Розмова з гвардійцем

Війна за віру — як виявилось, це не лише пафос. А щоб це зрозуміли і Ви, ми поспілкувалися з сучасними рицарями віри — спільнотою вірних, спільнотою вільних, вільних та озброєних. 

Один з гвардійців, який нині воює на Південному фронті, вперше, ексклюзивно, розповів про організацію, про свої переконання, свою мету, плани, поділився набутою комбатантською мудрістю, приправленою воїнською естетикою. 

Коли і як, сформувалась Гвардія?

Відповідь:
Як і будь-який визначний прояв, Гвардія була реакцією на дійсність зовнішнього світу. Фундамент Гвардії був ілюстрацією відторгнення сучасності, як безперспективного і безальтернативного конструкту, який не міг запропонувати видатній особистості жодних життєстверджуючих ідей, розкриваючих її талант. 

Гвардія бере свій початок з осені 2022, локалізувавшись на Південному фронтирі української культури – в Одесі, і за першочергову мету ми мали створення спільноти шляхетних, вірних християн, здатних на подвиг віри, спроможних на вияв і осягнення прекрасного, прихованого під теренами постмодерну. З часом, організація розширилася в межах інших міст. Однією з провідних стовпів організації є переконання, що ключом для відкриття найбільш непересічних особистостей сучасності є «лицарство віри», яким його бачив К’єркегор, поєднання християнського світогляду, яким він закладався Батьками Церкви, із безкомпромісними принципами войовничої аристократії, що жила колись у масовій уяві.

Так воно і сталося. Будучи Церквою, як об’єднанням вірних, Гвардія прийняла фронт боротьби із проросійськими коллаборантами так само жваво, як і з виявами сатанізму на теренах України – РПЦвУ. 

Один з наших дебютів була якісно спланована спецоперація, в ході якої ми виявили ретельно замаскований маєток одного зі стовпів РПЦвУ – Агафангела Одеського. Під прикриттям сніжної бурі, декілька гвардійців разом із побратимами з С14 пробралися через кілька ліній охорони, «на пузі» проповзли між зонами тепловізорів и камер, і залишили Агафангелу красномовне послання, приправивши його козацьким фаєр-шоу. Реакція московських попів була незабутньою!

Члени нашої організації приймали участь у бойових діях і до 24.02. Формуючи найкоштовніше, що може сформувати колективна людина після себе – легендарну сагу, культурний відбиток, що буде жити вічно, ми планували влаштовувати регулярні ротації на фронт для тих, хто ще не мав змоги долучитися до національної справи.  

Із початком Великої війни, Гвардія встала в авангарді бурі, про участь у якій ми навіть і не мріяли.

У яких боях приймала участь Гвардія?

Відповідь:
Вся Гвардія була задіяна на Великій війні від самого її початку. Хтось приймав участь у Київській кампанії, хтось займався обороною Півдня. У велика група Гвардії вирушила на Авдіївський напрямок, де тримала оборону у легендарних локаціях минулих років. Тоді росіяни анонсували блискавичне «оточення і знищення» угрупування Сил Оборони біля Донецьку, тож ми розраховували на апокаліптичні бої і на яскраву смерть в них. В основному, бійці прикривали і підтримували піхоту, ефективно працюючи як мінометний розрахунок. Весна під Донецьком – явище настільки небезпечно-поетичне, наскільки і унікальне. Коли творчий розум спостерігає, як скрізь багаторічні завали пробиваються зелені стеблі первоцвітів – серце так і тягне спробувати осягнути цю мить, перевівши її у розряд вічності.

Після Авдіївського напрямку групи розділилися. Хтось працював на Півдні, хтось - на Донеччині. На жаль, ми не авторизовані розкривати подробиці.

Які цінності та ідеї керують і надихають бійців з Гвардії?

Відповідь:
Фундаментальна ідея про самовіддану, безальтернативну, живу і енергійну службу Господу формує кістяк ідеології 431. У наших серцях переплітається українська національна ідея, яка народжувалася у лоні православ’я, із атмосферою перших християн, перших десятиліть Церкви.

У листі Плінія Молодшого Імператору Траяну яскраво розкривається сутність тогочасної віри – римський консул не може збагнути, чому християни готові іти на страту за найцінніше – віру в Христа, але їх релігія, при цьому, не є радикальною сектою, чи політичним культом. З таким конфліктом дуальності римляни ще не зустрічалися.

Бренд "ATTENTANT" — як виникла ідея, які перспективи та хто цим займається?

Відповідь:
ATTENTAT – давня ідея, яка нарешті отримала право на життя. Надихаючись популярним в сучасній байк-культурі стилем «клабстайл», ми хотіли розробити українську інтерпретацію цього, перемішавши з українськими вуличними мотивами. Втім, тоді на ідею не вистачало сил та часу. 

Наразі всі продукти, які Гвардія може продавати – будь то шеврони, книжки чи футболки, будуть іти під брендом ATTENTAT, символізуючи реакційну християнську творчість, закарбовану у матеріальному. 

Наша ціль — створення всеукраїнського бренду, стилістика якого закарбує дух цього часу, зафіксує наше бачення цієї епохи. 

На даний час в постійній розробці і виробництві знаходяться принципово різні вироби, по яких ми і будемо формувати стилістику бренду, доповнюючи нашу легенду. У розробці та виробництві нам допомагає велика кількість наших талановитих прихильників, але всі ідеї приходять звідси, зі степів Донбасу.

До якої політичної концепції, яку висловили українські діячі ви більше симпатизуєте. Чи відчуваєте ви себе естетично ближчими до концепції української монархії, яку висловив ідеолог В'ячеслав Липинський, чим до республіки?

Відповідь:

Ми ясно усвідомлюємо, що та форма української влади, яку виразив у проекті Гетьманату гетьман Павло Скоропадський, і обґрунтував В’ячеслав Липинський, була найбільш дієздатною і близькою до істинних інтересів тодішньої України. На даний час, приклад Української Держави Скоропадського дає нам чіткий сигнал — це і є минуле, з якого ми маємо брати найкраще. 

Втім, як би там не було, відштовхуючись від минулого, ми маємо запропонувати достатньо яскраву картину майбутнього, яка би відповідала реаліям об’єктивної дійсності.

"Братство" Дмитра Корчинського та "Гвардія" — явища одного характеру, чи існують фундаментальні відмінності, яке Ваше ставлення до пана Корчинського як особистості?

Відповідь:
Перебуваючи в одній ідеологічній парадигмі, у ідеї «націонал-християнства», неможливо не шукати паралелі між двома організаціями. Втім, із моменту заснування, Гвардія мала ключові відмінності від Братства, насамперед – Гвардія ніколи не була лідероцентрична. Саме колектив Гвардії складає її дієву серцевину. 

В першу чергу, ми – Церква, спільнота вірних, об’єднаних базовими принципами і атмосферою, про яку ми розмовляли раніше. Кожен гвардієць незамінний, кожен гвардієць стане видатною публічною особистістю, державним діячем, визнаним митцем. Гвардія – це фабрика героїв і поетів, де посаду директора займає Господь. 

Втім, Братство Дмитра Корчинського заслуговує на те, щоби бути лідероцентричним. ДК – епохальна особистість, із унікальною біографією і геніальною культурною спадщиною. Внесок Дмитра Корчинського в українське сьогодення є безцінним.

Яка роль християнства і Церкви на війні?

Відповідь:
Щоби відповісти на це питання, для зручності розділимо поняття Церкви. Церква може бути як конфесіональною організацією, так і "спільнотою вірних", зібранням братів і сестер у Христі. "Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, там Я серед них."

Почнемо з конфесій. Впродовж року бойових дій найбільш надійну, суттєву і безперебійну допомогу у забезпеченні наших бійців ми отримували від представників християнських громад. Нам допомагали наші друзі з ПЦУ, УГКЦ, римо-католики, протестанти. Ми маємо друзів практично у кожній конфесії, і війна актуалізувала потреби і сенси Церкви, як (в тому числі) соціального інституту. Церква страждає і радіє, будучи відзеркаленням душі народу, який є кров'ю і сенсом існування Церкви. Наразі Церква перебуває у стані збудженого піднесення, вона має одночасно виконувати грандіозний спектр задач, і з цим викликом вона справляється більш ніж успішно. Українці - добра паства. 

Церква, як "спільнота вірних" на війні - це феномен відчуття перманентної вічності. Це вид братерства, який заснований на вищій метафізиці, нероздільний і чудесний. Як збрехати брату, з яким розділяєш Святі Таїнства? Як йому не допомогти? Що буде шкода для нього, якщо йому не шкода для тебе життя? Кожен вірний у Христі знає, і особливо це відчувається на війні - перебування у Церкві дорівнюється перебуванню у вічному житті. 

Пам'ятаю, ближче до початку повномасштабки, ми мали задачу регулярного моніторингу ситуації в одному з гарячих "сіряків". Після спекотної дорозвідки я повернувся із переконанням, що вся група там ляже, якщо піде. Втім, ми ніколи не відмовляємось від задач, коли довіряємо своєму командуванню. Тоді довіряли, і не відмовились. Я підійшов до хлопців, і чітко пояснив - я піду, і зі мною підуть тільки ті, хто забажає. Але до кінця дня нас всіх там вб'ють. Ніхто не роздумував, всі водночас погодилися. Хіба можна уявити вищу ступінь бойового братерства? Тоді сектор змістився, і задачу скасували. 

Назавжди закарбувалася у спогадах ситуація, в яку потрапив один з наших братів. Йому треба терміново вирішити майже неможливе для армійської бюрократії (особливо в першій місяць повномасштабки) питання по переводу, і усвідомлюючи це, він майже без надії підійшов до замначштаба в/ч, в якій тоді знаходився. Той читав щось з протестантської лірики, і вони з нашим братом розговорилися. В процесі діалогу той вказав на папери і роз'яснив свою проблему, і замкомроти йому відповів: "Якщо ви вірите в Бога нашого Ісуса Христа, я довіряю вам, як собі". Через півгодини ситуація була вирішена на користь нашого бійця.

Чи важко поєднувати ідеї честі й християнства до ворога і війну?

Відповідь:
Абсолютно не важко. Ідеї християнства тотожні веденню справедливої війни. Це шокує переважну більшість наших співвітчизників, але концепт bellum iustum існував століттями, перед тим як християнство почали сприймати як декларацію принципу "підстав другу щоку". Це хибне уявлення, про яке Ігор Загребельний прекрасно написав у своєму "Апостольстві меча". 

Пантеон християнських святих має достатньо воїнів, і на їхньому чолі стоїть Святий Юрій, як ідеальний образ лицаря-християнина. Я навмисно не буду приводити історичні приклади по лінії "християнство-війна", розраховуючи на те, що ви купите працю пана Загребельного і підтримаєте видатного історика. Нашу людину. 

Сучасна війна ставить перед християнином очевидні обмеження, в яких легко орієнтуватися. Ми не катуємо полонених. Ми не страчуємо. Ми не знущаємося над тілами. Втім, це не заважає нам безжально нищити ворога.

Пристрасна і палка віра є найкращим запобіжником проти психологічних проблем на фронті. Це - найперший і останній притулок для душі, розуму і серця. Кількість ситуацій, через які ми пройшли, доводить правильність нашого курсу.

Як впливає на людей участь у бойових діях?

Відповідь:
Не буду казати про ПТСР, про нього вже достатньо сказали і скажуть більш фахові люди. Оповім інше. Бойові дії, як одні з найбільш виразних екстремальних обставин, суттєво впливають на стан свідомості людини, і не обов'язково в негативному контексті. Можливість сприймати речі інакше, глибше, яскравіше, комплексніше - це може відкривати ті з якостей, про які людина ніколи не думала. 

Про цю людину мені розповів один з наших братів. Молодий хлопець із двома вищими освітами, магістр права і економіки. На війну пішов у вересні, очевидно, довго не мав можливості потрапити. Ззовні нічого і не скажеш, людина все життя провела в пильних офісах і корпоративних коворкінгах. В голові крутилася думка: "ну і наскільки його вистачить?"

Не дивлячись на всі вищі освіти, людину закидають у одну з найжорсткіших мехбригад ЗСУ, у статусі солдата-стрільця. Авдіївський напрямок, Бахмут. Чудовищні, брутальні штурми, тотальний хаос в управлінні бригадою і проблеми з особовим складом. Втрати. На всі пропозиції перевестися, людина із бадьорістю відповідає - "Так мені ж все подобається, мочимо їх тут сотнями, вчора-он з хлопцями ще одну посадку штурманули, зараз закріпляємось". Кидає фотки з окопів у багнюці, де вони в повній екіпі живуть тижнями без ротацій, відбиваючи штурми. Півроку перебуває в атмосфері бригади, якою затикають діри в обороні, але не втрачає ентузіазму і постійно наголошує "мені все подобається! Я зі своїми хоч куди!". Людина, яка єдина зі свого взводу погодилася поїхати на Бахмут.

Я не чув про особистісну зміну, яка була би потужнішою. Люди нашої "тусовки", як і ми - ми зрозумілі, ми не могли не піти на війну, це просто не зістиковувалося із сутністю, яку ми маємо. Наші історії є типовими і в них нема нічого неочікуваного. А що сталося із цією людиною? Що в цьому хлопцеві існувало все його життя, що зараз відкрилося і засяяло таким яскравим блиском слави? Окрім того, що війна забирає, декому вона може дати переродження.

Яку важливу мудрість ви зрозуміли на війні?

Відповідь:
Ми є авангардом епохи, в якій погруддя античних героїв виглядають як буденні образи робочих днів. Ми квінтесенція світу, що був до нас, і є витоком світу, що буде. Поки не пише той автор, який зможе осягнути весь масштаб нашого часу, але вірте — нас всіх здивує, наскільки велику роль ми зіграємо для вектору цивілізації.

Що б ви хотіли донести невійськовим українцям?

Відповідь:
Безглуздо соромитися перебування у тилу. Не всі мають здатність воювати. Мало кому це подобається. Ми ведемо війну за майбутнє, невеличку частку якого ми хочемо бачити вже зараз. А це - нормальна, мирна життєдіяльність міст, держави. Не треба стримувати себе у розвагах, розпинатися за те, що ви "тут", а хтось "там". Ваша роль може бути складнішою, просто ви про неї ще не знаєте. Господь знайде місце для всіх.

Розмову записала команда Часопису "Гетьманат"