Шефіка Гаспринська

«Уперше в історії тюрків та ісламу жінку покликали до суспільного життя, вона випросталася й сказала собі: “І я піду”». © Шефіка Гаспринська

Шефіка Гаспринська – кримськотатарська політична й громадська діячка, журналістка й редакторка. Але найбільш вона відома тим, що була ініціаторкою жіночого кримськотатарського мусульманського руху. Шефіка зробила великий вклад у положення жінок не лише в Криму: її досягнення допомогли й мусульманкам інших тюркських народів.

Вона ввійшла на рівних правах із чоловіками в склад кримськотатарського уряду в 1917 р., що стало видатною подією в усьому мусульманському світі. Завдяки її старанням кримські татарки стали відомі на весь світ як волелюбні, працьовиті, самодостатні й сміливі жінки, що перші серед мусульманок почали робити кроки в напрямку сучасності та майбутнього.

Шефіка – дочка видатного кримського татарина Ісмаїла Гаспринського, котрий завжди підкреслював проблеми здобування освіти для жінок і працював над створенням жіночого періодичного видання рідною мовою. Її матір, Зухра Акчуріна, також була однією з найвидатніших і найосвіченіших жінок у Криму. Родина дівчини стала своєрідним підґрунтям для її майбутньої слави, але свої досягнення Шефіка виборола власними стараннями й силою духу.

Її дитинство проходило в друкарні батька. Хоч кримські татарки на той час і не могли здобувати вищу освіту, Шефіка все одно навчалася вдома. Її вчителькою була молодша сестра батька Селіме Пембе-ханим Болатукова – засновниця й перша вчителька інноваційної на той час школи для дівчат у Бахчисараї. Надалі її навчала полька Ольга Джелаковська. Так Шефіка опанувала кримськотатарську й російську мови.

Батьки за часів своєї діяльності неодноразово отримували відмови в пропозиціях щодо організації жіночих журналів, звідки мала Шефіка вхопила власні ідеї та плани на майбутнє. Дівчинка з юних років завжди знала, чим буде займатися. Ісмаїл та Зухра подарували дітям дбайливе виховання, любов до літератури, гуманітарних наук і, найголовніше, до Криму.

Інтереси Шефіки не обмеєувалися журналістикою та допомогою в газеті батьків під назвою “Terciman” («Перекладач»). Окрім цього, вона цікавилася фольклором і народними мотивами Криму, до чого приклала руку Ольга Джелаковська.

Життя майбутньої лідерки феміністок мусульманського світу змінилося після смерті її матері у квітні 1903 р. На жаль, Зухра Акчуріна померла через важкий стан здоров’я, тож дівчина в 17 років зайняла призначення матері коригувати матеріали, написані батьком. Зокрема вона працювала разом зі своїм братом Рефатом.

Після скасування цензури в 1905 р. Шефіка заснувала перше видання для мусульманок кримськотатарською мовою під назвою “Alem-i nisvan” («Жіночий світ»), що спочатку видавався як додаток до «Терджіману». Права власника належали її батькові. Журнал порушував актуальні та важливі питання жінок у мусульманському суспільстві й позиціонувався як навчальне й літературне видання. Шефіка поставилася до цього проєкту з любов’ю та натхненням, що неабияк сприяло його успіху.

У той час вона продовжувала спілкуватися з давнім знайомим Насіб-беком Усуббековим, азербайджанським громадським діячем, із котрим уперше зустрілася в 1902 р. У 1905 р. Ісмаїл-бей благословив їхній шлюб.

Насіб-бек зауважував, що думка його майбутньої дружини розкривалася поза межами журналу «Терджіман». Він стверджував, що в ньому за чужими вставками в роботах не видно її власної позиції, а у власних статтях авторка розкриває весь свій потенціал.

Шефіка з чоловіком жили у двох домівках: у Криму й Азербайджані. Вона не зупиняла роботи над власним журналом. У подружжя народилося двоє дітей, але сімейне життя припинилося на моменті взяття кябіна (релігійного одруження) Насіб-беком із іншою жінкою. Тоді Шефіка остаточно повернулася в Крим.

У 1911 р. влада без пояснень «прикрила» журнал діячки і, на жаль, багаторічні спроби відновити його не увінчалися успіхом. Натомість у 1917 р. Шефіка заснувала рух “Qadınlar Günü” («Жіночий день»). У 1917 р. на мітингах і в пресі активістка вказувала на дві головні причини дискримінації жінок: відсутність закріпленого права на батьківщину й неправильне тлумачення ісламу. У квітні цього ж року в Бахчисараї відбувся перший жіночий мітинг, де Шефіку Гаспринську було проголошено головою жіночого міського мусульманського комітету.

Кримське суспільство робило кроки до емансипації жінки попри всі політичні катаклізми. Шефіка активно продовжувала вести жіночий рух та підтримувати загальний кримськотатарський. Були помітні різкі зміни на користь у соціумі в 1917 р. Активно розглядалися питання відносин Криму з росією, а жінки поступово отримували свої права, але в 1918 р. із приходом більшовиків ситуація на півострові остаточно змінилася. На засіданні Курултаю 13 січня Номан Челебіджіхан у присутності інших людей, де була й Шефіка, визнав, що справу програно. За планом треба було виїхати до Туреччини, але цього не сталося.

В умовах диктатури видавати «Терджіман» надалі було просто неможливо. «Ми воліли померти, а не бути вбитими», – казала Гаспринська.

Шефіка за проханням чоловіка (юридично вони все ще були одружені) перебралася в Азербайджан разом із дітьми. Там вона продовжила працювати, допомагала Насіб-беку з перекладами й долучалася до роботи парламенту. Діячка планувала створити педагогічну школу для дівчаток і жінок, але реалізувати цю ідею там у неї не вийшло.

Після заходу більшовиків на територію Азербайджану їй із дітьми довелося знову переїжджати в іншу країну – цього разу до Туреччини. Через деякий час вона дізналася про розстріл Насіб-бека.

Попри скрутне становище й гіркий період життя Шефіка брала участь в активності кримськотатарської діаспори Туреччини. На прохання брата Мансура батько їхньої матері фінансово допоміг родичам і доклав зусиль до влаштування на роботу.

«Це релігійне переслідування, яке офіційно й законно здійснює уряд, із роками обернеться страшним і моторошним», – так говорила Шефіка про події, які довелося пережити кримським татарам.

Шефіка провела решту життя в Туреччині й померла в Стамбулі 31 серпня 1975 р.

Джерела:

1. «Шефіка Гаспринська – жінка, яка творила історію Криму».

2. 25 відомих кримських татар: від Кримського ханства до сьогодення / Гульнара Абдулаєва; худож.-оформлювач О. А. Гугалова-Мєшкова. – Харків: Фоліо, 2021.

Працювали над статтею: Яцишина Лада, Судак Олена, Піскун Дар’я, Чабанова Мамурє