Розвиток уяви молодших школярів за рекомендаціями Джанні Родарі - Педагогика курсовая работа

Главная

Педагогика
Розвиток уяви молодших школярів за рекомендаціями Джанні Родарі

Уява як особлива форма організації психіки людини. Вікові особливості розвитку уяви. Загальна характеристика уяви у молодшому шкільному віці. Ефективність впровадженого циклу занять з розвитку уяви молодших школярів засобами вербальних ігор Джанні Родарі.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.


Комунальний заклад «Хортицький національний навчально-реабілітаційний багатопрофільний центр» Запорізької обласної ради
Напрямок підготовки «Соціальна педагогіка»
Розвиток уяви молодших школярів за рекомендаціями Джанні Родарі
викладач дисциплін професійно - орієнтованого циклу
Актуальність дослідження полягає в тому, що уява є важливою передумовою для засвоєння знань, які потребують вміння уявити те, що в даний момент неможливо сприйняти безпосередньо.
Важливо розвивати уяву в молодшому шкільному віці, щоб школярі вчились швидко орієнтуватись в різних ситуаціях і вирішувати задачі без безпосереднього втручання практичних дій. Це особливо важливо коли практичні дії неможливі чи небажані.
Якщо не розвивати уяву в молодшому шкільному віці, то в майбутньому можуть виникнути проблеми з творчістю, з плануванням особистої діяльності, з відтворенням інформації.
Дослідженням розвитку уяви займались такі психологи та педагоги: А.Я. Дудецький, В.А. Крутецький, В.В. Давидов, В.С. Мухіна, Дж. Родарі, Д.Б. Ельконін, Л.М. Фрідман, Л.С. Виготський, О.М. Дьяченко, Р.С. Нємов, С.Л. Рубінштейн та інші.
Тема дослідження є актуальною в наш час. В молодшому шкільному віці провідним видом діяльності стає навчання, а засвоєння знань залежить від уяви. В молодшому шкільному віці уява досить активна. Отже, уяву можна якнайширше використовувати у навчальній діяльності. Крім того, уява включається в процеси сприйняття і мислення. Також уява тісно пов'язана з емоціями. Якщо правильно направляти фантазію молодших школярів, то можна успішно формувати у них культуру почуттів. Уява пов'язана з інтересами. Уява не тільки розширює коло інтересів, але і поглиблює уже сформований інтерес. Також уява тісно пов'язана з мовленням. Зокрема, таку думку підтримують Дж. Родарі і Л.С. Виготський. Саме визначення важливості розвитку уяви в молодшому шкільному віці зумовило вибір наступної теми курсової роботи: Розвиток уяви молодших школярів за рекомендаціями Джанні Родарі.
Об'єкт дослідження: уява молодших школярів.
Предмет дослідження: розвиток уяви молодших школярів.
Мета: теоретичне дослідження рівнів розвитку уяви молодших школярів, аналіз психолого-педагогічних засобів розвитку уяви молодших школярів, розробка спеціальної програми за технологією Джанні Родарі щодо підвищення рівня розвитку уяви молодших школярів.
Гіпотеза: якщо розробити та впровадити цикл занять за рекомендаціями Джанні Родарі, це може сприяти підвищенню рівня розвитку уяви молодших школярів.
1. Проаналізувати психолого-педагогічну літературу з проблеми розвитку уяви молодших школярів.
2. Проаналізувати вікові особливості розвитку уяви молодших школярів.
3. Виявити рівні розвитку уяви молодших школярів.
4. Розробити та обґрунтувати спеціальну програму щодо підвищення рівня розвитку уяви молодших школярів.
6. На основі експериментального дослідження довести ефективність розробленої програми.
Методи дослідження: аналіз психолого-педагогічної літератури, узагальнення та систематизація матеріалу; тестування, кількісний та якісний аналіз даних; констатуючий та формувальний експерименти; формулювання висновків.
Дослідження проводилось в Новомиколаївській спеціалізованій загальноосвітній школі №1 з 20 учнями 2-го класу. Курсова містить 59 сторінок, з них - 43 сторінки основного тексту.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ УЯВИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ
Згідно з психологічним тлумачним словником, уява - це психічна діяльність, що полягає у створенні подумки уявлень і ситуацій, котрі ніколи не переживалися людиною в дійсності [3, 586].
За визначенням К.Д. Ушинського, уява - це психічний процес, який полягає у створенні нових уявлень, думок і образів на основі минулого сприйняття, набутого досвіду, наявних знань. Уява є специфічним видом людської діяльності, що виникає і розвивається в ході вирішення проблемної ситуації, уява виражається в побудові програми поведінки подумки. Важливе значення уяви також в тому, що вона дозволяє суб'єкту діяльності зримо уявити мету як передбачуваний результат до її початку, тим самим орієнтуючи його в побудові програми дій. Сильна і дієва уява є необхідною приналежністю розуму [31, 41].
Уява - це особлива форма організації психіки людини, яка проявляється у створенні нових образів і думок, на основі яких виникають нові дії та предмети. Основне завдання уяви - спрогнозувати очікуваний результат до його здійснення [4, 192].
Уява - здатність людини до побудови нових образів шляхом переробки психічних компонент, отриманих в минулому досвіді; психічний процес створення образу предмета чи ситуації шляхом перебудови існуючих уявлень. Частина свідомості особистості, один з пізнавальних процесів. В уяві своєрідно і неповторно відображається зовнішній світ, відбувається образне передбачення результатів, які можуть досягатись тими чи іншими діями; вона дозволяє програмувати не тільки майбутню поведінку, але і уявляти можливі умови, в яких поведінка буде реалізовуватись [20, 103].
Уява - це універсальна здатність людини до побудови нових цілісних образів дійсності шляхом переробки змісту вже складеного практичного, чуттєвого, інтелектуального та емоціонального досвіду [18, 55].
Уявлення того, що в минулому людина не сприймала, створення образів предметів і явищ, з якими раніше не зустрічалась, виникнення наочного образу того, що ще тільки буде створено, становить особливу форму психічної діяльності - уяву. Уява - це створення нового у формі образів-уявлень. Уява - це одна з форм відображення дійсності. Яким би новим не було те, що створено уявою людини, воно завжди виходить з того, що є в дійсності, тобто нові образи створюються з елементів старого, добре відомого минулого досвіду [2, 151].
Уява включається у сприйняття, збагачує образи, добудовує їх. Вона допомагає і процесу мислення. Зазвичай уява вмикається тоді, коли ресурси мислення вичерпані, так як невизначеність ситуації дуже велика. А.В. Петровський писав, що «цінність уяви в тому, що вона дозволяє приймати рішення і знайти вихід в проблемній ситуації навіть за відсутності необхідної повноти знань, що потрібні для мислення. Фантазія дозволяє обійти деякі етапи мислення і все-таки уявити кінцевий результат» [4, 195].
Уява - це образне конструювання змісту поняття про предмет ще до того, як складеться саме поняття. Зміст майбутньої думки фіксується в уяві у вигляді деякої суттєвої загальної тенденції розвитку цілісного об'єкту. Осмислити цю тенденцію людина може тільки завдяки мисленню [18, 55].
О.М. Леонтьєв визначає уяву як пізнавальний процес, що має у своїй основі аналітико-синтетичну діяльність людського мозку. Аналіз допомагає виділити окремі частини і ознаки предметів чи явища, синтез - об'єднати в нові комбінації, що досі не зустрічались. У результаті створюється образ або система образів, в яких реальна дійсність відбивається людиною в новому, перетвореному, зміненому вигляді і змісті.
Уява - універсальна здатність людини до побудови нових цілісних образів дійсності шляхом переробки змісту вже складеного практичного, чуттєвого, інтелектуального і емоціонально-смислового досвіду. Уява - це спосіб оволодіння людиною сферою можливого майбутнього, що надає її діяльності проектний характер, завдяки чому вона видилась із «царства» звірів. Будучи психологічною основою творчості, уява забезпечує як історичне створення форм культури, так і оволодіння ними в онтогенезі.
Уява - це образне конструювання змісту уявлення про предмет (або проектування схеми дій з ним) ще до того, як складеться саме уявлення. Зміст майбутньої думки (спосіб її побудови заданий через схему дій) фіксується уявою у вигляді деякої суттєвої загальної тенденції розвитку цілісного об'єкту. Осмислити цю тенденцію як генетичну закономірність людини можна тільки за допомогою мислення.
А.В. Петровський [23, 14] вказує, що уява - це психічний процес, в якому віддзеркалення дійсності відбувається в специфічній формі - об'єктивно чи суб'єктивно нового (у вигляді образів, уявлень, ідей), створеного на основі образів сприйняття, пам'яті, а також знань, придбаних у процесі мовного спілкування. Коли мова йде про об'єктивно нове, то мається на увазі, що даний продукт уяви взагалі вперше створюється в суспільстві. Коли ж мова йде про суб'єктивно нове, то це означає, що створений продукт є новизною тільки лише для самого творця, в той час як в суспільстві він вже відомий.
«Оперування образами, - писав П.П. Блонський, - починається з простої автоматичної репродукції і спонтанного фантазування, і кінчається свідомої репродукцією і творчою уявою».
Психолог О.М. Дьяченко [11, 78] пише: «Уява - це наче чутливий музичний інструмент, оволодіння яким відкриває можливості самовираження, вимагає від дитини перебування і виконання власних задумів і бажань».
Відомо, що фізіологічною основою уяви є залишкові процеси збудження і гальмування, іррадіації і концентрації, позитивної і негативної індукції, аналізу та синтезу в кіркових відділах різних аналізаторів. У результаті процесу нервової діяльності виникають нові, які раніше не мали місця в реальному процесі сприйняття, поєднання базових образів уяви.
У своїх працях Л.С. Виготський [8, 96] пише: «Сама істотна відмінність уяви від інших форм психічної діяльності людини полягає в наступному: уява не повторює в тих же поєднаннях і в тих же формах окремі враження, які накопичені раніше, а будує якісь нові ряди з раніше накопичених вражень».
Для уяви характерно, що знання ще не оформились в логічну категорію, тоді як своєрідне співвідношення загального и одиничного на чуттєвому рівні вже відбулося. Цілісний образ ситуації будується раніше розчленованої і деталізованої картини компонентів об'єкта. Компоненти образу поєднуються осмислено, а не формально. В результаті ці компоненти набувають у свідомості нову якісну визначеність. Тобто уява не являється ні наділенням об'єкта будь-якими якостями, ні просто комбінаторикою елементів минулого досвіду. Один з парадоксів уяви в тому, що предметне ціле відтворюється нею з самого початку адекватно, фактично безпомилково. Історії філософії і психології це не раз давало привід для її містифікації.
Єдиної думки щодо поняття уяви в сучасній зарубіжній та вітчизняній науці немає. Подібності міркувань з приводу уяви полягають в наступному: природа саме сутності уяви властива, більшою мірою, людині; незримо об'єднує фізичну і психічну сторони її життєдіяльності; уяву неможливо звести воєдино до якого-небудь науковому закону чи теорії, в ній сходяться, часто - випадково , вивчені і перевірені факти; уява, в підсумку, є творцем нового, майбутнього.
Більшість філософів, спираючись на сучасні дослідження свідомості людини, стверджують, що уява грає велику роль у здатності людини до сприйняття навколишнього світу, вона володіє можливістю воскрешати в нашій пам'яті образи, бачені раніше, незалежно від давності, наче дублюючи їх у мозку конкретного індивіда. Уява в певному сенсі допомагає нам бачити, сприймати навколишній світ [23, 7].
Свого часу Платон не розділяв чітко уяву і відчуття, враження, ставлячи їх поряд біля «підніжжя свідомості». Аристотель в трактаті «Про душу» розділив уяву і відчуття, але все ж ставив їх поряд: уявляти - значить бачити відсутній предмет.
Їхні опоненти вважали, що уява заважає сприйняттю реальності. Людина, наділена уявою, відривається від реальної дійсності, наче виходить поза себе, поза свідомість: її уявленнями керує не дійсність, а уява. Сучасні раціоналісти орієнтуються на затверджений статус уяви як здібності свідомості. «Уява є не що інше, як споглядання людиною предметів чи зображень чогось тілесного, відсутнього поряд з нею в даний момент» (Декарт). Дослідження, розпочаті Декартом, продовжив Монбланш. В своїй праці «Пошуки істини» він стверджував: «Між уявою і свідомістю існує такий близький зв'язок, що розглядати їх окремо просто немислимо». З його точки зору, уява «є здатністю душі створювати образи об'єктів». Вона відриває людину від дійсності [23, 8 - 9].
Зовсім по-новому - як естетичну категорію - уяву розглядав Кант. Вивчення здатності людини сприймати і аналізувати що-небудь демонструє як уява породжує оцінку більшого чи меншого естетичного задоволення. Німецький ідеалізм трактував уяву в такому ж напрямку, але з іще більшим ступенем свободи: вона дає можливість свідомості людини вільно проявити себе, відштовхуючись від світу реальності і дозволяє нам мислити настільки широко, щоб не дублювати в наших судженнях навколишню дійсність. Уява трактується як динамічна творча сила, а не як другорядна здатність нашої свідомості. З іншого боку, естетична свобода уяви може бути певною мірою обмежена напрямком і ходом думки, сюжетом.
Ж.-П. Сартр в новелі «Уява» (1940 р.) розвинув ідею свобод и творчої сили уяви: «створити образ - значить створити якийсь предмет, який стає результатом синтезу фрагментів реальності. Створити образ - значить відірватись від реальності, звільнитись від неї» [23, 10].
Г. Башлар досліджував уяву з точки зору її впливу на творчі здібності свідомості, що проявляються в літературі і поезії. Він тонко підмітив, що з епістолярної позиції «нема нічого реального, все конструюється, створюється кожен раз знову».
Один із засновників і прихильник гештальтпсихології К. Коффка вивчав уяву через призму сприйняття цілісності структур - гештальтів (цілісних образів). На думку Коффки, М. Вертгеймера, В. Келера, предмети, що оточують нас, сприймаються нашими почуттями не у вигляді окремих, розчленованих теоретично і візуально об'єктів, а у вигляді організованих, завершених, цілісних структур, з чітко обмеженими контурами, що обумовлені ступенем різкості і замкнутістю або незамкнутістю обрисів, які є основою гештальтів.
Згідно з Фрейдом, фантазії являють собою певні сюжети з яким-небудь об'єктом в головній ролі. Неусвідомлені бажання людини вони відображають в рамках дійсності, реформованої розумом в більшій чи меншій мірі. Такий погляд провокує дисонанс між смислами, що зазвичай вкладають в поняття «уява» і «сприйняття дійсності». У зв'язку з цим про уяву доводиться говорити як про ілюзорне відтворення дійсності, не обмежене рамками реальності [23, 11].
Уява - це відображення реальної дійсності, але в інакших, незвичайних і неочікуваних поєднаннях і зв'язках. Потреби і бажання виступають в якості джерела уяви: при аналізі того чи іншого уявлення неважко побачити за ним ті потреби і бажання, які викликали його до життя [27, 5 - 6].
А.Я. Дудецький [5, 66] зазначає, що уява однієї людини може відрізнятись від уяви іншої рядом якостей, з яких найбільш суттєвими є сила, ширина та критичність.
Сила уяви характеризується рівнем чіткості і яскравості тих образів, які виникають у людини [5, 66].
Ширина уяви визначається кількістю образів, які здатна створити людина. Ширина уяви знаходиться в безпосередній залежності від масштабу знань людини.
Критичність уяви визначається згідно з тим, в якій мірі створені людиною фантастичні образи наближені до реальності. Критичною є така уява, фантастичні образи якої наближені до наукового передбачення, чи навіть виявляються такими. Некритичною вважається уява людини, яка здатна створювати лише нездійсненні вигадки [5, 71].
Уяву розділяють на кілька видів. Зокрема, В.М. Козубовський [12, 206] поділяє уяву на активну, пасивну, відтворюючу та творчу.
Активна уява формує образи за бажанням суб'єкта, пов'язані з якимись нереалізованими потребами людини. Вона спрямована в майбутнє і пов'язана з вольовим вирішенням творчих і особистих проблем.
Пасивна уява формує образи спонтанно. Ці образи не призначені для їх втілення в життя. Пасивна уява може проявлятись в гіпнотичних станах, у сновидіннях. Найчастіше цей вид уяви орієнтований на психологічне витіснення негативних емоцій чи збереження позитивних, тобто грає роль психологічного самозахисту. Пасивна уява в більшості випадків замінює людині необхідність діяти.
Відтворююча (репродуктивна) уява проявляється в ситуаціях відтворення образу об'єкта, що існував у минулому, але представлений словесно, в схемах, кресленнях, ескізах [12, 206].
Творча (продуктивна) уява формує образи, які не мають прообразів у реальному світі. Звичайно, ці образи спираються на життєвий досвід, засвоєні знання. У свідомості людини формується модель майбутньої ситуації, явища, предмету на основі існуючих елементів. Складність полягає в об'єднанні окремих елементів єдиний ланцюжок причинних взаємозв'язків [12, 207].
В.М. Козубовський [12, 208] також зазначає, що формування образів уяви може здійснюватись у різних формах: фантазіях, мріях, сновидіннях, уявних експериментах.
Уявний експеримент - це процес, за допомогою якого у свідомості людини здійснюється випереджене відображення дійсності. Він будується по типу реального експерименту, але має справу виключно з ідеальною «моделлю-образом» реального об'єкту. Ця форма уяви часто використовується, коли реальні експерименти неможливі через брак часу, нестачу матеріальних ресурсів чи пов'язані з небезпечними для життя людини умовами [12, 208].
Фантазія - це продукт уяви, майже повністю відірваний від реальності, але він не виключає можливість переходу до реальності. Фантазія змінює картину дійсності відображеної у свідомості людини, допомагає сформувати новий погляд на все усталене, традиційне [12, 209].
Мрія - це продукт уяви, який має під собою слабку можливість реалізації, відкладену на невизначений строк. Між мрією та її втіленням в життя розташовуються воля, рішучість і цілеспрямованість. Ці особистісні якості становлять рушійну силу мрії [12, 210].
Сновидіння - це пасивна форма уяви, яка викликається емоціональним ставленням людини до пережитого. Існує гіпотеза, що сновидіння здійснюють добудову уявних образів, початок формування яких було покладено ще у стані активної діяльності. Усвідомлення і суб'єктивне переживання сновидінь приходить, як правило, відразу після пробудження із фази швидко хвильового сну [12, 212].
Хотілось би звернути увагу на співвідношення уяви і фантазії. В філософській та психологічній літературі довгий час не було єдиного погляду на ці поняття, їх достатньо часто ототожнювали, вживаючи як синоніми. Деякі автори вважали, що фантазії притаманна «найбільша відчуженість від умов дійсності», інші характеризували її як різновид уяви, її вищу форму, що відрізняється особливою силою, яскравістю, незвичністю створюваних образів. На погляд радянських вчених, ці поняття не тотожні і виступають як різні сторони одного пізнавального процесу, надаючи йому смислові відтінки. В фантазії зв'язок образів набуває досить неправдоподібного вигляду. Це призводить до формування образів, які б не мали прямого аналогу в дійсності [25, 22].
Теорія Гегеля заснована на діалектичному методі розуміння єдності уяви і фантазії: «Уява діалектична: вся робота уяви відбувається шляхами діалектичної, спонтанної логіки, мова образна, іноді, тобто уява, оперуючи логікою, розвиває за допомогою фантазії свої споглядання, створюваний сенс».
Уява дитини з самого початку її формування має дві основні функції - пізнавальну і афективну [33, 302]. Основне завдання пізнавальної уяви - це відтворення об'єктивної реальності, добудовування цілісної картини світу, отримання нових вражень. За допомогою уяви діти можуть творчо опанувати схеми і смисли людських дій, будувати цілісний образ якої-небудь події або явища.
Афективна функція уяви спрямована на утвердження і захист свого Я. Такий захист може здійснюватися двома шляхами. По-перше, через багаторазове відтворення (або програвання) травмуючих впливів чи ситуацій дитина як би відсторонюється від них, починає бачити їх збоку. По-друге, діти створюють уявні ситуації, в яких вони можуть затвердити себе - почуваються сильними, сміливими, вправними, всемогутніми. Численні дитячі фантазії про власні перемоги і неймовірні успіхи, як і їх варіанти порятунку казкових героїв якраз і виконують цю функцію.
В.М. Козубовський [12, 208] пропонує ширший ряд функцій уяви: прагматичну, психотерапевтичну, психодіагностичну і пізнавальну.
Прагматична функція виявляється у використанні сформованих у процесі уяви образів реального світу у вирішенні практичних проблем, що виникають у різних сферах діяльності людей [12, 213].
Психотерапевтична функція уяви полягає в регуляції психічних процесів, станів, емоцій та фізіологічних процесів через психологічні технології різних типів. Психокорекційна функція покликана руйнувати віртуальні образи уяви, трансформуючи їх в образи сприйняття і уявлення реальних станів керованих об'єктів.
Психодіагностична функція використовує образи уяви в якості сигналів, що відображають поточні психічні стани людини. Тобто в продуктах діяльності уяви індивіда відображаються його психологічні характеристики [12, 215].
Пізнавальна функція забезпечує керування процесами сприйняття, мислення, уваги, пам'яті і мови шляхом їх асоціативного зв'язку зі сформованими в уяві образами [12, 216].
Гілфорд вважав уяву «дивергентним мисленням» і його критеріями оцінки уяви стали гнучкість, оригінальність, швидкість, точність. Саме гнучкість, пластика розумового процесу дозволяє легко і швидко «перемикати» увагу свідомості з одного образу на необхідний, потрібний інший, минаючи при цьому одиниці фізичного простору і часу. Оригінальність дозволяє проявитися яскравості, образності, креативності, незвичайності, нестандартності уяви в образах. Побіжність уяви дає можливість продукувати велику кількість ідей, образів, пропозицій. Можливість і здатність уяви найбільш точно, детально створювати об'єкт, що цікавить, призводить до більш швидкого і точного втілення результату в реальності. Природно, має місце коригування результату.
О.М. Дьяченко виокремлює сім основних механізмів уяви, що носять дієвий, перетворюючий характер:
1) типізація (створення цілісного образу синтетичного характеру);
2) комбінування (здійснення аналізу та синтезу елементів реальності);
3) акцентування (підкреслення, акцентування тих чи інших рис, особливостей об'єктів);
4) перебільшення або применшення предметів і явищ;
5) конструкція (створення цілого по частині);
6) аглютинація (поєднання різнорідних властивостей реальності);
7) уподібнення (використання алегорій і символів) [11, 55].
Завдяки уяві людина щось створює, розумно планує свою діяльність і керує нею. Уява виводить людину за межі його існування саме в цей час, нагадує їй про минуле, відкриває майбутнє. Володіючи багатою уявою, людина може «жити» у різний час, чого не може собі дозволити жодна інша жива істота в світі [15, 261].
Уява - необхідний компонент творчої діяльності людини, який виражається в побудові образу чи наглядної моделі кінцевого чи проміжного продуктів праці, що стимулює предметне втілення цього образу чи моделі, а також забезпечує створення програми поведінки в тих випадках, коли проблемна ситуація відзначається деякою невизначеністю через недостатню кількість інформації [29, 81].
Згідно з думкою В.М. Козубовського, уява - психічний процес створення людиною в своїй свідомості образів об'єктів (предметів чи явищ), яких не існує в реальному житті. Продуктом діяльності уяви можуть бути:
- образ кінцевого результату реальної предметної діяльності;
- картина власної поведінки в умовах повної інформаційної невизначеності;
- образ ситуації, що вирішує актуальні для даної особи проблеми, реальне подолання яких неможливе в найближчому майбутньому [12, 197].
Отже, аналізуючи літературу, було визначено поняття уяви, виявлено види, функції та специфіку уяви. Уява - це психічний процес, який полягає у створенні нових уявлень, думок і образів на основі минулого сприйняття, набутого досвіду, наявних знань. Також ознайомились із основними напрямками вивчення уяви в різні історичні періоди за точки зору філософії та психології.
1.2. Загальна характеристика уяви в молодшому шкільному віці
Згідно з періодизацією психічного розвитку дитини Д.Б. Ельконіна, молодшими школярами вважають дітей віком від 6/7 до 10/11 років, які навчаються у 1 - 4 класах сучасної школи [9, 150]. Цей віковий період завершує етап дитинства. Опановуючи новий для себе вид діяльності - навчання, молодші школярі ще багато часу і енергії віддають грі. У цих видах діяльності розгортаються їх стосунки з ровесниками і дорослими, особистісне психічне життя і психічний розвиток, формуються психічні новоутворення, завдяки чому діти виходять на новий рівень пізнання світу і самопізнання, відкривають нові власні можливості і перспективи [1, 165].
Психічний і особистісний розвиток у молодшому шкільному віці зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку - навчанням у початковій школі. Під впливом навчання починається перебудова всіх пізнавальних процесів, вони набувають тих якостей, які притаманні дорослим людям. Це пов'язано з тим, що школярі включаються в нові для них види діяльності і системи міжособистісних стосунків, що вимагають від них наявності нових психологічних якостей. Загальними характеристиками всіх пізнавальних процесів повинні стати їх довільність, продуктивність і стійкість [16, 105].
В навчальній діяльності під керівництвом вчителя школярі оперують навчальними поняттями, засвоюють їх. Результатом такої діяльності є, насамперед, зміна в самих школярах, їх розвиток. Ця зміна є надбанням нових здібностей. Таким чином, навчальна діяльність - це, насамперед, така діяльність, в результаті якої відбуваються зміни в самих школярах. Продуктом цієї діяльності є ті зміни, що відбулись в ході її виконання в самому суб'єкті. В цьому її основна особливість [22, 45].
Головною особистісною характеристикою молодшого школяра є сприйняття і усвідомлення своєї внутрішньої позиції, що дає підстави вважати цей вік зрілим дитинством [1, 165].
Внутрішня позиція - це свідоме ставлення дитини до себе, до оточуючих, подій і справ. Це таке ставлення, яке дитина може виразити словами чи діями. Факт становлення такої позиції внутрішньо виявляється в тому, що в свідомості виділяється система моральних норм, які виконуються завжди і всюди незалежно від обставин [16, 176].
В період навчання молодші школярі так швидко просуваються вперед у своєму розвитку, що між першокласниками і учнями третіх-четвертих класів утворюється помітний розрив. Разом з ним збільшуються й індивідуальні відмінності по досягнутому рівню розвитку [16, 111].
Уява в молодшому шкільному віці - це один з найважливіших психічних пізнавальних процесів. Справжнє засвоєння будь-якого навчального предмета неможливе без активної діяльності уяви, без уміння уявити те, про що пишеться в підручниках, про що говорить вчитель [13, 66].
В молодшому шкільному віці уява розвивається особливо інтенсивно. Цьому сприяє процес навчання і виховання, в ході якого школярі ознайомлюються з дуже широким колом предметів та явищ навколишнього світу.
Уява молодших школярів спирається на вже досить значний життєвий досвід і на знання. Уява розвивається так, що створювані образи все більше співвідносяться з практикою [2, 159].
Тут слід зазначити те, що довгий час в психології існувало припущення, згідно з яким уява більш продуктивна в дитинстві, а з віком підпорядковується інтелекту і згасає. Однак Л.С. Виготський показує неспроможність таких позицій. Усі образи уяви, якими химерними б не здавалися, ґрунтуються на уявленнях і враженнях, отриманих в реальному житті. І тому досвід дитини бідніший, ніж досвід дорослої людини. І навряд чи можна говорити, що уява дитини багатша. Просто іноді, не маючи достатнього досвіду, дитина по-своєму пояснює те, з чим стикається в житті, і ці пояснення часто здаються несподіваними і оригінальними [7, 23].
У дітей уява формується в грі, і спочатку не відділяється від сприйняття предметів і виконання з ними ігрових дій. У дітей 6-7 років уява вже може спиратися і на такі предмети, які зовсім не схожі на заміщувані.
Поступово необхідність у зовнішній опорі зникає і відбувається інтеріоризація - перехід до дії з предметом, якого насправді немає, до ігрового перетворення предмета, до надання йому нового сенсу і поданням дій з ним у розумі, без реальної дії. Це і є зародження уяви як особливого психічного процесу. Особливістю уяви молодших школярів, яка проявляється в навчальній діяльності, спочатку теж є опора на сприйняття (первинний образ), а не на представлення (вторинний образ).
С.Л. Рубінштейн стверджує, що уява пов'язана з нашою здатністю та необхідністю творити нове. Уява - це перетворення даного, здійснюване в образній формі. У дитині природним чином поєднуються як мінімум два напрямки, дві течії процесу уяви: відтворення і перетворення, репродукція і вільна творчість.
Насамперед, вдосконалюється відтворююча уява, пов'язана з уявленням того, що сприймалось раніше чи зі створенням нових образів у відповідності з даним описом, схемою, малюнком і т.д. Уявлення молодших школярів поступово стають більш реалістичними, все частіше правильно відображають зміст навчальних предметів, перестають бути фрагментарними, розірваними, об'єднуються в системи [13, 66].
Творча уява як створення нових образів, пов'язана з переробкою вражень минулого досвіду, їх з'єднанням в нові сполучення, комбінації також отримує подальший розвиток. І тут образи стають більш реалістичними, стримується фантазія. В уяві молодших школярів все частіше створюються образи, що не протирічать дійсності. Таким чином, уява молодших школярів, з одного боку, поступово звільнюється від впливу безпосередніх вражень, а з другого - посилюється реалізм уяви, пов'язаний з розвитком уміння контролювати і оцінювати образи уяви з позицій логіки, законів об'єктивного світу [13, 66].
Можна відзначити деякі тенденції розвитку уяви молодших школярів. Образи уяви, що виникають у школярів в І - ІІ класах у процесі творчої діяльності, ще дуже нестійкі і легко змінюються під впливом виниклих, іноді випадкових асоціацій. Ці образи потребують опори на сприйняття. Учням першого класу звичайно не вдається повністю відтворити в малюнку чи в словесному звіті образи прочитаного тексту. Відтворювані образи нестійкі, постійно змінюються. Доведено, що такий недолік процесу відображення може бути усунутий під час навчання. Велике значення для розвитку уяви молод
Розвиток уяви молодших школярів за рекомендаціями Джанні Родарі курсовая работа. Педагогика.
Курсовая работа по теме Сооружение линейной части магистрального газопровода
Сочинение На Тему Онегин И Печорин
Семья Как Социально Психологический Фактор Воспитания Реферат
Реферат: Жанровая разновидность комедии "На всякого мудреца довольно простоты". Скачать бесплатно и без регистрации
Контрольная работа по теме Качество продукции (услуги)
Контрольная Работа На Тему Исследование Тестовой Методики: Методика Кейрси
Реферат: Анализ эксплуатационных качеств и разработка мероприятий на техническое обслуживание судового ди
Реферат На Тему Эффективность Предприятия
Реферат: Работа с окнами
Сочинение по теме Темы и мотивы поэзии Б. Пастернака
Реферат: Организация ледового катка "Хижина Эскимоса" в регионе Севастополь. Скачать бесплатно и без регистрации
Дипломная работа по теме Судовые ядерные энергетические установки. Трубопроводы и соединения для гидравлических систем
Сочинение На Тему Описание Памятника 8 Класс
Реферат: Общая спортивная и физическая подготовка в системе физического воспитания. Скачать бесплатно и без регистрации
Реферат: Шутки и остроты А. С. Пушкина. Скачать бесплатно и без регистрации
Сочинение по теме Михаил Зощенко: Жизнь и творчество
Реферат: Martin Luther King Jr Letter Essay Research
Какого Человека Можно Назвать Любящим Сочинение
Контрольная Работа На Тему Неосторожная Вина
Курсовая работа по теме Медианная фильтрация
Учет ресурсов и обязательств по международным и российским стандартам - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа
Городские грузоперевозки по г. Набережные Челны - Менеджмент и трудовые отношения презентация
Годовые ритмы: общая перспектива - Биология и естествознание реферат