Розділ 165

«Тут…»

— Ви прокинулися?

Почувши голос поруч, Юдер повернув голову й побачив слугу з лагідним поглядом, що чемно вклонився. Лише тоді він згадав, де перебуває. Кішіар казав, що залишить його в палаці, де жив у часи, коли був принцом, тож це, певно, і є те саме місце.

Відлуння сну ще затуманювало свідомість, але з кожним повільним вдихом і видихом думки ставали яснішими.

На ньому був не парадний одяг, а чистий домашній. Напевно, поки він був непритомний, хтось перевдягнув його. Та, побачивши оголені руки без рукавичок, Юдер відчув дивну незручність. Днів, прожитих без рукавичок, у його житті було значно більше, ніж із ними, — і все ж тепер саме їхня відсутність здавалася неприродною.

Він поглянув на пляму завбільшки з золоту монету, що розлилася на тильному боці правої руки, й згадав різкий біль, який відчув у тому місці перед самим проявленням другої статі. Те, що пляма не поширилася далі, а біль був таким сильним, можливо, теж було пов’язане з проявленням.

«Проявлення… вже завершилося?»

Внутрішня енергія майже повністю стабілізувалася. Кожен рух ще віддавався болем у м’язах, у тілі залишалися втома й жар, але ясність свідомості була незрівнянною з тим станом, що передував непритомності.

«Тільки б не виявилося, що, як і раніше, минув тиждень…»

З цією тривожною думкою Юдер швидко підвів голову й звернувся до слуги:

— Я… Кх. Кх.

— Ой-ой. Спершу випийте води, а тоді говоріть.

Не встигнувши спитати, скільки часу був непритомний, він закашлявся — горло пересохло, мов пустеля. Слуга підтримав його й підніс до губ склянку.

— Не поспішайте. Один ковток — розділіть на п’ять і ковтайте повільно.

Він обережно підняв Юдера, підклав під голову велику подушку й підніс воду до губ. Юдер виконав настанову. Вода різонула горло, мов по рані, але дихати стало легше.

— Дякую.

— Я лише виконую свій обов’язок.

— Скільки… часу я був непритомний?

— Відтоді як вас привезли сюди, минула рівно півтори доби.

Півтори доби. Юдер розгублено розкрив рота. Слуга, мабуть, інакше витлумачив його вираз, бо додав обережно:

— Увесь цей час у вас була сильна гарячка. Вона спала лише кілька годин тому. Якби вона трималася довше, принц… тобто герцог… казав, що доведеться викликати жерця. На щастя, цього не знадобилося.

— Командир був тут?

— Іноді виходив у справах, але загалом залишався. І зараз, певно, працює за ізоляційною стіною.

Кішіар увесь час був тут. Юдер моргнув, не знаючи, що відповісти, але раптом згадав незнайоме слово.

— Ізоляційна… стіна?

— А, це особлива перегородка в цьому палаці. У спальні їх три. Герцог наказав зачинити всі.

Слуга підійшов до стіни біля ліжка й торкнувся її рукою. На подив Юдера, частина стіни відсунулася назад, розкрилася, мов віяло знатної пані, й склалася набік. За нею виявилися меблі та вікно, яких раніше не було видно.

— Стіна, що щойно зникла, — перша ізоляційна.

— Тобто є ще дві такі?

— Так. По одній з трьох боків, окрім тієї, що позаду.

Відповідь була спокійною й ґрунтовною. Юдер розглядав інші дві стіни, які виглядали цілком справжніми. Така майстерна робота дивувала. За все попереднє життя він не чув, щоб у якомусь палаці встановлювали подібні механізми.

— Для чого вони?

— Як і сказано — для ізоляції та захисту.

Слуга м’яко всміхнувся.

— Якщо вам цікаво, краще спитайте герцога. Я якраз збирався повідомити йому, що пан Айль прокинувся.

Цих слів вистачило, щоб Юдер замовк. Слуга додав, що принесе щось поїсти, й зник за відкритою стіною.

Залишившись сам, Юдер відчув, як тіло знову наливається важкістю, але сон не повертався. Думки крутилися довкола слів про півтори доби.

«Минулого життя я пролежав тиждень…»

Тоді й саме проявлення другої статі завершилося швидше, ніж у більшості. Інші проходили зміни поступово, терплячи біль поволі, а він пережив усе одразу. Тож і тічка, що супроводжувала проявлення, міг закінчитися швидше.

Серед пробуджених, з якими він стикався раніше, були ті, в кого проявлення другого рангу та спека збігалися. Зазвичай усе тривало близько тижня, й спека згасала разом із завершенням проявлення.

«Тоді… нинішній розвиток подій — це й є нормальний перебіг? А минулого разу було відхилення?»

Підозра була. Перед його смертю серед Корпусу Пробуджених ширилася думка: якщо двоє проводять спеку разом, їхні періоди впливають один на одного й можуть подовжитися. А з силою Кішіара це могло стати реальністю.

Отже, різниця полягала лише в одному — цього разу їхні періоди не збіглися.

«І лише через це… все могло завершитися так легко?»

Юдер похитав головою.

«Ні.»

Справа не тільки в цьому. Він пам’ятав, як у коморі Кішіар стримував себе, як обережно заспокоював його.

«Зараз я — командир корпусу пробуджених, відповідальний за тебе. Ти без вагань виступив заради мене — тепер моя черга відповісти на цю довіру.»

Ті слова, що пролунали тоді, не можна було списати на випадкову удачу.

Сильні люди не завжди мають міцну стриманість. Часто саме ті, хто володіє великою силою, не бачать причин стримуватися заради слабших.

І все ж Кішіар, обливаючись потом, жартував так, ніби нічого не сталося, й приніс його сюди. Звести все до простого збігу — означало знецінити це.

Спогад про те, як він без вагань зняв плащ і накрив ним Юдера, змусив груди стиснутися.

Цього разу нічого не сталося. Абсолютно нічого.

Тож тепер, із ясною свідомістю й без жалю, він зможе дивитися Кішіару в очі.

Здавалося, давня колючка, що глибоко засіла в серці, нарешті вийнята. Коли Юдер глибоко вдихнув, двері відчинилися, і слуга ввіз тацю.

— Герцог дуже зрадів, почувши, що ви прокинулися. Ви понад добу нічого не їли, тож просив, щоб ви спершу поїли цей суп, а вже тоді зустрілися з ним.

— Командир… що він робить зараз?

— Сьогодні офіційно розпочався суд із герцогським домом Апето, тож він віддає розпорядження з цього приводу. Прошу, їжте.

Суп із дрібно нарізаними овочами й м’яко подрібненою курятиною був ніжним і поживним. Юдер, який вважав, що не має апетиту, після першої ложки відчув раптовий сильний голод і почав їсти швидше.

— Не поспішайте. Повільніше.

Зрештою, доївши суп під наглядом слуги, Юдер віддав порожню миску.