Розділ 196

— Командире.

Побачивши екіпаж, що щойно зник за їхніми спинами, наче після якоїсь поїздки, Юдер схилив голову у вітанні. Санз та Емон, що стояли поруч, також поспіхом вклонилися і виструнчилися в імперському військовому вітанні.

— Вітаємо… Його Високість герцога Пелетту!

— Вітаємо!

— Вільно.

Прийшла м’яка відповідь, але Санз та Емон не наважувалися підвести голови. Це було природно, адже вони вперше так близько зіткнулися з кимось настільки високого рангу, як Кішіар. Будь-який інший аристократ міг би розлютитися через те, що вони не виконують наказ миттєво, але Кішіар, як і Натан, що стояв поруч, володіли безмежним терпінням.

Лише коли тиша, що запала, налякала обох чоловіків ще сильніше і вони нарешті нерішуче підвели голови, Кішіар усміхнувся і продовжив:

— Здається, ви з імперської армії… З якого підрозділу?

— Я… я Санз із Гулканського округу південної армії!

— Емон із Гулканського округу південної армії!

Почувши про південну армію, Кішіар, очевидно, здогадався, чому вони тут із Юдером, і злегка перевів погляд. Юдер ледь помітно кивнув на багатозначний погляд Кішіара і зробив крок назустріч двом солдатам.

— Це люди, з якими я познайомився раніше. Їх відправили як варту на час фестивалю. Попри зайнятість, вони знайшли час завітати сюди перед поверненням до Гулкану. Це гідні люди, і оскільки вони також пробуджені, я з вашого дозволу коротко показав їм наші тренування.

— О. Так і думав. Значить, ви теж пробуджені?

— Та-так. Саме так! — відповів Санз максимально офіційним тоном.

— Якими здібностями володієте?

— У мене скромна здатність бачити крізь предмети. А Емон, що поруч, має силу дуже швидко викликати велику кількість іскор!

У ту мить очі Кішіара знову зацікавлено блиснули.

— Обидва маєте рідкісні здібності. У майбутньому ви станете опорою імперської армії.

— Я теж так вважаю.

Почувши, як Юдер спокійно підтримав похвалу Кішіара, Санз миттєво почервонів аж до шиї. Якби перед ним був не Кішіар, можна було б подумати, що він закохався. Емон теж втратив усю свою холоднокровність і стояв із приголомшеним виглядом.

— Д-дякуємо……

— Я обговорював із генералом Джино питання солдатів-пробуджених в армії. Генерал також згоден, що в часи, коли весь континент стрімко змінюється, нам потрібна така «нова кров», як ви.

— О, г-генерал так сказав?!

Ці слова були сказані побіжно, і Санз з Емоном, що заклякли від напруги, навряд чи змогли їх як слід усвідомити, але не Юдер.

«Так і знав».

Схоже, саме Кішіар повідомив генералу Джино про стан справ із пробудженими солдатами та допоміг змінити ситуацію.

— Що ж… сподіваюся, ми ще зустрінемося з такими відважними й здібними солдатами за кращих обставин. Здається, ви збиралися йти, чи не потрібно провести вас за межі території?

— Все гаразд!

Санз, відповівши з усіх сил, важко дихаючи, обернувся до Юдера.

— Юдере. Сьогодні справді… дякую тобі, і н-наступного разу……

— Так. Побачимося наступного разу. Пам’ятайте, що мої слова залишаються в силі.

Юдер відповів сухо, і двоє чоловіків, подивившись на нього з повагою, поспішно кивнули та розвернулися. Дивлячись на те, як швидко вони зникають, Юдер почув тихий сміх Кішіара.

— Кумедні хлопці. Познайомився з ними під час місії з вилучення каменю?

— Так. Я чув, що ставлення до пробуджених у південній армії раптово змінилося. Це ваша робота, командире?

— Я лише обговорив кілька моментів із генералом Джино після нашої розмови. Хіба я маю такий вплив на армію? Але приємно чути, що все налагоджується.

Кішіар відповів туманно, але з усмішкою натякнув про плани на майбутнє.

— До речі, генерал Джино згадував, чи не створити в південній армії підрозділ для пробуджених, подібний до нашої Кавалерії. Можливо, колись Кавалерійському Корпусу доведеться співпрацювати з пробудженими південної армії, тож підтримуй ці зв’язки.

— Слухаюсь. Саме це я і збирався робити.

Отже, Кішіар діяв у тому ж напрямку, що й Юдер. У їхніх поглядах на мить промайнуло взаємне задоволення та захоплення. Кішіар, м’яко всміхнувшись Юдеру, мимохідь простягнув руку до його голови.

— Мені дуже пощастило з помічником — ми розуміємо одне одного з півслова навіть без наказів.

— Дякую за добрі слова, але втретє я на це не піймаюся.

Юдер зробив крок назад, уникаючи його руки, перш ніж той встиг розкуйовдити йому волосся.

— Отакої. Шкода.

Кішіар подивився на свою порожню руку, а потім розвернувся і зайшов до будівлі гуртожитку. Натан Цукерман рушив слідом. Тільки зараз Юдер помітив дві скриньки, які той тримав у руках, і стиха запитав:

— До речі… де ви були?

— Після зустрічі з лицарями Пелетти ми відвідали резиденцію придворних магів, — спокійно відповів Натан замість Кішіара.

— Так. Потрібно було дещо забрати, — додав Кішіар.

Це не дало відповіді, а лише поглибило сумніви. Якщо Кішіар особисто поїхав забирати речі, замість того щоб викликати лицарів Пелетти до Корпусу Пробуджених, це мало бути щось надзвичайно секретне. До того ж, візит до придворних магів… Юдер не міг знайти логічного пояснення.

— Цікаво, що там?

— Так.

— Мені подобається, що ти навіть не намагаєшся бути ввічливо-байдужим.

Кішіар знову засміявся, ніби його це розважило, і жестом покликав Юдера до себе.

— Ходімо. Я все одно збирався тобі все розповісти.

Щойно вони увійшли до кабінету командира, Кішіар зняв плащ і передав його Натану Цукерману.

— Натане. Прибери тут, а потім займися тим, про що я просив раніше.

— Слухаюсь.

Натан обережно поставив скриньки на стіл і вийшов. Кішіар важко видихнув і сів у крісло. На його обличчі, яке досі було бадьорим, проступила легка втома, яку він нарешті перестав приховувати.

— Нарешті вдома, після цілого дня на ногах. Як просувається тренування, що почалося сьогодні? Все добре?

— Так. Поки що жодних проблем.

— А коли ти плануєш приєднатися до групових тренувань?

— Згідно з правилами… за два тижні.

Хоча проявлення другої статі завершилася і тіло повністю відновилося, Юдер не брав участі в сьогоднішніх навчаннях через внутрішній статут, який Кішіар сам же і розробив. Згідно з ним, пробуджений член Кавалерійського Корпусу не мав права брати участь у виснажливих тренуваннях чи місіях протягом двох тижнів після проявлення другої статі.

Юдер і так збирався деякий час спостерігати за процесом збоку, щоб вносити корективи, тож це не було проблемою, але він відчував легкий жаль. Здається, Кішіар вловив цей настрій і ледь помітно всміхнувся.

— Коли я створював це правило, то не надто замислювався над цим, але воно виявилося корисним. Треба подякувати правознавцям, які працювали зі мною.

— ……

— У будь-якому разі, я радий, що все йде за планом. Найближчим часом я буду занадто зайнятий судом проти дому Апето та пов’язаними з цим справами, тож, будь ласка, працюй старанно разом із заступниками командира.

— Слухаюсь.

Це було очікувано. Ще вранці кавалеристи активно обговорювали новину про те, що перерваний суд проти дому Апето відновиться за три дні. Завдяки їхнім розмовам Юдер дізнався, що чутки про те, ніби Кішіар убив другого сина Апето, Ленора, змінилися чутками, спрямованими проти кронпринца.

Кавалеристи, що обговорювали це, вірили в невинність Кішіара й обурювалися діями кронпринца, але за межами Кавалерії ситуація навряд чи була такою однозначною.

— Тож у цих скриньках те, що ви зібрали у справі Апето?

— Саме так. Гм… принаймні в одній із них.

Кішіар дав неоднозначну відповідь і подивився на маленькі, міцні дерев’яні скриньки на столі. Він простягнув руку і відкрив кришку білої скриньки справа. У ніс миттєво вдарив важкий запах пилу.

— Це……?

— Це сировина для тієї самої отрути, яку ти знайшов у листі та на тілі Ленора шан Апето.

У першій скриньці лежала купа сушених білих грибів.

— З’ясувалося, що ці гриби майже не ростуть у столиці чи її околицях. Як ти і казав, простолюдини іноді використовують їх як ліки або слабку отруту, але їх майже ніколи не ввозили офіційно в очищеному або переробленому вигляді.

Кішіар торкнувся краю відкритої скриньки.

— Лицарі Пелетти та інформатори доклали чимало зусиль, щоб вистежити, звідки кронпринц міг отримати цю отруту. І ось результат.

Юдер миттєво випрямився і почав уважно вивчати гриби.

— Вам вдалося вистежити джерело?

— Це було хитро… але так. Я знайшов «хвіст».

Червоні очі Кішіара звузилися, ставши холодними й небезпечними.