Розділ 138

«Повернення назад — певно найкраще в цьому те, що тіло знову молоде».

У минулому житті він не раз отримував поранення, від яких був за крок від смерті, тож здоров’я ніколи не було хорошим. Навіть після лікування залишалися обмеження — ближче до кінця життя він щоранку починав день лише після того, як жував знеболювальні трави, мов звичайну їжу. Порівняно з тим, нинішній стан, коли він міг рухатися так спритно, як забажає, був справжнім раєм.

— Гаїль, Дуїль! Тепер ваша черга! Швидше…!

Юдер уже збирався переступити через непритомних чоловіків, коли перед ним зненацька з-за дерев визирнуло незнайоме обличчя — і, злякавшись, одразу відсахнулося. Це був молодий чоловік із типовою для південних країв темнувато-червоною шкірою.

— Ви… той самий боєць Кавалерії, про якого говорив Нахан…?

— Хосанра. Не підходь ближче.

У ту ж мить позаду юнака з’явився Нахан, різко смикнув його за плече й ніби прикрив собою, відштовхнувши назад. Юдер, не відчуваючи жодного руху за спинами цих двох, напружився і заговорив:

— Куди ви поділи пробуджених омег?

— Тих братів і сестер тут уже немає.

— …Немає?

— Так. Напевно, вони вже зустрілися з іншими братами й сестрами в далекому місці. Шкода, але ти запізнився на крок.

Схоже, це не означало, що омег було вбито. Отже, залишалося лише одне припущення. Юдер уважно подивився на юнака за спиною Нахана — того, хто виглядав виснаженим до межі.

— Ти, виходить, володієш здатністю переміщення?

— Як ти…?

Обличчя юнака, якого назвали Хосанрою, миттєво знітилося — ніби його застали зненацька. Він явно не розумів, як до цього можна було дійти.

«Та з тієї ж причини ми й залучили близнюків Елдерів — через їхню здатність до переміщення».

Хоч можливості Елдерів і мали чимало обмежень, у подібних завданнях вони були незамінні — особливо на випадок непередбачених ситуацій. Спочатку Юдер планував, що якщо вдасться вивести пробуджених, то в найнебезпечнішій ділянці виходу з підземного ходу скористається саме цією здатністю.

Зараз здібність до переміщення була настільки рідкісною, що про неї майже не ходили навіть чутки, але в майбутньому це зміниться. Перед самою смертю Юдера в Кавалерії вже було кілька потужних носіїв цієї сили, яких спеціально відряджали допомагати в термінових місіях.

«А тут ще й у них є такий боєць. Виходить, усе як я й припускав».

Навіть серед тих, хто володіє здатністю переміщення, різниця в рівні колосальна. Але якщо цей юнак міг не лише забезпечити втечу Нахана з його людьми, а й перенести майже десяток пробуджених омег, то це був аж ніяк не слабак — навіть за мірками минулого життя Юдера.

Саме тому Нахан і поводився так спокійно, вчинивши злочин у самому серці столиці — у родовому маєтку одного з чотирьох великих герцогських родів.

«І минулого разу теж… Завжди готує надійний шлях відступу. Хитрий покидьок».

Поки напруга в повітрі ставала майже відчутною, Хосанра з кам’яним обличчям глянув на Юдера й указав на двох товаришів, що лежали непритомні біля його ніг.

— …Вони загинули?

— Лише знепритомніли.

— Зрозумів.

Хосанра, здавалося, трохи заспокоївся й видихнув, але Нахан тут же схопив його за руку й відтягнув назад.

— Досить перевірок. Зараз ми не можемо врятувати ще й їх. Маємо хоча б самі відійти.

— Але, пане…

— Хоч на крок ближче — і я теж можу опинитися в такому стані. Ти цього хочеш?

— Ні… звісно, ні. Але якщо ми просто повернемося, що скаже він…

Нахан холодно подивився на Хосанру, який явно вагався, і з жалем кинув погляд у бік молитовні.

— Шкода, що не вдалося врятувати всіх, але й так ми зробили достатньо. Він зрозуміє. Гаїля й Дуїля заберемо пізніше. Тож…

«Ха. Та хто ж вам дозволить».

Юдер уже збирався відкрити рота, щоб кинути репліку, коли здалеку почув знайомий голос.

— Юдере!

Юдер мимоволі на мить завмер — і цього вистачило. Нахан різко підштовхнув Хосанру.

— Швидше, Хосанра!

Тіло юнака спалахнуло світлом.

— Юдере, ти в порядку?

Юдер навіть не встиг замахнутися — обидва зникли в одну мить. А вже за секунду з’явився Ґакейн, що мчав разом зі своїм тіньовим двійником. Його погляд швидко пробігся по непритомних людях і відчиненій молитовні.

— Що тут сталося? Там стільки трупів…

— …Багато чого.

Юдер востаннє глянув у бік, де зникли Нахан і Хосанра, й обернувся.

— Цих двох зв’яжи й завантаж на двійника. Частина пробуджених, яких тримали в прибудові, всередині молитовні — їх теж треба забрати. А де Евер?

— Евер успішно витягнула Данденіона. Але тебе не було в місці зустрічі, у проході — купа трупів, ще й сигнал залишив… Тож Евер пішла доповісти Командиру, а я прийшов сюди першим.

— Добре спрацювали. У підземному ході мав бути старший жрець Белтрейл. Ти його бачив?

— А, так.

Ґакейн ніяково всміхнувся й почухав потилицю.

— Він закричав, щойно мене побачив, тож я його вирубив… але він живий.

— Докази, які я просив знайти в підземеллі прибудови?

— Речей виявилося більше, ніж я думав. Скільки влізло — забрав, решту закопав у підлозі. Цього достатньо?

— Так. Цілком.

Хоч усе й пішло не за планом, було добре, що люди Нахана не дісталися до головного маєтку, де перебував Кішіар. Далі він сам розбереться. Усвідомлення, що не треба тягнути все на собі, несподівано принесло полегшення.

Юдер глибоко зітхнув, уявивши Кішіара, який, напевно, вже врятував третього сина Ревліна і з холодною люттю «розважає» герцога Апето.

Лише тепер, коли напруга спала, він чітко відчув слабке пульсування в пальцях руки, схованої в рукавичці.

Він і так намагався використовувати силу по мінімуму, але зовсім без наслідків не обійшлося. Втім, завдяки коштовному каменю, вмонтованому в меч, і шнурку, який дав йому Інон, біль поширювався повільніше, ніж раніше.

— Юдере, тобі зле? Ти знову десь поранився?

Ґакейн, помітивши щось недобре лише з одного погляду, обійшов його й уважно заглянув у обличчя. Юдер швидко зібрався й похитав головою.

— Ні.

— Але ж щось…

Ґакейн, вагаючись, простяг руку й торкнувся його чола.

— Що…?

— Начебто жару немає…

— Усе гаразд, прибери руку.

Юдер м’яко відвів її й першим рушив до молитовні.

— Якщо раптом стане зле, не смій, як раніше, приховувати. Чим більше терпиш біль, тим гірше стає. Зрозумів?

Після того, як у Східних землях він побачив Юдера з рукою, повністю почорнілою від ураження плямою, Ґакейн почав турбуватися значно більше. Чесно кажучи, навіть якби Юдер втратив обидві руки, він усе одно був би сильнішим за Ґакейна, але сказати так у відповідь на щиру тривогу він не міг.

Юдер лише зітхнув і махнув рукою червоноволосому красеню, який не припиняв хвилюватися, йдучи позаду.

— Гаразд уже. Ходімо швидше.

—————————————————

День, коли всі затамували подих, очікуючи, чи з’явиться перший у Кавалерії боєць із герцогського роду, минув — і столицю знову сколихнула хвиля галасу, але вже з зовсім іншої причини.

— Боже мій, кажуть, старший жрець Белтрейл викрав десятки пробуджених і чинив над ними жахіття. Я ж слухала його проповідь у Великому храмі… ніколи б не подумала, що він такий.

— Як може служитель бога творити подібне? Ось і дійшов до такого кінця!

Інон, чоловік із розкуйовдженим попелясто-сірим волоссям, що проходив повз натовп на базарі, раптом зупинився й прислухався. Куди б він не йшов сьогодні, усюди чув одне й те саме — про страшний інцидент, що стався в маєтку роду Апето напередодні.

— Кажуть, що третій син залишився лише почесним членом Кавалерії, а весь дім Апето скасував усі святкування й закрив маєток для відвідувачів. Виходить, вони програли.

— Зрештою, переможцем став герцог Пеллета. Адже саме кавалеристи викрили ті звірства, правда?

Щойно зайшла мова про Кавалерію, обличчя людей навколо сповнилися зовсім іншими усмішками й збудженням.

— Ха-ха, точно. Це ж простолюдини з Кавалерії все виявили — от у шляхетних панів і палає самолюбство! Тому й зачинили маєток. Якщо чесно, душа радіє.

— Скільки слуг загинуло, працюючи в тому домі — і не злічити. Раніше я, бувало, побоювався пробуджених, але тепер, завдяки Кавалерійському корпусу вже ні.

— Авжеж. Он у сім’ї Ембер із верхньої вулиці донька теж пробуджена, здається? Ха-ха. Хто знає, може, виросте — і вступить до Кавалерійського корпусу. Оце буде злет…

Дослухавши до цього, Інон рушив далі. Він зупинився біля маленької фруктової крамниці, що пасувала до вбогого ринку.

— Два лимони.

Юнак-продавець, який саме переносив ящики всередині, анітрохи не здивувався, почувши ці слова від Інона.