Розділ 202

— Завітав перший син Апето.

Почувши, що риба, на яку так довго чекали, нарешті заковтнула наживку, Кішіар змінився в погляді.

— Он як... Він обрав вдалий час. Чи повідомили Ревліну про його візит?

— Так. Я передав йому це щойно. Він сказав, що чекатиме в гуртожитку і прийде за першим вашим покликом.

Наймолодший із родини Апето, третій син Ревлін, хоч і жив у Кавалерійському Корпусі на правах тимчасового кавалериста, не забував про свій обов’язок. Кішіар передбачав, що Ейшес рано чи пізно завітає сюди, тому заздалегідь попередив Ревліна.

— Добре. Навряд чи нам доведеться його кликати, але про всяк випадок не завадить.

Кішіар задоволено кивнув і попрямував до будівлі Кавалерії.

Перший син родини Апето, Ейшес Шан Апето, прибув у супроводі лише одного слуги, накинувши плащ, що приховував обличчя. Молодий чоловік, який чекав у приймальні, не в силах приховати напругу, підхопився з місця, щойно побачив Кішіара в тренувальній формі у супроводі Натана та Юдера.

— Прошу вибачення за такий раптовий візит, Ваша Високосте. Мені було важко зв’язатися з вами заздалегідь, бо довелося тікати від поглядів моєї родини.

— Усе гаразд. Мені також шкода, що я приймаю гостя в такому вигляді посеред тренування. Піднімімося нагору.

Юдер ішов слідом, потай розглядаючи обличчя Ейшеса. Він був не дуже схожий на своїх братів, але яскраві золотисті очі та вразливий вигляд з першого погляду видавали спільну кров.

Юдер уже бачив лист, який той надіслав, і багато чув про нього, але бачив його особисто вперше — і в цьому житті, і в минулому.

«Ось він, старший син Ейшес... Справді виглядає хворобливим. Слуга, якого він привів, здається досить сильним... Оскільки він не пробуджений, мабуть, це переодягнений лицар».

Ейшес намагався впевнено підніматися сходами, щоб не здатися слабким перед Кішіаром, але не міг приховати важкого дихання, що ставало все гучнішим. Юдер, якому було майже шкода дивитися на шляхетного юнака, котрому, здавалося, було важко витримувати навіть вагу власного коштовного плаща, мовчки відвів погляд.

— Перш за все... Я хочу повідомити вам, що після самостійного огляду тіла Ленора наша родина Апето дійшла висновку, що слова Вашої Високості герцога Пелетти на похороні були правдивими.

Нарешті діставшись кабінету командира, Ейшес зробив ковток води і лише після цього заговорив, виглядаючи ще більш виснаженим, ніж раніше.

— Насправді, перед тим, як це сталося з Ленором, Палац Сяйва, де мешкає кронпринц, надіслав окремі подарунки до мого маєтку та до головного маєтку Апето на честь свята врожаю. Оскільки ці дарунки були надіслані таємно, ні я, ні батько не знали про існування іншого.

Серед дарунків із Палацу Сяйва були вірші, що приховано натякали на бажання налагодити добрі стосунки незалежно від оточення, та дорогі ліки для зміцнення організму.

Ейшес, звісно, вирішив, що ці речі були надіслані родиною Діака від імені кронпринца. Якщо та сторона вважала Ейшеса перспективнішим за його суперника Ленора, то об'єднання зусиль було цілком логічним кроком.

Герцог Апето думав так само. Єдина різниця була в тому, що він сприйняв це як знак майбутньої великої допомоги від родини Діака у судовому процесі проти Апето. Проте після похорону Ленора ситуація змінилася.

Якби вбивцею Ленора виявився Кішіар, як і очікувалося, вони могли б разом із кронпринцом та родиною Діака тиснути на Імператора, щоб схилити суд на свій бік. Проте сам Кішіар з'явився на похорон Ленора і вельми драматично надав незаперечні докази того, що вбивцею був не він, а справжній злочинець — кронпринц, який намагався його підставити.

Чутки поширилися миттєво. Дехто все ще вважав винним Кішіара, але більшість вірила, що кронпринц у змові з родиною Діака просто познущався з Апето.

Герцог Апето теж був такої думки, тому нестямився від люті. Скільки б вони не оглядали тіло Ленора, усе лише підтверджувало слова Кішіара, а кронпринц, з яким вони зв’язалися для з'ясування істини, лише заперечував свою провину, не надаючи жодних вагомих доказів. Родина Діака стверджувала, що не має до цього стосунку, але герцог Апето їм не вірив.

«Звісно, смерть Ленора може бути вигідною для суду! Але я не можу змиритися з тим, що цей малий кронпринц тримав Апето за дурнів! Невже ці нікчеми з Діака змовилися, щоб нацькувати нас на Імператора? Інакше такого просто не могло статися».

Герцог Апето завжди був людиною, яка жорстко критикувала родину Діака за їхню зверхність після призначення кронпринца. Його серце, що трохи пом’якшало в надії на допомогу Діака в суді, після інциденту на похороні миттєво вкрилося ще товщою кригою.

«Наскільки ж вони зневажають нас, щоб витворити таке».

З точки зору логіки, можливо, правильніше було б і далі співпрацювати з Діака чи кронпринцом. Проте те, що кронпринц отруїв Ленора в такий жорстокий і ганебний спосіб, а потім спокійно намагався підтримувати зв'язок з Апето, шукаючи нагоди для примирення, лише роздмухувало вогонь гніву герцога.

Образа, що росла роками під час війни під столом за престол, спалахнула з новою силою. Герцог Апето заявив, що тепер це питання честі всієї родини.

«Як можна вірити їхнім словам, коли фундамент довіри зруйновано? Замість того, щоб боротися за перемогу в суді, Апето зосередиться на тому, щоб мінімізувати втрати. Немає сенсу виснажувати сили в запеклій боротьбі, це лише порадує Діака! Заради майбутнього пріоритетом є збереження сили».

Перший син Ейшес як спадкоємець вважав слова батька слушними. Проте водночас він розумів: зараз, коли родина вирішила не чинити сильного опору в суді задля збереження ресурсів, настав найкращий момент, щоб скинути батька.

Після похорону Ленора всередині роду Апето почали лунати думки, що настав час оновити атмосферу в родині та всиновити здорового тілом і духом спадкоємця з бічної гілки.

Офіційною причиною було те, що слабкий Ейшес та Ревлін, який пішов з дому, не зможуть забезпечити стабільність роду. Проте всі знали, що насправді герцог Апето намагається просунути свого незаконнонародженого сина.

Ейшес, який уже вважав своє становище спадкоємця непохитним, був вкрай обурений цим. Він знав, що герцог не відчуває любові до жодного зі своїх дітей, але не очікував такого удару в спину.

Зрештою, ситуація з судом стала приводом для обох сторін позбутися одна одної. Щойно він це усвідомив, рішення прийшло швидко.

Завжди слабке здоров’я було його тягарем. Він відчував тривогу: потрібно захопити владу над герцогством якомога швидше, поки він ще тримається на ногах. У цей момент йому згадався здоровий вигляд Ревліна на похороні та герцог Пелетта, що стояв поруч із ним.

«Зрештою, союз із ним я розглядав із самого початку».

Ейшес коротко виклав Кішіару суть ситуації.

— Мій батько пережив велике потрясіння через ці події, і його здатність тверезо мислити значно погіршилася. Як синові, мені боляче бачити, як він надмірно хвилюється за моє здоров’я і каже дивні речі. Тому, якщо Ваша Високість герцог ще не забули про мій лист, я хотів би надати невелику допомогу в цій справі.

— Я й раніше так думав, але перший син і справді має добре синівське серце, — м’яко всміхнувся Кішіар.

Ейшес мимоволі на мить задивився на цю усмішку, а потім, насупившись, опанував себе. Справді, цей пустий герцог мав принаймні неймовірну зовнішність.

— Я з вдячністю приймаю твою пропозицію. Твій візит знову нагадав мені про той день на похороні. Його Величність Імператор також висловив велике занепокоєння тими подіями. Настільки, що він відмовив герцогу Діака, який просив припинити згадки про цей інцидент через поширення неправдивих чуток.

— Я вже чув про це в домі Апето, — насупившись, кивнув Ейшес.

Юдер уважно слухав, бо вперше дізнався, що такі події мали місце.

— Якщо він думає, що мовчання — це найкращий спосіб змусити всіх забути, то я скажу, що він помиляється. Гордість Апето не так легко зламати. Честь герцога Пелетти теж була заплямована, тож як можна просто поховати цю справу?

— Я знав, що мудрість старшого сина приведе саме до такого висновку. Я не сумніваюся у твоїх намірах.

— Тепер я впевнений, що ми зможемо підтримувати добрі стосунки.

Кішіар простягнув руку вбік, і Натан Цукерман, ніби чекаючи на це, шанобливо поклав на його долоню невелику скриньку. Це була та сама скринька, яку Юдер бачив учора — з отруйними грибами, що викликають спрагу.

— Ти знаєш, що це?

— Ні.

— Це гриб, який слуга з Палацу Сяйва таємно приніс за день до вечірки. Кажуть, якщо його висушити, подрібнити на порошок і додати у воду чи увібрати через шкіру, він всмоктується в організм і викликає невгамовну спрагу.

Почувши слова Кішіара, Ейшес примружив очі.

— Он як. Значить, це воно... Ми теж намагалися знайти джерело, але новини надходили повільно, що нас дуже дратувало.

— Я дарую це тобі на згадку про нашу сьогоднішню зустріч. Приймеш?