Святі землі нашої: Старці Глинської пустині

Схиархімандрит Серафим (Амелін) у 1893 році пішов з дому і вступив до Глинської пустині. Батько його спочатку був цим незадоволений, але, приїхавши в обитель, пом'якшав і сказав йому: «Якщо пішов у ченці, так уже й живи, не йди звідси».

У монастирі Симеон (так звали святого у хрещенні) працював спочатку на спільних послухах, щодня ходив на одкровення помислів до старців, навчався подвигів посту та молитви, читав творіння святих отців. Вже у цей час його відрізняла особлива тихість характеру і лагідна стриманість у спілкуванні. Глибоко шануючи настоятеля обителі схиархімандрита Іоаннікія (Гомолко), Симеон дуже уважно ставився до всіх його настанов. Повчання настоятеля про те, що без слідкування за своїм розумом всі духовні подвиги нічого не варті, спонукали молодого подвижника постійно спостерігати за собою, обмірковувати кожне слово і справу, контролювати свої помисли і почуття. Усі гріховні рухи душі він відкривав старцеві. Відвертість, простота та щирість були якостями, які Симеон виховав у собі ще у батьківському домі. Така пильність поступово дозволила йому здобути тверезість, яка необхідна для справжнього духовного життя. Звісно, не обходилося без скорбот і спокус, але він все переносив зі смиренністю, намагався приборкувати нетерпіння і дратівливість. Подвижник знаходив внутрішній мир і заспокоєння уважно слідкуючі за своїми гріхами.

Схиархімандрит Серафим (Романцов) у 1910 році після смерті батьків вступив до монастиря. Спочатку він був визначений на послух при хлібні, а через рік – при бондарні. У 1914 році він пішов в армію і брав участь у Першій світовій війні, в 1916 році був поранений і після одужання повернувся в обитель.

Під керівництвом мудрих Глинських старців він терпляче переносив спокуси, набув навички повного послуху та смирення. Крім набуття цих чеснот, юний подвижник з старанністю віддався подвигу молитви; любов до молитви настільки полонила його серце, що він не розлучався з нею все своє життя. «Гаряча молитва, – говорив він неодноразово згодом, – захищала мене за всіх важких обставин мого життя».

Схимитрополит Серафим (Мажуга) народився у 1896 році у місті Глухові. Різні джерела наводять дві дати вступу до Глинської пустині - 1912 або 1914 рік.

Смиренності майбутній святитель прилежав змалку. На початку свого чернечого шляху він усіляко намагався здобути цю чесноту. Він мав великі проблеми, коли був початковим послушником: звідусіль його гнали, постійно докоряли, скаржилися на нього настоятелю - він все терпів. Нарешті, його визначили доглядати коней, яких він з дитинства панічно боявся. Подолавши страх, він повністю підкорив себе волі Божій і незабаром не тільки почав справлятися з дорученою йому справою, а й навіть полюбив свій послух. У той час один юродивий глинський чернець передрік монастирському конюху, що той стане великою людиною.

Закриття і відновлення обителі. Важкі роки і повернення Старців.

У 1922 році Глинська пустель була закрита. Відродження обителі відбулось лише в 1942 році, коли Сумська область була захоплена німцями.

У монастирі не вистачало одягу, взуття (літургії звершували у лаптях). По декілька днів братія на трапезі замість хліба отримувала лише варені буряки, а то й зовсім голодувала. Не було муки для просфор, вина для здійснення літургії. Але ченці того часу, як істинні подвижники, все покірно терпіли, дякували Богові й Матері Божій лише за можливість жити у святій обителі. Адже Глинська пустель була єдиним монастирем, що на той час відкрився.

Після визволення Сумської області від німців органи радянської влади зобов'язали пустинь сплачувати великі податки. Виплачуючи їх, ченці Глинської пустелі жили в бідності, але всім, що було в обителі, ділилися з прочанами, допомагали їм чим тільки було можливо. Особливо піклуючись про сиріт і вдів, Глинська пустель у 1943 році пожертвувала на допомогу сім'ям, які втратили годувальників, 1 400 рублів, на сиріт воїнів у 1944 році – 6 600 рублів, а у 1945 році – 6 000 рублів.

Отець Серафим (Амелін) повернувся до Глинської пустині в 1942 р. і багато попрацював у справі відновлення обителі та відродження її духовних традицій. Святий своїм життям, лагідністю та любов'ю він усіх привертав до себе. Багато хто обирав його своїм старцем і ходив до нього на одкровення помислів. Братія обителі так любили та поважали його, що одноголосно обрали своїм настоятелем.

30 грудня 1947 р. в обитель повернувся ієросхимонах Серафим (Романцов). А в 1948 р., бачачи духовну досвідченість та досконалість його чернечого подвигу, архімандрит Серафим (Амелін) призначив його на посаду духовника.

Також мав нерозривний духовний зв'язок із братією Глинської пустині владика Серафим (Мажуга). Він писав, що «завжди молиться і закликає благословення на всіх Глинських» і сам просив їх молитов.

У 2008 та 2009 році Священний Синод Української Православної Церкви прийняв рішення щодо канонізації Собору Глинських святих, у тому числі трьох старців з ім'ям Серафим, про яких йшла мова вище.

Варто звернути увагу на слова автора Глинського патерика, схиархимандрита Іоанна (Маслова) щодо діяльності настоятеля отця Серафима (Амеліна) у ті часи: “У цих важких матеріальних умовах головною метою отця Серафима було піднесення духовного життя братії і прочан, їхнє моральне переродження, стяжання ними Духа Святого. «Ревний щодо проведення в обителі суворого Афонського уставу», настоятель відновив суворо подвижницький устрій життя Глинських ченців, весь день яких був заповнений молитвою та працями послуху.”

Ця деталь нагадує нам про славнозвісну розмову преподобного Серафим Саровського з Мотовіловим. Святий наголосив, що справжня мета життя нашого християнського полягає в стяжанні Духа Святого Божого:

“Пост же, і бдіння, і молитва, і милостиня, і всяка Христа заради добра справа, що робиться, є засоби для набуття Святого Духа Божого... Звісно будь-яка чеснота, яку творять заради Христа, дає благодать Духа Святого, але найбільше дає молитва, бо вона ніби завжди в руках наших, як знаряддя для набуття благодаті Духа.”

...

“благодать Духа Святого, що дарується при Хрещенні в ім'я Отця і Сина і Святого Духа, незважаючи на гріхопадіння людські, незважаючи на темряву навколо душі нашої, все-таки світиться в серці споконвіку колишнім Божественним світлом безцінних заслуг Христових. Це світло Христове при нерозкаянні грішника волає до Отця: «Авво Отче!», не до кінця прогнівайся на нерозкаяність цю! — а потім, при зверненні грішника на шлях покаяння, цілком згладжує і сліди скоєних злочинів, одягаючи колишнього злочинця знову одягом нетління, зітканим з благодаті Духа Святого, про набуття якої, як про мету життя християнського, я й говорю стільки часу вашому Боголюбству.”

Цікаво, що ця розмова відбулась у 1831 році. А вперше була опублікована 120 років тому, у 1903 році, у рік прославлення святого. Виходячі з інформації про Глинську пустинь у цій статті, можна припустити, що спадщина преподобного Серафима мала благодатний вплив на ченців обителі.

Більшість інформації взята з праць схіархімандрита Іоанна (Маслова)

Інші джерела інформації:

http://fotopaterik.org/gallery/F4506A6170834F92_08/#&gid=1&pid=2

https://azbyka.org/days/sv-serafim-amelin-glinskij
https://azbyka.org/otechnik/Ioann_Maslov/glinskaja-pustyn/

https://azbyka.org/otechnik/Ioann_Maslov/glinskij-paterik/

Прошу молитв за грішного раба Божого Олександра.

Стаття опублікована: 30.05.2023 / (12.06.2023)

Деякі тексти, з яких було зроблено переклад:

Схиархимандрит Серафим (Амелин)

 В 1893 г. он ушел из дома и поступил в Глинскую пустынь . Отец его вначале был этим недоволен, но, приехав в обитель, смягчился и сказал ему: «Раз ушел в монахи, так уж и живи, не уходи отсюда».

В монастыре Симеон трудился сначала на общих послушаниях, ежедневно ходил на откровение помыслов к старцам, обучался подвигам поста и молитвы, читал творения святых отцов. Уже в эти годы его отличала особая тихость нрава и кроткая сдержанность в обращении. Глубоко почитая настоятеля обители схиархимандрита Иоанникия (Гомолко), Симеон очень внимательно относился ко всем его наставлениям. Поучения настоятеля о том, что без хранения ума все духовные подвиги ни во что не вменяются, побудили молодого подвижника постоянно наблюдать за собой, обдумывать каждое слово и дело, контролировать свои помыслы и чувства. Все греховные движения души открывал он старцу. Откровенность, простота и искренность были качествами, которые Симеон воспитал в себе еще в родительском доме. Такая бдительность постепенно позволила ему стяжать трезвение, которое «есть необходимая принадлежность истинного духовного делания». Конечно, не обходилось без скорбей и искушений, но он все переносил со смирением, старался подавлять нетерпение и раздражительность, обретая внутренний мир и успокоение в самоиспытании и самоукорении.

Схиархимандрит Серафим (Романцов)

В августе 1910 г. после смерти родителей, Иван (мирское имя о. Серафима) поступил в Глинскую пустынь. Сначала он был определен на послушание при хлебнее, а через год – при бондарне. В 1914 г. он был взят в армию и участвовал в Первой мировой войне, в 1916 г. был ранен и после выздоровления возвратился в обитель.

Под руководством мудрых Глинских старцев он терпеливо переносил искушения, приобрел навык полного послушания и смирения. Кроме стяжания этих добродетелей, юный подвижник с усердием предался подвигу молитвы; любовь к молитве настолько пленила его сердце, что он не расставался с ней всю свою жизнь. «Горячая молитва, – говорил он не раз впоследствии, – ограждала меня во всех трудных обстоятельствах моей жизни».

Схимитрополит Серафим (Мажуга) родился 14 сентября 1896 г. в городе Глухове. Примерно в 1912 г. поступил в Глинскую пустынь

Смирению Зиновий прилежал с юных лет. В начале своего иноческого пути он всячески понуждал себя к исполнению этой добродетели. Когда он был новоначальным послушником, ему не давалось никакое послушание: отовсюду его гнали, постоянно укоряли, жаловались на него настоятелю – он все терпел. Наконец, его определили ухаживать за лошадьми, которых он с детства панически боялся. Преодолев страх, он полностью предал себя воле Божией и вскоре не только начал справляться с порученным ему делом, но даже и полюбил свое послушание. В то время один юродивый глинский монах предрек монастырскому конюху, что тот станет великим человеком.

Возвращение старцев.

Отец Серафим (Амелин) вернулся в Глинскую пустынь в 1942 г. и много потрудился в деле восстановления обители и возрождения ее духовных традиций. Святой своей жизнью, кротостью и любовью он всех привлекал к себе. Многие избирали его своим старцем и ходили к нему на откровение помыслов. Братия обители так любили и уважали его, что единогласно избрали своим настоятелем.

30 декабря 1947 г. в обитель вернулся иеросхимонах Серафим (Романцов). А в 1948 г., видя духовную опытность и совершенство его монашеского подвига, архимандрит Серафим (Амелин) назначил иеросхимонаха Серафима на должность духовника.

Также имел неразрывную духовную связь с братией Глинской пустыни владыка Серафим (Мажуга). Он писал, что «всегда молится и призывает благословение на всех Глинских», и сам просил их молитв.

Он был очень сердечным, радушным и скромным. Уже в сане архиерея жил при храме, в маленьком домике, в котором было всего две небольших комнатки - одна служила ему кельей, а другая - приемной. Католикос-патриарх всея Грузии Давид V, очень почитавший владыку, не раз предлагал ему сменить свою убогую келейку при храме на подобающую его сану резиденцию, но тот всегда отказывался.

Каждого, кто к нему приходил, владыка ласково принимал, непременно выслушивал, утешал, наставлял, молился за него и никого не отпускал, не угостив хотя бы чашкой чая.

***

В этих тяжелых материальных условиях главной целью отца Серафима был подъем духовной жизни братии и богомольцев, их нравственное перерождение, стяжание ими Духа Святого. «Ревностный по проведению в обители строгого Афонского устава» , отец настоятель восстановил строго подвижнический уклад жизни Глинских иноков, весь день которых был заполнен молитвой и трудами послушания.

Преподобный Серафим Саровский: ”Истинная же цель жизни нашей христианской состоит в стяжании Духа Святаго Божьяго”.

...

Пост же, и бдение, и молитва, и милостыня, и всякое Христа ради делаемое доброе дело суть средства для стяжания Святаго Духа Божьяго.

...

Конечно, всякая добродетель, творимая ради Христа, дает благодать Духа Святаго, но более всего дает молитва, потому что она как бы всегда в руках наших, как орудие для стяжания благодати Духа.

...

”благодать Духа Святаго, даруемая при Крещении во имя Отца и Сына и Святаго Духа, несмотря на грехопадения человеческие, несмотря на тьму вокруг души нашей, все-таки светится в сердце искони бывшим Божественным светом безценных заслуг Христовых. Этот свет Христов при нераскаянии грешника глаголет ко Отцу: «Авва Отче!», не до конца прогневайся на нераскаянность эту! — а потом, при обращении грешника на путь покаяния, совершенно изглаживает и следы содеянных преступлений, одевая бывшего преступника снова одеждой нетления, сотканной из благодати Духа Святаго, о стяжании которой, как о цели жизни христианской, я и говорю столько времени вашему Боголюбию.”

Додаткові джерела інформації:

https://stjohndc.org/ru/list-of-relics/zinoviy-v-shime-serafim-glinskiy-mazhuga-shimitropolit-prepodobnyy

https://coollib.com/b/606159-sergiy-aleksandrovich-nilus-o-smyisle-zhizni-beseda-prepodobnogo-serafima-sarovskogo-s-n-a-motovilov__/