Розділ 160

— Швидше, Юдере.

Гуп.

Водночас із глибоким вдихом у тілі знову відчувся глибокий удар. Він трохи відрізнявся від попередніх, що лише подвоювали біль. Це був величезний відгомін, який сповіщав, що щось усередині, чого досі не існувало, нарешті розплющило свої очі, набуло форми й зробило перший подих.

Юдер мимоволі опустив тремтячу руку й намацав живіт. Він не міг передати словами, що саме розплющило очі, але інстинктивно розумів це кришталево ясно.

Найважливіша частина процесу проявлення другої статі щойно «повністю» завершилася.

«А…….»

У шоці й розгубленості жар, що випалював нутро, миттю здійнявся угору. Свідомість на кілька секунд згасла, а коли повернулася, перед очима повільно танув бар’єр, у якого вичерпався час.

Треба було розчавити п’ятий, останній камінь браслета, але виснажена нестерпним болем і спустошенням рука лише сіпалася, не слухаючись.

Зрештою, коли бар’єр остаточно зник, Юдер без жодної перешкоди постав перед Кішіаром.

«…Отже, провал.»

Кінець. Кішіар зараз доторкнеться — і тоді, що б не сталося, зупинити це буде неможливо. Він був єдиним пробудженим, якого Юдер не був упевнений, що зможе перемогти, воїном із безмежною силою. І до того ж — альфою. У такому стані Юдер не міг йому протистояти.

Отже, усе знову повториться, як у минулому житті.

Охоплений жаром, самозневагою й хаосом, Юдер із стогоном заплющив очі. Навіть власне важке дихання здавалося йому огидним.

……

Та скільки б він не чекав, жодних ознак подальшого розвитку подій не було. Навіть коли його уривчасте дихання трохи заспокоїлося, нічого не змінилося.

«Що це?..»

Зрештою Юдер, ледь ворухнувши тілом, що нестерпно боліло, підвів голову й повільно розплющив очі. Червоні зіниці, що спокійно дивилися на нього, раптом освітила усмішка.

— …Нарешті розплющив очі.

Кішіар усе ще стояв на одному коліні, легко спершись рукою об підлогу. Хоча його акуратно вкладене волосся наполовину розтріпалося, погляд залишався ясним — і не було жодних ознак збудження.

— Невже я дочекався того дня, коли ти зробиш такий вираз обличчя… Очікування було недаремним.

— …Командире?

— А це вже прикро. Те, що ти сховався, готуючись до раптового проявлення другої статі, — мудре рішення. Але чи потрібно було ставитися до мене, як до ворога?

— А-але… командире… ваша… друга стать… ух… альфа… а я… скоро… тічка……

Збентежений Юдер ледве вимовляв слова, і Кішіар із певним зусиллям підняв кутик губ.

— Так. Моя друга стать — альфа. І я відчуваю, що після проявлення в тебе наближається тічка. Досить незвично. Але яке це має значення?

Якби тіло слухалося, Юдер би перепитав, що той має на увазі. Та через біль із губ виривалося лише сипле дихання.

— Зараз я — командир, відповідальний за тебе. Ти без вагань сам пішов заради мене, тож тепер моя черга відповісти на цю відданість. Це я витримаю без труднощів. Ми просто разом виберемося звідси в безпечне місце.

Гуп. У голові знову пролунав удар.

Та цього разу Юдер був настільки зосереджений на словах Кішіара, що майже не відчував болю й жару.

— Юдере Айлю. Чого б ти зараз не боявся — я обіцяю, що цього не станеться. Тож чи довіришся ти мені?

Голос, дивовижно спокійний для такої ситуації.

Щойно він договорив, величезна сила, що огортала Кішіара, наче втягнулася назад у його тіло. Вона не зникла повністю, але завдяки цьому свідомість Юдера, яку пригнічували біль і тиск, трохи прояснилася.

Дихання стало легшим, і темна тінь минулого, що затуляла очі, повільно розтанула. Перед яснішим поглядом постала картина: Кішіар, що стримував себе й терпляче чекав відповіді Юдера.

«……Ви ж, насправді…»

Між беззвучними стогонами розтікалися болісні думки.

Як. Чому. Навіщо. Аж до такої міри.

Безліч думок вирувало, але, розчиняючись одна за одною, зникли, і лишилася лише одна.

Цей Кішіар перед ним цього разу не піде тим самим шляхом, що й у минулому житті.

Жодних доказів. Та впевненість була такою ж чіткою, ніби мала причину. Наче зачарований, Юдер дуже повільно кивнув.

І ніби чекаючи на це, Кішіар одразу підвівся, витяг із плеча парадного мундира шпильку з коштовним каменем і усміхнувся.

— Я не люблю змушувати когось швидко ухвалювати рішення, але зараз обставини іншого не дозволяють. Щоб нам обом безпечно вибратися, співпраця найважливіша. Тож заплющ очі.

Погляд Юдера мимоволі ковзнув до браслета на зап’ясті. Лишився лише один маленький камінь. Він ще міг би його розчавити, але тепер це здавалося безглуздим.

Коротке вагання розтануло. Ковтнувши гаряче повітря, Юдер розслаблено опустив тіло й тихо заплющив очі. На нього опустився край золотого плаща, який Кішіар зняв із плечей.

— Ух……

— Оце так. Невже навіть від цього боляче? Ти надто сильно спітнів. Це тривожно.

Цокаючи язиком, Кішіар, попри стривожений тон, швидко й вправно обгорнув його плащем так, щоб тіло зовсім не було видно. Так, як переносять тяжкохворих або тіла померлих.

Перш ніж край плаща накрив його обличчя, Юдер побачив краплі поту на обличчі Кішіара. Хоч той і виглядав спокійним, перед кимось, хто перебував у розпалі проявлення, йому теж було нелегко повністю зберігати рівновагу.

«…Через мене.»

Якби не він. Якби він не проявив другу стать просто під час виконання завдання, цього б не сталося. І в минулому житті, і зараз залишалася лише самозневага.

— Командире.

— Мм?

Ледве вимовивши, він покликав, і Кішіар зумів почути.

— Пробачте. Під час завдання… саме тоді… це……

— До речі, якщо ти звинувачуєш себе, не варто.

Підхопивши Юдера однією рукою й рушивши вперед, Кішіар заговорив тихо.

— Ніхто не може передбачити, коли станеться проявлення другої статі. Хоч мій помічник і надзвичайно здібний, але майбутнього не бачить. Тож це не чиясь провина. Якщо вже розбиратися, то, можливо, моя — бо я без достатніх заходів відпустив тебе самого на небезпечне завдання.

Ні. Юдер міг передбачити. Хоч і не точну дату, але вважав, що підготувався. І все ж усе закінчилося так. Він тихо видихнув, думаючи про те, чого не міг сказати.

— А знаєш, яким був день мого проявлення другої статі? Гіршим, ніж у тебе сьогодні.

День, коли Кішіар проявив другу стать. Юдер повторив ці слова у палаючій голові. Навіть у минулому житті він не чув про це детально.

— Два роки тому, в день мого пробудження, я лежав у спальні в замку Пеллети. Для одного вона завелика, але непогана. І раптом одразу після пробудження почалося проявлення. Вперше в житті я відчув такий біль і жар — і вирішив, що нарешті настав день моєї смерті.

У його голосі було ледь чутно усмішку.

— І що я зробив? Покликав Натана, здійняв галас, наказав негайно вивести всіх із замку, а тоді піднявся на вершину найвищої західної вежі. Я знав, що там зберігається.

……

— Я збирався покінчити з собою за допомогою священного меча Орр, який після попереднього власника просто зберігали там, фактично залишивши без нагляду. Священний меч карає того, кого він не обрав.

Від шоку навіть біль, що ламав кістки, на мить відступив. Добре, що плащ приховував його вираз обличчя.

— Але, як бачиш, я не помер. І навіть став командиром. Життя — дивна річ, чи не так? Через погане, що сталося сьогодні, завтра можна раптом стати щасливим.

То ви зараз щасливі?

Юдер раптом захотів спитати. Але в гарячій, затуманеній голові це питання швидко розчинилося.

— …Там! …Ви двоє… стійте…!

Неподалік пролунали чужі голоси. Юдер напружився, але Кішіар заспокійливо поплескав його по плащу.

— Люди Качіана ла Орра, що переслідували мене, нарешті прибули. Відтепер не кажи ні слова й просто залишайся так.

— …Ху……

Замість відповіді вирвався гарячий подих. Юдер розслабився й повністю віддав вагу тілу Кішіара. Біль усе ще накочував хвилями, але страху перед майбутнім уже не було.

Попри те, що він перебував у розпалі проявлення, що незабаром почнеться тічка і що він лежить в обіймах альфи Кішіара, у серці панував дивний спокій.