Розділ 191

— Новий розклад тренувань Кавалерії.

— Невже це ти його сформував……?

Ґакейн широко розплющив очі від подиву й почав читати написане на папері. До цього часу тренування кавалеристів обмежувалися лише загальною фізичною підготовкою та спільними вправами для кожного підрозділу. Попри те, що кожен мав унікальні здібності, багатьом було важко підібрати індивідуальні вправи, а більшість навіть не знала, з чого почати.

Оскільки кількість тих, хто завершив обов'язкові курси загальної освіти та письма (на які раніше витрачалося більше часу, ніж на самі тренування), зросла, а статус Кавалерії піднявся до неймовірних висот, настав ідеальний момент для зміни розкладу.

Тому Юдер провів майже всю ніч, складаючи план тренувань, про який думав уже давно. Спираючись на досвід минулого життя, він спершу накидав базовий графік індивідуальних занять, а потім, враховуючи здібності бійців, за якими він спостерігав увесь цей час, розділив їх на групи приблизно по десять осіб, незалежно від підрозділу. Він об'єднав людей зі схожими або взаємодоповнювальними силами, щоб вони могли допомагати одне одному в розвитку своїх здібностей.

Основна ідея полягала в тому, щоб кожен дотримувався власного графіка тренувань, як це робив Юдер у минулому житті, але водночас регулярно збирався з групою для спостереження та взаємодопомоги.

— Я вже отримав дозвіл у командира.

— Коли ти встиг усе це продумати? Ти ж постійно був чимось зайнятий……. Навіть іспити є?

Ґакейн, що читав розклад з роззявленим ротом, завмер на одному з пунктів. Там було зазначено, що раз на місяць у присутності помічника командира проводитиметься короткий іспит для перевірки розвитку здібностей та сумлінності.

— Може, без іспитів можна обійтися?

— Іспити обов'язкові. Багато людей не рухаються з місця, якщо не мають конкретної мети.

Крім того, накопичені результати іспитів стануть чудовою базою для відбору кадрів та їх підвищення на посадах у майбутньому. Тож це було необхідно.

— Це правда, але все ж……

Поки Ґакейн схвально кивав, продовжуючи читати, інші кавалеристи, що тренувалися поруч, почали поступово збиратися за їхніми спинами.

— Що це? Новий розклад?

— Це Юдер склав? Якщо я буду так тренуватися, то стану таким же сильним, як він?

— Ого. Схоже на старий розклад, але зовсім інше. Усе так систематизовано, не впевнений, що зможу за цим встигати.

— 20 хвилин медитації одразу після пробудження? Це справді допомагає накопичувати та концентрувати силу?

Реакції розділилися навпіл між тривогою та цікавістю, але загалом відгуки були позитивними.

Юдер залишив гамірних бійців і пішов до себе. Не минуло й пів дня, як увесь корпус Пробуджених уже ознайомився з новим планом. Кавалеристи, які під час фестивалю здобули впевненість, охороняючи столицю, тепер палали жагою стати ще сильнішими, тому з ентузіазмом сприйняли нову систему.

— Юдере! Я бачила новий розклад! Це просто неймовірно. Моя група збереться в зоні відпочинку на другому поверсі після уроків письма, пообідаємо й приходь туди! До зустрічі!

Канна, яку він зустрів по дорозі на обід, прошепотіла це зі збудженим обличчям і помахала рукою на прощання. Вона виглядала як зазвичай, ніби й не втрачала свідомості нещодавно, що не могло не радувати.

У призначений час Юдер попрямував до зони відпочинку. Більшість присутніх там були бійцями, з якими він раніше особисто не спілкувався, за винятком Канни та Ґакейна. Проте це не стало перешкодою перед їхнім спільним палким бажанням стати сильнішими.

— Юдер Айль прийшов!

Як тільки він з'явився, кавалеристи в один голос закричали й оточили його, навперебій ставлячи запитання.

— Юдере! Кажуть, у тебе справжній хист до тренувань. Скажи, як мені краще розвивати свою силу?

— Я не впевнений, чи підходить мені мій метод тренувань. Чи не міг би ти подивитися й дати пораду?

— І мені, мені теж……!

Серед них були й ті, хто в минулому житті не виявляв особливого ентузіазму до служби. Пам'ятаючи ті суворі часи, коли кожен дбав лише про власну вигоду, Юдеру було водночас сумно й приємно бачити такий запал у своїх молодих колег.

Він приділив час кожному, підбираючи індивідуальні методи розвитку здібностей. Чесно кажучи, він побоювався, що хтось може образитися на поради від рівного за рангом товариша, але ці страхи виявилися марними.

Зустріч, на яку спочатку прийшло менш як двадцять осіб, розрослася до неймовірних масштабів, коли пішла чутка, що Юдер Айль дає поради. Зрештою йому довелося відповідати на запитання черги людей аж до вечора, пропустивши власну вечерю.

Останній день його «відпустки» пролетів миттєво.

— Юдере. Схоже, більше ніхто не прийде. Давай закінчувати.

Ґакейн, дивлячись у вікно, де вже давно зайшло сонце, звернувся до нього з втомленим обличчям. Він увесь цей час допомагав Юдеру разом зі своїм тіньовим двійником тримати чергу і був уже зовсім без сил.

— Вибач. Мабуть, дарма я попросила тебе допомогти сьогодні. Не думала, що прийде стільки людей……

Поруч із ним так само виснажена Канна просила вибачення.

— Зі мною все гаразд.

Але щойно вони збиралися підвестися, двері знову відчинилися, і хтось зазирнув усередину, тож повернення до гуртожитку знову відклалося.

— Вибачте, чи можна ще отримати пораду?

— Евер онні?

Побачивши несподівану гостю, Канна широко розплющила очі. То була Евер, заступниця командира, що керує Силовим підрозділом.

— Не думала, що й ти прийдеш.

— Весь день був такий сумбурний, що я тільки-но дізналася про це. Якщо ви вже закінчили, я піду.

— Усе гаразд, сідайте.

Юдер спокійно запросив її сісти. Те, що Евер Бек, зразкова кавалеристка, яка в минулому житті самостійно чудово розвинула свої здібності, прийшла за порадою, змусило його знову гостро відчути: зараз він справді повернувся на одинадцять років раніше.

— Яке щастя. Я не заберу у вас багато часу.

Евер сіла навпроти Юдера і почала повільно переводити подих. Її щоки все ще були червоними — мабуть, вона бігла.

— Як і всі інші, я останнім часом ламала голову над тим, у якому напрямку мені рухатися в індивідуальних тренуваннях. Досі я просто зміцнювала ті здібності, які вже маю, але хвилююся, чи достатньо цього.

— Ви й так чудово справляєтеся. Якщо цього недостатньо, то чого саме, на вашу думку, вам бракує?

— Гм. Як би це сказати… Зараз у мене таке відчуття, ніби я використовую свою силу надто малими частинами. Ви ж знаєте мою здібність?

Евер злегка поворушила рукою в рукавичці з відкритими пальцями. Оскільки її сила полягала в зміцненні м'язів та шкіри, вислів «розподіляти силу» міг здатися дивним, але для Юдера, який бачив потоки енергії, усе було інакше. Мікроскопічна енергія, що миттєво збиралася на кінчиках її пальців, була самою суттю її сили. Вона була настільки малою, що її майже неможливо було помітити без повної концентрації, проте це була точно розрахована потужність, яка на мить затримувалася на пальцях і знову розсіювалася.

— Звісно, я вважаю цю силу чудовою. Але останнім часом, дивлячись на інших, я думаю: чи не варто мені розвинути якусь більш масштабну, видовищну здібність? Тож я хотіла дізнатися, чи можна це покращити тренуваннями…… Якось дивно пояснила, так? Вибачте, я не звикла таке описувати.

— Ні, усе зрозуміло.

Евер хотіла знати, чи варто їй розробити метод використання сили, який був би таким же помітним і яскравим, як у інших.

«Класична пастка. Нічого не вдієш — те, чого ми не маємо, завжди здається кращим».

Юдер розумів почуття Евер, спираючись на минулий досвід. Проте розуміти — не означало підтримувати цю думку.

«Немає сенсу намагатися розвинути те, до чого ти не схильний, маючи при цьому чудову здібність».

Юдер пам'ятав, як у минулому житті Евер сама вривалася в натовп із понад сотні монстрів і миттєво з ними розправлялася. Людина, яка найкраще серед усіх відомих Юдеру пробуджених вміла ювелірно використовувати свою силу, колись сумнівалася, чи не варто їй тренуватися в прямо протилежному напрямку. Це викликало в нього легку посмішку.

— На вашому місці я б цього не робив, Евер.

Юдер дав пораду тихо, але впевнено.

— Ваша здібність набагато величніша за тих, хто звикли марнувати енергію направо й наліво. Я б продовжував у тому ж дусі, водночас розвиваючи сміливість та винахідливість у ближньому бою.

Сила Евер була надпотужною, але мала недолік: при використанні на відстані її ефект значно слабшав. Найкраще вона працювала саме в поєднанні з ближнім боєм.

— С-справді? Виходить, я просто забагато від себе хотіла?

Евер ніяково почухала потилицю, на що Канна заперечно похитала головою.

— Це не означає, що ти забагато хочеш, це означає, що твоя сила і так крута. Юдер сьогодні вперше сказав комусь такі приємні слова!

— Справді……?

Збита з пантелику, але щиро задоволена Евер, здавалося, ще не усвідомлювала повною мірою потенціал своєї сили. У будь-якому разі, це прийде з часом, тож сторонні поради їй були не потрібні. Дивлячись на неї, Юдер раптом подумав, що, можливо, це йому варто попросити поради.

«Якщо замислитися, зараз мені найбільше потрібна саме така здібність, як у Евер».

Пляма, що виникла через силу червоного каменю, досі не зникла. Оскільки він більше не міг марнувати силу, як раніше, він якраз планував розробити метод більш делікатного її використання, і ось перед ним стоїть справжній майстер такої техніки. Людина, народжена для того, щоб використовувати силу надзвичайно точно й дозовано там, де це необхідно.

— Евер.

— Так?

— Чи не могли б ви навчити мене вашому способу використання сили?

— Ви жартуєте?

Не лише Евер, а й Ґакейн та Канна виглядали приголомшеними, не розуміючи причини такого прохання, але Юдер був серйозним.

— Е-е… не впевнена, що зможу допомогти. Юдере, ти і так такий сильний, чому я можу тебе навчити?

— Усе гаразд. Мені достатньо просто побачити, як ви це робите. Можна?

— Ну, якщо так, то можна……

Цього було досить. Юдер домовився зустрітися з нею під час ранкового вільного тренування і відчув себе задоволеним, як ситий хижак. Можна було сказати, що це стало найбільшим здобутком за всю цю відпустку.

Після цього спантеличена Евер пішла разом із Канною. Ґакейн хотів залишитися, щоб допомогти Юдеру прибрати, але той, бачачи його втомлене обличчя, наполіг, щоб він ішов відпочивати.

У зоні відпочинку, де ще нещодавно було гамірно, залишилися лише безладно розкидані стільці та трохи сміття. Юдер викинув сміття і почав розставляти стільці на місця. Як тільки він засунув останній стілець до столу й обернувся, від дверей пролунав чийсь голос:

— Коли я казав тобі відпочити, я навіть не уявляв, що ти проведеш час отак заклопотано.