Розділ 190

Інон говорив про своє довге життя так, ніби це був беззаперечний факт. Було вельми дивно спостерігати, як він поводиться з літнім Таїсом Юлманом немов із дитиною, проте, споглядаючи це на власні очі, Юдер відчував неоднозначні емоції.

— У будь-якому разі, твоя розповідь сама по собі цікава. Хоча там повно білих плям, а більшість речей я не бачив на власні очі, через що важко щось стверджувати лише з твоїх слів.

— Це……

— Гаразд. Я розумію: якщо ти кудись приналежний, то не можеш теревенити про все підряд. Навіть на перший погляд відчувається, що на тебе накладено чимало заборон.

Коли намагаєшся пояснити причини подій через речі, які здаються максимально непов’язаними, щоб не порушити присягу, деякі деталі неминуче спотворюються або скорочуються. Оскільки найважливішим була зміна плями на руці та вчорашній експеримент, Інон, схоже, не надто переймався рештою.

— Вибач, що не можу дати відповідь, яка б виправдала твої очікування, але поки я слухав, мені дещо спало на думку. Сказати?

— Будь-що буде корисним.

— Припустімо, як каже той старий маг, що навіть мізерний вплив сили червоного каменю змінює людське тіло, роблячи його пробудженим. «Зміна» — звучить гарно, але насправді це те саме, що й отрута. У цьому світі повно речовин, які в малих дозах є ліками, а у великих — смертельною отрутою.

Юдер не зовсім розумів, чому він обрав саме таку метафору, але суть була зрозумілою, тому він мовчки продовжив слухати.

— Якщо причина появи плями на твоїй руці, як я і здогадувався, у силі червоного каменю, то події після цього варто розглядати як спробу повторного отруєння того, хто має імунітет до певної отрути. Навіть якщо людина має імунітет, після введення смертельної дози знадобиться дуже багато часу для повного відновлення. Чим небезпечніша отрута, тим довше.

— ...Спроба отруєння.

Юдер повторив ці слова про себе. Маючи тіло, якому не могла зашкодити жодна природна отрута, це поняття здавалося йому вкрай чужим.

— Те саме стосується і того, чому божественна сила погано допомагає. Тіло з імунітетом до отрути, зрештою, мало чим відрізняється від самої живої отрути — різниця лише в ступені, тому її неможливо повністю вивести. Тож детоксикація — це не повне виведення отрути з організму, а її послаблення та допомога в абсорбції, щоб тіло стало ще стійкішим до токсинів. Саме це і означає «одужати» від отрути. Розумієш?

— Певною мірою.

— Що ж буде з тілом, яке вже колись засвоїло силу червоного каменю і зробило її своєю, якщо воно весь цей час продовжувало боротися з цією силою, схожою на чистий концентрат отрути, намагаючись поглинути її, і зрештою певною мірою досягло успіху?

Юдер на мить замовк, а потім запитав:

— Ти хочеш сказати, що моє тіло стало саме таким?

— Хто знає. Це лише мої думки, — Інон знизав плечима. — Як на того, хто досить довго тримає аптеку, мені так здалося з твоєї розповіді. Прояв другої статі — це така ж велика зміна для тіла, як і саме пробудження, а ти вижив, маючи в собі цю «отруту», і навіть пройшов крізь ці зміни. Ба більше, відучора твоя енергія стала значно стабільнішою.

— Не отрута, а сила.

— Та яка різниця, — кинув Інон, дивлячись на лимон у руці. — Якщо твоєму тілу вдалося певною мірою поглинути або приборкати ту силу, то тебе можна вважати живим носієм... ні, самим червоним каменем. Або ж твоя початкова сила, змішавшись із концентратом, стала в кілька разів потужнішою, ніж раніше.

— ……

Це звучало як зухвале припущення, але в ньому була своя дивна логіка.

«Якщо я відчував, що можу торкнутися сили червоного каменю, бо відчував її так само, як свою власну……»

Якщо пляма, яка розповзалася по тілу і завдавала болю, була не гнійною раною, а самою первинною силою червоного каменю, що поступово захоплювала простір.

Поки Юдер у роздумах дивився на свою праву руку в рукавичці, голос Інона продовжував звучати:

— Якщо думати так, то стає зрозумілою причина твоїх перепадів енергії. Коли приймаєш таку величезну силу і борешся з нею, хіба може фундамент вистояти?

— Не думаю, що мій стан колись був настільки поганим, щоб говорити про таку небезпеку.

— Це лише тому, що в тебе занадто хороший «матеріал». Будь-хто інший на твоєму місці вже давно б помер.

— ...Хороший матеріал?

Почувши цей дивний комплімент, Юдер перепитав, на що Інон лише скривився.

— Все, досить. Не змушуй мене більше казати тобі подібні речі.

Юдер хотів було сказати, що він не змушував, але Інон уже підхопився, потираючи передпліччя.

— Здається, я почув усе, що хотів, тож я пішов.

— Іноне, зачекай.

— Що ще?

Побачивши, як Інон обернувся, вишкіривши гострі ікла, Юдер зрозумів, що краще його більше не затримувати. Він мовчки взяв зі столу останній лимон, який той ще не з'їв, і протягнув йому.

— Візьми й це. Я не їм їх.

— А, ну добре.

— Сьогодні лише я слухав твої думки, тож наступного разу ти теж можеш питати про що завгодно. Я відповім на все, на що зможу.

«Навіть про минуле життя».

Чи помітив Інон прихований підтекст, але він лише злегка звузив очі та розвернувся.

— Гаразд, домовилися.

Він поклав два лимони в кишеню і швидко зник, навіть не давши Юдеру можливості попрощатися.

«Його слова про те, що він прийшов у Кавалерійський корпус лише для того, щоб наглядати за мною, тепер звучать зовсім непереконливо».

Юдер глибоко зітхнув і знову сів на місце.

Якщо подумати, Інон хоч і не був кавалеристом, проте належав до Кавалерії. Чи не можна було б зробити його своїм помічником? Навіть якщо не призначати його офіційно, Юдер планував нахабно звертатися до нього за допомогою за потреби, але було б краще тримати його ближче.

«Якщо я запропоную це просто зараз, він відмовиться... Треба дочекатися слушної нагоди, коли ми станемо ближчими».

Наступного дня, щойно прокинувшись і завершивши медитацію, Юдер вирушив на тренувальний майданчик позаду гуртожитку. Попри ранню годину, там уже зібралися сповнені ентузіазму бійці для індивідуальних тренувань.

— Юдере!

Ґакейн, який пробігав майданчиком разом зі своїм помітним чорним тіньовим двійником, помітив Юдера і з радісним обличчям підбіг привітатися.

— Тобі вже дозволили остаточно залишити медичне відділення?

— Так.

— Яке щастя. Здається, ти трохи схуд через усі ці випробування. Ти вже снідав?

Юдер злегка кивнув на знак згоди. Ґакейн усміхнувся і легко поплескав його по спині. Його обличчя виглядало настільки свіжим, що можна було миттєво забути про те, що він увесь спітнів. У той самий момент Юдер відчув, як енергія, що оточувала тіло Ґакейна, злегка розслабилася. Він знову усвідомив факт прояву своєї другої статі.

«Точно... Ґакейн також був альфою».

Ця енергія, яку він не відчував до прояву другої статі, мабуть, і була присутністю Ґакейна як альфи. Він не відчував такого величезного тиску чи напруги, як поряд із Кішіаром, але усвідомлення того, що перед ним істота іншої статі, було дивним.

У минулому житті, коли він проявився як омега без запаху, він був абсолютно нечутливим до ароматів та енергії інших, тому майже ніколи не відчував нічого подібного.

«Схоже, прояв із запахом справді має свої відмінності».

— Чому ти так на мене дивишся? У мене щось на обличчі?

Мабуть, Юдер дивився надто пильно, бо Ґакейн збентежено витер лоб і щоки. Звісно, крім поту, там нічого не було.

— Ні. Просто після прояву я чітко відчув, що ти відрізняєшся від мене.

Після щирої відповіді Ґакейн широко розплющив очі, а потім розсміявся.

— Ха-ха! Ти тільки зараз це відчув? Навіть не віриться, що в Юдера теж бувають такі незграбні моменти.

Після цього він порадив Юдеру надалі бути обережним, бо він часто відчуватиме подібне, і порадив триматися подалі від кавалеристів-альф безпосередньо перед початком періоду гону, коли вони виділяють сильний запах.

— Я знаю це з власного досвіду, кажуть, що під час гону альфи часто стають дуже емоційними. Згідно з правилами, які запровадив командир, як тільки починається період гону — одразу примусова ізоляція та відпустка, тож ви навряд чи перетнетеся... але обережність з обох боків не завадить.

— Ґакейне, а ти коли-небудь зустрічав омегу під час гону?

Раптом зацікавившись, запитав Юдер. Ґакейн спокійно похитав головою.

— Ні. Я навіть інших альф вперше побачив тільки після вступу до корпусу Пробуджених. Але навіть якщо в мене почнеться гін, я не збираюся ні з ким зустрічатися в корпусі. Просто візьму відпустку і буду відпочивати.

Це була справді зразкова відповідь. Юдер згадав тих типів з часів свого командування, які за будь-якої нагоди використовували гін як виправдання для порушення дисципліни в Кавалерії. Попри наявність спеціальних пахощів для сну та заспокійливих ліків, завжди знаходилися ті, хто хотів підірвати порядок.

«Були й такі, що намагалися пробратися до моєї спальні під приводом того, що хочуть приборкати командира, омегу без запаху……»

Після того як він побив одного такого так, що в нього були зламані всі кінцівки і не тільки, а потім підвісив догори дригом на даху гуртожитку, охочих поменшало. Проте нарікання про те, що «недо-омега», який не знає, що таке спека, намагається їх пригнічувати, виникали з певною періодичністю.

Відігнавши гіркі спогади, Юдер дістав два аркуші паперу, які підготував заздалегідь, і прикріпив їх до стіни поруч.

— Юдере, що це? Розклад?

— Новий розклад тренувань Кавалерії.