ЩЕ НЕ НАПИСАНЕ ЗНАМЕНО

(у перекладі з мови оригіналу):

Я тут помітив, що більша частина "творчої інтелігенції" говорить про війну, як зґвалтована першокурсниця.

Вам пощастило застати час, який вимагає поета, а ви сумуєте за часами, коли курили ганжу на квартирниках під похмуру балаканину про Пелевіна.

Ви схлипуєте про те, що треба бігати до бомбосховища і що за вікном страшенно гримить, коли на ваших очах рухаються тектонічні плити, і життя, що колись були схожі на сюжети єврейських анекдотів, набувають розмаху грецьких трагедій.

Бог дав вам шанс стати частиною народу пророків і героїв, погляд усього світу звернений на вас, а ви скиглите про те, щоб усе скоріше скінчилося.

І питання зовсім не в тому, що хтось тримає в руках автомат, а хтось ні. 

У повітрі тріщать ще не виголошений гімн і ще не написане знамено, на руїнах хрущовок ввижається нова, велика Україна.

Тут, у вас на очах: ворог, якого варто проклясти, і подвиг, який варто оспівати. 

Мистецтво - це не про ваші галимі партакі. Воно про повнокровне життя, яке глухо крутить м'язами за недалеким обрієм, про порізане трасерами небо, в якому, кажуть, знову бачили Бога, про народ, що встав на смерть, і про наших убитих дітей.

Ви не хочете перемоги, не хочете прийдешньої України, ви хочете, щоб вас залишили в спокої, наодинці зі старою, розфарбованою речовинами ілюзією творчого життя.

Влаштуйтеся в офіс, якщо їх там ще не всі розхуячили, не марайте слово "мистецтво" тремтячими пальцями, не вивертайте на папір свої безкровні серця - ви не готові сунути їх у вогонь.

Закінчити хотілося б словами класика:

"Зустрінеш філософа - запитай, за якою статтею він сидів, зустрінеш поета - запитай, на якій війні він воював."