Розділ 176

Коли Юдер Айль прямо зустрівся поглядом із червоними очима, в яких, здавалося, промайнули нотки невдоволення, вираз обличчя Кішіара миттєво змінився. У його погляді прочитувалося чи то сум’яття, чи то бажання щось сказати, і від цього Юдер мимоволі ледь помітно усміхнувся.

— ……

— Тоді я піду.

Поки він схиляв голову та розвертався, від Кішіара не надійшло жодної відповіді. Проте це не мало значення.

На душі стало значно спокійніше.

— …Пане. Ви повернулися, то чому ж стоїте тут і не піднімаєтеся?

— О, Натане.

Кішіар, що залишився сам, усміхнувся, називаючи ім'я свого помічника, який з'явився з протилежного боку коридору.

— І що мені з цим робити?

— Прошу?

— Я справді збентежений. Давно мене так не заставали зненацька.

— Про що ви кажете? Ви зустріли ворога по дорозі сюди?

— Якщо це і ворог, то я не знаю, чи варто його так називати.

Натан Цукерман насупився, дивлячись на свого пана, який бурмотів загадкові слова.

— Здається, ви казали, що повернетеся разом із сером Айлем… Ви відпустили його першим?

— Так. Як і планувалося, я відправив його до медичного відділення. У нього примусова відпустка на три дні.

Нарешті від Кішіара надійшла нормальна відповідь. Проте він одразу ж знову засміявся і похитав головою. Оскільки він не виглядав розлюченим, Натан облишив хвилювання за господаря і рушив слідом за ним нагору.

Юдер Айль, який, за офіційною версією, після балу кілька днів перебував на таємному завданні від Кішіара, раптово повернувся. Проте після повернення у ньому щось суттєво змінилося.

Товариші, які прийшли, почувши новину про повернення Юдера, спершу здивувалися тому, що він лежить на ліжку в щойно створеному на першому поверсі східного крила «медичному відділенні», а потім ледь не впали від шоку, дізнавшись, що він проявився як омега.

— Ні, я помітив, що після балу частину східного крила на першому поверсі раптом відгородили стіною, і подумав, що це дивно. Але медичне відділення?

Девран, що прийшов провідати Юдера, похитав головою, розглядаючи навколишні чисті лікарняні ліжка. Було очевидно, що відвідини хворого — лише привід, а насправді він був занадто зайнятий оглядом нової зони.

— Юдер хьон. Це правда, що проявлення закінчилося всього за два дні? З вашим тілом точно все гаразд? Ви справді почуваєтеся добре? Я тиждень пролежав, і, чесно кажучи, навіть зараз іноді відчуваю млявість у тілі……

Джиммі, що стояв поруч із ним, навпаки, з заплаканим обличчям тільки те й робив, що хвилювався за Юдера. Хлопчик, який зовсім нещодавно проявився як альфа, протягом цього тижня постійно згадував, яким болісним був його власний процес проявлення, і дуже переймався через біль, який довелося раптово пережити Юдеру.

— Все гаразд. Зараз я тут лише для того, щоб про всяк випадок поспостерігати за станом ще три дні. Я нічого не відчуваю, навіть коли ти стоїш зовсім поруч.

— Бачиш, Джиммі. Я теж альфа і стою тут, але з Юдером усе гаразд, — додав Ґакейн, який сумирно сидів поруч.

Він був тим, хто здивувався новині про проявлення Юдера як омеги чи не найбільше, проте серед усіх відвідувачів саме він найшвидше опанував свої емоції. За його спиною чорна тінь-двійник завзято чистила фрукти, принесені для Юдера, але оскільки той не з'їв ні шматочка, найбільше зраділи близнюки Елдер.

— Ґакейне! Я люблю яблука!

— Ґакейне! Виріж мені у формі кролика!

— Емм… я ще не пробував таку тонку роботу. Буду тренуватися більше. Вибачте.

— Ґакейне, тренуйся краще!

— Ти ж навіть програв нам у минулому поєдинку!

Дивлячись на близнюків Елдер, які без вагань били в саме серце Ґакейна, Юдер Айль тихо зітхнув. Ця галаслива сцена повторювалася не вперше. Від моменту повернення він не міг згадати, коли востаннє відпочивав наодинці, — кавалеристи заходили безперервно.

Окрім тих, хто був тут зараз, прийшло стільки людей під приводом «провідати хворого», що здавалося, ніби всі 330 членів корпусу побували тут хоча б раз. Втім, можливо, так воно і було.

— Ой. Вже час тренування. Треба йти.

Хін, що поглинула усі фрукти, почищені тінню Ґакейна, раптово схопилася і вигукнула, після чого інші кавалеристи теж почали поспіхом збиратися.

— Вже? Час так швидко летить.

— Хьон Юдер! Я заскочу пізніше.

— Юдере. Побачимось.

Там, де щойно була юрба, лишилися лише кілька стільців та тарілка, завалена шкірками від фруктів. Коли Юдер знову зітхнув, біла занавіска біля ліжка різко відсунулася, і хтось запхнув обличчя.

— Чи не здається тобі, що цим галасливим дітлахам краще або заборонити вхід, або підсипати проносне?

— Я згоден у душі, але не можна, пане Іноне.

Коли молодий священик, що стояв за ним, назвав його на ім'я, Інон, охоронець Луми, почухав розкуйовджене волосся і цокнув язиком.

— Основне правило відвідування хворого — поводитися тихо. Якщо вони так хочуть подивитися на медичне відділення, вихід один — зробити їх пацієнтами.

— Я ж кажу, що так не можна……

Дивлячись на їхні обличчя, Юдер знову згадав той шок, який відчув у момент, коли вперше увійшов до медичного відділення. Хто б міг повірити, що Лусан, зеленоволосий священник, який допомагав під час церемонії роздачі святого вогню, та Інон приєднаються до Кавалерії саме як працівники медичного відділення. Якщо щодо Лусана це ще можна було припустити, то поява Інона стала настільки несподіваною, що Юдер на рідкість втратив дар мови.

На запитання Юдера, чому він тут, Інон прямо відповів, що прийшов наглядати за ним. Юдер ще більше здивувався, дізнавшись, що той потрапив сюди не через якісь хитрощі, а пройшовши чесну співбесіду та іспит у лицарів Пеллети та Натана Цукермана. Натомість Лусан, за його словами, потрапив на очі Кішіару завдяки допомозі Ревліну та Юдеру під час фестивалю, і вже через кілька днів його офіційно підвищили до сану священика та надіслали запит на призначення.

Лусан та Інон, хоча й бачилися вперше, чудово порозумілися. Лусан, якого цькували у Великому храмі через походження з сиротинця та прямолінійність, попри велику божественну силу, швидко перейнявся повагою до Інона — хоч той і мав грубу манеру спілкування, але виявився напрочуд досвідченим і вмілим майстром.

Коли Інон сказав, що закрив свою аптеку в столиці, щоб прийти сюди, повага Лусана стала ще більшою. Юдер подумав, що йому пощастило: обидва навряд чи стали б розповсюджувати плітки про Кавалерійський Корпус.

— Юдере. Я прийшла.

Саме тоді до медичного відділення з яскравою посмішкою зайшла Канна. Юдер провів поглядом Інона, який, хитаючи головою, відступив назад, і повернувся до дівчини.

— Ти з підземелля?

— Ні. Ми з Евер онні ходили говорити з «тими людьми».

«Підземелля» означало місце, де Таїс Юлман досліджував червоний камінь, а «тими людьми» називали братів-пробуджених Гаїля та Дуїля, соратників Нахана з організації Зоря Награну.

Оскільки Юдер через проявлення не міг продовжувати допити, Кішіар та Канна доручили це завдання Евер. Евер, яка походила з села і мала стійкий характер, швидко знайшла з ними спільну мову і, як кажуть, дуже допомогла.

— Завдяки одягу, зброї та сьогоднішній розмові ми отримали більше інформації. Вони скаржилися, що їм нудно, і хотіли вийти назовні. Я запитала командира, і він дозволив їм гуляти в межах нашої території, чому вони дуже зраділи.

— Справді?

— Так. Мені їх навіть трохи шкода. Здається, вони не потрапили б туди, якби не скрутне життя.

Юдер думав, що Нахан і Зоря Награну можуть спробувати пробратися сюди під час балу, коли нікого не було, щоб повернути їх, але цього не сталося. Невже Зоря Награну так легко кинула Гаїля та Дуїля? Вони, хоч і не рівня Джиммі, але були пробудженими з чудовими навичками володіння мечем, і така легкість, з якою їх покинули, змушувала сумніватися в існуванні бодай якоїсь товариської солідарності в тій організації.

Канна, зробивши висновок, що Гаїль та Дуїль навряд чи спричинять великі проблеми, поділилася зібраною інформацією.

— Здається, база Зорі Награну зараз розділена між двома чи трьома місцями. Схоже, вони є не лише в імперії… але я поки не можу прочитати точне місцезнаходження через їхній сильний опір. А людина, яку називають «Той пан», точно не з південних країн, а з імперії Орр. Це людина похилого віку, яка є духовним наставником для поміркованих, як Гаїль та Дуїль, тому його називають Мудрецем.

— Духовний наставник……

— Здається, Гаїль та Дуїль і самі достеменно не знають, яка його мета. Проте він хоче продовжувати збирати пробуджених у велику групу, тому його не можна залишати без уваги. Особливо того чоловіка, Нахана.

На обличчі Канни з'явилася тривога.

— Я лише зазирнула в інформацію, але він надто небезпечний. Те, як він без вагань кілька разів атакував тебе, Юдере… Кажуть, що він і Мудрець зараз разом, але якщо їхні суперечки триватимуть, чи довго вони протримаються?

— Мабуть, що так.

— Здається, командир думає найняти Гаїля та Дуїля, якщо вони захочуть, так само як і тих альф-пробуджених, яких забрали з дому Апето. Я ще не питала їх, але було б добре, якби все вдалося.

Канна сказала, що Гаїль та Дуїль потай дуже хотіли мирного та стабільного життя, а не битв. Тими, хто змусив їх взяти до рук мечі, мотивуючи це наявністю бойових здібностей, були Нахан та його послідовники із Зорі Награну.

— Ха-ха. Але знаєш що, Юдере? Гаїль та Дуїль бачили тебе лише двічі, але, мабуть, враження було дуже сильним. Варто лише згадати твоє ім'я, як у їхніх думках чітко постає твій образ — страшний і великий, наче демон.

— ……Я?

— Так. Завдяки цьому було легше розмовляти. Я розповіла Евер онні, і їй це здалося кумедним.