Розумове виховання: цілі, завдання, сутнісні характеристики процесу розумового виховання (за В.О. Сухомлинським) - Педагогика курсовая работа

Главная

Педагогика
Розумове виховання: цілі, завдання, сутнісні характеристики процесу розумового виховання (за В.О. Сухомлинським)

Розумове виховання як складова теорії виховання всебічно розвиненої особистості, завдання розумового виховання (за Сухомлинським). Сутнісні характеристики процесу розумового виховання, поєднання навчальної та трудової діяльності у розумовому вихованні.


посмотреть текст работы


скачать работу можно здесь


полная информация о работе


весь список подобных работ


Нужна помощь с учёбой? Наши эксперты готовы помочь!
Нажимая на кнопку, вы соглашаетесь с
политикой обработки персональных данных

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Розумове виховання: цілі, завдання, сутнісні характеристики процесу розумового виховання (за В.О. Сухомлинським)
Розділ 1. Розумове виховання - складова теорії виховання всебічно розвиненої особистості
1.1 Цілі і завдання розумового виховання
1.2 Навчання - найважливіший засіб розумового виховання
Розділ 2. Сутнісні характеристики процесу розумового виховання
2.1 Поєднання навчальної та трудової діяльності у розумовому вихованні
2.3 Педагогічне керівництво розумовим розвитком дитини
В.О. Сухомлинський увійшов в історію вітчизняної і світової педагогіки як видатний педагог-гуманіст, який утверджував самоцінність дитячої особистості, необхідність зосередження педагогічного процесу на потребах розвитку творчих сил кожної дитини у різних видах діяльності, виховання на засадах загальнолюдськихі національних цінностей. Ця благородна і дуже складна місія гуманної педагогіки реалізована у спадщині Василя Олександровича багатопланово і водночас цілісно.
Однією з найважливіших складових педагогічної системи Сухомлинського є теоритичне обгрунтування і практичне втілення шляхів розумового розвитку дитини у навчально-виховному процесі.
Розвиваючи і поглиблюючи ідеї гуманної педагогіки Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, К. Ушинського, Я. Корчака, психологів Ж. Паже, Л. Виготського, він творчо синтезував і збагатив психологічні і педагогічні знання про сутність і рушійні сили розвитку дитини, зокрема розумового розвитку, розкрив шляхи і засоби взаємозв'язку навчання і розвитку.
Його твори відомі у виданнях різними мовами від болгарської до японської: спадщина видатного педагога розглядається у провідних університетах і педагогічних інститутах Європи, окремі статті та уривки з фундаментальних праць друкуються в педагогічних журналах Росії, Польщі, Німеччини, Чехії, Словаччини, Румунії, Австрії, Іспанії, Фінляндії та ін. країн.
Актуальність. Система розумового виховання В.О. Сухомлинського з кожним роком привертає все більше уваги широкої наукової і педагогічної громади як в нашій країні, так і за кордоном, адже сучасний етап розвитку суспільства висуває нові вимоги до організації освіти. Процес реформування освіти здійснюється у напрямку зміни мети навчання. Першочерговим його завданням є не організація передачі знань, а процес формування навичок і вмінь самостійного їх здобуття. За такого підходу нової актуальності набувають погляди В.О. Сухомлинського на розумове виховання.
Стан дослідженості. Дана проблема є досить дослідженою в наш час. Її вивченням займалась велика кількість вчених та педагогів. Серед них: М. Орап, А.М. Борисовський, С.П. Максимюк, М.І. Мухін, Л.В. Калузька, Л. Бондар та ін. Крім того, деякі з них на основі ідей В.О. Сухомлинського розробили свої власні праці. Наприклад М. Орап видала посібник з розвитку мовлення першокласників у період навчання грамоти „Барвисте мовлення„.
Об'єктом вивчення є процес розумового виховання у педагогічній спадщині В. О. Сухомлинського.
Предмет вивчення - цілі, завдання, особливості, основні характеристики системи розумового виховання видатного педагога.
Мета даної курсової роботи - дослідити цілі, завдання, сутнісні характеристики та значення системи розумового виховання В.О. Сухомлинського.
Для досягнення мети можна поставити наступні завдання:
1. Проаналізувати літературу відповідно до теми даної курсової роботи.
2. З'ясувати цілі і завдання розумового виховання за В.О. Сухомлинським.
3. Обгрунтувати роль педагога в процесі розумового розвитку дитини.
4. Дослідити значення процесу навчання в системі розумового виховання.
5. Проаналізувати зв'язок навчальної та трудової діяльності у процесі розумового виховання.
6. З'ясувати значення самоосвіти підлітків в системі розумового виховання В. О. Сухомлинського.
Методи. При написанні даної курсової роботи були використані наступні методи: конкретноісторичні, порівняльноісторичні, конкретнонаукові (теоретичні - аналіз літератури та педагогічних робіт), типологізація (класифікація), аналіз педагогічних явищ, фактів і подій.
Теоретичне значення. У даній роботі було вдало здійснено підбір літератури та використано велику кількість джерел тих авторів, які цікавились цією темою.
Практичне значення цього дослідження полягає у тому, що проведений в ньому аналіз та зроблені висновки можуть бути використані педагогами у їх викладацькій діяльності, студентами у підготовці до практичних та семінарських занять, а також воно може служити допоміжним матеріалом у написанні дипломних робіт з даної теми.
Розділ 1. Розумове виховання - складова теорії виховання всебічно розвиненої особистості
1.1 Цілі і завдання розумового виховання
Розумове виховання - одна із найважливіших складових системи всебічно розвиненої особистості. Сухомлинський вважав, що воно передбачає набуття знань, і формування наукового світогляду, розвитку пізнавальних і творчих здібностей, створення культури розумової праці, виховання інтересу і потреби в розумовій діяльності, в постійному збагаченні науковими знаннями, в застосуванні їх на практиці.
«Розумове виховання відбувається в процесі набування наукових знань, але не зводиться до нагромадження певного їх обсягу» [19, 206]. Василь Олександрович вважав, знання повинні стати переконаннями особистості, її духовним багатством, впливати на ідейні погляди, результати діяльності людини, на її суспільну активність та інтереси. Лише за цих умов набуття знань і їх поглиблення будуть фактором розумового виховання.
Головною метою розумового виховання є розумовий розвиток. Сухомлинський говорив, що як без знання абетки людина не може читати, так без розумового розвитку, без гнучкої, живої думки неможливе розумове виховання.
Учень розумово виховується тільки тоді, коли його оточує атмосфера багатогранних інтелектуальних інтересів і запитів. Тому видатний педагог говорив, що турбота про інтелектуальне багатство всього шкільного житгя є важливою умовою повноцінного розумового виховання.
Кожен учитель повинен бути умілим, вдумливим вихователем розуму учнів. Сухомлинський вказував, що перш ніж учити дітей запам'ятовувати, їх потрібно вчити думати, мислити, аналізувати факти і явища оточуючого світу. «Розумове виховання в процесі навчання здійснюється лише тоді, коли накопичення знань, розширення обсягу знань учитель розглядає не як кінцеву мету процесу навчання, а тільки як один із засобів розвитку пізнавальних і творчих сил і гнучкої, допитливої думки» [19, 207]. У такого вчителя знання, набуті учнями, виступають як інструмент, за допомогою якого учень свідомо здійснює нові кроки в пізнанні оточуючого світу. Василь Олександрович звертав увагу на те, що перенесення засвоєних методів пізнання на нові об'єкти стає закономірністю розумової діяльності учнів: далі вони вже самостійно досліджують причинно-наслідкові зв'язки нових явищ, процесів, подій. У зв'язку з цим, на думку В.О. Сухомлинського, важливими елементами розумового виховання в процесі навчання є: при вивченні предметів природничого циклу - продуктивна праця, дослідження, експерименти; при вивченні гуманітарних дисциплін - самостійне вивчення життєвих явищ, літературних джерел, літературно-творчі досліди.
Розумове виховання необхідне людині не лише для того, щоб вона застосовувала знання в праці, але і для повноцінності духовного життя - для того, щоб уміти цінувати багатство культури і мистецтва. Зміст освіти потрібно розглядати не тільки з точки зору практичного застосування знань в праці.
На думку Сухомлинського, не можна ототожнювати освіченість і розумове виховання, коло знань, набутих у школі, і ступінь розумового розвитку, хоча останнє залежить від об'єму знань. Він говорив, що розумове виховання - дуже складний процес, що включає в себе становлення світоглядних переконань, ідейної та творчої цілеспрямованості розуму в тісному поєднанні з працею, суспільної активності особистості, що гармонійно поєднує в собі навчально-виховний процес в школі і житті суспільства.
У процесі навчання здійснюється основна мета розумового виховання -розвиток інтелекту. «Випускник школи може чогось і не знати, але він обов'язково повинен бути розумною людиною. Ще і ще раз варто повторити: розумова вихованість не рівнозначна об'єму набутих знань; вся суть в тому, як проходить життя знань в складній і багатосторонній діяльності людини» [21, 921.
Василь Олександрович вважав, що мати творче мислення, бути розумним повинен і майбутній математик, і майбутній тракторист. Розум повинен давати щастя насолоди культурними і естетичними цінностями. Виходячи з цієї думки, якщо учня готувати до вузько професіональної діяльності, то життя його буде бідним, не цікавим.
«Жива, допитлива, творча думка формується у вихованця лише тоді, коли по відношенню до знань він займає свою особисту життєву позицію. Активне вираження особистого відношення до набуття знань -- і є те, що слід називати розумом особистості, яка формується» [21, 93]. Активність заключається перш за все в тому, що дитина стає діяльним, зацікавленим учасником процесу оволодіння знаннями; пізнання, навчання надає завдяки цьому глибоке почуття радості, емоційного піднесення. «Інтелектуальні почуття - це родючий грунт, на який падають зерна знань і з якого виростає розум» [21,94].
Гармонійне розумове виховання може бути здійснене при тій умові, на думку великого педагога, якщо надбанням вихованця стає найбільш цінне інтелектуальне багатство людства. Сухомлинський підкреслював, що програма загальноосвітньої школи передбачає вивчення основ наук про природу і суспільство, про людський організм і мислення, про працю, мистецтво. Нелегке завдання школи заклечається в тому, щоб кожний викладач, виконуючи місію вихователя, розкрив перед свідомістю учнів свій предмет як джерело розумового виховання, щоб вивчення предмету стало складовою всебічного розвитку особистості. У знанні основ наук потрібно бачити подвійне значення: по-перше, кожен предмет і всі предмети в цілому необхідні кожному вихованцю як умова його гармонійного розвитку; по-друге, той чи інший предмет необхідний тому чи іншому учню як джерело розвитку його індивідуальних нахилів, здібностей, формування професіональної орієнтації. Перше призначення в загальноосвітній школі є переважаючим. Кожен повинен бути в певній мірі і математиком, і фізиком, і хіміком, і біологом, і істориком, і літературознавцем - в тій мірі, в якій це необхідно для всебічного розвитку. «Знання по кожному предмету несуть в собі виховний потенціал для становлення, формування живого, творчого розуму. Тому не можна погоджуватися з думкою, що для того, у кого немає, наприклад, математичних здібностей, допустимі і поверхневі знання по даному предмету» [21,94-95].
Важливим для розвитку об'ємності і гнучкості розуму є єдність знань і вмінь. Знати, писав Сухомлинський, -- це значить перш за все уміти користуватися знаннями. Наука стрімко розвивається. Накопичуються знання. І в наші дні ступінь інтелектуального розвитку людини визначається перш за все тим, як вона вміє орієнтуватися в безкрайньому океані знань, як вміє користуватися джерелами знань.
Сухомлинський був одним із перших в сучасній педагогіці, хто звернув серйозну увагу на формування в учнів інтелектуальних умінь та навичок і став працювати над цією проблемою.
Він говорив своїм колегам, що людина без умінь та навичок не зробить бочку, не зробить на токарному станку деталь. Учням також потрібні вміння та навички. Людський розум потрібно навчити мислити, запам'ятовувати, відтворювати. Коли учень навчиться вчитися, йому в школі буде цікаво. Він буде щасливий, буде прагнути до знань. Чим більше учні опановують навиків розумової діяльності, тим краще вони вчаться. Ні про яку успішність не можна вести мову, якщо учень не вміє бігло і виразно читати і грамотно писати.
В.А. Сухомлинський, намагаючись допомогти учням знайти ключі до знань, намітив основні уміння та навички, за допомогою яких кожен учень може гарно оволодіти програмним матеріалом середньої школи, не тільки збагатити свою пам'ять, а й розвинути розум, стати мислячою особистістю.
Ось список умінь та навичок, якими, за переконаннями Сухомлинського, повинен оволодіти кожен учень:
Уміння спостерігати явища оточуючого світу.
Уміння думати - зіставляти, порівнювати, протиставляти, знаходити незрозуміле; уміння дивуватися.
Уміння висловлювати думку про те, що учень бачить, робить, думає.
Уміння виділяти логічно завершені частини в прочитаному, встановлювати взаємозв'язок і взаємозалежність між ними.
Уміння знаходити в книзі матеріал-відповідь на питання.
Уміння знаходити книгу з питання, що цікавить учня.
Уміння робити аналіз тексту в процесі читання.
Уміння слухати вчителя і одночасно записувати його розповідь.
Уміння читати текст і одночасно слухати інструктаж учителя про роботу над текстом.
І0.Уміння написати твір, оповідання про те, що учень бачить навколо себе, спостерігає.
11.Уміння бігло, виразно, свідомо читати.
12.Уміння бігло, достатньо швидко і правильно писати тощо.
Між ними уміннями і фактичним об'ємом знань, які засвоює дитина, повинна бути гармонія. Якщо уміння відстають від знань, то навчання перетворюється для дитини вже в початковій школі в неприємну, тяжку справу, зникає найважливіший супутник успіху - інтелектуальна радість, радість пізнання. Сухомлинський вважав однієї із найважливіших практичних і теоретичних проблем школи створення гармонії умінь і знань.
Учити та виховувати дітей нелегко. У навчанні та вихованні повинні зливатися зусилля педагога та учня. Якщо учень не хоче вчитися, учитель ніколи нічому його не научить. Потрібно пробудити у дитини бажання вчитися. Цього можна досягти, якщо учня навчити вчитися, щоб він бачив результати своєї розумової праці.
Сухомлинський говорив, що за дванадцять років він зустрів лише одного учня, який навмисно не хотів виконувати завдання. В інших випадках діти погано навчалися через те, що не вміли працювати.
Втілення ідеї розвивального навчання педагога-практика в сучасній педагогічній науці і практиці спрямоване на те, щоб поряд із формуванням знань, умінь та навичок забезпечувалась оздоровча функція школи.
У книзі В.О. Сухомлинського «Серце віддаю дітям» цій темі присвячено розділ «Школа під голубим небом». Охайність, чистота належать до вагомих компонентів особистої культури учнів. Василь Олександрович приділяв постійну увагу розвитку цих якостей з перших днів перебування дітей в школі. Він особисто перевіряв, чи зручний, охайний і підхожий до сезону одяг вони носять, чи відповідного розміру взуття. У «Школі радості педагоги прагнули знати, що відбувається в душі кожної дитини, з яким настроєм вона прийшла до школи.
Вчителі Павлиської школи виявляли причини відхилень в учнів від здорового способу життя. Нерідко це були «тепличні умови» розвитку дітей у сім'ях. Тому він говорив батькам, що в літню пору дітям можна приходити босоніж, легко з урахуванням погодних умов, у теплі дні - здійснювати походи, екскурсії на значні відстані. Радив батькам, щоб діти їли горіхи, фрукти, овочі, багаті вітамінами.
Отже, підсумовуючи вищесказане, необхідно наголосити на тому, що ціль розумового виховання за Сухомлинським є розумовий розвиток особистості, який передбачає набуття фундаментальних знань, формування наукового світогляду, розвиток пізнавальних і творчих здібностей, виховання інтересу і потреби в розумовій діяльності, в збагаченні знаннями та використанні їх на практиці. А завдання розумового виховання є не що інше як навчити учня ефективно вчитися, мислити, запам'ятовувати, відтворювати і тоді в дітей з'явиться бажання до опанування навчання. Адже чим більше вони освоюють навиків навчання, тим останнє є успішнішим. Та ні про яку успішність не можна вести мову, якщо учень не вміє елементарного, наприклад, виразно читати чи грамотно писати.
1.2 Навчання - найважливіший засіб розумовою виховання
В.О. Сухомлинський, створюючи свою педагогічну систему, враховував положення теорії Л.С. Виготського про провідну роль навчання в розвитку дітей. Досвід Навлиської школи підтвердив стратегічну правильність ідей розвитку особистості, висловлених іменитими попередниками.
В.О. Сухомлинський виходив з того, що вчителям слід не чекати природного дозрівання психічних функцій дітей, а за допомогою відповідного розвивального середовища, змісту і методики навчання прискорювати їх розвиток. І водночас дуже вдумливо враховувати готовність дитини до навчання, психофізіологічні особливості їх розвитку.
«Дуже важливо, щоб чарівний світ природи, гри, краси, музики, фантазії, творчості, що оточує дітей до школи, не закрився перед дитиною класними дверима» [23, 111]. Навчання в перші місяці й роки шкільного життя не повинно перетворюватися на єдиний вид діяльності. Сухомлинський вважав, що дитина лише тоді полюбить школу, коли вчителі щедро розкриють перед нею ті самі радості, які були в неї раніше. Разом з тим навчання не можна пристосовувати до радостей, навмисно полегшувати тільки для того, щоб дитині воно не здавалося нудним. Бо дітей потрібно поступово готувати до найголовнішої справи всього людського життя - до серйозної, наполегливої, старанної праці, яка неможлива без напруження думки.
Важливе виховне завдання Сухомлинський вбачав в тому, щоб поступово прищеплювати дітям навички напруженої, творчої розумової праці. Дитина повинна вміти абстрагуватися від усього, що оточує її в цей момент, щоб спрямувати розумові зусилля на досягнення мети, поставленої вчителем чи самою дитиною. Василь Олександрович прагнув до того, щоб діти звикали до такої зосередженості. Лише за такої умови розумова праця може стати улюбленою справою.
Завдання початкової школи -- поступово привчити учнів переборювати труднощі не тільки в фізичній, а й інтелектуальній праці. Діти повинні зрозуміти саму сутність інтелектуальної праці, яка, на думку великого педагога, полягає в напруженні розумових зусиль, у проникненні в різноманітні складності й тонкощі, деталі й суперечності речей, фактів, явищ. Ні в якому разі не можна допускати, щоб усе давалося учням легко, щоб дитина не знала, що таке труднощі. Поряд з процесом оволодіння знаннями виховується культура і самодисципліна розумової праці. «Інтелектуальне виховання - одна з тих сфер духовного життя, де вплив вихователя органічно зливається із самовихованням. Виховання волі починається з мисленої постановки мети перед собою, зосередження розумових сил, осмислення й контролю» [23, 112]. Важливе виховне завдання Сухомлинський бачив у тому, щоб діти саме в розумовій праці відчули, що таке важко.
Якщо дитині в навчанні все дасться легко, в неї поступово формуються лінощі думки, що розбещує людину, зумовлює легковажне ставлення до життя. Як не дивно, але лінощі думки розвиваються найчастіше в здібних дітей, якщо процес навчання не відкриває перед ними посильних труднощів. І розвиваються лінощі думки найчастіше в молодших класах, коли здібна дитина, легко оволодівши тим, що для інших дітей пов'язано з відповідним напруженням розумових сил, по суті байдикує. Не допустити неробства учнів - також своєрідне виховне завдання.
«Розумова праця учня, успіхи і невдачі в навчанні - це його духовне життя, його внутрішній світ, нехтування яким може призвести до сумних наслідків. Дитина не тільки взнає щось, засвоює матеріал, а й переживає свою працю, висловлює глибоке особисте ставлення до того, що їй вдається і не вдається» [23, 162].
Учитель для маленької дитини є живим втіленням справедливості. Коли учень першого класу отримує незадовільну оцінку, то він не тільки почуває себе нещасним, а й проймається почуттям неприязні, а нерідко й ворожості до вчителя. Учитель, який ставить двійку, по суті, за те, що дитина чогось не зрозуміла, здасться дітям несправедливою людиною.
Але в практиці виховного процесу нерідко трапляється так, шо діти, дістаючи двійку за двійкою, ніби примиряються зі своєю долею, їм байдуже. Іноді таке ставлення дитини до своїх оцінок стає предметом глузування товаришів, поступово всі діти зживаються з цим, звикають, що у цих учнів і не може бути інших оцінок, крім двійок. В. Сухомлинський підкреслював, що це найстрашніше, що можна уявити в духовному житті особистості, яка формується. Чого чекати від людини, в якої з дитинства притупилося почуття власної гідності?
Одне з найважливіших виховних завдань полягає в тому, щоб у процесі оволодіння знаннями кожна дитина переживала людську гідність, почуття гордості. Василь Олександрович стверджував, що вчитель не тільки відкриває світ перед учнем, а й утверджує дитину в навколишньому світі як активного творця, що переживає почуття гордості за свої успіхи. Кожний твій крок на шляху пізнання діти роблять самостійно. «Розумова праця - це глибоко індивідуальний процес, що залежить не тільки від здібностей, а й від характеру дитини і від багатьох інших умов, часто непомітних» [23,163].
Сухомлинський був впевнений, що діти приходять до школи з щирим бажанням добре вчитися. Це бажання педагог називав «яскравим вогником», який є слабким і беззахисним, який можна легко погасити різким образливим словом чи байдужістю. «Життєдайним повітрям» для цього «слабенького вогника» є тільки успіх дитини в навчанні. Якщо дитина не бачить успіхів у своїй праці, її бажання навчатися згасає, і пробудити це бажання знову дуже важко. Дитина втрачає віру в свої сили, насторожується, відповідає зухвалістю на поради і зауваження вчителів. Або ще гірше: почуття власної гідності в неї притупляється, вона звикається з думкою, що ні до чого не здатна. «Серце охоплює гнів і обурення, коли бачиш таку байдужу, покірливу дитину, ладну терпляче слухати хоч цілу годину повчання вчителя, абсолютно байдужу до слів товаришів: ти відстаючий, ти залишишся на другий рік... Що може бути аморальніше за придушення в людини почуття власної гідності» [23,164].
Від того, як учень ставиться в роки дитинства і отроцтва до самого себе, яким він бачить себе в світі праці, величезною мірою залежить його моральне обличчя. Треба навчити дітей працювати, думати, спостерігати, усвідомлювати, що таке розумова праця, що означає добре працювати - і лише тоді можна ставити оцінки за успіхи. В. Сухомлинський говорив, що дитина, яка ніколи не пізнала радості праці в навчанні, не пережила гордості від того, що подолала труднощі, - це нещасна людина. Дитина стає ледарем, бо вона не знає «щастя праці». Якшо дати дитині це щастя, навчити дорожити ним, то вона дорожитиме своєю честю, любитиме працю.
«Дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні, пробудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності -- це перша заповідь виховання» [23, 164]. В школах не повинно бути нещасних дітей - дітей, душу яких пригнічує думка, що вони ні на що не здатні. Успіх у навчанні - єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для подолання труднощів, бажання вчитися.
Також, як говорив Сухомлинський, учень повинен впевнитись в тому, що розумова діяльність - його праця, що вимагає великих зусиль, уміння заставити себе відмовитися від багатьох задоволень.
Варто ще раз повторити, що навчання не повинно зводитись до безперервного накопичення знань, до тренування пам'яті, нікому не потрібного, шкідливого і для здоров'я, і для розумового розвитку дитини зубріння.
Навчання побудоване на заучуванні і зубрінні, породжує інертність думки. Той, хто лише заучує, часто стає безпорадним перед елементарним розумовим завданням. Не володіючи навичками відбирати для заучування головне, необхідне, учень не вчиться думати. Василь Олександрович порівнював хорошого учня з досвідченим слюсарем, який кожен раз, беручи свій інструмент, не розглядає його, бо він уже йому знайомий, а зразу починає працювати; так і підготовлений до розумової праці учень повинен брати з багажу своїх знань азбучну істину, не напружуючи зусиль. А щоб інструмент не заіржавів і не перетворився у важкий тягар, потрібно ним постійно користуватися.
Василь Олександрович звертав увагу, одним із найсерйозніших недоліків шкільної практики є те, що, навчаючи дітей, працює переважно вчитель. Але необхідною умовою розумового розвитку є активна діяльність учнів в процесі навчання. Вчителі Павлиської школи вважали, що термін засвоєння знань з педагогічної точки зору краще замінити на термін набуття знань.
Відсутність активної діяльності проявляється перш за все в тому, що замість мислення посилено працює пам'ять: учень в кращому випадку намагається запам'ятати те, що пояснює вчитель. На перший погляд здається, що учень працює активно. Але насправді старі знання, накопичуючись в пам'яті, стають перешкодою до оволодіння новими. Навіть для добросовісного учня праця при такому навчанні важка, непосильна, тому що немає справжньої розумової діяльності: учень не переживає тієї радості відкриття, яка відіграє велику роль в розумовому розвитку.
Учень, який здобуває знання, докладаючи власні зусилля, по-перше, отримує велике моральне задоволення, по-друге, ніколи не відступає перед трудностями. Дуже важливо, щоб учень засвоював знання, активно працюючи: бачив, усвідомлював, переживав результати своїх зусиль; розумів, що глибина знань, міцність умінь та навичок залежить від нього, а не є випадковою удачею чи невдачею. Перш ніж навчати запам'ятовувати, потрібно гарно навчити думати, мислити, аналізувати факти і явища оточуючого світу. Від того, що лежить в основі знань, набутих в перші роки навчання - свідомий аналіз фактів і явищ чи заучування висновків у готовому вигляді, - залежить не лише міцність і глибина знань, але і твердість, стійкість переконань.
Також важливою умовою активізації інтелектуальної праці є правильна оцінка знань учнів. Сухомлинський вважав, що існуюча система оцінки знань має ряд недоліків. Одним із них є те, що оцінка, яку отримує учень, характеризує лише результати роботи і далеко не завжди саму роботу, тобто затрачені зусилля. Не у всіх дітей однакові сили, можливості, здібності, не всі однаково швидко осмислюють і запам'ятовують навчальний матеріал. Деяким учням навіть, щоб отримати трійку, треба докласти значних зусиль, і навпаки, нерідко четвірка дістається певним учням без значних зусиль з їхньої сторони. Ігнорується праця певних учнів. А це, в свою чергу, послаблює віру в свої сили як раз у тих, кому ця віра необхідна. «Уміло користуйтеся оцінкою знань - це дуже тонкий інструмент впливу на дитину» [22,433].
Тож згідно з ідеєю Сухомлинського, який враховував положення теорії Виготського про провідну роль навчання в розвитку дітей, вчителям можна не чекати природного дозрівання психічних функцій дітей, а навпаки за допомогою створення відповідного середовища та методів прискорювати його.
Розділ 2. Сутнісні характеристики процесу розумового виховання
2.1 Поєднання навчальної та трудової діяльності у розумовому вихованні
розумове виховання сухомлинський навчальний
Величезне значення в розумовому вихованні, на думку Сухомлинського, має праця. Багаторічні спостереження павлиських учителів впевнено показали, що в трудолюбивих дітей формується живий допитливий розум. Однак важлива не всяка праця, а перш за все складна, яка вимагає тонкого уміння і майстерності, праця, у якій проявляються здібності до вдумливого аналізу фактів, явищ, зв'язків, закономірностей.
Розумовому вихованню, на думку Сухомлинського, сприяють такі види праці: конструювання і монтування діючих моделей установок, механізмів, приладів; вибір способів передач, перетворень, трансформації енергії і руху; вибір способів обробки матеріалів, вибір інструментів і механізмів, технологічних прийомів обробки; створення середовища, необхідного для нормального розвитку рослин і тварин, управління цим середовищем.
Під час трудових операцій, підкреслював видатний педагог, «відбувається складне явище: у кожний момент багато разів передаються сигнали від руки до мозку і від мозку до руки; мозок учить руку, рука розвиває, учить мозок» [22, 535].
Фізична праця тісно пов'язана з розумовим вихованням. Майстерність рук - це матеріальне втілення допитливого розуму. Дуже важливо, щоб в дитячі роки кожна дитина здійснювала руками свій замисел.
З перших кроків роботи в школі Сухомлинський прививав дітям любов до праці. Це був предмет його особливого піклування. Приходила дитина до школи, і її відразу задіювали з корисній діяльності. Вона садила дерева, вирощувала квіти, працювала в теплиці, заготовляла добрива. Підростала -- починала працювати в майстернях, допомагала в колгоспі на прополці, збирала врожай, на ферми шефствувала над телятами, над кролями. Становилась старшою - водила трактор, машину, косила сіно, працювала в учнівській бригаді, вирощувала хліб.
Виховна роль ручної праці залежить від того, що і як робить людина своїми руками, як процес праці пов'язаний з ходом думки працівника. В ручній праці павлиські вчителі придавали велике значення умінню, розрахунку, сумісності точності рухів з фізичними зусиллями у впливі на матеріал в процесі його обробки, з метою створення чогось нового. При цьому також турбувалися, щоб дитина вміла працювати не лише правою, а й лівою рукою, щоб обидві руки під час роботи взаємодіяли між собою. В. Сухомлинський вважав це виключно важливим питанням трудового виховання.
Також ручна праця грає велику роль в розвитку і абстрактного мислення. Від характеру ручної праці залежить формування таких узагальнюючих понять, як машина, механізм, технологічний процес та інші. Уміння мислити про працю, аналізувати мислено трудові процеси учень набуває лише після того, як протягом тривалого часу вчився думати, працюючи, впливаючи на предмет руками, конструюючи, моделюючи.
Робота рук, як говорив Сухомлинський, в процесі якої здійснюється замисел, сприяє розвитку таких якостей розуму, як критичність, гнучкість, широта і активність думки, здатність піддавати припущення і висновки перевірці. В одноманітній, із року в рік повторній роботі діти завжди повинні бачити щось нове. Так, наприклад, в Павлиській школі діти, вирощуючи протягом декількох років одну і ту ж культуру, одночасно проводять селекцію -
відбирають насіння з рослин, в яких з'явилися ті чи інші цінні якості, і потім сіють це насіння на спеціальних грядках.
З такою метою павлиські вчителі завжди намагалися, щоб в ході трудової діяльності учнів змінювались умови, обставини - це доповнює зами
Розумове виховання: цілі, завдання, сутнісні характеристики процесу розумового виховання (за В.О. Сухомлинським) курсовая работа. Педагогика.
Реферат: The College Life Essay Research Paper The
Оригинальность Курсовой Работы Должна
Реферат по теме Конституционные основы статуса президента
Анализ тенденций развития денежных потоков организации в предшествующем периоде.
Курсовая работа: Реалистичный портрет
Доклад по теме Конституционный строй Испании
Контрольная работа по теме Использование интеллектуального потенциала аграрной науки
Курсовая Работа Анализ Объема Ассортимента И Качества Продукции
Реферат по теме Роль внутренних монологов в раскрытии мотива безумия в романе К. Гамсуна 'Голод'
Курсовая Работа На Тему Инновационные Социальные Технологии
Курсовая работа по теме Уголовно-правовая и криминологическая характеристика захвата заложника
Курсовая работа: Экономическое обоснование проекта производства работ на строительство жилого дома
Реферат: Партизанское движение на Украине в годы ВОВ. Скачать бесплатно и без регистрации
Курсовая работа: Применение моделирования при изучении орфографии в начальной школе. Скачать бесплатно и без регистрации
Летние Забавы Сочинение 5 Класс
Сочинение Как Мы Готовились К Путешествию
Лекция На Тему Понятие Права В Общесоциальном Смысле. Правовой Статус Личности
Объект И Предмет Реферата
Курсовая работа: Электроснабжение населенного пункта Логоза
Реферат по теме Расчет внешних скоростных характеристик двигателя внутреннего сгорания
Защита акустической (речевой) информации от утечки по техническим каналам - Коммуникации, связь, цифровые приборы и радиоэлектроника курсовая работа
Применение электронных образовательных ресурсов в обучении английскому языку - Педагогика курсовая работа
Учет затрат на производство и калькулирование себестоимости продукции при позаказном методе - Бухгалтерский учет и аудит курсовая работа