теорій місцевого самоврядування - державницької (державної) і природного права громади.
І по-сьогодні продовжується дискусія щодо природи місцевого самоврядування: чи воно є формою децентралізації публічної (державної) влади, певної самостійності місцевих органів, чи самоорганізацією населення. Іншими словами, місцеве самоврядування - це певна організаційна і функціональна самостійність місцевої влади чи це самоврядування людей, що мешкають на певні й території. Очевидно, що зміст положень Конституції України щодо місцевого самоврядування ґрунтується на ідеї самоврядування саме населення, тобто на теорії природного права громади. Прийняття в Україні засад цієї теорії, яка на наших теренах звичайно зветься громадівською, пояснюється насамперед намаганням відійти від засад так званого радянського будівництва, котре лише умовно співвідносилося з реальним місцевим самоврядуванням.
Як би там не було, поняття місцевого самоврядування може бути сформульоване на доктринальному рівні. Це не означає, що при цьому треба нехтувати конституційною нормою. Однак лише науковий синтез є єдино можливим способом загального визначення місцевого самоврядування.
1.2 Організаційно-правові засади функціонування системи місцевого самоврядування
Повноваження місцевого самоврядування -- це визначені Конституцією і законами України, іншими правовими актами права і обов'язки територіальних громад, органів місцевого самоврядування із здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування.
У загальному вигляді найважливіші питання, віднесені до відання місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, ст. 143 якої передбачає, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Деталізуються та конкретизуються повноваження місцевого самоврядування в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні», в галузевому законодавстві та в інших правових актах. Одночасно необхідно зазначити, що переважна більшість повноважень місцевого самоврядування здійснюється через представницькі органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи. В силу цього, в законах та інших правових актах повноваження місцевого самоврядування як правило визначаються шляхом закріплення повноважень відповідних органів місцевого самоврядування. При цьому Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» згідно з принципом розподілу повноважень окремо визначає компетенцію представницьких органів місцевого самоврядування - сільських, селищних, міських рад, їх виконавчих органів та сільського, селищного, міського голови [44].
За своєю структурою повноваження місцевого самоврядування включають:
а) власні (самоврядні) повноваження, здійснення яких пов'язане з вирішенням питань місцевого значення, наданням громадських послуг населенню;
б) делеговані повноваження (окремі повноваження органів виконавчої влади надані законом органам місцевого самоврядування), здійснення яких пов'язане з виконанням функцій виконавчої влади на місцях.
Територіальні громади, як первинні суб'єкти місцевого самоврядування, правомочні безпосередньо розглядати та вирішувати будь-яке питання, віднесене до самоврядних повноважень.
Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає групи повноважень місцевого самоврядування в таких сферах та галузях:
· соціально-економічного і культурного розвитку, планування та обліку;
· управління комунальною власністю;
· житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку;
· освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту;
· регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища;
· вирішення питань адміністративно-територіального устрою;
· забезпечення законності, правопорядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;
· відзначення державними нагородами, відзнаками Президента України та присвоєння почесних звань України.
Згідно ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, тобто через певний структурно-організаційний механізм, який іменується системою місцевого самоврядування.
Система місцевого самоврядування в структурно-організаційному плані являє собою сукупність органів місцевого самоврядування, органів самоорганізації населення та організаційних форм, за допомогою яких відповідна територіальна громада або її складові частини здійснюють завдання та функції місцевого самоврядування, вирішують питання місцевого значення.
Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 5) до елементів системи місцевого самоврядування відносить:
· сільського, селищного, міського голову;
· виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;
· районні в місті ради, які створюються у містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради;
· районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;
· органи самоорганізації населення.
У структурі системи місцевого самоврядування можна виділити два основних елементи - територіальну громаду та органи місцевого самоврядування.
Територіальна громада - це основний суб'єкт місцевого самоврядування, її складають жителі села (кількох сіл), селища, міста.
За обсягом правоздатності та дієздатності своїх членів територіальна громада є неоднорідною - її складають жителі села, селища, міста, які мають різний правовий статус (громадяни України, іноземці, особи без громадянства). Члени міської громади - громадяни України, які досягли 18 річного віку та не визнані судом недієздатними - є активними суб'єктами міського самоврядування. Вони мають право обирати органи і посадових осіб місцевого самоврядування, бути обраними або призначеними до органів місцевого самоврядування або їх посадовими особами, брати участь у місцевих референдумах, зборах громадян за місцем проживання та користуватися іншими передбаченими Конституцією України, законами України та статутами територіальних громад правами на участь у здійсненні місцевого самоврядування.
Територіальна громада безпосередньо вирішує питання, віднесені до відання місцевого самоврядування використовуючи різні форми прямої демократії.
Право жителів міста - активних суб'єктів міського самоврядування, приймати участь у здійсненні міського самоврядування, може бути реалізовано в таких формах:
· міський референдум; вибори депутатів відповідної місцевої ради та передбачених законом посадових осіб місцевого самоврядування (місцеві вибори);
· загальні збори громадян за місцем проживання;
· колективні та індивідуальні звернення (петиції) жителів міста до органів і посадових осіб міського самоврядування;
· участь у роботі органів міського самоврядування та робота на виборних посадах міського самоврядування;
- інші, не заборонені законом, форми.
Для визначення суті місцевого самоврядування важливим є з'ясування принципів його функціонування. Принципи загалом є загальними, керівними ідеями, на яких ґрунтується те чи інше явище. Принципи формування і діяльності місцевого самоврядування на сьогодні відображені як у нормах вітчизняного законодавства, так і в положеннях ратифікованих міжнародних нормативно-правових актів. Крім того, принципи місцевого самоврядування є предметом дослідження багатьох науковців.
Принципи місцевого самоврядування у чинному законодавстві України зафіксовані на основі стандартів, вироблених зрілими демократіями. Проте, такі принципи є надто загальними і не можуть відображати специфіку конкретної нації.
Система принципів місцевого самоврядування не вичерпується лише принципами його правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності (автономії). Закон називає й інші принципи (ст.4), які умовно можна поділити на дві групи:
1) які властиві лише органам місцевого самоврядування та завдяки яким вони суттєво відрізняються від місцевих органів виконавчої влади (принципи виборності, колегіальності, підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами, судового захисту своїх прав);
2) універсальні, тобто властиві як органам місцевого самоврядування, так і місцевим органам виконавчої влади (принципи народовладдя, законності, гласності, поєднання місцевих і державних інтересів).
Визначення системи місцевого самоврядування та її елементів є досить складним. Згідно зі статтею 5 Закону система місцевого самоврядування в Україні включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні і обласні ради; депутатів сільських, селищних, міських, районних, районних у містах, обласних рад; постійні комісії рад; виборчі комісії по виборах органів місцевого самоврядування; органи самоорганізації населення; сходи громадян [44].
Згідно зі статтею 5 Конституції народ здійснює свою владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чино
Шляхи вдосконалення правового регулювання місцевого самоврядування в Україні дипломная работа. Государство и право.
Курсовая работа по теме Разработка гидравлической схемы гидропривода очистного угольного комбайна-полуавтомата
Курсовая Работа Право Собственности
Доклад по теме Проектирование и строительство собора св. Петра в Риме
Сочинение На Тему Роль Прилагательных В Речи
Темы Эссе 11 Класс Обществознание
Разработка Модели Диссертация
Курсовая работа: Договор купли-продажи недвижимости. Скачать бесплатно и без регистрации
Диссертации Спортивная
Гдз По Алгебре 7 Контрольные Работы Александрова
Курсовая работа: Третьи лица в гражданском процессе
Курсовая работа по теме Теоретические основы маркетинговой деятельности предприятияМаркетинг в России: реальность и перспективы развития
Большому Кораблю Большое Плавание Эссе
Курсовая работа по теме Формирование свойств текстильных товаров на разных этапах их производства
Аяз Би Ертегісіндегі Халық Арманы Эссе
Реферат: Верхнеозёрное
Реферат по теме Теория и практика DVD-Video
Реферат по теме Московские святители
Контрольная работа: Схема контроллера
Реферат по теме Женский вопрос в романе 'Война и мир'
Пожарная Безопасность Курсовая Работа
Дорожка следов ног и отображающиеся в них признаки и особенности человека - Государство и право курсовая работа
Уголовная ответственность за превышение должностных полномочий - Государство и право курсовая работа
Договор контокоррента - Государство и право реферат


Report Page