Розділ 203

— Це... ви даруєте це мені?

Дивлячись у сповнені сумніву очі Ейшеса, Кішіар кивнув. На його обличчі грала усмішка — чиста й прекрасна, у якій, здавалося, не було жодного підтексту. Тієї ж миті золотисті зіниці Ейшеса здригнулися, виказуючи неприховану жадібність.

Цей гриб, як і казав Кішіар, був отрутою, про яку широкому загалу ще не було відомо. Тобто, якщо висушити його та подрібнити на порошок, можна було б прибрати будь-кого точно так само, як помер Ленор.

Наприклад, власного батька, герцога Апето.

— Але... Ваша Високосте, як я можу так просто прийняти річ, яку ви, безумовно, здобули з великими труднощами?

Ейшес, не в силах приховати жагу в очах, промовив це лише заради ввічливості. Кішіар, ніби розуміючи все без слів, лагідно відповів:

— Перший син подолав такий складний шлях, щоб завітати до мене, то невже мені важко поділитися такою дрібницею? Рано чи пізно Апето все одно отримають цей зразок, я лише дістав його трохи раніше і пропоную вам як вияв особистої прихильності. Тож не відмовляйтеся.

— Якщо ви так кажете... Що ж, я приймаю. Щиро дякую вам за турботу та проникливість.

Ейшес узяв скриньку з винятковою грацією та вишуканими манерами. Йому було важко стримати холодну усмішку, що так і норовила з’явитися на губах.

— Я подбаю про те, щоб це було ретельно досліджено — хоча б заради того, щоб помститися за смерть покійного Ленора.

— Буду радий, якщо це допоможе.

— Власне, хоч це й дрібниця, але я також приніс подарунок для нашої сьогоднішньої зустрічі.

— Он як? І що це?

Перед зацікавленим поглядом Кішіара Ейшес узяв щось із рук слуги, що стояв поруч.

— Ось.

Річ, яку він поклав на стіл, на перший погляд здавалася звичайним аркушем паперу, складеним удвоє. Щоб показати, що з папером не проводили жодних маніпуляцій, він власноруч зламав печатку і розгорнув його.

— Це запит, який Ленор та дядько Белтрейл надіслали батькові, коли вирішили розпочати спільне дослідження пробуджених. Тут зазначено перелік необхідних витрат: заміська вілла, яку мали використовувати як лабораторію, постійна прислуга, шляхи постачання матеріалів. Батько поставив свій особистий відбиток на знак схвалення. Це неабияк допоможе вам у суді.

— Вражаюче.

Кішіар тихо висловив захоплення, беручи папір до рук.

— Де ви його дістали? Родина мала б знищити такий доказ першим же ділом.

— Спочатку Белтрейл ховав це у своїй кімнаті у Великому Храмі. Після того як його відлучили і в кімнаті почали наводити лад, один знайомий мені священик випадково знайшов це першим.

Мені просто пощастило — так сказав Ейшес, але Юдер, що стояв позаду, відчув кривавий присмак, що ховався за цими словами.

«Він каже так просто, але щоб знайти це і вберегти до сьогодні, напевно, пролилося чимало крові».

Цей папірець був найпереконливішим доказом того, що герцог Апето відкрито підтримував дослідження Ленора та Белтрейла. Від спокою, з яким Ейшес шан Апето всміхався, передаючи ворогу зброю проти власного батька, у Юдера всередині все захололо.

— Дякую. Я з вдячністю приймаю цей цінний дар.

Кішіар склав папір і простягнув його назад. Не праворуч Натану, а ліворуч — Юдеру. Юдер мимоволі зиркнув на Натана. У такій ситуації той міг би образитися, відчувши, що його пан оцінює силу Юдера вище за його власну, проте Натан лише мовчки кивнув, не виказавши жодних емоцій.

«...Схоже, інцидент із червоним каменем справді справив на нього сильне враження».

Юдер безмовно прийняв папірець із рук Кішіара.

— І ще одне. Я поки не маю остаточного підтвердження, але кажу це про всяк випадок, — щойно Юдер забрав документ, Ейшес заговорив стишеним голосом. — Усередині родини ширяться чутки, ніби батько незабаром може відправити до Палацу Сяйва нічного гостя.

— Нічного гостя?

— Так. Хіба ви не знаєте, що люди з роду Апето споконвіку відомі своєю палкою, наче вогонь, вдачею?

Ейшес говорив про це так, ніби він сам не належав до цього роду.

— Я чув, що батько був настільки розлючений цим інцидентом, що з його кімнати потай винесли тіла кількох слуг. Тепер, коли його здатність тверезо мислити похитнулася, він цілком здатний на такий крок. Можливо, це лише чутки, але я дуже хвилююся.

Хоч він і висловлювався завуальовано, ці «чутки» навряд чи були просто плітками.

«Він дає інформацію про те, що герцог Апето збирається відправити вбивцю до палацу, де живе кронпринц Качіан».

Усмішка на обличчі Кішіара стала ще ширшою.

— Оце так... Справді, привід для занепокоєння.

— Саме так. Як син, я не можу діяти відкрито, але сподіваюся, що Ваша Високість герцог Пелетта замість мене розкриє чисту правду.

— Я обов’язково це зроблю.

На перший погляд, це була надзвичайно вишукана розмова.

«То це все?»

Юдер думав, що після обміну подарунками та підтвердження намірів Ейшес піде, проте той чомусь не поспішав. Він попросив принести йому не води, а теплого чаю, і продовжував зиркати на кабінет командира. Було очевидно, що він щось шукає.

Кішіар, спостерігаючи за ним, раптом невимушено мовив:

— До речі... Раз уже ви тут, чи не хочете побачитися з Ревліном? Було так несподівано, що я навіть не подумав дати братам можливість зустрітися.

— О...

Обличчя Ейшеса на мить здригнулося. Юдер не пропустив спалаху заздрощів, що промайнув у його погляді, щойно прозвучало ім’я Ревліна.

— Ні. Краще... гм...

Хворобливий юнака забігав очима, а потім, наче зважившись, заговорив:

— Ваша Високосте герцогу, ви казали, що мій попередній лист справив на вас враження.

— Саме так.

— Тоді я зазначав, що покарання винних через суд — це необхідний процес, проте щодо того, що передається в нашому роду Апето...

Здавалося, йому було неприємно вимовляти це вголос, тому Ейшес на мить замовк і змочив пересохлі губи.

— ...Я казав, що факт того, що Ленор та дядько Белтрейл вчинили таку дурість лише через нашу «благословенну кров», не має стати відомим широкому загалу. Ви пам’ятаєте це?

— Пам’ятаю. Хіба ви не питали тоді, чи зможу я згодом передати вам конфісковані записи досліджень?

Від такої прямоти брови Ейшеса здригнулися.

— Справді... так. Тоді ви не надали чіткої відповіді. Можливо... ви зможете відповісти сьогодні?

Усе йшло точно за сценарієм, який Кішіар і Юдер обговорювали раніше, аналізуючи лист Ейшеса. Він критикував Белтрейла за те, що той ні за що губив життя пробуджених у пошуках ліків для власного тіла, але в результаті Ейшес нічим від нього не відрізнявся.

«Невже йому не спадало на думку, що якби Белтрейл досяг успіху, він сам би зараз не був у такому стані?»

Юдера аж почало нудити від цього сповненого жадоби погляду людини, яка дбала лише про власний добробут.

Ейшес і гадки не мав, що людина, яка сидить перед ним, також веде постійну боротьбу з проблемою, що передається через кров. Тепер, знаючи це, Юдер дивився на їхню зустріч зовсім інакше.

Він мовчки спостерігав за спиною Кішіара, який сидів із задумливим виглядом. Лише коли минуло достатньо часу, щоб Ейшес почав не на жарт нервувати, Кішіар сперся підборіддям на руку і, зітхнувши, заговорив:

— Ну що ж... Важко дати остаточну відповідь прямо зараз. Хоч я і конфіскував ці записи, хіба я можу одноосібно приймати рішення щодо такої серйозної справи? Щоб виграти справу в суді, ми не можемо просто замовчати ці факти. Ви ж і самі це розумієте.

— Розумію. Звісно, я розумію... Але хіба ви не вважаєте занадто жорстоким так легко виставляти на показ історію болю, яку один рід несе на своїх плечах так довго? До того ж, хіба це не Апето?

Ейшес благально склав руки.

— Ваша Високосте, ви ж знаєте, скільки відданості та вірності виявляли імперії Орр ті, хто носив прізвище шан Апето. Хіба ви не зглянетеся на мене, людину, яка прийшла сюди з цим болем, попри ризик бути названим зрадником власного батька та роду?

Це була майстерна гра, здатна ввести в оману будь-кого, хто не знав його справжніх намірів. Проте Юдер добре знав, що в акторській грі Кішіар нікому не поступиться.

— Що ж робити... Ох... Моє серце справді крається.

Кішіар приклав руку до скроні, наче в глибоких роздумах. Коли він тяжко зітхнув, перед очима присутніх постала сцена, яку можна було б назвати «Зітхання бога сонця у скорботі».

— Я краще за будь-кого розумію, на яку велику жертву ви пішли, прийшовши сюди. Як я можу ігнорувати таку відданість?

— То... Тоді... — розгублено пробурмотів Ейшес. Було майже шкода дивитися, як він намагається не піддатися чарам співрозмовника.

— Я не можу дати гарантій, але постараюся переконати суддів максимально скоротити згадки про це. І хоча я не можу передати вам записи офіційно...

Кішіар усміхнувся, дивлячись кудись у порожнечу.

— Ви ж знаєте? Отримати доступ до речових доказів можна не лише через мене.

— ...

Вираз обличчя Ейшеса миттєво змінився.

— Я вже відправив записи досліджень Белтрейла до суду. Це все, що я можу вам сказати.

— Розумію.

Ейшес підхопився з місця, не в силах приховати радості. Юдер бачив його думки як на долоні.

«Він думає, що легко зможе підкупити когось у суді, щоб дістати ці записи».

— Дякую за пораду, Ваша Високосте. Що ж, мені час повертатися. Я вислизнув потай від родини, тому не можу залишатися надовго...

— Я розумію.

Ейшес швидко зник разом зі своїм слугою. Те, що він навіть не дочекався чаю, який сам же і попросив, виглядало надто красномовно.

— Юдере. Можеш повернути мені той папірець?

Щойно Ейшес пішов, Кішіар розслаблено відкинувся на спинку крісла і простягнув руку до Юдера. Дивлячись на те, як його очі грайливо блищать, наче в дитини, Юдер мовчки віддав документ і запитав:

— Командире. Ви справді відправили записи досліджень до суду?