Річард Левине Серце
Коли у 1189 році пошабашив Генріх II Плантагенет, його син Річард бухав цілісенький тиждень. Але ніфіга не з горя. Синуля давно хотів випхали батяню з престолу і вмостити власний тухес на дебелий англійський трон. Але жвавий дідуган довгий час успішно брикався і всі спроби Річарда проявити синовʼячу любов та відправити старого на пенсію закінчувалися фейлово. Але всьому приходить кінець. А іноді і кабздець. Коли Генріх вичерпав ліміт прогулів на тому світі, до нього таки завітала кістлява з косою.
У ті шухерні часи мейнстримом була мулька про звільнення/захист Гробу Господнього. Одвічні вороги — король Англії Річард і король Франції Філіп вмочили корони в зобов'язання, що в разі чого вони вони кидають усе(зокрема воювати один з одним) і з блаженним пиками здують до Єрусалиму на розбірки з мусульманами, які не бажали миритися зі втратою священного міста.
Тому, коли Саладін захопив Єрусалим, труба у вигляді горлянки Папи Римсткого покликала всіх до Хрестового походу ver.ІІІ. Річард, який не встиг вдосталь покуражитися на батьковому троні, припинив війну з Філіпом і почав збирати військо. Тих, хто не хотів йти воювати він обклав трьоповерховим матом і десятивідсотковим податком. Зрештою воювати пішли або хоробрі, або бідні.
Англійці та французи зустрілися на Сицилії, щоб перезимувати, а як потеплішає — єдиним військом вирушити до Єрусалиму. Вільний час англійці та французи вирішили присвятити вже звичною гризнею одне з одним. Але для майбутніх мафіозі ці понаєхавші сварливі єблани були кісткою в горлі. Це призвело до того, що в Мессіні одному буйному хрестоносцю місцеві проломили макітру і після цього зачинилися за міською брамою, ніби натякаючи хрестоносцям, що їм тут не раді.
У Річарда від такої сицилійської гостинності бризнула фляжка, і він наказав захопити та пограбувати Мессіну. Кажуть, що саме тоді сицилійці і прозвали його Левиним Серцем. Але мені здається, що перекладачі або прикрасили, або не правильно зрозуміли фразу «Сучий Потрох».
Далі, щоби якось зігрітися, англійці та французи всю зиму розпалювали міжнаціональну ворожнечу, а навесні сіли на кораблі і рушили до Сирії. Але англійці потрапили у шторм і їхні кораблі розкидало по берегах Кіпру. Декілька з цих корит пограбували візантійці, які тоді панували у Кіпрі. За це вони були цілих 25 днів жорстко пизжені Річардом. Після потужного траходрому візантійці втратили майже половину Кіпру. Захоплені землі Річард роздав власним лицарям. Яке прізвисько від кіпріотів отримав Річард після усього ґвалту, вчиненого їм на острові — історики сором'язливо замовчують.
Прибувши до Сирії, Річард підключився до решти хрестоносців, які вже два роки єбали вола, марно намагаючись захопити місто Акру, яке вміло обороняв Саладін. Річарду вдалося роздмухати це мляве тягло особистим прикладом. Він почав шматувати бусурман з такою ж ненавистю, з якою веган-початківець дивиться на свій овочевий салат, коли поруч хтось їсть соковитий стейк.
Відвага Річарда дала свої плоди і хрестоносці незабаром захопили Акру. В'їжджаючи в розбите місто, Річард побачив прапор Леопольда Австрійського. Не довго думаючи, він наказав втоптати той прапор у багнюку і поставити на його місце свій прапор. Ця гопувата витівка потім йому дорого відгукнеться.
Короля французів Філіпа дуже напружувала та пригнічувала популярність Річарда серед військового загалу. Він поспішив телепортуватися назад до Франції, бо виглядав не кращим чином в порівнянні зі своїм англійським колегою. Поплескавши Річарда по плечу і пообіцявши йому не каламутити воду в Англії, Філіп відплив до Франції. Далі Річард продовжив поводитися як відморозок, наказавши стратити 2000 бранців за те, що Саладін не виконав умови здачі міста Акра.
Потім були хитання хрестоносців околицями Єрусалиму, які супроводжувалися старою доброю різаниною і пограбунками караванів. Мусліморіз перервала зима і чутки про те, що клятий хфранцуз хФілип виявився ще тим пиздлом. Ля-гуш знюхався з братом Річарда, Іоанном, щоб захопити англійський престол. Дізнавшись про це Річард швиденько розкурює з Саладіном кальян миру, і з усім своїм військом на клячах подефілячив у бік моря, щоб повернутися в Англію.
Ось тільки шлях додому пролягав через володіння Леопольда Австрійського, прапор якого Левко-дурко свого часу втоптав у багнюку.
Далі буде…