Розділ 181

— Якщо це червоний камінь... зачекай. Він був не в імператорському палаці, а тут?

— Так.

— Тоді та сила в підземеллі... Ха. Боже мій. Що за божевілля...

Лише від однієї фрази колір обличчя Інона різко змінився. Він щось бурмотів собі під ніс, зіставляючи факти, а потім приголомшено витріщився на Юдера. Той, перш ніж почути нові запитання, похитав головою і мовив:

— Решта розмов — потім. Краще оглянь Канну.

— Ти що, думаєш, я твій батько? Не смій мені наказувати. Зараз важливо те, що ви, в біса, там унизу накоїли...

— Вона використала здібність на червоному камені й раптово знепритомніла. Зовні ніяких ушкоджень, але ти можеш щось знати, тож спершу оглянь її. Будь ласка.

— ...Чому ти кажеш про це тільки зараз?

«Це вже занадто», — Інон проковтнув лайку, повернувся до ліжка, де лежала Канна, і почав її оглядати.

— З нею все гаразд. Вона не виснажена, як ті маги. Енергія трохи нестабільна, але не так сильно, як у тебе. Це часто трапляється, коли хтось із невеликим запасом сил раптово перенапружується і не витримує.

— Значить... принаймні нічого серйозного не сталося.

— Так.

Почувши коротку відповідь, Юдер глибоко видихнув. Нарешті він трохи заспокоївся.

— Повідом мені одразу, як вона почне прокидатися. І ще... чи можеш ти покликати священика Лусана?

— Навіщо? Ти дістав поранення, яке потребує божественної сили? Якщо ні — просто кажи мені. Він зараз і так зайнятий лікуванням тих магів.

Юдер на мить замовк, а потім зняв рукавичку з правої руки. Краще було показати один раз, ніж пояснювати на словах.

— ...Що це таке?

Побачивши оголену руку, Інон, як і очікувалося, набув вельми дивного виразу обличчя.

— Це синець?

— Ні...

Проблема полягала в тому, що Юдер, який мав би дати відповідь, сам був неабияк здивований. Фіолетова пляма, яка, на його думку, мала б розростися ледь не до плеча, виявилася неочікувано маленькою. Вона займала площу розміром лише з великий палець. Юдер кліпав очима, кілька разів стискав і розтискав кулак, але стан залишався незмінним.

— Це з'явилося раніше... після того, як я випадково потрапив під дію енергії червоного каменю. Коли я використовую силу, вона розростається вгору по руці, а під дією божественної сили — зменшується.

— Що ти кажеш?

— Насправді я хотів показати це тобі ще перед виходом, але...

— Зачекай. Досить балачок, дай-но руку ближче.

Інон схопив руку Юдера і підніс до свого обличчя, розглядаючи її. Він уважно крутив долоню туди-сюди, його очі були надзвичайно серйозними, проте за виразом його обличчя, коли він нарешті відпустив руку і підвів голову, стало зрозуміло, що однозначного висновку він так і не зробив.

— ...Це не прокляття.

Звісно, ні. Якби це було прокляття, Юдер і Кішіар, що потрапили під дію сили червоного каменю, напевно б це помітили. Дивлячись у похмурі очі Інона, Юдер нарешті поставив запитання, яке хотів озвучити ще до походу в підземелля.

— Я подумав, що це може бути... причиною того, що моя енергія нестабільна, як ти й казав.

— Якщо твої слова правдиві, то така ймовірність цілком існує...

Інон природно підхопив думку і щось бурмотів, аж раптом різко підняв голову і знову впився поглядом у обличчя Юдера.

— Але зачекай. Якщо подумати, зараз твій стан навіть трохи кращий, ніж коли ти йшов звідси.

— Кращий?

Юдер був спантеличений так само, як і розгублений Інон.

«Невже це справді пов'язано з тим, що я зміг приборкати силу червоного каменю?»

Поки Юдер занурився в роздуми, Інон почухав потилицю.

— Поняття не маю, чесно. З тобою суцільні загадки. Приведу Лусана, подивимося, чи справді воно зникає від божественної сили.

Після цього він гучно покликав Лусана.

— Лусане! Підійди-но сюди на хвилинку.

— Прошу? Я ще не закінчив передавати божественну силу пану магу.

— Від виснаження він і сам очуняє, якщо добре поїсть і сходить у туалет! Ця справа важливіша.

Слова були настільки грубими й відвертими, що можна було б занепокоїтися, чи не образиться Таїс Юлман, але, на щастя, старий маг заснув мертвим сном, щойно потрапив до медичного відділення. За мить з’явився Лусан із кам’яним святим символом у руках, розгублено дивлячись на Інона та Юдера.

— З паном Айлем ніби все гаразд. Навіщо...

— Не все гаразд. Підійди і влий трохи божественної сили в його руку.

— У руку? Ви поранилися?

Погляд Лусана опустився на тильну сторону долоні Юдера. Він побачив маленьку пляму, схожу на синець, і неабияк здивувався, проте вирішив, що для цього знадобиться лише дрібка сил, і почав діяти.

Яскраве й тепле світло тихо полилося з рук Лусана на руку Юдера, наче пилок. За мить пляма на шкірі, поглинувши світло, почала дуже повільно зменшуватися й зникати. Зовні це здавалося природним результатом, але обличчя Лусана та Інона одночасно стали серйозними.

— ...Ой? Я думав, це синець... Що це? Не виходить.

Звичайний синець чи подряпина мали б зникнути миттєво від першого дотику світла, але пляма на руці Юдера почала потроху зникати з країв лише після того, як Лусан влив стільки божественної сили, скільки зазвичай потрібно для зрощення роздроблених кісток. Ба більше, коли пляма перетворилася на крихітну цятку, вона перестала зникати, як би Лусан не старався. Священик навіть на мить засумнівався у власних силах.

— Досить і цього, отче.

— Ні. Я ж точно можу це вилікувати... Ой... Чому не виходить?

Юдер із почуттям легкої провини звернувся до молодого священика, який виглядав ображеним на самого себе:

— Коли я отримував лікування в іншому місці, це теж була межа. Вона не зникає повністю.

— Та бути не може, я ніколи не здавався, коли справа стосувалася божественної сили. Спробую ще трохи. Почекайте хвилинку.

— Досить, припини. А то сам звалишся.

Інон зупинив Лусана, схопивши його за руку.

— Божественна сила не всесильна. Цілитель має вміти вчасно зупинитися і тверезо оцінити ситуацію, а не бути впертим.

— Це правда, але все ж...

Збентеження в очах Лусана так і не зникло.

— Це не схоже на прокляття... але чи можу я запитати, пане Юдере, як у вас з'явився ця пляма?

— Це ми з ним з'ясуємо. Він і сам до пуття не знає, тож закінчуй роботу, а потім розберемося.

Перш ніж Юдер встиг відкрити рота, Інон підштовхнув Лусана в спину. Священик, сповнений рішучості обов’язково знайти спосіб вилікувати пляму Юдера, повернувся до магів. Юдер провів поглядом поділ його ряси і тихо прошепотів:

— Дякую, Іноне.

— Я зробив це не заради тебе.

Інон, як завжди, видав нещиру відповідь і похмуро глянув на Юдера зверху вниз.

— Якщо подумати, там, звідки ти прийшов, такого не було? Якби ти знав про цю дивну пляму, хіба не міг би уникнути її заздалегідь?

— Ну...

Юдер мимохіть відповів, згадавши виснажене обличчя Кішіара зі свого сну:

— Можливо, таке й траплялося, але тоді це не стосувалося мене особисто, тому я не знав.

— О. Он як.

— До того ж, ця пляма — не така вже й велика проблема.

— Пляма, яка не зникає, навіть якщо вливати божественну силу рікою — це не велика проблема? Тоді що ж це таке? Звичайна людина впала б у відчай, якби таке з'явилося на тілі. Навіть якщо вона не болить...

— Вона не те щоб не болить.

— Тоді це ще більша проблема!

Інону було вкрай цікаво. Юдер подивився на його обличчя, що виражало палке бажання почути відповідь, і повільно промовив:

— Наявність цієї плями не заважає мені використовувати силу і не вбиває мене. Вона не заважає досягненню моєї мети. Думаю, цього достатньо.

Хоча розростання плями завдає болю, це не здавалося серйозним порівняно з незліченними пораненнями та тортурами, які він переніс у минулому житті. Це було вкрай холоднокровне судження.

— Твоя мета — це захист твого командира?

— Так.

І Інона також, і решту людей, і світ. Він проковтнув ці слова, відповівши коротко, але його почуття, здається, передалися правильно, бо очі Інона потемніли.

— Якщо ти серйозно, то є лише два варіанти.

— ……

— Або ця людина справді стане надважливою в майбутньому, або ви зі своїм командиром кохаєте одне одного до нестями. Або і те, і інше. Який варіант твій?

Юдер на мить занімів. Якщо перше було раціональним висновком, то він геть не міг збагнути, як думки Інона звернули в бік другого.

— Яке ще кохання. Не знаю, чому ти так думаєш, але все зовсім не так.

— Що значить «зовсім не так»? Та по твоєму обличчю, коли ти говориш...

— Пане Айль. Ви ще не спите?

У цей момент двері відчинилися, і ввійшов Натан Цукерман, обірвавши розмову. Інон, насупившись, відійшов, а Юдер повернувся до гостя. Натан, який після того, як доставив пацієнтів до медичного відділення, знову спускався до Кішіара в підземелля, тримав у руках кілька аркушів паперу.

— Чи отримали ви лікування у священика?

— Так.

— Це добре. Герцог хотів, щоб я спершу дізнався саме про це.

— ...Як почувається командир?

Що робив Кішіар, залишившись у підземеллі наодинці? Згадавши його обличчя, яке вперше після повернення в минуле виглядало настільки втомленим, Юдер поставив запитання. Натан легко кивнув, закрив шторку навколо ліжка Юдера і підійшов ближче.

— Він оглянув усе всередині, переконався, що проблем немає, і пішов заспокоювати кавалеристів.

Інон казав, що будівля здригнулася. Якщо він відчув це тремтіння, то інші кавалеристи всередині точно не могли його пропустити. Мабуть, зовні зчинився неабиякий переполох — ця думка спала Юдеру на думку лише зараз.