Розділ 206

Тим часом герцог Діака, про якого згадував кронпринц Качіан, у цей самий час перебував у компанії свого наближеного — барона Дюрмана.

— Ваша Високосте кронпринц й досі безвилазно сидить у своїй кімнаті? Це справді велика проблема, — барон Дюрман похитав головою й цокнув язиком.

Герцог Діака погладив вуса і промовив:

— Кажуть, що так. Якщо він збирався отак ховатися, то мав би, як і завжди, залишатися за моєю спиною. Навіщо було коїти таке, якщо тепер він не має навіть найменшого бажання все владнати й просто відмовчується? На кого він сподівається? Через це мені доводиться водночас мати справу і з розлюченими аристократами з роду Апето, які так і норовлять нас укусити, і з Його Величністю. Я вже з ніг валюся.

— Хіба в такому віці, навіть якщо дитина раніше була слухняною, вона не починає переоцінювати власні сили й не завдає клопоту? У роки, коли весь світ здається чимось незначним...

— Так... Йому ж уже виповнилося вісімнадцять, — герцог Діака стишив голос, ніби підраховуючи вік кронпринца, а потім похитав головою й продовжив: — Я знав, що він став занадто самовпевненим. Проте я вважав його людиною, яка здатна усвідомити власне становище і проявити терпіння, аж поки не зійде на імператорський престол. Хто ж знав, що він так легко піддасться емоціям, діятиме настільки необачно, та ще й виявиться позбавленим елементарної сміливості, аби вийти й усе виправити. Моє розчарування неймовірно глибоке.

«Можливо, проблема була в тому, що я сприймав його як дитину і лише заспокоював», — пробурмотів про себе герцог Діака і взяв до рук люльку, що лежала на підставці.

Щойно тютюн всередині спалахнув червоним вогником, кімнату заповнив густий дим із дурманячим ароматом, від якого паморочилося в голові.

— Якщо він і хотів влаштувати хаос, то навіщо було чіпати саме Апето? Якби принаймні не залишилося доказів... Якщо через це Тайн і Герн, які нарешті затихли, знову почнуть сумніватися у здібностях кронпринца, тоді нам справді кінець.

— Ми не можемо повернути те, що вже сталося. Проте, зазнавши такої нищівної поразки, Його Високість кронпринц отримає хороший урок на майбутнє. Та й Ваша Світлість завдяки цьому випадку зміг побачити його приховану сторону, тож якщо поглянути з цього боку, то навіть добре, що все з'ясувалося так рано, чи не так?

— Твоя правда, — на обличчі старого герцога Діаки з'явилася холодна посмішка. — Саме тому цього разу я змушу його прийти до мене з низько схиленою головою. Якщо він забув своє місце і забажав занадто багато, то мій обов'язок — повернути його до реальності.

— О... Тож саме тому ви надіслали запит про заборону згадувати цей інцидент, хоча заздалегідь знали, що Його Величність відповість відмовою?

— Саме так. Завдяки цьому серед простолюду тепер ходить іще більше чуток, — герцог Діака знову затягнувся люлькою, випустив дим і тихо засміявся. — Оскільки він досі ховався за моєю спиною, чув лише приємні слова і ні разу не програвав, у нас є чудова нагода дати йому відчути весь цей сором на власній шкурі.

— Ха-ха-ха. Я аж хвилююся, чи не зачиниться Його Високість кронпринц у палаці назавжди, прямо як Його Величність імператор.

Барон Дюрман розсміявся з абсолютно спокійним обличчям і невимушено продовжив:

— Проте, щоб усе владнати, вам все одно доведеться бодай раз витягнути кронпринца з палацу, чи не так? Поділіться зі мною вашими мудрими думками.

— Хех. Ну і що тут такого? Доведеться діяти як і завжди, — герцог Діака витрусив попіл із люльки в розкішну тарілку, і його погляд став важким. — Ми не дозволимо людям із роду Апето знищити самих себе, а натомість знайдемо когось, на кого можна буде повісити провину кронпринца, і принесемо його в жертву.

— Ви вже придумали, хто це буде?

— Хіба ми не повинні дозволити Його Високості самому обрати цю жертву, щоб він більше ніколи не діяв так необачно? — у його зморшкуватих очах спалахнула підступна й жорстока жага до вбивства. — Лише коли він власноруч відсіче руки й ноги, які так важко створював, він назавжди запам'ятає цей урок і зрозуміє, чого робити не варто.

— Справді... Як мудро. А що ви плануєте робити з Його Величністю та герцогом Пелеттою?

— Оскільки вони доклали чимало зусиль для цього судового процесу, я планую запропонувати їм свою допомогу, щоб гарантувати їхню перемогу.

— Думаєте, вони погодяться на це? Докази й так беззаперечні, тож вони навряд чи програють цей суд.

— А що їм іще залишається? Навіть якщо вони й не програють, без нашої допомоги їм буде важко домогтися суворого вироку для Апето. Рід Апето втратив сина, натомість герцог Пелетта лише трохи зіпсував власну репутацію, якої й так майже не мав. Не можна ставити життя та репутацію на одну сторону терезів. Цього буде цілком достатньо.

Герцог Діака говорив про імператора та його найближчого родича настільки уїдливо, що це важко було уявити. Барон Дюрман задоволено кивнув:

— Якщо Ваша Світлість так каже, то так воно й буде.

— Ой, з віком ти лише вчишся краще підлещуватися.

Попри свої слова, на обличчі герцога Діаки на мить з'явилася посмішка. Барон Дюрман швидко скористався цим моментом і заговорив іще більш стурбованим голосом:

— Насправді відтоді як герцог Пелетта створив цю так звану Кавалерію, він став занадто самовпевненим, чи не так? Чесно кажучи, під час інциденту на похороні я навіть подивився на нього іншими очима, тому трохи хвилювався.

— Так. Цей випадок змусив і мене стати більш пильним щодо нього. Це був ланцюжок досить бентежних подій, — потьмянілі темно-червоні очі герцога Діаки вдивлялися в порожнечу, затягнуту димом. — Хоч він і став занадто зарозумілим, покладаючись на силу свого Кавалерійського Корпусу, це всього лише збіговисько нікчемних простолюдинів. Зараз вони, мабуть, неймовірно щасливі, але що станеться, коли ця сила впаде?

— Тож ви вже щось придумали і з цього приводу?

— Хіба не найкраще знищувати тих, хто вірить у силу, їхньою ж силою? — голос герцога Діаки луною розійшовся темною кімнатою. — Ти ж чув чутки, що останнім часом на заході постійно з'являються монстри?

— Так. О, невже...?

Побачивши, що барон Дюрман про щось здогадався, герцог Діака повільно продовжив своє пояснення:

— Кажуть, що в тих землях уже панує справжній хаос. Герцог Тайн також дуже хвилюється, тому я вже передав йому певні звістки.

— Справді... Це буде прохання про допомогу, від якого вони не зможуть відмовитися.

— Якщо Корпус Пробуджених, який цього разу так сильно відзначився, не виступить, то хто ж тоді? — за густим тютюновим димом промайнула злісна посмішка.

_________________________________

Нарешті настав день другого судового засідання у справі про примусове викрадення та дослідження пробуджених, скоєне родом Апето. Те, що чотири великі герцогські роди опинилися втягнутими в настільки гучний скандал і судовий процес, було однією з подій, яку можна порахувати на пальцях однієї руки за всю історію імперії Орр.

Особливо після того, як перше засідання було раптово перерване і примусово закрите через шалений хаос, викликаний зовнішніми подіями, інтерес жителів імперії спалахнув із новою силою.

Чи справді рід Апето вчинив такий жахливий злочин? І чи правда те, що командир Кавалерії герцог Пелетта, який безпосередньо притягнув їх до суду, насправді вбив Ленора шан Апето через особисту образу?

Чутки про те, що герцог Пелетта, з'явившись на похороні Ленора, особисто довів власну невинуватість, а справжнім вбивцею виявився кронпринц, викликали ще більше шоку й підігрівали загальну цікавість.

Ще до офіційного початку засідання на обличчях усіх присутніх, які вщент заповнили величну залу імператорського суду, виразно читалася цікавість, що свідчило про неймовірну напругу.

Юдер разом із іншими заступниками командира стояв позаду почесних місць з правого боку, призначених для членів імператорської родини, і на власні очі спостерігав за всім цим ажіотажем.

— Сім суддів іще навіть не прибули, а всі місця вже зайняті. Подібне траплялося лише кілька разів за всю тисячолітню історію імперії, — пробурмотіла Канна, не в силах приховати своє хвилювання та тривогу. — Я трохи хвилююся за Деврана та інших, які зараз перебувають у кімнаті очікування. Сподіваюся, вони зможуть дати свідчення без зайвого напруження.

— ...Усе буде добре, — відповів Юдер, згадавши обличчя Деврана, який кілька днів тому палав рішучістю обов'язково завдати роду Апето нищівного удару. — Після того як перше засідання раптово перервали, він, здається, став іще більш енергійним.

— Якщо так, то це добре.

— Невже ви двоє зовсім не хвилюєтеся? — втрутився заступник командира Стівер, який стояв поруч із Канною і знервовано поплескував себе по щоках. — Я хоч і живу в столиці, але прийшов сюди вперше, тому дуже нервую. Навіть сильніше, ніж під час бенкету. Подивіться на Евер, вона з самого початку не зронила ні слова.

Як він і сказав, Евер стояла в ідеальній військовій стійці й дивилася лише вперед. Здавалося, навіть якщо хтось заговорить прямо біля неї, вона цього не почує.

— Я, звісно, теж хвилююся, але мені легшає, коли я розмовляю. Хоча щодо Юдера... здається, це не так, — Канна повернулася до Юдера і посміхнулася, злегка зморщивши ніс.

Вона не знала цього, але насправді Юдер також не мав приємних спогадів про це місце, тому його почуття були не менш змішаними. У минулому житті, після того як його схопили за спробу забрати Червоний Камінь, його негайно привели саме сюди, примусово позбавили посади командира Кавалерії та кинули до в'язниці.

Проте Юдер подивився на зблідле обличчя Стівера і спробував підібрати слова, які могли б йому допомогти:

— Якщо ви не скоювали злочинів, то вам нема про що хвилюватися, Стівере.

— Га?

Можливо, це мало зворотний ефект, адже обличчя Стівера стало ще блідішим. Юдер поспіхом додав іще одне речення:

— У будь-якому разі, якщо хтось і дивитиметься в наш бік, то лише на командира, тож на нас ніхто не зверне уваги.

— А. Точно. Справді. Ха-ха. Твоя правда... — Стівер гірко посміхнувся і зробив глибокий вдих. — Хух. Треба заспокоїтися.

— Незабаром увійдуть семеро верховних суддів, які стоять на сторожі закону імперії, та Його Світлість герцог Пелетта. Прошу всіх підвестися і виявити повагу!

Тієї ж миті пролунало гучне оголошення, і погляди всіх присутніх прикувало до входу. Величезні двері, що носили гучну назву «Брама Істини», відчинилися, і всередину один за одним увійшли верховні судді в чорних мантіях. Щойно вони зайняли свої місця, на порозі з'явився Кішіар у білосніжній формі командира.