Розділ 174

Юдер відчув полегшення від того, що йому не довелося відповідати на незручне запитання. Молодик у вбранні королівства Неларн зупинився перед Еджейном, ледве переводячи подих.

— Боже мій. Ви знаєте, скільки я вас шукав після того, як ви зникли без жодного слова? Де ми, по-вашому, перебуваємо, щоб так необережно розгулювати…! І це при тому, що щойно сталася жахлива подія, а принц саме в такий час…!

— Мельборне, Мельборне. Хіба ти не бачиш того, хто стоїть поруч зі мною?

— Що?

Молодик, який збирався виплеснути потік слів, лише тоді помітив Юдера, що стояв біля Еджейна, і приголомшено замовк.

— Ви… вибачте.

— Скільки б я тобі не казав, ти ніяк не позбудешся звички не бачити нічого навколо, коли хвилюєшся.

Еджейн із розчарованим виразом обличчя повернувся до Юдера, чухаючи потилицю.

— Оце так. Я не збирався навмисне приховувати свою особистість, тож вибач за це. Втім, я справді є посланцем, тож я не збрехав.

Еджейн пробурмотів, що знаючи про його статус принца, було б важко вести невимушену розмову, і з цікавістю подивився на Юдера, який навіть не змінився в обличчі.

— Але… хіба ти не здивований, почувши, хто я?

— Ні. Я здивований.

— Твоє обличчя зовсім не виглядає здивованим.

— Прошу вибачення, але саме так виглядає моє здивоване обличчя.

— Може, ти впізнав мене з самого початку?

— Справді ні.

Очі Еджейна злегка звузилися, коли він дивився на Юдера, який спокійно наполягав на своєму. У цьому погляді було щось схоже на усмішку або ж холодне спостереження.

— Принце… у нас немає часу зволікати…

— Знаю. Я ж сказав, що йду, тож припини докучати.

У цій делікатній тиші молодик, що стояв біля Еджейна, нетерпляче й обережно подав голос. Еджейн злегка дорікнув йому, а коли вже збирався розвернутися, знову заговорив до Юдера:

— Завдяки тобі я мав найприємнішу розмову з моменту прибуття до імперії. Певно це була доля, чи можу я дізнатися твоє ім’я?

Юдер на мить завагався, але невдовзі відповів:

— Юдер Айль.

— Юдер Айль.

Еджейн повторив ім’я Юдера з задоволеним виглядом.

— Я запам’ятаю. Сподіваюся, ми скоро зустрінемося знову, щоб обговорити про пробуджених те, що не встигли.

Не встигли договорити. Чи справді в цьому житті ще випаде нагода для такої розмови? Навіть якщо Еджейн знову стане королем, як у минулому житті, поки Юдер залишатиметься звичайним членом Кавалерії, зустрітися знову буде вкрай важко.

Юдер подивився услід принцу Еджейну та його супутникам, які швидко зникли з виду, і розвернувся.

Він планував лише коротку прогулянку, але зустріч з Еджейном непередбачувано затягнула час. Намагаючись згадати дорогу й знайти короткий шлях, Юдер зацікавився, про що саме хотів доповісти підлеглий Еджейна.

«Чи щось сталося в Неларні? Або ж… він хотів повідомити про події всередині імперії?»

Щодо подій в імперії, у нього була одна здогадка. Думка про те, що це могло бути пов’язано з візитом Кішіара та Кавалерійського Корпусу на похорон Ленора, змусила його хотіти якнайшвидше повернутися й перевірити все.

— Де ви були? Якби ви затрималися ще трохи, ми б вирушили на ваші пошуки.

Слуга, що зустрів Юдера, який швидко повернувся, з полегшенням зітхнув і повідомив, що Кішіар уже прибув.

— Ви не уявляєте, як хвилювався герцог.

— Так, я дуже хвилювався. Я швидко закінчив справи, а людини, яка мала на мене чекати, не було на місці.

— Герцогу.

Здивований слуга різко обернувся на повільний голос, що пролунав ззаду. Юдер смиренно схилив голову перед Кішіаром, який невідомо коли встиг прихилитися до стіни.

— Я вийшов ненадовго подихати повітрям, і так сталося. Перепрошую за те, що змусив хвилюватися.

— Твій стан важливіший за мої хвилювання. Ніяких проблем?

— Так. Все добре.

Лише тоді Кішіар відштовхнувся від стіни і впевнено підійшов ближче. Юдер відчував навколо нього величезну енергію, якої не помічав до свого пробудження, проте зараз вона не здавалася загрозливою, як кілька днів тому. Кішіар також оглянув Юдера, ніби оцінюючи його стан, і невдовзі кивнув.

— Що ж. Бачу, що ти не брешеш.

— Тоді я можу повернутися до Кавалерії?

— Оце так. Ти так сильно хочеш повернутися, хоча все одно доведеться відпочивати ще три дні?

— Так.

На рішучу відповідь Кішіар тихо засміявся.

— Гаразд. Тоді негайно повертаємося.

Кішіар винагородив слуг, які доглядали за Юдером протягом цих днів, і рішуче вийшов до задньої частини палацу. Коли вони сіли в карету, що чекала на них, Юдер відчув полегшення від думки, що нарешті повертається до Корпусу Пробуджених.

Дивлячись у вікно, як карета покидає територію імператорського палацу, Юдер поспішив запитати про те, що цікавило його найбільше за весь день.

— Чи все пройшло так, як ви планували, під час вашого візиту сьогодні?

— Тобі було так цікаво те, про що ти й так скоро дізнаєшся?

— Так.

— А мені цікавіше, що ти бачив під час своєї тривалої прогулянки. Хіба це не цікавіше?

Це прозвучало безглуздо, проте усміхнене обличчя Кішіара залишалося незворушним. Юдер на мить кліпнув очима й обережно відповів:

— ……Нічого особливого.

— У мене теж нічого особливого.

— Я обов’язково маю сказати?

— Звісно, у цьому немає гострої потреби. Як і в моєму випадку.

Це здавалося жартом, але Кішіар не збирався поступатися.

«Справді ж нічого не сталося……»

Чи він підозрює, що Юдер щось приховує? Ця думка здалася йому логічною, тож Юдер почав напружувати пам’ять.

Що ж він бачив сьогодні? Крім того, що всюди було багато квітів, нічого не спадало на думку. І навіть ці спогади танули в реальному часі — можливо, через те, що перед ним сиділа людина, гарніша за будь-які квіти. Юдер на мить замислився і ніяково промовив:

— Я бачив… квіти.

— Квіти?

— Так.

— Що ж, зараз справді сезон цвітіння. А крім того?

— Трохи подивився на риб.

— Риби……. А. Там же був ставок неподалік.

Кішіар кивнув і запитав:

— Ще щось?

— Поки дивився на колони, схожі на скульптури… зустрів людину, яка заблукала, і ми трохи поговорили.

— Людину, що заблукала?

— Він сказав, що він посланець із Неларна, але виявилося, що це другий принц. Він дуже цікавився пробудженими, тож я відповів на його запитання, і час пролетів непомітно.

Ця відповідь виявилася несподіваною, бо Кішіар трохи розширив очі, а потім розсміявся.

— Це справді досить цікаво.

— Мені було нецікаво.

Що могло бути цікавого в тому, щоб відповідати на речі, які він і так знав? Під час розмови з принцом Еджейном думки Юдера були зайняті лише питанням, що ж відбувалося на похороні Ленора, куди поїхав Кішіар.

— Це справді все, що я бачив. Тепер, командире, ваша черга відповідати.

— З мого боку все пройшло саме так, як ти й очікував. Жодних несподіванок.

Кішіар нарешті почав свою розповідь. Юдер уважно слухав про події дня, і коли дійшло до моменту, де Ейшес шан Апето зірвав похорон, він глибоко видихнув.

«Вражаюче. Оскільки стосунки між родом Апето, родом Діака та наслідним принцом Качіаном після цього остаточно зіпсуються, наступний суд пройде легше, без перешкод».

Те, що Кішіар залишався абсолютно спокійним, попри досягнення бажаного результату, пояснювалося тим, що він уже думав про наступні цілі, не зупиняючись на досягнутому. Хто міг би здогадатися про його справжнє обличчя за цією жартівливою поведінкою, яка приховувала всі розрахунки?

Здавалося, Кішіар відчув, як думки Юдера знову запрацювали, тому тихо промовив:

— Юдере. Як би тобі не хотілося працювати, наступні три дні не можна.

— ……Я знаю.

— І коли повернемося, не йди одразу до гуртожитку, а зазирни до медичного відділення.

— Медичного відділення…?

На ці несподівані слова Юдер повернув голову, і червоні очі Кішіара грайливо блиснули.

— Оскільки тіла пробуджених відрізняються від звичайних людей, я вже давно відчував потребу створити спеціальне медичне відділення і закласти основу для досліджень. Спочатку я планував зробити це пізніше, але вирішив, що краще почати зараз, нехай навіть з чогось не зовсім досконалого, і поступово розвивати, ніж чекати ідеального моменту. Тож я дещо прискорив плани.

У минулому житті медичного відділення не існувало до самої відставки Кішіара. Його змогли створити лише тоді, коли кількість пробуджених зросла в кілька разів і з’явилося багато людей зі здібностями до зцілення, та й тоді через перешкоди з боку тих, хто недолюблював Кавалерію, знадобилося чимало часу, щоб він запрацював належним чином.

— Я підготував ліжка у вільному приміщенні, привів лікаря, який також є фармацевтом, і навіть священика. Хіба це не хороший початок?

Коли ж він, будучи таким зайнятим, встиг подумати про медичне відділення і знайти лікаря та священика? Це здавалося неймовірним, але оскільки Кішіар не став би брехати про такі речі, це було правдою.

— Ти будеш першим кавалеристом, який скористається послугами медичного відділення, тож як першопроходець, будь ласка, пройди огляд та дай свій відвертий відгук.

— …Зрозумів.

Кішіар, підперши підборіддя рукою, усміхнувся, дивлячись на приголомшеного Юдера, який відповів дещо розгублено, не вірячи, що всі ці справи були завершені за той короткий час, поки він був без тями і відпочивав.

— Але перед цим.

— Так?

— Твоє тіло вже одужало, тож хіба не варто вилікувати пляму на тильному боці долоні перед поверненням? Я можу зробити це сам, тож давай закінчимо з цим зараз.

— Ну ж бо, знімай рукавичку.

Хоча голос був навмисно низьким і вдавано суворим, у ньому відчувався сміх, від якого кінчики пальців Юдера злегка здригнулися.