Шлях до російсько-української війни

Наприкінці 2013 року Україна увійшла в новий етап своєї історії. Відважний український народ не побоявся піти проти злочинної влади та озброєної міліції, щоб захистити своє право на свободу. Розпочалась Революція Гідності. У всьому світі стежили за кривавими протистояннями у Києві та захоплювались мужністю українського народу. Українцям вдалось побороти злочинний режим Віктора Януковича, який, разом з своїм оточенням та всім награбованим, втік з України в лютому 2014 року. В той час, коли на вулицях Києва помирали протестувальники, інша держава, народ якої завжди називав себе "братнім", хоча ніколи таким не був, вирішила скористатись можливістю та ввела війська на територію Криму, захопила адміністративні будівлі та військові частини, після чого почала підготовку до проведення псевдо-референдуму та провокацій в південних та східних областях України. Всі ми пам'ятаємо той час. Всі ми пам'ятаємо початок російсько-української війни.

Я часто спілкувався з людьми про це і більшість казали, що тоді вони або їхні батьки подумати не могли, що колись справа дійде до війни між Україною та росією. Але, як ми знаємо, русня - не люди, тому так, це сталось. 20 лютого 2014 року російська федерація, без оголошення війни, розпочала вторгнення на територію України. Доказом цього є медаль "За повернення Криму", дата на якій саме така. Втім, як і все в нашому житті, це не було чимось, що розпочалось одразу. Це був складний та багаторічний процес підготовки російською владою, збройними силами та спецслужбами окупації України. Було розроблено план, який у 2014 році вийшов з-під контролю. Як це сталось і у 2022 році.

Російська влада, протягом всього свого існування, нав'язує своїм жителям вигадану боротьбу проти об'єднаного Заходу, який, нібито, хоче отримати доступ до російських природних ресурсів. Так було за часів Московського царства, за часів Російської імперії, Радянського Союзу і так є й зараз. Російські пропагандисти активно використовують тезу "боротьба проти Заходу", щоб виправдати свою агресію проти інших країн. Ключову роль в існуванні росії, як імперії, відіграє Україна, яка потрібна для покращення демографічних, економічних, військових та інших ресурсів. Ось, що писав український фізик Іван Пулюй: "Завдяки багатствам України, її географічному положенню, і, що не є останнє, мускулястій силі досвідченого у війнах українського народу, Росія завжди збільшувалася за рахунок загарбання території України, і з цього часу вона стала велетнем, який тепер володіє шостою частиною світу". Контроль над територією України є життєво важливим інтересом росії.

Історія відносин України та московії налічує століття, але я напишу лише про період з проголошення незалежності України у 1991 році до 20 лютого 2014 року.

Як відомо, 24 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України. Вже 26 серпня російський журналіст та прес-секретар російського президента Єльцина Павло Вощанов заявив, що РРФСР залишає за собою право порушити питання про перегляд кордонів. 28 серпня віце-президент росії Олександр Руцькой прибув до Києва з метою переконати українську владу відмовитись від щойно проголошеної незалежності. В іншому ж випадку, він погрожував, що росія буде змушена переглянути кордони.

Ще одним складним моментом, який одразу виник між Україною та росією - це підпорядкування військ, зокрема Чорноморського флоту. Одразу після проголошення незалежності, Верховна Рада прийняла рішення, що всі війська на території України підкоряються наказам української влади. У жовтні 1991 року парламент прийняв рішення про перепідпорядкування Україні Чорноморського флоту. У листопаді президент Леонід Кравчук надіслав телеграму командиру корабля "Адмірал Кузнєцов", де пояснив, що корабель є власністю України, тому повинен залишатись у Севастополі до подальших наказів. Водночас, заступник командувача Північним флотом Юрій Устименко віддав наказ відправити корабель на північ, щоб він не дістався Україні. Вночі "Адмірал Кузнєцов" покинув Севастополь та рушив до Босфору. 1 грудня 1991 року, оскільки Туреччина не перешкоджала руху судна, корабель пройшов через Босфор , а 20 грудня його було включено до Північного флоту рф.

1 грудня пройшов Всеукраїнський референдум, на якому 90,32% українців підтримали проголошення незалежності України (в Криму цей показник був на рівні 54% та 57% у Севастополі). Починаючи з наступного дня країни світу (першими з яких були Польща та Канада), почали визнавати незалежність України.

Складна ситуація виникла у квітні 1992 року. 5 квітня Леонід Кравчук підписав указ про перехід Чорноморського флоту в підпорядкування міністерства оборони України, а вже 7 квітня Борис Єльцин підписав указ про перехід Чорноморського флоту під юрисдикцію рф. Зрештою, все вдалось владнати і, через деякий час, обидва президенти скасували свої укази. Тим не менш, проблема залишалась, тому протягом 1992 року російські спецслужби використовували різні способи для перешкоджання переходу Чорноморського флоту під контроль України. Тим не менш, частина флоту складала присягу на вірність українському народові. Наприклад, військова комендатура Севастопольського гарнізону. У відповідь на це російська десантно-штурмова група захопила комендатуру.

21 травня 1992 року Верховна Рада рф прийняла постанову "Про правову оцінку рішень вищих органів державної влади РРФСР щодо зміни статусу Криму, прийнятих у 1954 році", за якою вони оголошували, що передача півострова до складу Української РСР була незаконною, а відповідні документи, нібито, не мали юридичної сили. У грудні 1992 року З'їзд народних депутатів рф закликав Верховну Раду рф розглянути питання про статус Криму. 9 липня 1993 року Верховна Рада рф прийняла постанову, за якою оголосила про російський федеральний статус міста Севастополь.

У вересні 1993 року відбувся інцидент між українськими та російськими військовослужбовцями, внаслідок чого було поранено трьох росіян. Російське керівництво звинуватило українську сторону у спробі привласнити собі Чорноморський флот (на що українська влада мала повне право) та розпочало повільний процес окупації Криму. Російські пропагандисти почали поширювати антиукраїнську пропаганду на півострові, а працівникам Чорноморського флоту та пов'язаних об'єктів почали роздавати російські паспорти. Взимку 1994 року "президентом" Криму став Юрій Мєшков. Він був прихильником максимального зближення АР Крим та росії, підтримував введення рубльової зони, намагався укладати військово-політичні угоди з росією, підтримував надання жителям Криму російського громадянства та намагався ввести на півострові російський час. Саме тоді Мєшков закликав росію "включити" Крим до свого складу.

У квітні 1994 року відбувся ще один інцидент в Чорному морі. Російський корабель намагався незаконно вивезти з Одеси радіонавігаційне обладнання. У відповідь, Україна відправила катери та підняла в небо штурмовики Су-25. Російське керівництво відправило з Севастополя ударну групу Чорноморського флоту. Було прийнято рішення про спільне обстеження російського судна у Севастополі. Втім, як це часто буває, росія порушила домовленість та не надала вчасного доступу до судна українським представникам, що дозволило росіянам перевантажити вкрадене обладнання на інший корабель.

Зрештою, Україна ввела на півострів близько 60 тисяч військовослужбовців Національної гвардії та прикордонних військ, на чому всі серйозні суперечки на півострові, на певний час, припинились.

Цікавою стала і доповідь Євгена Примакова, який тоді був головою Служби зовнішньої розвідки. Говорячи про роль росії в СНД, Примаков наголошував, що СНД повинно стати конфедерацією держав з подальшим можливим переходом до федеративного устрою. Фактично, він сказав те, як Єльцин розглядав Співдружність незалежних держав від самого початку. Тоді ж Примаков, до речі, сказав іншу цікаву річ. Він заявив, що дії Заходу на всьому пострадянському просторі повинні узгоджуватись з кремлем. Фактично, саме цього зараз вимагає путін.

Я не сумніваюсь, що росія розпочала б війну ще у першій половині 90-х років, як їй це вдалось зробити в інших країнах. Проте, російське керівництво мало інші проблеми. Антиконституційний заколот Єльцина у 1993 році з подальшим обстрілом будівлі парламенту, Перша чеченська війна, терористичні акти на території росії, війни в Молдові, Грузії та Таджикистані, національні рухи в республіках Кавказу, Татарстані, Башкортостані, Якутії та Туві, жахливі проблеми з економікою, криміналізація суспільства та багато інших проблем не дали розпочати війну в Україні ще в 90-х. Російська влада, яка повністю складалась з радянської номенклатури, була змушена йти на співпрацю із Заходом та Україною.

Саме тому, у грудні 1994 року росія стала одним із гарантів суверенітету та територіальної цілісності України, підписавши "Будапештський меморандум" (як ми дізнались у 2014 році - просто непотрібний папір). У червні 1995 року було підписано угоду про розподіл Чорноморського флоту, за яким росія отримувала 82%, а Україна - 18%. Чисельність російських військовослужбовців, які могли перебувати на території українських військово-морських баз, не могла перевищувати 25 тисяч. У 1997 році Україна та росія уклали "Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією" (ще один, як виявилось, непотріб), за яким сторони зобов'язувались поважати територіальну цілісність та непорушність існуючих кордонів.

Цікаво, що договір між росією та Україною про українсько-російський державний кордон був підписаний лише у 2003 році. І навіть після цього росіяни намагались завадити позначенню державного кордону на місцевості.

У 2003 році між росією та Україною виник новий конфлікт. Цього разу він виник навколо острова Тузла, який утворено у 1925 році після сильного шторму. У 1941 році його було передано до складу Кримської області, яка у 1954 році перейшла до Української РСР. 29 вересня 2003 року росіяни розпочали будівництво дамби до острова. Робітники працювали по три зміни та будували по 150 метрів на день. Наступного дня Міністерство закордонних справ України надіслало російській стороні ноту протесту. 6 жовтня міністр закордонних справ відправився у Москву, щоб провести переговори та спробувати вирішити конфлікт. Приблизно тоді ж президент Леонід Кучма перервав візит до Південної Америки та відправився на Тузлу. Крім того, українська сторона звернулась до Сполучених Штатів для консультацій, які передбачені Будапештським меморандумом. Приблизно в цей же час відбувається зустріч президентів України та росії. 22 жовтня 2003 року Верховна Рада України провела слухання про українсько-російські відносини, а наступного дня росіяни зупиняють будівництво дамби. У листопаді прем'єр-міністри обох країн провели зустріч та домовились про припинення будівництва дамби. У грудні на острові відкрилась прикордонна застава. Як наслідок, російська сторона продовжувала говорити, що статус острова Тузла залишається невизначеним.

Серйозним ударом для путіна стала Помаранчева революція 2004 року. Російський диктатор, який прийшов до влади внаслідок терору та початку нової війни, не очікував, що український народ завадить встановити контроль над Україною. Крім того, він знав, що це може становити загрозу і для його влади. Саме тоді вперше відбулась спроба використати проросійські настрої населення проти України. 26 листопада 2004 року Луганська обласна рада проголосувала за створення так званої "Автономної Південно-Східної Української Республіки". Луганські депутати оголосили про закриття кордонів та звернулись до російської влади за допомогою. Тоді ж міський голова Одеси та інші прихильники Януковича виступили з вимогою визнання Одеси та області "Новоросійським краєм". 27 листопада Харківська обласна рада проголосувала за створення виконавчих комітетів, яким надала повноваження органів державної влади. Також було прийнято рішення про зупинку перерахування коштів з Харківщини до державного бюджету. Проводились розмови з представниками Криму, Севастополя, Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Луганської, Одеської, Херсонської та Миколаївської областей. Тісні контакти з представниками цих регіонів мали б допомогти створити "Південно-Східну автономію".

28 листопада 2004 року у Сєвєродонецьку відбувся "Всеукраїнський з'їзд народних депутатів та депутатів місцевих рад", на якому були присутні прем'єр-міністр Віктор Янукович, голова Донецької області Борис Колесніков, представники державних органів Луганської, Харківської та Одеської областей, а також представники місцевих органів влади з Донецької, Дніпропетровської, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Кіровоградської, Луганської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Сумської, Харківської, Херсонської, Черкаської, Чернігівської областей, а також Автономної республіки Крим та міста Севастополь. Крім того, в з'їзді брав участь мер Москви Лужков та представник російського посольства. Присутні ухвалили рішення про визнання Віктора Януковича законнообраним президентом України. Якщо до влади прийде Віктор Ющенко, буде прийнято рішення про створення "Південно-Східної української автономної республіки". Було прийнято рішення про створення Міжрегіональної ради органів місцевого самоврядування з центром у Харкові. За планом, 12 грудня 2004 року в Луганській та Донецькій областях мав пройти референдум про надання регіонам статусу автономних республік у складі федеральної України. Крім того, було заявлено, що Донецька, Луганська та Харківські області беруть під свій контроль міліцію та інші державні структури, а також відмовляються перераховувати гроші у державний бюджет.

Такі дії засудив президент Кучма, Віктор Ющенко та Верховна Рада України. Служба безпеки України та Генеральна прокуратура України майже одразу відкрили кримінальні справи проти деяких учасників з'їзду.

Незважаючи на те, що путін був близький до досягнення мети, йому не вдалось закінчити справу. Віктор Ющенко та його команда перемогли та прийшли до влади, взявши курс на зближення з Європейським Союзом та НАТО, а Україна залишилась єдиною та неподільною. Тим не менш, російські спецслужби почали формувати мережу антиукраїнських організацій у південних та східних регіонах України, які контролювались російськими агентами. Всі ми чудово розуміємо, чим займались "Партія регіонів", Комуністична партія України, "Русское единство" та кримінальні групи, як, наприклад, казачі формування.

З 2005 року між Україною та росією загострились газові конфлікти, які не були першими. Вперше проблеми розпочались у 1993 році. Тоді українська влада попередила, що просто зупинить транзит газу в Європу і росія втратить європейських споживачів. Другий конфлікт виник у 1995 році. Проте, вони не були такими значними, як після Помаранчевої революції у 2005 році. "Газпром" зажадав від України платити за газ європейську ціну, з чим українська сторона не погодилась. 1 січня 2006 року росія припинила постачання газу в Україну. Зрештою, сторонам вдалось знайти компроміс. У 2008 році виник четвертий конфлікт. Причиною для цього стала ультимативна вимога російської сторони погасити борг за постачання газу. Віктор Ющенко загострював ситуацію, намагаючись захистити прав українських споживачів. Натомість, тодішній прем'єр-міністр Юлія Тимошенко пішла назустріч російські владі та підписала невигідні для України "газові угоди".

Взагалі, 2008 рік виявився доволі цікавим для росії. У серпні 2008 року вона розпочала війну проти Грузії та побачила слабку реакцію всього світу на агресію проти незалежної держави та порушення її територіальної цілісності. Важливими є й слова, які путін сказав американському президенту під час Бухарестського саміту НАТО: "Україна - це взагалі не держава. Частина її території - це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами. Якщо Україна піде в НАТО, то піде без Криму і Сходу - вона просто розпадеться". У 2008 році росія розпочала пропагандистську підготовку для майбутнього нападу на Україну. Російська пропаганда намагалась переконати західного слухача, що українці - це штучна нація, а в Української держави немає майбутнього. Проводилась інформаційна кампанія і проти українців, яких намагались переконати в існуванні "триєдиного народу" та про переваги приєднання до росії. При цьому загострювалась особлива увага на корумпованості українських чиновників та їхній неспроможності досягати компромісів. Цікаво, що те саме не так давно говорив медведєв у своїй статті та російські пропагандисти. З росіянами для пропаганди все було дуже просто. Їм насаджували ідеї шовінізму, імперіалізму та великодержавності, які й так давно були присутні серед російського суспільства. З цією метою на всіх трьох напрямках виходили політичні передачі, фільми, друкувались книги, проводились ток-шоу та розважальні передачі. Проводились різні "культурні заходи", які також були частиною поширення російських настроїв.

Становище для росії покращували й "газові угоди", які підписала Тимошенко. Вони дозволяли послабити українську економіку та зробити її більш залежною від росії. Після приходу до влади Віктора Януковича та його злочинного оточення, яке керувалось з Москви, росія отримала доступ до галузі зв'язку та комунікацій, паливно-енергетичного комплексу, банківського сектору та інших речей, які необхідні для підриву національної безпеки України. Користуючись моментом, російські спецслужби розпочали розвідку, щоб дізнатись настрої населення та підготувати місцевість до можливого ведення бойових дій. Працівники ГРУ та ФСБ вивчали та готували населення і територію України до майбутньої війни. Представники української влади, які працювали на росію, робили все можливе, щоб зменшити потенціал Збройних сил України. "Реформа" армії призвела до її скорочення. Ніхто не займався оновленням озброєння. Серйозної шкоди було завдано системам ППО та оборонно-промисловому комплексу України. В суспільстві активно поширювали зневагу до служби в армії та наголошували, що збройні сили не потрібні країні, яка не збирається на когось нападати. Також було скорочено фінансування армії до 1% від ВВП країни (ці мізерні гроші ще розкрадались корумпованими чиновниками). У 2010 році було розформовано Об'єднане оперативне командування, а у 2011 році - Командування сил підтримки.

Після закінчення російсько-грузинської війни, значну увагу російське керівництво приділило вивченню помилок та усуненню недоліків у російських збройних силах та флоті. Внаслідок цього було проведено реформу збройних сил рф.

Однією з основних причин окупації Криму стало підписання "Харківських угод" у 2010 році. Вони передбачали знижку на російський газ (більшу залежність від нього) в обмін на продовження розміщення Чорноморського флоту рф до 2042 року. Це дозволило російським військам та агентурі продовжити роботу на ворога, поширювати антиукраїнські та проросійські настрої та розхитувати ситуацію на півострові.

Ще одним подарунком для росії стала відмова від вступу в НАТО та оголошення позаблокового статусу України у тому ж 2010 році.

У 2011 році розпочались деструктивні процеси в Донецькій та Луганській областях, де намагались поширити серед місцевого населення антиукраїнські настрої.

Влітку 2013 року російські прикордонники здійснили напад на українських рибалок в Азовському морі. Внаслідок російського нападу, загинуло 4 чоловіки. Одному вдалось вижити. Реакція української влади була неймовірно повільною та обурливою. Дружина чоловіка, якому вдалось вижити, розповідає, що вона була змушена самостійно оплачувати послуги адвоката та житло для свого чоловіка. За її словами, українська влада лише закупила труни для загиблих.

Особисто мене зацікавили слова колишнього радника російського президента про те, що, насправді, агресія росії проти України розпочалась раніше. За його словами, початком інформаційної складової війни стало використанням путіном лише "на Украине" з вечора 27 липня 2013 року. При цьому, під час зустрічі з Януковичом раніше того ж дня російський диктатор використав "в Украине" і завжди використовував прийменник "в" до цього.

Влітку 2013 року росія розпочала повноцінну підготовку для вторгнення на територію України. Відбувалась консолідація суспільства навколо антиукраїнських ідей, проводилось створення незаконних збройних формувань та вербування людей російськими спецслужбами. У другій половині 2013 року значно активізувалась розвідка території України.

Дуже важливим етапом підготовки до війни проти України стало проведення масштабних навчань з Білоруссю. Як ми це вже знову бачили нещодавно, використовуючи навчання, росія перекидала до українського кордону велику кількість своїх військ (більше 100 тисяч військовослужбовців). Ось, яким був задум спільних навчань Білорусі та росії "Захід-2013", який проводився у вересні 2013 року (згідно з даними представника Головного управління розвідки Міністерства оборони України Вадима Скібіцького на засіданні комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони у 2016 році): "У результаті виникнення політичної кризи в суміжній країні посилювалась діяльність опозиційного руху. Використовуючи підтримку третьої сторони, опозиція намагалась перейти до рішучих дій. У регіонах компактного проживання етнічних меншин здійснювалось формування збройних загонів опозиційних сил, які на основі міжнаціональних та етнорелігійних протиріч розпочинали збройне протистояння з провладними силами. З метою дискредитації законної влади перед світовим суспільством опозиційні сили вдавались до провокаційних дій. Опозиція продовжувала отримувати всебічну допомогу від західних держав та закликала до міжнародного втручання у внутрішньополітичний конфлікт. З іншого боку, провладні сили намагались навести лад у державі власними силами. Загострення ситуації могло спровокувати хвилю акцій непокори і у РФ. Відповідно до міждержавних домовленостей між РФ і суміжною країною на її територію здійснювалось перекидання російського компонента Регіонального угруповання військ. У подальшому це угруповання проводило військові операції щодо нейтралізації НЗФ та недопущення проникнення на територію країни нових збройних формувань".

Саме цей сценарій було застосовано проти України на початку 2014 року.

Крім того, росія перекидала до кордону з Україною додаткові війська, аргументуючи це необхідністю гарантування безпеки проведення Олімпійських ігор. У Ростовській, Воронезькій, Курській, Білгородській та Брянській областях росії було розгорнуто ударні групи.

У листопаді 2013 року український уряд призупинив процес європейської інтеграції. Внаслідок цього, українське суспільство вийшло на вулиці. Тоді розпочалась Революція Гідності, яка ускладнила ситуацію для російської влади.

У грудні 2013 року відбулась зустріч путіна та Януковича, на якій було прийнято рішення про проведення заходів з інтеграції енергетичної, фінансової, оборонно-промислової та авіаційно-космічної сфер України та рф. Крім того, режим Януковича отримав від росії 15 мільярдів доларів та зброю, яка використовувалась для придушення масових протестів у Києві. Зброю також завозили в південні та східні області України. Також є підстави вважати, що працівники російських спецслужб були замішані у вбивстві українських протестувальників на вулицях Києва. Відомо, що серед снайперів були громадяни росії, а міжнародний терорист та полковник ФСБ Ігор "Стрєлков" Гіркін певний час перебував у Києві під час Революції Гідності.

20 лютого 2014 року, коли Янукович ще перебував при владі, а міліція та бійці спецпідрозділу "Беркут" вбивали українців на вулицях Києва, в Криму було проведено проросійські акції протесту, в яких взяли участь працівники ФСБ, ГРУ та СЗР росії. Крім того, як відомо, вони ввозили на територію півострова людей з росії, яких використовували для напруження ситуацій на акціях протесту. Тоді було розпочато російсько-українську війну.

Російський президент детально розповів, як російські війська без розпізнавальних знаків опинились на території півострова та захоплювали адміністративні будівлі. Як він особисто керував цією операцією. Російські окупанти діяли швидко та чудово знали, що вони мають робити. Допомагав їм у цьому Чорноморський флот рф. Місцеве населення не чинило опору. Дуже швидко було проголошено рішення про проведення "референдуму", який дуже швидко було проведено. 1 квітня росія розпочала "русскую весну", яка повністю провалилась. В Херсонській, Миколаївській, Запорізькій та Дніпропетровській областях вдалось придушити проросійські та агресивні протести. Особливо вдало це відбулось в Одесі у травні. У Харкові, після проголошення "ХНР", спецпризначенцям вдалось ліквідувати ворогів. Серйозні проблеми були лише у Донецькій та Луганській областях, тому тимчасово виконуючому обов'язки президента України Олександру Турчинову довелось оголошувати про проведення Антитерористичної операції, яка, згодом, перетворилась на Операцію об'єднаних сил та тривала до 24 лютого 2022 року. А тоді росія вирішила вчинити самогубство, тому пішла у повномасштабний наступ на територію України.

Як ми бачимо, російське керівництво довго готувалось до початку російсько-української війни. У 2014 році вони очікували, що зможуть повторити свій досвід Грузії 2008 року, але у них не вийшло. Навіть у найскладніший момент український народ дав відсіч та ефективно стримував російську агресію протягом 8 років. У 2022 році російське керівництво дало зрозуміти, що не навчилось на власних помилках, тому перейшло у повномасштабний наступ, розраховуючи захопити столицю України за надзвичайно короткий термін. Але знову зустрілись з шаленим українським опором та для всього світу стали країною терористів, мародерів та гвалтівників. Немає сумніву, що Україна переможе в цій війні, а росія, в результаті своїх агресивних дій, припинить існування в тому вигляді, в якому вона існує зараз.