Розділ 175

Чому так? Хоча він робив це вже безліч разів, чому зараз усе здавалося інакшим?

Поки Юдер кінчиками пальців повільно стягував рукавичку, що була значно цупкішою за попередню, йому на мить здалося, ніби він роздягається прямо перед Кішіаром.

М’яка атмосфера, що панувала в кареті під час розмов про прогулянку та похорон, кудись зникла. Коли під його пильним поглядом права рукавичка впала на коліна, напруга в повітрі сягнула своєї межі.

Кішіар елегантно простягнув руку долонею догори. Якби не обставини, цей жест можна було б прийняти за запрошення до танцю, проте в іншій його руці були затиснуті переплетений святий символ та білий камінь очищення. Юдер подивився на його долоню і повільно поклав свою праву руку зверху.

У ту ж мить, коли їхні руки торкнулися одна одної, невимовне відчуття поколювання пробігло від долоні по всьому тілу. Рука Юдера здригнулася, і він інстинктивно спробував висмикнути її, але довгі пальці Кішіара, наче пастка, зімкнулися, перешкоджаючи руху.

— ……

Юдер мимоволі подивився на свою полонену праву руку. Об’єктивно її температура була прохолодною, але дивним чином вона відчувалася гарячою, наче вогонь обпікав його шкіру.

Проявлення точно закінчилося, то чому ж так?

Можливо, через те, що погляд, з яким він зустрівся, палав червоним, мов іскристе полум’я? Чи через щось інше.

У цій густій тиші Кішіар повільно розімкнув свої ідеально окреслені вуста.

— Тобі страшно?

— …Що?

— Я запитав, чи ти намагався втекти, бо тобі страшно.

Знову. І знову.

Він чомусь одразу здогадувався про несказані слова.

— Ні.

— Тоді чому мій помічник намагався ухилитися цього разу?

Юдер глибоко вдихнув і спробував розслабити заціпенілу праву руку. Щойно напруга зникла, рука Кішіара, що тримала його мертвою хваткою, теж плавно розімкнулася.

— Я відчув… дивне подразнення.

— Дивне подразнення?

Погляд Кішіара спокійно вивчав обличчя Юдера. Той знову напружив живіт і тихо додав:

— Мабуть, це тому, що я давно не торкався нікого голими руками. Просто… справді лише це.

Погляд, що, здавалося, пронизував наскрізь, нарешті став м’якшим.

— Подразнення… Он воно як.

Помітивши, як кінчики пальців Юдера знову злегка сіпнулися, очі Кішіара звузилися.

— Ти і зараз відчуваєш це? Те саме відчуття.

Юдер подивився на велику руку Кішіара, що тримала його власну. Відчуття, схоже на трепет, зникло, але прохолодне і водночас палке тепло, а також хвилювання в животі нікуди не поділися.

— …Я не впевнений.

Юдер похитав головою і обережно додав:

— Здається… трохи відчуваю.

— Схоже, це таки пов’язано зі змінами через другу стать.

Кішіар із замисленим обличчям подивився на їхні переплетені руки, а потім переклав святий символ в іншу руку і накрив нею долоню Юдера зверху. На правій руці Юдера, що опинилася повністю схованою між двома долонями, наче в мушлі, виступив холодний піт.

— А зараз?

— Особливої різниці немає.

Лише тоді Кішіар вивільнив божественну силу. Спалахнуло біле світло, і Юдер відчув слабке поколювання на тильній стороні долоні. До проявлення навіть дещиця цієї сили завдавала неймовірного болю, але тепер це відчувалося лише як легкий свербіж.

«Справді, це якось пов’язано».

Не встиг він закінчити думку, як світло згасло, і Кішіар прибрав руку. Дивлячись на долоню, де не залишилося нічого, крім крихітної фіолетової цятки, Кішіар ледь помітно усміхнувся.

— Не було боляче?

— Ні.

— А те подразнення, про яке ти казав?

— Тепер… здається, все гаразд.

— Це добре.

Кішіар один раз легенько стиснув його руку і повністю відпустив. Відчувши полегшення і водночас прохолоду, схожу на порожнечу, Юдер мимоволі злегка здригнув плечима.

— Юдере.

— Так.

— Можливо, мені ніяково казати це самому, але я по-своєму досить сильно дорожу тобою. Ти знаєш про це?

— …Так.

Хоча спосіб, у який він дорожив ним, часом викликав запитання, Кішіар без жодних слів вірив у все, що робив Юдер, особисто лікував його і навіть створив посаду помічника, яку неможливо займати без повної довіри. Це неможливо було заперечити. Юдер ледь помітно кивнув, і на губах Кішіара промайнула усмішка, що так само швидко зникла.

— Під час твого проявлення я також відчув певні відчуття, з якими стикався вперше. Це було вельми незвично і збивало з пантелику. Я вперше вирішив, що мені краще навмисне не наближатися до когось іншого.

Очі Кішіара звузилися, коли він помітив, як змінився вираз обличчя Юдера, що намагався зрозуміти сенс цих слів.

— Сподіваюся, ти не зрозумієш мене неправильно. Цілком природно, що ми відчуваємо потяг на рівні інстинктів, оскільки проявилися як представники різних статей. Так само природно відчувати через це незручність та настороженість, особливо якщо згадати про важко-контрольовані імпульси, що за цим стоять. Проте навіть так, ніщо не зміниться порівняно з тим, як було раніше. Якщо ти сам хочеш, щоб усе залишалося як раніше.

— ……

— Я й надалі ставитимуся до тебе як до свого найціннішого і найулюбленішого помічника.

Хоча Юдер не відповів, Кішіар не вимагав відповіді й продовжував говорити.

— Тож, ти розумієш? Я маю на увазі……

— …Я розумію, про що ви кажете.

Юдер перебив його.

— Я також знаю, що навіть після проявлення другої статі світ не перевертається догори дриґом і ти не починаєш раптом кидатися на кожного зустрічного протилежної статі. Просто...

Він подивився на свою руку, на якій, здавалося, досі відчувалося тепло Кішіара, і повільно пробурмотів:

— Як ви й сказали, командире, оскільки ми проявилися з різними статями… знадобиться деякий час на адаптацію. Справді лише це.

— Так.

У погляді Кішіара нарешті з'явилося тепле світло.

— Чесно кажучи, навіть якщо ти уникав мене не через страх, мені від цього було не надто приємно.

«Не надто приємно». Для Кішіара це був рідкісний вираз емоцій. Юдер здивовано підняв голову і обережно перепитав:

— Справді?

— Так. Можливо, це теж наслідки твого проявлення другої статі, що вплинули на мене.

Пробурмотівши це, Кішіар замовк, ніби щось згадуючи.

— Можливо, мені варто перечитати ту частину записів досліджень Бельтрейла, де йдеться про взаємодію між пробудженими альфами та омегами.

— Там була така частина?

— Якщо хочеш подивитися, я можу відібрати її для тебе після повернення.

— Будь ласка.

Коли Юдер кивнув, Кішіар тихо засміявся.

— Власне, мені дуже подобається ця твоя риса — нестримна цікавість навіть у таких ситуаціях.

— Це комплімент?

— Звісно, комплімент. Який комплімент може бути кращим за цей.

Сказавши це, на обличчі Кішіара нарешті з’явився пустотливий вираз.

— Я так старанно тебе хвалив, невже ти не збираєшся сказати бодай слово у відповідь? Зазвичай такі речі працюють за принципом взаємності.

— Я про це не просив, тож мені важко так раптово щось вигадати.

— Оце так. Виходить, я такий начальник, якого навіть похвалити нема за що. Я трохи шокований.

Він був майстром говорити нісенітниці з серйозним виглядом, чудово розуміючи, що Юдер мав на увазі інше. Юдер знову одягнув рукавичку на повністю зцілену руку. Дивлячись у вікно, він помітив, що вони вже наближаються до території імператорських лицарів, де розташовувалася Кавалерія.

Кішіар, який, мабуть, не надто розраховував на щиру відповідь, також перевів погляд у вікно, а потім сховав згаслий камінь очищення та святий символ до кишені мундира. У тиші було чути лише приглушений звук карети, що котилася дорогою.

— ……Я думаю, що ви вродливий.

Коли вони вже майже дісталися пункту призначення, Юдер раптом повільно промовив ці слова. Він відчув, як здивований погляд Кішіара вп'явся в його щоку, але не повернув голови.

— …Що ти сказав?

— Я часто думаю, що ви надзвичайно вродливий.

— Ну, я і сам про це знаю… але. Невже це була відповідь на моє запитання про похвалу? Справді? Справді лише це?

Кішіар не міг повірити і кілька разів перепитував, чи немає іншого приводу для похвали, але Юдер мовчав, аж поки карета не зупинилася перед гуртожитком. Він збирався тримати в таємниці те, що відчув легку солодку насолоду, схожу на помсту, бачачи розгубленість Кішіара, адже зазвичай саме слова командира збивали його з пантелику.

— Ми прибули.

Перш ніж Кішіар встиг знову заговорити, кучер зліз із карети і ввічливо відчинив двері.

Сонце вже повільно сідало, тому перед будівлею Кавалерійського Корпусу нікого не було. Вони вийшли з карети і зайшли всередину.

— Якщо підеш східним коридором на першому поверсі, дістанешся до медичного відділення. Там є табличка, тож знайти буде легко.

Кішіар, чиє обличчя знову стало серйозним, як і належить командиру, вказав на схід і заговорив. Юдер кивнув, але перш ніж пройти повз нього, зупинився і обернувся до Кішіара.

— Хочеш запитати про щось ще? Якщо хочеш, щоб я пішов з тобою, так і скажи. Я хоч і командир, у якого немає нічого хорошого, крім вроди, але з цим можу допомогти.

— Навіщо ви так кажете. У вас є й інші переваги.

— Справді? Які ж.

Перед ним стояв чоловік, за яким він невідступно слідував ще з минулого життя, вважаючи його неймовірним. Якби його попросили назвати переваги, він міг би говорити про них хоч до ранку. Просто він не міг сказати все це прямо йому в очі.

Юдер проковтнув слова, що лишилися невисловленими, і подивився на бліде обличчя Кішіара.

— Ви — єдиний, хто може мені наказувати.