Розмова з Анастасією Арьє

Середа на календарі і з тобою знову рубрика #talk_it_noor.

Сьогодні до нас завітала яскрава та неординарна гостя, що пише #истории_этого_лета , дарує неповторні емоції та затишок гостям @natrave.club та пише неймовірні тексти. Зустрічайте - Анастасія Арьє 💜 

Nöör: Картинка, яку бачить кожен, хто підписаний на тебе в інстаграм: Анастасія Арьє — тендітна  жінка, мама, бізнес-вумен, письменниця. Ким себе бачиш ти, поділись?

Анастасія: Я не відчуваю себе бізнес-вумен, навіть коли відповідаю на запити гостей посеред ночі або у ті дні, що люди називають вихідними. Звикла, що мій робочий тиждень розтягнутий на сім днів і не має чітких меж. Це не круто, я не пишаюся таким станом справ, але поки що так. Мрію про хоча б один день на тиждень, коли можна жити без увімкнених телефонів та месенджерів — але маю і інші мрії, для здійснення яких обираю працювати і в суботу, і в неділю.

Тож на рівні відчуття я ближче до письменниці, хоча і не називаю себе так. Думаю, перша книга не робить мене письменницею. Авторкою книги — так. Можливо, коли я напишу та опублікую більше книг… Запитай мене про це за кілька років!

Бачу себе жінкою, що вчиться жити на повні груди, відпускає минуле, створює простір, в якому буде щасливою.

Nöör: Що найперше ти робиш кожного ранку, аби гарно розпочати день? Маєш ранкові ритуали?

Анастасія: Мені б дуже хотілося сказати: «О, так, я присвячую  певний час медитації, роблю сур’я намаскар, випиваю склянку води та маю півгодини на фрірайтінг», проте мій ранок інакший.

Найперше, що я роблю — беру в руки телефон. Дивлюся, чи були нові бронювання за ніч, читаю повідомлення та імейли. Я часто публікую тексти в інстаграмі ввечері або вночі, і ранок починаю, переглядаючи коментарі — це те, що робить мій ранок приємним.

Nöör: Що тебе найбільше захоплює в інших жінках із креативної індустрії?

Анастасія: Сміливість відрізнятися від інших, робити те, що запалює їхні серця, мати тверді переконання та нерв заявляти про себе, талант, відданість, вміння гостро відчувати красу, естетику та біль — і віддавати це світові в текстах, картинах, фотографіях.

Nöör: Чи маєш ритуали, що налаштовують на створення твоїх надзвичайних текстів? Як тобі вдається створювати таку затишну атмосферу в своїх текстах?

Анастасія: Дякую за ці слова, мені дуже приємно. Насправді я можу писати за будь-яких обставин, цей скіл я напрацювала під час декрету. Коли донька була зовсім маленькою, мені не вистачало сну, спілкування з друзями і можливості писати, і останнє робило мене роздратованою і сумною. Так, я люблю писати від руки в блокноті, так, я люблю тишу та усамітнення, і щоб не було інших справ, але це ідеальні обставини. Тож за будь-якої можливості я відкривала нотатки в телефоні, блокнот, ноутбук — будь що! — і писала.

Зараз мій ритуал — це залишитися вдома, смачно себе нагодувати, заварити улюблений чай, запалити ароматичну свічку, інколи — увімкнути музику. І дозволити словам литися крізь пальці. Ще люблю працювати в кафе, але часто пишу і в метро, і під час манікюру, і просто в ліжку перед сном.

Nöör: Що допомагає триматися на плаву в миті невпевненості в собі або за несприятливих обставин? 

Анастасія: Відчуття того, що я впораюся, бо вже двічі в житті мала досвід, коли йшла майже на дно. Перший раз мене «тримали» чоловік і подруга, а я «тримала» маму. Другий раз мене тримали думки, що я маю двох дівчат коло серця — доньку і маму — і не можу собі дозволити не витримати того, через що проходила. Важливою підтримкою були друзі, психотерапія, сильне бажання зцілитися та знову відчути смак до життя. Ще — рішення дивитися своїм почуттям в обличчя, проживати їх та писати про це, конвертувати біль в букви. І підтримка читачів, звісно. Хоча якби ніхто не читав, я би все одно писала, адже це мій метод осягати дійсність, зберігати події, емоції та думки, за несприятливих обставин — збирати по крихтам себе та своє життя.

Nöör: Що чи хто надихає і мотивує тебе бути собою, не боятись і займатись улюбленою справою.

Анастасія: Як каже @vitalina.skvortsova, бути собою — це єдина можливість бути живою. Я хочу прожити власне життя, тому просто не бачу сенсу вдавати з себе когось, ким я не є. Займатись улюбленою справою мене надихає любов до неї та задоволення, яке я отримую від письменства. 

Nöör: Якби сталося диво й у тебе було не 24, а 27 годин на добу, чому б ти присвятила 3 додаткові години?

Анастасія: Вивчала би італійську та англійську мови, читала би більше книжок та писала власні тексти. Зустрічалася би з різними людьми. Але може статися, що я би просто довше спала та дивилася серіали.

Nöör: Розкажи трохи про марафон  #истории_этого_лета, як прийшла ідея його створити і, чи допомагає він стимулювати творчість твоїм підписникам, поділись спостереженнями? Що він дає тобі особисто?

Анастасія: Я сама дуже люблю різні письменницькі марафони, і беру участь, коли бачу щось цікаве. Читачі кілька разів запитували, чи не планую я створити власний, тож я розуміла, що запит є. В травні @mariam.golovnia проводила чудовий марафон #легкиймай, і я відчула бажання знову писати. Написала про це своїй подрузі @da.zemna, а вона мені: «Можливо, ти зробиш щось подібне?». Я вагалася, але 01.06 сам собою народився текст «Літо починається не з плаття…» — і став початком марафону.

Його мета, скоріше, не стимулювати творчість, а закарбувати це літо таким, яке воно є, звернути увагу на гарне та приємне, протягнути ниточку з дитинства та відновити спогади. Особисто мені він все це і дає, і я дуже тішуся, що є інші люди, кому теж цікаво долучитися.  

Nöör: Давай поговоримо й про @natrave.club — твій кантрі-клуб в Карпатах. Історію, як він з'явився, вже багато хто міг прочитати в твоїй першій книзі. Вона неймовірно тепла й дуже особиста. Чим для тебе є зараз кантрі-клуб? Що повинен знати кожен, хто вирішить відпочити у вас?

Анастасія: Нещодавно це місце було для мене постійним нагадуванням про втрати та розчарування, місцем болю та похованих мрій. Місцем праці та виснаження. Але потроху минуле відступає, і я нарешті починаю бачити NATRAVE таким, яким бачать  його наші гості — затишною, неймовірною локацією для відпочинку. Пишаюся тим, що причетна до цього.

Кожному, хто вирішить відпочити у нас, я б сказала: «Якщо ви хочете подихати свободою, побути в тиші, почути себе — ви обрали правильне місце. Ніяких мангалів, кальянів та гучної музики з сусідньої альтанки, це не про нас. Наш формат — пташиний спів під час сніданків, читання книжок на шезлонгах, прогулянки в горах, усамітнення та сповільнення».

Nöör: Твоя книга написана в форматі щоденника, чи не важко було так відверто писати про найдорожче, про здійснення мрії? 

Анастасія: Важче було б не написати цю книгу такою, яка вона є. Я звикла бути відвертою з собою та іншими, мені важче дається утримання чогось важливого або, ще гірше, спроби робити вигляд, ніби все добре, коли всередині палаєш. Мені важливо було записати цю історію такою, якою вона була — зі всіма сподіваннями, радощами, несподіванками, складнощами та розчаруваннями. Відгуки читачів кожного разу дають мені зрозуміти, що я все зробила правильно.

Nöör: Як справи з другою книгою? Ми вже дуже чекаємо на неї. 

Анастасія: Вона живе в моїй голові і потроху проступає окремими рядками в блокноті. Є дивне відчуття, що, поки я маю залишки тиражу першої книги, друга не може народитися. Ніби немає місця для неї. Хоча я сама дуже-дуже хочу побачити, якою стане друга книга — адже про першу я знала майже все, про що і як вона буде написана, і який період часу охопить. Другу книгу я задумала на межі власного життя і художньої вигадки, і її формат вже двічі змінився в моїх думках, оскільки життя не стоїть на місці. Тож я затамувала подих і чекаю, що врешті-решт з цього вийде, чекаю на знайомство зі своєю другою частиною душі на папері.

Nöör: Чи плануєш проводити офлайн читання своїх текстів?

Анастасія: Не думала про це. Всі тексти я публікую в інстаграмі, згодом зроблю новий сайт на домені anastasia-arie.com, де сподіваюсь писати більше і не дратуватись через обмеження обсягу, з чим постійно стикаюся в інстаграмі.

Але взимку я взяла свої книжки, приїхала на пізній сніданок в кафе і запропонувала всім бажаючим приєднатися. Хтось хотів придбати книжки, хтось — познайомитися та поспілкуватися, то був чудовий день. Щось таке я хотіла би повторити, мене читає багато чудових, приємних, розумних і гарних жінок, хочу краще їх знати, бачити очі, не лише інстаграмні ніки.

Nöör: В пості, де ти розпитувала Поліну про себе, Поліна сказала, що ти класно вмієш читати книги, писати, грати та готувати. Вигадуєш якісь незвичайні ігри для вас із донькою?

Анастасія: Ні, я дуже ледача мама. Напевно, є матусі, яким цікаво грати з дітьми, але мені — ні. Раніше грала с донькою в рольові ігри — в ресторан, в магазин, в лікарню. Ще нам обом подобається LEGO, малювати разом, грати в різні карти від Djeco — вони дійсно кльові. Зараз Поліна чудово грає сама з іграшками, а удвох ми граємо в різні загадки дорогою в садочок, танцюємо вдома, читаємо книжку про дівчат-бунтарок — все це мені дійсно подобається.  

Nöör: Поділись з нами улюбленим рецептом вечері від Анастасії Арьє.

Анастасія: Улюблена вечеря Анастасії Арьє — та, яку приготувала не вона. Ще краще — якщо її приготували в кафе, подали мені та забрали посуд. За перші півтора роки після переїзду в Карпати, кухня, приготування їжі та прибирання посуду мені остогидли. Так, я готую, але рідко і з задоволенням, не знаю, чи повернеться воно до мене. Єдине, що мені ще подобається — пекти пироги. Восени та взимку я кликала друзів на чаювання та пироги, було класно.

Nöör: Твоя порада тим, хто хоче почати писати? Як це краще зробити? Який свій досвід ти хотіла би передати?

Анастасія: Перш за все, важливо жити своїм життям та бути уважним. До себе, до світу, до людей та їхніх історій. Спостерігати, запам’ятовувати. Потрібно налаштувати свій внутрішній камертон таким чином, щоб розуміти: що це і як мені з цим?

Багато читати. Особливо ті тексти, від яких починають народжуватися власні образи та слова. Знати, що годує вашого внутрішнього письменника і не тримати його на дієтах. Оточувати себе красою. Ходити пішки. Бувати в нових місцях. Час від часу писати від руки. Можна — щоденник. Так формується звичка писати щодня, структурувати думки, ставити собі запитання. 

Найважливіший інструмент письменника — він сам, тож дбати треба перш за все про себе.

Стиль, пунктуація, теми та інше — це вже техніка, а техніку можна напрацювати. 

Я дуже вдячна тобі, Настю, що знайшла час подарувати трохи натхнення нашим читачам. 

Підписуйся на сторінку @anasta.see , щоб читати нові тексти та ділись своїми за #истории_этого_лета. А ще ти можеш подарувати собі й друзям по примірнику книги «С асфальта на траву», повір, ця книга мусить бути в кожного.

Питання до нашої гості чекаємо в коментарях.

До зустрічі наступної середи 🥰