"Роздуми про Французьку революцію" Едмунд Берк

"Мені здається, що я присутній при великій кризі у справах не тільки Франції, а й усієї Європи; а, можливо, і не однієї лише Європи. Якщо врахувати всі обставини, то можна сказати, що Французька революція - найважливіше з усього, що відбувалося досі у світі".

Таку характеристику Едмунд Берк дав події, якій він присвятив свою працю -- "Роздуми про Французьку революцію". Саме ідеї, висвітлені в ній, ми і спробуємо розглянути в цьому дописі.

Едмунд Берк (1729-1797) – надзвичайний публіцист та один із основних ідеологів партії вігів. У пізніх роках свого життя зажив звання зразкового політичного діяча, якого визнавали усі партії Британії.

Розгяд праці варто розпочати з промови у парламенті, яку він здійснив у лютому 1790 року. У ній Берк заперечував ідею про те, що Французька революція була позитивним явищем для суспільства. Натомість стверджував, що вона: "Суперечила природі речей, була бунтом проти Бога, розрив із засадами досконалого суспільства". Ця промова спровокувала численні дискусії, здебільшого обурливого характеру. Проте Берка це не зупинило, і вже 1 листопада 1790 року вийшов його памфлет, про який ми сьогодні поговоримо.

"Роздуми про Французьку революцію" – це праця віга, який продовж усієї власної кар’єри політика прагнув мінімізувати владність держави над економічним та соціальним життям власних співгромадян. Його ідеї були поміркованими, і в цілому, він розділяв багато цінностей французьких революціонерів, проте, методи та радикальність діячів революції, повністю відвернули Берка від підтримки цього дійства.

Берк зазначав, що французькі революціонери були доволі далекі від поміркованості. Ведучи свій бій під гаслами „Liberté, Égalité, Fraternité” (Свобода, Рівність, Братерство), вони прагнули збудувати суспільство вільних і рівних громадян, пориваючи з вірою, пристрастями, звичаями та інтересами, які формують характер та поведінку індивіда та суспільства. Революціонери прагнули повністю переробити людську природу і соціум. І Берк одразу усвідомив, що втілення таких ідей неодмінно призведе до безжального насильства.

Розбіжності випливали ще й з відмінних бачень інституцій: революціонери наполягали на тому, що держава може зробити людей вільними завдяки радикальній та агресивній трансформації інститутів, натомість Берк вважав, що це можуть здійснити перевірені часом інституції, традиції, на його думку, не є перешкодою до здобуття свободи, а навпаки – вони і є її стовпами. Сім’ю, релігію, добровільні асоціації – усе це політик розглядав як первинну умову здобуття свободи.

Сам Берк у аналізі французької та Славної революцій, приходить до головних положень консерватизму, які він сформулював як:  “Наука управління, призначена для досягнення практичних цілей, вимагає від людини досвіду, для якого часом замало цілого життя, і вона повинна з великою обережністю братися за роботи зі знесення громадської будівлі, що впродовж століть відповідала своєму призначенню, і з ще більшою обережністю - за зведення нової, особливо коли перед нами немає моделі, що довела свою корисність.

Зберігати і водночас реформувати - справа зовсім інша. Завдання збереження останніх частин старого державного механізму і необхідності додавання до них нових вимагає сильного розуму, концентрованої та постійної уваги, порівняльних і комбінаційних здібностей, взаєморозуміння; ці якості мають проявлятися в постійному зіткненні з протилежною силою вади, бажанням відмовитися від удосконалення та дратівливою легковажністю. Ми маємо справу з методом, для якого час - один із помічників; його здійснення протікає повільно і в низці випадків майже непомітно. Але діяти в такий спосіб - це діяти в правильному напрямі, і, з моєї точки зору, в цьому - прояв найбільшої мудрості.

Засоби, перевірені практикою, більше придатні для політичних цілей, ніж вигадані оригінальні проєкти”

Тут важливо зрозуміти, як він бачив державний апарат дореволюційної Франції. Якщо брати загальну картину, то Берк вважав його цілком прийнятним, бачивши його як гаранта забезпечення соціальних прав. Насамперед, монархічний режим гарантував життя відповідно до закону, забезпечував справедливість у відносинах з іншими громадянами, надавав можливість користуватися результатами своєї праці і робити її ще більш продуктивною, успадковувати батькам. Берк порівнював політика консервативного ухилу із садівником, котрий дбайливо доглядає за вічнозеленою кроною дерева, своєчасно видаляє з неї пожовклі, відмерлі пагони. Рослина, що спонтанно розвивається і дерево символізують вікові традиції. На думку Берка, революція розривала цю глибинну тяглість.

Звісно, Берк не був би видатним філософом, якби лише апологізував консервативну владу, так, він знаходив і причини для критики. Здебільшого він говорить про недосконалість системи оподаткування та надмірні повноваження французького монарха, які жодним чином не забезпечують здійсення законодавчих процесів та не гарантують свободу. Проте, усі ці вади, на думку автора, можна було б усунути шляхом реформізму, без руйнування державного та суспільного устрою. Що цікаво, Берк вдається до аргументації того що курс на реформи було розпочато ще за Людовіка XVI. Із цього всього філософ робить один висновок: не було об’єктивних причин для революції.

Заперечуючи об'єктивні причини, Берк переходить до розгляду суб'єктивних, він розглядає кризу ідеології та політики, що виразилася в бунті проти християнства, переходить до конспірологічних теорій, говорячи, що історія французького Просвітництва – змова письменнників-атеїстів, які ведуть війну проти християнсько релігії, і врешті стверджує, що у виникнені революції повинні тільки суб'єктивні причини.

Зрештою, Берк закликає власних читачів зберігати усталені інститути, слідувати мудрому курсу своїх предків. "Роздуми про революцію у Франції" стала основоположною працею автора, фундаментом для багатьох консервативних рухів та політичних теорій. І до сьогодні, актуальність цієї праці не спадає, а голос автора стає чіткішим та гучнішим, ідеї книги міцно зайняли позиції одних із найвпливовіших аргументів на користь консерватизму в політичній філософії.

Праця однозначно заслуговує на прочитання, так як зможе вкинути вас у поле консервативного політичного дискурсу, та забезпечити вас цінною інформацією та аргументацією у пертрубаційному полі сучасного політичного дійства.

І закінчити хотілось би чудовими словами, які можуть відбитись і у свідомості сучасної людини: „Ми не виносимо з історії тих моральних уроків, які могли б винести. Навпаки, без належної уваги вона може бути використана для того, щоб затьмарити наш розум і зруйнувати наше щастя. Історія розгортає великий том для нашого навчання, черпаючи матеріали майбутньої мудрості з минулих помилок і немочей людства.”