Розділ 136

— «Зоря Награну».

Незнайоме слово, що зірвалося з його вуст, Бельтрейл не зрозумів.

— Яка ще… зоря?

Він помітив, що Бельтрейл не збагнув сказаного, й тихо хмикнув.

— Це гарне слово зі значенням «рай». Зоря раю. Місце, створене винятково для того, щоб рятувати наших братів і сестер. І ми понад усе зневажаємо таких покидьків, як ти.

Невже він думає, що я не знаю, чим ти займався в підземеллі прибудови? — ніби говорив погляд чоловіка, в якому не було ані крихти тепла. У ту ж мить Бельтрейл інстинктивно зрозумів: цей чоловік збирається його вбити, й затремтів усім тілом.

Те, що він залишив Бельтрейла на кінець, пояснювалося не лише тим, що той був старшим жерцем, і не його високим становищем. Він просто хотів дати змогу жертві довше боятися і більше страждати.

— Ні… я, я лише… діяв заради… заради досліджень…

— Досліджень? Тих огидних «досліджень», у яких ти намагався знайти спосіб стати пробудженим, замінивши всю кров у тілі на кров пробудженого? Чи тих проклятих досліджень, де перевіряли, чи зможе пробуджений у період спеки народити дитину без проклятої крові вашого роду? Їх так багато, що й не зрозумієш, про що саме ти говориш.

Чоловік, який відкинув шанобливу форму мовлення, дивився на Бельтрейла крижаним поглядом, сповненим насмішки.

— Це не називають дослідженням.

— А-а-а!

Щойно його слова урвалися, тіла, що лежали навколо, підвелися й почали повзти. Бельтрейл, з порожнім поглядом, намагався вирватися від рук мертвих помічників жерців, що тягнулися до нього, але ноги ніби приросли до землі.

— Ні!

Руки з пазурями вхопили його за кінцівки, закривавлені роти вп’ялися в плоть. Попри жахливі звуки розривання плоті й тріск кісток, свідомість була надто ясною — аж хотілося збожеволіти. У нестерпному болю Бельтрейл закричав.

— А-а-а-а! Пощади! Я… я винен! Будь ласка, заберіть їх від мене!

— Хіба ти не проігнорував це, коли так само благали твої піддослідні?

Повільний голос чоловіка чітко долинав крізь біль. Бельтрейл, ридаючи, затряс головою.

— Усе це було заради дітей роду, які страждають через благословенну кров, і заради великої мети! Невже гріх — досліджувати заради дітей, яким судилося померти одразу після народження?

— Яка ще благословенна. Це проклята кров. Якби вона була справжнім благословенням, хіба ви, такі покидьки, так люто намагалися б її позбутися? Усе це — наслідок вашої безмежної жадоби до забороненої сили.

— А-а-а!

Дивовижно, але навіть коли мертві наполовину з’їли його кінцівки, Бельтрейл усе ще не помер. Звісно, і тіла, що його рвали, і сам біль були лише ілюзією, але розум Бельтрейла, сповнений нестерпного болю й жаху, був настільки паралізований, що він не міг навіть поставити це під сумнів.

— Вам було замало зазіхати на силу богів, тепер ви зазіхаєте ще й на силу та життя братів. Заради великої мети куди правильніше прибрати такого покидька, як ти.

Бельтрейл не чув холодного голосу чоловіка — він верещав від болю, коли мертве тіло рвало йому обличчя. Та він чітко відчув, що спрямований на нього вбивчий намір став ще сильнішим, і відчайдушно закричав, благаючи.

— Ні! Будь ласка! Я зроблю що завгодно! Тільки пощадіть!

Чоловік, у якого не було й тіні співчуття, повільно відкрив рота, щоб віддати останній наказ.

— Тепер поми…

У цю мить звідкись злетіла незнайома сила й ринула на нього. Чоловік миттєво відскочив назад, ухилившись від удару, але через це не встиг завершити спробу вбити Бельтрейла. Його погляд звернувся до підземного проходу позаду жертви.

— От халепа. Виявилися швидшими, ніж я думав.

— Нахан.

Із проходу вийшов Юдер і тихо покликав чоловіка на ім’я.

— Відійди.

— Знайоме обличчя. Знову прийшов рятувати покидьків, брате?

— Я ж чітко попереджав минулого разу, щоб ти так мене не називав.

На холодну відповідь Юдера, який вихопив меч, Нахан усміхнувся. Його погляд ковзнув у бік проходу, де ховався Юдер, а потім знову повернувся.

— Ти чув нашу розмову? Тоді знаєш, які огидні речі робив цей тип. І все одно збираєшся мені заважати?

Юдер не відповів. Не тому, що погоджувався з Наханом, а з іншої причини — його думки були сплутані.

«Я й раніше здогадувався, що Нахан діє не самостійно, але щоб почути тут назву “Зорі Награну”…»

У минулому житті він уже чув про організацію з такою назвою.

У той період, коли імператор Качіан активно почав втручатися у внутрішні й зовнішні сили імперії, намагаючись зміцнити владу, дійшли чутки про терористичне угруповання, що, зібравши пробуджених, планувало нападати на аристократів і королів різних країн, але зазнало краху через внутрішній розкол. Називалося воно саме Зоря Награну.

Через сутички всередині угруповання місце їхньої бази було повністю знищене, та, на щастя, воно знаходилося поблизу південної пустелі, тож серед мирного населення жертв було небагато.

Імператор Качіан не надав тій події великого значення, тому Юдер обмежився тим, що таємно відправив кількох людей для перевірки й переконався: Зоря Награну повністю розпалася і шансів на відновлення не має.

Та за кілька років потому, повернувшись після довгої відсутності, пов’язаної з розслідуванням великого землетрусу й появи невідомих монстрів із розломів у землі — початку катастрофи, — Юдер несподівано знову почув цю назву серед чуток світського кола.

Говорили, що якийсь мудрець, ведучи за собою безліч послідовників, мандрує континентом і навчає королів та вельмож інших держав, а назва його спільноти — Зоря Награну. Серед імперської знаті навіть були ті, хто їздив до інших країн, аби зустрітися з ним.

З часом мудрець і Зоря Награну розрослися й стали схожими на велетенську релігійну організацію. Тоді й імператор Качіан почав виявляти до нього інтерес. Коли мудрець з’явився в Сонячному палаці, він мав вигляд типового старого й мудрого мага, яким його й уявляли люди.

Він швидко завоював прихильність імператора, але Юдер так і не позбувся підозр. Після тривалого таємного розслідування Юдер з’ясував, що той був пробудженим із силою впливати на людські емоції й мав зв’язок із колись зниклим терористичним угрупованням Зоря Награну. За наказом імператора Качіана Юдер убив його.

Ця подія принесла Юдеру чимало ворогів. Мудрець загинув, але його фанатичні прихильники залишилися всюди — навіть усередині корпусу Пробуджених. Навіть сам імператор Качіан, який віддав наказ, згодом став ще більш підозріливим і перестав довіряти будь-кому. Вийшло так, що Юдер утратив більше, ніж здобув.

Порівняно з численними природними катастрофами, що спіткали континент, Зоря Награну могла здаватися дрібницею. Та для Юдера саме це ім’я було одним із найбільших лих.

«У цьому житті я хотів не дати таким шахраям навіть шансу з’явитися… а виходить, я вже бачу початок тут».

У пам’яті Юдера Зоря Награну й досі асоціювалася з образом мудреця, схожого на релігійного діяча, та його послідовників. Саме тому, повернувшись на одинадцять років у минуле, він вирішив, що звертати увагу на них зарано.

Він вважав, що цієї організації ще навіть не існує, тож думав просто діяти у складі Кавалерійського корпусу і, якщо майбутній «мудрець» потрапить йому на очі, одразу ж його прибрати. Але, дивлячись на Нахана, Юдер почав підозрювати, що тоді помилився.

«Якщо Зоря Награну існувала значно раніше, ніж я думав, то й внутрішній розкол у минулому житті міг бути далеко не єдиною правдою, яку ми з’ясували».

Тоді члени слідчої групи, яку відправив Юдер, стверджували, що причиною розколу була боротьба між фракцією, яка хотіла співпрацювати з аристократами, і тими, хто прагнув їх відштовхнути. Якби всі думали однаково, ніхто б не захотів мати справу з тими, хто зневажає пробуджених, але варто людям зібратися разом — і розбіжності неминучі.

Серед прихильників Зорі Награну, з якими Юдер мав справу, Нахана не було, тож він припустив, що той, імовірно, загинув ще під час першого розпаду організації.

«Організація, створена заради пробуджених… За задумом вона не гірша за ідеї Кішіара».

Але Кішіар, який прагнув урятувати всіх, і Нахан, готовий убивати будь-кого заради мети, були надто різними.

Нахан, не здогадуючись про складні думки Юдера, вирішив, що мовчання означає згоду, і викривлено всміхнувся.

— Не заважай мені, брате. Тут я вже все закінчив. Залишився лише він.

— У-у-у…

Щойно Нахан договорив, Бельтрейл, який лежав, мов мертвий, здригнувся й застогнав. Юдер, не дивлячись у той бік, насупився й заговорив.

— Куди ти подів пробуджених, яких тут утримували? Не кажи, що вже встиг їх вивести.

— Хто знає. Десь вони є.

Відвернувшись від Нахана, який не збирався відповідати, Юдер помітив серед тіл численні сліди ніг і коліс. Вони вели вглиб лісу. Кішіар казав, що в західному лісі на території маєтку Апето є родинна усипальниця й молитовня, тож місце, де можна сховати багато людей, могло бути лише там.