Розділ 158

— І чому цей висновок робиш ти?

Погляд Качіана, який перебив і перепитав, на перший погляд здавався спокійним, але в його глибині холодно осіла крига.

— Я дозволяв тобі так вирішувати?

— А… ні, Ваша Високосте.

— Я знав, що ти віддавна більше слухаєш герцога Діаку, ніж мене. Але не думав, що ти настільки дурний, щоб вважати свої судження правильнішими за наказ господаря.

Хоча обличчя принца зовні виглядало цілком незворушним, його тихі слова пробрали слугу до кісток.

— Ні, Ваша Високосте. Це непорозуміння. Я існую лише для того, щоб служити вам — як можете таке казати?

— Справді? Тоді те, що ти самовільно все вирішив, нічого мені не доповівши, — це не тому, що ти мене зневажаєш, а лише непорозуміння?

— Ні в якому разі. Благаю, не сумнівайтеся в моїй відданості, вона незмінна з першого дня, відколи ви увійшли до палацу.

Качіан довго мовчав і після цих слів. Слуга був приголомшений — уперше з того часу, як почав служити принцу, він опинився в такій ситуації. Більшість слуг біля Качіана були приставлені герцогом Діакою, але раніше це не становило проблеми.

Принц завжди поважав думку роду Діака, що посадив його на це місце, і ніколи відкрито не перечив герцогові. Він був спокійним і розумним юнаком. Чому ж тепер говорить таке?

«Невже через те, що під час усього фестивалю він був невдоволений?..»

Герцог Діака був упевнений, що під час свят зможе завдати удару герцогу Пеллеті та Кавалерійському корпусу, але до сьогодні жодного разу не досяг успіху. Через це між ним і принцом уперше виникла тонка напруга. Саме тому на сьогоднішній прийом було відправлено лише непримітного третього сина й Кіоле.

Для ще молодого принца цього було достатньо, щоб розчаруватися в можливостях роду Діака й вирішити діяти самостійно.

«Якщо Ваша Високість справді хоче провести межу з герцогом Діака й попередити його, як мені доповідати про це?..»

Ніби читаючи думки слуги, Качіан мовчав ще довго. Лише коли по спині того вже струменів холодний піт, він нарешті заговорив звичним тоном:

— Цього разу я закрию на це очі.

— Дякую, Ваша Високосте.

— Якщо ти мої руки й ноги — поводься відповідно. Не думай зайвого. Не змушуй мене підозрювати тебе.

— Звісно. Більше такого не повториться.

— Добре.

Після цього Качіан змінив тон і віддав новий наказ:

— Тоді залиш мінімум людей на пошуки нападника, а решту — відправ стежити за герцогом Пеллетою. Він раптово вийшов — отже, має мету.

— Так.

— І ще… Після інциденту з великою процесією першого дня фестивалю я просив герцога Діаку дізнатися про одного чоловіка. Сьогодні його не видно.

— Перепрошую, Ваша Високосте. Про кого саме ви?

— Про того члена Корпусу Пробуджених, який замість герцога Пеллети розправився з убивцею.

— А, так. Тепер згадав.

Хоча він так сказав, у пам’яті слуги той день лишився туманним. Після провалу всіх найнятих убивць, яких підготував герцог Діака, принц раптом наказав перевірити одного з кавалеристів. Але герцог не надав цьому значення, тож розслідування фактично не проводилося.

Принц теж більше не повертався до цієї теми, і слуга вважав, що про це забули. Схоже, помилявся.

— Якщо вся Кавалерія сьогодні тут, то й він мав прибути. Чи хтось відсутній?

— Наскільки відомо, усі присутні.

Качіан повів поглядом по величезній залі, де групами стояли бійці в однакових білих парадних мундирах.

— Ми перетнулися лише на мить, можливо, я помиляюся щодо його обличчя… Але це не дає мені спокою. Мені було цікаво, чи побачу його знову сьогодні.

— Перепрошую?

Слуга не розчув тихого бурмотіння. На обличчі Качіана майнула тінь роздратування.

— Гаразд. Іди й негайно виконуй доручене.

— Слухаюсь.

Слуга поспіхом відступив, ніби боявся, що принц знову його зупинить. Залишившись наодинці, Качіан спокійно повернувся до натовпу й сів поруч із імператрицею, яка виглядала стомленою.

Він відчував її стриману неприязнь, але легко її ігнорував.

«Невдовзі імператор помре — і їй нікуди буде подітися».

Попри те що вона належала до найвищого роду імперії Орр, імператриця — відома як далека гілка дому Герн із розрідженою кров’ю — так само, як і прийомний син роду Діака, принц Качіан, була фактично сторонньою.

Імператриця, яка не могла народити через безплідність імператора, щоразу, дивлячись на нього, відчувала тривогу — і Качіан це чудово розумів. Це навіть приносило йому слабке полегшення.

Вона завжди з’являлася на офіційних заходах замість імператора, самотньо сиділа до кінця й ішла — мов живе підтвердження його світлого майбутнього.

— Ваша Високосте! Ви тут!

Юний принц м’яко всміхнувся аристократам, які з удаваною турботою розпитували про замах.

————————————————

— Командире!

Тим часом Ґакейн, який так і не зайшов до зали, намагався заспокоїти дихання, коли раптом побачив високу постать, що швидко вийшла назовні. Кішіар, чиї коштовності дзеленьчали при кожному кроці, помітив його й зупинився.

На мить Ґакейна знову пронизав той самий холод, але він силоміць його придушив. Зовні Кішіар виглядав як завжди.

— Командире, куди ви прямуєте самі?

— А ти сам чому тут один?

— Я…

Ґакейн нарешті згадав про лист Ленора у себе за пазухою й швидко дістав його.

— Я вийшов на повітря й отримав це.

— Лист?

— Перед смертю Ленор Шан Апето передав його слузі з проханням вручити Ревліну. Слуга попросив захисту після передачі, тож я дав обіцянку і взяв листа.

Кішіар мовчки дивився на папір.

— … Командире?

Він глибоко зітхнув і розплющив очі.

— З цим листом слід бути обережним. Від нього тягне чимось недобрим.

— Що?

— Залиш його в себе й після повернення негайно передай до мого кабінету. А коли повернешся в залу, знайди Евер Бек або Стівера Рендлі й скажи, що я доручаю їм організувати повернення Кавалерійського корпусу.

— Повернення? А ви…

— Я сьогодні повечеряю з Його Величністю імператором, тож затримаюся. Це заздалегідь узгоджено — ад’ютант і заступник уже попереджені. Передай наказ — вони впораються.

— Зрозумів.

Мить тому дивна напруга зникла — Кішіар знову був бездоганним Командиром.

— Зазвичай я віддав би наказ особисто, але зараз… раптово з’явилася справа.

— Справа?..

— Можеш узяти це на себе?

— Звісно. Але… всі повернуться? Ніхто не залишиться з вами?

— Ні.

Кішіар коротко відповів і перевів погляд у бік коридору. Ґакейн побачив кілька груп солдатів, що оглядали околиці — очевидно, через смерть Ленора.

Кішіар тихо сказав:

— Мій помічник, Юдер Айль, залишиться. Не хвилюйся.

Ґакейн лише тепер згадав, що Юдера весь вечір не видно.

«Може, Командир послав його з дорученням…»

— Тоді розраховую на тебе.

Кішіар одразу ж пішов. І лише коли його постать зникла в коридорі, Ґакейн раптом усвідомив, що саме його стривожило.

«Ось воно».

Це була нетерплячість.

Командир, який завжди зберігав спокій і усмішку, на мить видав тривогу.

Чому він раптом покинув залу сам? Хоч як принцу, йому нічого не загрожувало в імператорському палаці, але побачене не давало спокою.

Та Ґакейн знав: як член Кавалерії, він передусім має виконати доручення.

Він поклав лист назад за пазуху й витягнув свій ідентифікаційний жетон.