Розділ 177

Перетворення на велетенського демона... Юдеру було важко це уявити, але, дивлячись на те, як весело Канні, він вирішив, що це не має значення. Дівчина розповіла ще кілька речей про Гаїля та Дуїля, а потім одразу перейшла до головного.

— Власне, це і є основна причина, чому я прийшла, але розмова якось затягнулася. Юдере, вчора пан Юлман сказав, що підготовку вже повністю завершено. Кажуть, у день закінчення фестивалю він залишився наодинці з матеріалами та провів експеримент, який вдався неочікувано добре.

Великий старійшина Перлиної вежі Таїс Юлман планував перенести силу червоного каменю в інший носій, як у магічний інструмен, а потім розділити та дослідити порожню оболонку каменю й саму енергію окремо. Для цієї підготовки він оточив камінь кількома шарами захисних бар’єрів і вимагав у Кішіара дорогі матеріали, тож Юдер і сам думав, що настав час для результатів.

— Справді?

— Так. Він сказав, що якщо добре підготуватися заздалегідь, то з перенесенням не буде проблем, і збирається провести це сьогодні ввечері. Командир теж буде присутній, і я піду. Юдере… ти ж зможеш прийти?

— Звісно, прийду.

Оскільки тіло вже повністю відновилося, не було причин і надалі залишатися в ліжку. Якби не постійні відвідувачі, він би вже давно вийшов і знайшов собі справу.

— Це добре.

Канна радісно всміхнулася і розповіла, що результати її спеціальних тренувань поступово стають помітними, і тепер вона разом з іншими товаришами досліджує нові методи підготовки. Окрім Ґакейна та Канни, було багато кавалеристів, які прагнули розвивати свої здібності. Кажуть, такі люди збираються з власної волі, і останнім часом на тренувальному майданчику хтось залишається аж до пізньої ночі.

— Оскільки у кожного різна сила, самі роздуми про те, як стати міцнішими, вже здаються корисними. Хоча я й хвилююся, чи все ми робимо правильно……

Юдер дивився на сяюче обличчя Канни і раптом відчув, як усередині розливається тепле почуття. У минулому житті він ніколи не мав таких розмов із товаришами, тож і подібних емоцій не знав. «Якби тоді мені випала така нагода, чи змінилося б щось?» — промайнула злегка сумна думка.

— Ой. Здається, я забагато говорю сама. Юдере, тобі, мабуть, було важко і через проявлення, і через роботу. Вибач.

— Все гаразд.

Відповівши як зазвичай коротко, Юдер додав ще кілька речень, боючись, що його відповідь здалася занадто холодною:

— Немає кращого способу розвитку, ніж тренування в задоволення. Завдяки твоїй допомозі на балу робота закінчилася значно легше. Ти чудово справляєшся, тож не хвилюйся.

— Ти справді так думаєш?

Посмішка Канни стала ще ширшою.

— У мене аж сили додалося. Дуже дякую, Юдере.

Від тієї дівчини з застиглим обличчям, яка кілька місяців тому стояла в черзі на вступний іспит, не залишилося й сліду. Мабуть, через відповідальність, що зросла під час виконання обов’язків заступниці, у її погляді з'явилася певна переконливість, але водночас там чітко читалися довіра та щира дружба до Юдера.

— А, точно. Коли буде час, не хочеш потренуватися з нами? Навіть якщо ти не зможеш приділяти нам стільки уваги, скільки Ґакейну чи мені, усі будуть дуже раді, якщо ти хоч трохи на нас глянеш.

— Буду тренуватись.

— Справді?

Канна аж рота роззявила від подиву, наскільки швидко й без вагань відповів Юдер.

— До речі командир дав мені повноваження втручатися в план тренувань усіх кавалеристів… І є речі, яких я би хотів вас навчити.

— План тренувань! Боже мій! Я так чекаю! Треба розповісти іншим!

Юдер засумнівався, чи справді вона «так чекатиме», коли тренування перетворяться на справжнє пекло, але, знаючи волю Канни, вона мала б витримати. Він дивився, як натхненна дівчина вибігла з палати, кинувши на прощання «до вечора», і подумки додав до свого розкладу участь у нічному експерименті.

— Час пити ліки. Пий.

Невдовзі після того, як Канна пішла, Інон знову відсунув завісу і з байдужим обличчям простягнув миску. Юдер поглянув на рідину, що зловісно колихалася, нагадуючи брудну воду, тихо зітхнув і випив усе залпом.

— Я зібрав лише ті трави, що найкраще відновлюють сили, але на смак це просто жах. Як ви можете так спокійно це пити, навіть не запитавши, що там? Спочатку я подумав, що пан Інон готує якусь отруту. Мабуть, це тому, що ви знайомі давно?

Лусан, який спостерігав за цим здалеку, здивовано засміявся. Коли він тільки потрапив до медичного відділення, він почув коротку розмову Юдера та Інона і вирішив, що вони — старі друзі. Оскільки вони справді зустрічалися раніше, Інон не став виправляти цю помилку.

— Тихо, малий. Якщо маєш час витріщатися, іди прибирай. Ти довів до ладу те, що почав?

— Ой… ні. Взагалі забув про це.

Щойно Лусан поспіхом зник у глибині медичного відділення, Інон мовчки втупився в Юдера. Той хотів уже віддати йому порожню миску, як чоловік раптом заговорив:

— Це справді дивно.

— Що саме?

— До приходу сюди я думав, що всі ці пробуджені — такі ж типи, як ти. Але тут я побачив, що це зовсім не так. Немає жодного, подібного до тебе, і ніхто з них не «хитається».

«Хитається»? Що це мало означати? Юдер перепитав, стримуючи сумніви:

— Що саме хитається?

— Твоя енергія.

Погляд Інона став важким, ніби він бачив щось наскрізь.

— Вона стала стабільнішою, ніж минулого разу, але все одно… щось не так. Ти щось приховуєш, чи не так?

Юдер розповів йому про повернення з майбутнього ще на самому початку, то що ж іще він міг приховувати? Здивований, він випадково подивився на свою руку в рукавичці й тихо вдихнув.

«Можливо, він каже це через пляму? Оскільки вона сильно впливає на тіло, він міг відчути це саме так».

Якби Інон побачив пляму, він міг би з’ясувати те, чого Юдер не знав. Юдер не збирався тримати це в таємниці, але перш ніж вони продовжили розмову, повернувся Лусан, і бесіда перервалася.

— Пане Іноне! Будь ласка, підійдіть сюди. Здається, я сам не впораюся!

— ……

— У мене є здогадка… я розповім пізніше, Іноне. Дякую за ліки.

— Це взагалі-то моя робота. У будь-якому разі, не роби дурниць. Я чув твою розмову з тією дівчиною — ви щось замислили на вечір.

Отже, він чув розмову з Канною. Юдер замислився, як краще відповісти, і вирішив поки що не згадувати про червоний камінь.

— Я нічого особливого не робитиму. Просто маю дещо… перевірити в підземеллі.

— Це пов’язано з тією неймовірною силою, що там зосереджена?

Все-таки Інон відрізнявся від звичайних людей. Юдер мовчки кивнув.

— Так.

— Я бачив там кількох магів. Не розумію, що ваш командир, якого я ще в очі не бачив, збирається тут робити. Світ завойовуватиме?

Схоже, Інон ще не зустрічався з Кішіаром особисто. Юдер, якому стало цікаво, що скаже людина, яка ніколи не бачила Кішіара в минулому житті, ледь помітно всміхнувся.

— Якщо вже на те пішло, я думаю, все навпаки……

— Що?

— Пане Іноне! Швидше!

— Тебе кличуть. Не йдеш?

Юдер кивнув у бік Лусана, і Інон, стиснувши губи, розвернувся. У ту ж мить двері з протилежного боку знову з гуркотом відчинилися, і кілька кавалеристів захоплено вигукнули:

— Ого! Тут круто!

— Юдере! Юдер Айль тут? Де він?

Здавалося, чергові «відвідини хворого» починалися знову. Юдер заплющив очі й зітхнув.

_________________________________

— Юдере. Ти швидко прийшов.

Коли настав вечір і відвідувачі нарешті зникли, Юдер накинув мундир поверх повсякденного одягу та вийшов із медичного відділення. Канна, яка чекала на нього біля центральних сходів до підвалу, зраділа та тихо засміялася.

— Ходімо. Пан Юлман та Алік уже чекають.

Підземелля, де вони були востаннє перед балом, тепер було заповнене значно більшою кількістю магічних кіл та дивних предметів навколо червоного каменю, через що воно нагадувало печеру легендарного чарівника.

— Пане Юлман! Ми прийшли.

— О! Знайомі обличчя!

Таїс Юлман, який гарячково бігав туди-сюди, готуючи щось, підійшов до них. Юдер помітив, що його зазвичай охайна борода тепер стирчала в різні боки, а до неї поприлипали шматочки невідомої золотої речовини. Погляд мага палав майже божевільним вогнем — певно, через очікування вирішального експерименту.

— Кажуть, ти почувався недобре, Юдере, але, бачу, вже одужав.

— Так. Зараз усе гаразд.

— Це добре. Було б справжньою трагедією пропустити такий історичний експеримент.

Він підвів Канну та Юдера ближче до червоного каменю. Коли вони пройшли через кілька магічних кіл, внутрішня картина стала чіткішою.

Вони побачили червоний камінь, що акуратно лежав у скриньці, витесаній із прозорого магічного кристала, а поруч — купу чорного каміння. Позаду Алік Пельгін, учень Таїса Юлмана, з виснаженим обличчям щось бурмотів, помішуючи в казані рідину, яка колихалася, наче розплавлене золото. Його очі, сповнені такого ж божевілля, як і в старого вчителя, та чорні кола під очима робили його схожим на привида.