Розділ 200 💋

— Тоді ти боїшся чогось іншого.

Він нарешті пройшов трохи далі й дістався до дверної ручки, але ці несподівані слова, що врізалися у вуха, знову змусили його завмерти. Юдер ледь стримав імпульс повернути голову. Саме в цю мить тяжіння, що люто вабило його, шепотіло озирнутися.

— Ну, це нічого. Як я вже казав раніше, я люблю руйнувати стіни……

Юдер відчув повільні кроки, що наближалися. Він розумів, що має йти далі, аби уникнути його, але ноги наче приросли до підлоги. І нарешті Кішіар зупинився прямо за його спиною.

— Бо кожному потрібен різний час, щоб дійти впевненості.

Через світло, що падало з вікна, Юдер бачив, як довга тінь Кішіара накрила його власну. На темно-синіх дверях дві тіні переплелися, злившись в одну чорну масу. Це видовище здавалося дивно непристойним. Попереду — двері, позаду — Кішіар. Затиснутий між ними, Юдер відчув, як у роті пересохло.

Він міцно стиснув кулаки, заплющив і розплющив очі, намагаючись упорядкувати думки в голові, що йшла обертом. Це лише продовження того імпульсу, що виник через надто сильний взаємний вплив під час проявлення другої статі. Мине час, і це зникне без сліду, і тоді він знову зможе спокійно усміхатися та розмовляти, ніби нічого й не було. Це дрібниці. Відчутні зараз тремтіння та жар згодом навіть не згадаються.

«Важливо те, що треба зробити в майбутньому, а не оце все».

Але що, як ні? Голос у душі шепотів, наче змій: «Ти справді можеш гарантувати, що це стане нічим, Юдере Айлю?»

Кішіар щойно чітко дав зрозуміти: він не збирається відступати, поки не отримає свого. Цей чоловік за своєю природою був генієм у тому, як майстерно затягувати та послаблювати петлю навколо своєї мети, аби врешті-решт досягти бажаного. Якщо він продовжуватиме тиснути, чи зможе Юдер Айль до кінця відштовхувати та заперечувати його?

«……Мабуть, ні».

Відповідь виявилася надто простою. Зараз вдалий момент для втечі — він і раніше так робив. Але що далі він відступав від Кішіара, то сильніше тяжіння, наче кара, вдаряло по ньому при наступній зустрічі. Поки вогонь, який він уже відчув, не згасне, втекти від цього імпульсу неможливо. Інстинкт виніс рішучий вирок.

«Я думав про це надто легковажно».

Юдер почав трохи шкодувати, що вважав перебування поруч із Кішіаром задля його захисту такою простою справою. Він гадав, що оскільки почуття з минулого життя зблідли, він нічого не відчує при новій зустрічі, але помилявся. Чоловік, якого він зустрів знову, був куди живішим і людянішим, ніж у його тьмяних спогадах, і настільки привабливим, що було б дивно не піддатися його чарам. Юдер лише тоді, коли час повернувся назад і він знову зустрів його, усвідомив, що може відчувати такі переповнюючі емоції до іншої людини.

Усі почуття, які пробудив у ньому Кішіар ла Орр, були такими, про існування яких у собі Юдер навіть не підозрював. Зараз у жодного з них не було спеки, а проявлення другої статі давно минуло. І все ж ця мить поруч із ним відрізнялася від перебування з будь-ким іншим абсолютно у всьому. Здавалося, усі прагнення, які він так намагався ігнорувати, миттєво вивернулися назовні, оголюючи свою яскраво-червону суть.

Чесно кажучи, він не був упевнений, як довго зможе опиратися. У такому стані він явно не зможе контролювати своє тіло та емоції. І те, що інша сторона теж про це знала, лякало.

— Коли ми торкаємося одне одного. Коли розмовляємо.

Рука, що наблизилася до плеча мовчазного Юдера, м’яко вперлася в двері, ніби перериваючи потік його думок.

— Іноді мені здається, що лише ти в усьому світі — такий самий, як і я.

Подих лоскотав задню частину шиї. Водночас тіні, накладені на двері, розпливлися.

— Стає легше дихати, і я відчуваю таке потужне визволення, якого не знав раніше. Це солодке й приємне відчуття.

Юдер ледь видихнув, відчуваючи десь віддалено, як волосся Кішіара, що схилився до його плеча, лоскоче оголену шию ззаду.

— Мені приємно навіть просто думати про те, скільки всього я можу тобі показати. Я чекаю на те, що буде далі. А іноді жага стає настільки великою, що в мене пересихає в горлі.

— …….

— Невже ти скажеш, що це відчуваю лише я?

Чи можеш ти сказати, що я не зачарував тебе?

Юдер розслабив очі, якими до того люто дивився на зачинені двері та руку, що вперлася в них. Мимовільний довгий подих зірвався з його губ.

«Прокляття».

Чи було б легше, якби він міг повністю переконати себе, як у минулому житті, що Кішіару потрібне лише його тіло, і що це просто імпульс, якому підкорився інстинкт? Як можна виносити холоднокровні судження після таких слів? До голови, яку він, здавалося, щойно заспокоїв, знову почав підступати жар.

«Озирнися. Озирнися прямо зараз. Ти ж хочеш побачити. Як можна ігнорувати шанс торкнутися чогось настільки спокусливого?» Цей порив безперервно шепотів, туманячи розум.

— ...Я вважаю, що так… не можна, — з зусиллям вимовив він.

Вага голови, що спиралася на його плече, стала трохи важчою. Юдер, витримуючи цю вагу, дуже тихо й повільно прошепотів:

— Тобто, я думаю, що маю піти, але……

— …….

— Це важко. Мені……

— Тоді йди.

Це не було наказом, лише коротка фраза, вимовлена пошепки з таким жаром, якого він ніколи раніше не відчував.

— Тобі не обов’язково бути впевненим прямо зараз. Якщо ти підеш, я негайно відпущу тебе. Але якщо ти зараз озирнешся.

Пальці Кішіара, що впиралися в двері, міцно стиснулися. Низький голос, наче заманюючи, накрив його вухо.

— Тоді я теж діятиму згідно зі своїми переконаннями і поцілую тебе.

Шокуюче тремтіння пробігло по хребту. Важко було сказати, чи він озирнувся в ту мить тому, що був вражений, чи тому, що хотів побачити обличчя Кішіара, який промовив це. Він лише знав, що голова повернулася раніше, ніж він встиг це усвідомити, і в ту ж мить той, хто чекав на свою здобич, негайно напав, як і обіцяв.

А.

Слабкий вигук промайнув у голові й одразу згас. У кипучій тиші в очах побіліло, а потім усе повернулося. Коли Юдер прийшов до тями, він був затиснутий між дверима та Кішіаром, який однією рукою обіймав його за талію і цілував.

«Гаряче».

Сплетені губи були такими гарячими, що здавалося, він отримає опік. І видих, і вдих — усе забрав цей чоловік, схожий на величезного змія. Юдер на мить засумнівався, чи не перетворить цей змішаний жар його мозок на кашу, але ця думка зникла, щойно губи відсторонилися лише для того, щоб знову впитися в нього.

Чи цілувалися вони так раніше? Він не знав. Весь біль минулого життя, що завжди ятрив серце, зараз не міг належним чином спливти в пам’яті. Усе, що він відчував, — це рука, що міцно тримала його за талію, тверді двері за спиною та червоні очі, що гаряче сміялися від глибокої радості, ніби нарешті отримали бажане. І своє власне обличчя, що відображалося в них — сповнене не менш чорної жаги, поки він обіймав його за шию, намагаючись втамувати голод.

__________________________________

— Ей, Юдере! Прийди до тями.

Юдер підняв голову на різкий оклик і вчасно витягнув склянку з водою, яку ледь не поставив прямо в тарілку з супом.

— Ти що, не спав уночі? Що з тобою?

Девран, з яким він випадково зустрівся в їдальні, підозріло вивчав обличчя Юдера, ніби трапилося щось неймовірне.

— Нічого не сталося. Просто замислився.

— У тебе губи зовсім розпухли, а ти кажеш «нічого не сталося»?

— …….

Юдер замість відповіді підніс руку й торкнувся губ. Справді, він відчув слабкий, пекучий біль.

— Якщо ти втомився, не треба допомагати іншим з тренуваннями, просто відпочинь. Ти й так занадто одержимий роботою. Хто ще, крім тебе, став би так проводити два тижні відпочинку після проявлення?

Він не був стомлений. Це була правда. Але оскільки Юдер не міг сказати Деврану справжню причину того, чому його губи розпухли, він мовчки проковтнув ложку супу. Рот теж здавався куди чутливішим, ніж зазвичай, і він відчував дивні відчуття в різних місцях. Усі ці незвичні відчуття нагадували про те, що сталося вчора, тому на душі ставало ще дивніше. Він врешті-решт закінчив трапезу, з’ївши набагато менше, ніж зазвичай.

— Ти справді не підеш до медичного відділення?

— Не треба.

Юдер похитав головою, ігноруючи занепокоєння Деврана, а той нахмурився і теж похитав головою.

— Тоді, мабуть… причина лише одна.

— …….

— Якщо ти переживаєш через суд з цими виродками Апето, то не хвилюйся так. Мій батько та Дерміла вже прибули до столиці й з ними все гаразд. Хіба нам личить нервувати? Ти тільки прикидаєшся байдужим, а насправді ти дуже чуйний.

Юдер на мить подумав, що Девран про щось здогадався, але ні. Девран, впевнено виголосивши зовсім інше, почав без упину розповідати про жителів Хартана та свою родину, які приїхали до столиці на прохання Кішіара перед другим судом. Він поплескав Юдера по спині.

— Під час першого суду всі дуже нервували. Але після того, як усе зірвалося, вони навпаки розлютилися і тепер сповнені сил. Кажуть, що цього разу попри все розкажуть про всі події, що сталися, до останнього слова.

— ...Зрозуміло. Це добре.

— Це завдяки командиру. Хто ще, крім нього, міг би надати старовинний особняк у межах Четвертої стіни як житло для стількох людей, де вони можуть спокійно відпочити й не потрапляти на очі іншим?

Того дня, коли відбувався перший суд, Юдер перебував у імператорському палаці через проявлення другої статі, тому він не чув докладно про тих, хто приїхав давати свідчення. Але, судячи з реакції Деврана, Кішіар сам подбав про їхню безпеку та підготовку до суду.

— Навіть якщо цей другий син Апето здох, ми нічого не забули. Ми обов’язково побачимо, як вони програють.

— Тож і ти тримайся! — залишивши це недоречне втішання, Девран енергійно покрокував геть із їдальні. Юдер дивився йому в спину, потім тихо видихнув і повернув голову до вікна. Небо було ясним, а звуки тренувань рядових, що долинали ззовні, звучали мирно. Здавалося, сьогодні в цьому місці лише Юдер Айль був не таким, як завжди.