Розділ 198

Герцогів із прізвищем «ла Орр» до Кішіара було всього десять. Інон казав, що шестеро з них з’явилися протягом останніх 300 років. Що було першою думкою Юдера, коли він дізнався, що ніхто з них, окрім Кішіара, майже не з’являвся на публіці до самої смерті, і що від них не залишилося майже жодного портрета?

Чесно кажучи, він тоді допустив вельми зухвалу думку про те, що з імператорською кров’ю щось не так.

—   Здогадуєшся? Якщо говорити точніше, це дуже давня проблема, пов’язана з «кров’ю».

І ось це зухвале припущення щойно підтвердив сам представник роду.

—   Юдере. Що ти знаєш про першого імператора, засновника імперії Орр?

—   Він був благословенний як той, хто з народження успадкував кров бога Сонця; він був найвидатнішим майстром меча в історії та другом багатьох героїв давнини……

Коли Юдер низьким голосом почав зачитувати опис першого імператора, який чув на кожному Дні заснування, Кішіар перервав його помахом руки:

—   Так. Це історія, яку знають усі. Він міг використовувати божественну силу та ауру меча. А імператриця була магом. У них було п’ятеро дітей, четверо з яких стали засновниками нинішніх чотирьох герцогських родів. Тобто, у нас спільне коріння.

Кішіар продовжив своє пояснення так само спокійно.

Імператорська родина та чотири герцогські роди, що походять від братів і сестер, спочатку не перетиналися шлюбними зв’язками. Проте з плином кількох поколінь ситуація почала змінюватися.

Тепер уже невідомо, хто першим відчув потребу порушити табу та простягнути руку. Важливим було те, що шлюб і тоді, і зараз залишався одним із найкращих засобів досягнення політичних цілей.

Людська жадоба почала відроджувати кров, що поступово розріджувалася. І тоді сталося дещо вражаюче: виявилося, що при союзі нащадків першого імператора ймовірність народження дитини з яскраво вираженими рисами видатної крові значно зростала.

Імператорська родина, відчуваючи потребу в збереженні «божественної крові» задля правління, почала постійно обирати пару для шлюбу серед чотирьох великих родів. Те, що почалося як необхідність, під назвою «традиція» невдовзі набуло сили, потужнішої за закон.

Навіть у часи найгірших стосунків між короною та герцогами, дружину для імператора завжди обирали саме з цього кола. Для герцогів це також було найкращим способом утримувати владу. Хоча аристократи з герцогських родів мали більше свободи у виборі партнерів, вони все одно частіше укладали шлюби всередині чотирьох сімей.

І надто густа кров за довгі віки почала поступово перероджуватися.

—   Через божественну кров, якої вони так жадали, йдучи проти природи, почали народжуватися чудовиська.

На губах Кішіара, який так легко вимовив слово «чудовиська», з’явилася цинічна посмішка.

—   Близько 800 років тому один принц, що народився з надзвичайними здібностями, помер якраз перед призначенням кронпринцом. Історія зафіксувала це як нещасний випадок із вибухом у резиденції придворних магів, але насправді його посудина просто не витримала сили, що занадто збільшилася, і миттєво розлетілася на шматки. Це була жахлива смерть, плоть розірвало так, що не змогли знайти навіть решток.

Імператорська родина була вкрай приголомшена причиною, яку невдовзі виявили. Проте вони дійшли згоди, що не можуть припинити зусилля зі збереження божественної крові. На щастя, такі нещасні, що вмирали через нездатність тіла витримати вроджену силу, довгий час більше не народжувалися.

Коли ж такі люди — що з’являються чи не раз на століття — все ж народжувалися, імператорська родина, аби приховати сором, поспішно позбавляла їх права спадкування та відправляла якомога далі, даруючи порожній титул герцога. Хоча перший титул герцога з прізвищем «ла Орр» був створений імператором як максимальний подарунок для сина, який був не надто розумним, але жадібним до влади, згодом усе змінилося.

Вигнані принци навіть не встигали пошкодувати про втрачену владу та родину — вони страждали від болю через посудину, що поступово руйнувалася, і всі помирали, не доживши до 30 років. У кожного з них життєва сила висмоктувалася до останньої краплі, а коли наступала межа — уся накопичена в тілі міць вибухала.

—   Знаючи, що вони так помруть, їх не могли залишити в палаці чи на виду у людей. Навіть заради безпеки.

Це було жорстоко, але захист тих, хто мав жити далі, був важливішим за кілька невдалих екземплярів. Істину було легко приховати, просто не вносячи її до літописів.

Звісно, з кожним наступним поколінням проблема лише поглиблювалася. Близько 300 років тому імператорська родина, усвідомивши серйозність ситуації, почала обирати подружжя з побічних гілок герцогських родів, проте багато принців та імператорів, окрім тих, що ставали герцогами «ла Орр», продовжували таємниче помирати в молодому віці.

Водночас, коли пряма лінія імператорів почала виснажуватися, чотири великі роди раптово усвідомили: вони також мають імператорську кров. Відтоді герцоги та інші аристократи почали активніше протистояти короні. Усі були засліплені жадобою: якщо імператорська родина зникне, вони зможуть посісти її місце.

Зрештою, у нинішньому поколінні ця підводна війна досягла піку, коли публічно стало відомо, що через тріщини в посудині імператор Кейлуса став безплідним.

Рід Діака, якому вдалося поставити Качіана на місце кронпринца, став переможцем, і зовні конфлікт затих, проте з’явилася нова змінна.

Кішіар ла Орр став пробудженим.

—   Не те щоб я цим хвалився, але можу гарантувати, що ніхто не занурювався в цю проблему глибше за мене. Я вивчив усі доступні записи, включно з імператорським родоводом. Зрештою, я так і не знайшов рішення, але те, що я дожив майже до тридцяти — це вже велике щастя.

У цинічному та спокійному поясненні Кішіара Юдер відчув відлуння тих відчайдушних зусиль, які той докладав роками. Він був людиною з неймовірною впертістю, яка витратила незліченну кількість часу, намагаючись самотужки вирішити проблему власного тіла.

Обличчя амбітної людини, що ховалося за маскою легковажного герцога Пелетти, який просто став пробудженим і створив Кавалерію. Юдер не міг навіть уявити, звідки бралося джерело цієї колосальної волі, що вела його вперед, попри вмираюче тіло.

«Якби Кішіар сказав йому це в минулому житті».

«Якби це сталося, чи зміг би Юдер не звинувачувати й не сумніватися в ті моменти, коли Кішіар мовчки відштовхував його і не заперечував підозри у зраді? Чи зміг би він запитати бодай щось більше замість того, щоб мовчати в ті ночі, коли той раптово приходив до нього?»

Юдер Айль знову переглянув моменти, про які, як він думав, ніколи не шкодував. Почуття були дивними. Настільки дивними, що в животі все перекручувалося.

—   ...Я не впевнений, чи я та людина, якій варто було це чути.

Коли Юдер нарешті пробурмотів це зі скорботним обличчям, на вустах Кішіара з’явилася посмішка.

—   Кажеш це тепер, коли вже все вислухав?

—   Кажу це саме тому, що все вислухав.

Сказавши це, Юдер завагався. Він глибоко вдихнув і з зусиллям додав:

—   Я вдячний за довіру… звісно. Але вам не обов’язково робити це для мене, терплячи незручність. Я не прошу про таке.

Це було смішно. Раніше він так потребував цієї інформації, що навіть просив Інона провести розслідування, а тепер, коли почув усе безпосередньо від самого Кішіара, він не відчував ні полегшення, ні радості.

Можливо, причиною був погляд Кішіара під час розповіді? Або Юдера мучило усвідомлення того, що саме його запитання змусило командира дивитися з таким цинізмом та прихованою огидою.

—   Отакої. Невже я виглядав так, ніби мені незручно? Не хотів би, щоб ти так думав.

За грайливою відповіддю послідував погляд, здатний зачарувати будь-кого.

—   Це просто інформація, необхідна для майбутніх справ. Інформація. Я зробив це лише тому, що вважав за потрібне. Довіра — це те, що дарують безкорисливо. Хіба старі історії мають значення, коли хочеш утримати поруч таку чарівну істоту?

Хоча Кішіар бачив, як обличчя Юдера скривилося, він не зупинявся.

—   Кожен, хто пізнає тебе ближче, подумає так само.

—   Хіба ви не маєте казати такі слова комусь іншому, а не мені? — відповів Юдер, не втримавшись і відвівши погляд.

—   Комусь іншому? Кого ти маєш на увазі? — м’яко запитав Кішіар.

Хто б це не був, Юдер хотів, щоб він був не єдиним, кого Кішіар називає «чарівним». Дивлячись на мовчазного Юдера, Кішіар тихо засміявся.

—   Мені сумно, що мої щирі почуття не дійшли до тебе, адже зараз я думаю і жадаю лише тебе.

—   ...Можливо, ви так думаєте через вплив проявлення другої статі, про який згадували минулого разу?

—   Я міркував над цим. І дійшов висновку: якби справа була в цьому, то ця розмова зараз відбувалася б у ліжку. Тож це просто природне продовження почуттів, що виникли вже давно.

Кішіар, давши таку приголомшливу відповідь, усміхнувся очима до заціпенілого Юдера.

—   Ти подобався мені від самого початку. Хіба не так?

—   ……

—   Порівняно з таким холодним і привабливим помічником, у мене як у командира немає жодних переваг, окрім обличчя, тож я маю бути бодай чесним.

—   Ті слова були моєю помилкою.

—   Помилкою. Значить, насправді ти не вважаєш мене вродливим?

—   Навіщо ви так перекручуєте мої слова? Я не це мав на увазі.

—   Це прикро. Кого ж іще можна вважати вродливим, якщо не мене? Нашу «живу троянду» Ґакейна Волунвальта? Чи того аптекаря з медичного відділу, з яким ти, кажуть, зблизився? У будь-якому разі, це серйозно зачепить моє самолюбство. Відповідай обережно.

Звідки він почув про Інона, і що це за нове чудернацьке прізвисько у Ґакейна? Що більше вони розмовляли, то більше Юдер почувався так, ніби його заковтує величезний змій, але вдіяти нічого не міг. Юдер стиснув зуби і, похитавши головою, рішуче вимовив:

—   Я вважаю, що ви вродливий. Проте.

—   Хто саме?

—   ……Ви, командире.