Розділ 221

— Нічого не поробиш. Коли повернеться мій учень, ми детальніше розглянемо ці нові відкриття. Я виявив дещо вельми цікаве.

За якийсь час з’явився Алік, учень Таїса, тримаючи в руках цілу купу речей.

— О, Юдере. Коли ви прийшли?

— Щойно.

— Поклади це й підійди сюди, Аліку.

Почувши наказ учителя, Алік підійшов ближче, і Таїс Юлман, узявши один із носіїв, що лежали перед ним, простягнув його учневі.

— Нумо, Юдере, дивись уважно. Це явище Алік випадково виявив днями, коли тренував свою пробуджену силу, тримаючи носій.

Зрозумівши з слів учителя, що від нього вимагається, Алік міцно стиснув носій і напружився. Юдер сфокусував погляд, спостерігаючи, як над тильною стороною долоні мага, наче марево, розливається сила.

Те, що сила піднімалася вгору, мов туман, а в повітрі починали конденсуватися дрібні краплі води, було цілком звичним. Проте за мить, коли всередині носія спалахнуло червоне світло, ситуація змінилася.

Краплі води, які досі були крихітними, майже як туман, раптом із дивним звуком почали стрімко збільшуватися й миттєво перетворилися на водяні кулі завбільшки з кулак. Навколо трьох чоловіків умить з’явилася безліч таких водяних сфер.

— Це...

— Ох, учителю... Мені вже важко це утримувати...

— Добре, досить, прибирай.

Щойно вчитель дав дозвіл, усі водяні сфери одночасно зникли, а червоне сяйво всередині носія згасло. Алік, важко дихаючи, тяжко опустився на підлогу.

— Це тривало лише кілька секунд, але виснажує страшенно. Проте ви ж усе добре розгледіли?

— Що взагалі сталося?

На запитання Юдера старий маг самовдоволено всміхнувся й погладив бороду:

— Поглинання та підсилення!

«Поглинання та підсилення?»

Коли Юдер подивився на них, очікуючи роз’яснень, заговорив Алік:

— Здається, я раніше вже пояснював вам принцип дії магічних інструментів. Пам’ятаєте?

— А, так.

Юдер пригадав принцип, про який дізнався під час попередніх зустрічей з ними.

«Він казав, що інструмент заздалегідь закарбовує певні чари й вбирає чітко визначену кількість мани користувача, аби видати заданий результат».

— У цей носій не закарбовано жодних законів магії, тому за звичайних умов він нічого не мав би випромінювати. Проте ми виявили: якщо пробуджений проявляє свою силу, торкаючись його, носій негайно поглинає цю силу й видає той самий результат, але суттєво підсилений. Тобто... це може послужити доказом того, що гіпотеза мого учителя була правильною.

— Гіпотеза...

— Гіпотеза про те, що сила червоного каменю змінює людське тіло, і що більший вплив він проявляє, то потужнішою стає отримана сила.

— Тому я хотів перевірити, чи можна поглинути цю силу у зворотному напрямку — всередину тіла, але поки що вдається лише підсилювати й вивільняти її, а от увібрати її назад неможливо, — додав із жалем Таїс Юлман.

— Аліку це далося дуже важко. Хіба не можна контролювати процес поглинання сили?

— Ну... Не знаю, можливо, це через те, що я пробудився зовсім нещодавно, але це здається майже неможливим, — відповів Алік, витираючи піт. — У момент підсилення відчуття таке, ніби цей носій висмоктує з мого тіла геть усю силу до останньої краплі.

— І все ж, що більше ти тренуєшся, то довше здатен витримувати. Спершу ти й секунди не міг витримати, а зараз тримаєш так довго, що це зміг побачити навіть Юдер. Це також певною мірою підтверджує мою гіпотезу.

Слухаючи пояснення Таїса, який із любов’ю споглядав за складеними носіями, Юдер узяв один із них і підніс до обличчя, аби роздивитися. Коли носій опинився в його руці, обоє магів на мить завмерли й напружилися, але оскільки він не застосовував силу, нічого не сталося. Удавши, ніби не помітив їхнього переляку, Юдер спокійно мовив:

— У такому разі, що частіше тримати його й застосовувати силу, то швидше зменшуватиметься сила червоного каменю всередині?

— А, так. Саме так. Хоча виміряти це важко, але теоретично...

Алік почав щось пояснювати, але його мова знову переповнилася числами та магічними термінами, тож Юдер просто пропустив це повз вуха.

— Мені й самому кортіло б випробувати це.

— Тільки не тут! Якщо будівля знову завалиться, цього разу командир точно вижене нас геть.

Після того як Кішіар зробив їм суворе зауваження, Таїс Юлман повністю позбувся зверхнього погляду старшого, з яким раніше поглядав на молодого герцога. Він усвідомив, що дозвіл Кішіара критично необхідний для продовження досліджень.

Проте він був магом, який не вмів здаватися, тому стиха додав Юдеру:

— Утім, якщо випробувати це десь на тренувальному майданчику на світанку, коли нікого немає, то, можливо, нічого страшного й не станеться.

— Хм... Я подумаю над цим.

— Авжеж. Якщо справді збираєшся спробувати, обов’язково поклич і мене.

Юдер опустив погляд на власну руку. Пляма на долоні, прихована під рукавичкою, після проявлення другої статті та подій у підземеллі майже перестала боліти, ніби попереднього болю й не було. Вона все ще трохи розросталася, коли він застосовував силу, але колір став значно блідішим, і після лікування священою силою в отця Лусана все швидко минало.

Інон, дивлячись на це, припустив, що тіло поступово звикає до сили червоного каменю, яка проникла через руку наче отрута, і так відбувається процес нормалізації. Здавалося, що його здогад і сьогоднішній експеримент магів у чомусь перегукуються, але достеменно стверджувати було зарано.

«Завдяки тому, що з рукою все гаразд, майбутнє завдання на заході не викликає особливих побоювань. Проте невідомо, як повернеться ситуація, тож не варто втрачати пильності».

Юдер вирішив, що перед від’їздом на захід обов’язково має хоча б раз випробувати цей ефект підсилення. До того ж у нього в кишені завжди був один носій сили, який він носив із собою. Здавалося, нарешті настав день належним чином дослідити той предмет, що його Кішіар вручив під виглядом подарунка.

«Якщо від нього буде користь, варто подумати про те, щоб узяти кілька із собою на захід».

Якби Таїс Юлман, який і без того бідкався, що Кішіар забрав величезну кількість виготовлених носіїв мани, почув ці думки, його б ухопив грець. Проте Юдер абсолютно спокійно прораховував майбутні кроки.

— Тоді я повернуся до своїх справ.

— Уже йдете? А я хотів просити вас оцінити новий спосіб застосування сили води, який я вигадав... — мовив Алік, важко підвівшись і висловлюючи жаль.

— Невдовзі я вирушаю в дорогу, тож мушу підготуватися.

— А. Ти казав, що скоро залишиш це місце через якесь завдання із зачистки монстрів? Я прочитав лист від командира й геть забув! То куди саме ви вирушаєте?

— На захід.

— На захід. Гм. А куди саме, ще не відомо?

— Так. Доведеться побувати в багатьох місцях.

Тоді Таїс, схиливши голову з таким виглядом, ніби про щось розмірковує, за мить сплеснув у долоні й посміхнувся:

— Якщо подумати, для Корпусу Пробуджених це перше завдання із знищення монстрів?

— Так.

— Уявляю, як ви хвилюєтеся. Коли я вперше опинився у Перлинній Вежі і зіткнувся з монстром, у мене аж ноги трусилися. Застосовувати стихійну магію я не міг, тож страху натерпівся чимало. Але завдяки тому, що створені мною магічні інструменти показали свою величезну силу, мені вдалося втерти носа тим пихатим йолопам із Вежі Червоного Вовка...

Після того як Таїс ще довго вихвалявся пригодами своєї молодості, він із хитрим виразом обличчя запропонував:

— Юдере, а що, як я напишу тобі листа в дорогу?

Юдер подумав, що це за лист, і виявилося, що передана Таїсом річ за змістом була чимось на зразок рекомендаційного листа.

— Хай там як, а цей старий був старійшиною Вежі, тож маю чимало знайомих магів. Якщо покажеш це Мікаліну, який очолює Союз магів заходу, ті хлопці не ставитимуться до вас вороже. Він мій давній приятель.

Юдер пригадав лицарів та магів із минулого життя, які були безмежно вороже налаштовані проти Кавалерії. Конфлікти з ними були одним із факторів, що ускладнювали виконання завдань на заході. Цього разу він також готувався до протистояння з ними, і аж ніяк не очікував отримати подібного листа. Це була геть несподіваний здобуток.

— Щиро дякую. Це стане великою підмогою для Кавалерійського Корпусу, який вирушає на перше завдання.

Коли Юдер висловив рідкісно довгу подяку, Таїс задоволено всміхнувся:

— Та ну, усі ми маємо допомагати одне одному. Обов’язково перекажи командиру, що я так вам допоміг! Обов’язково!

Він додав, що маг на ім’я Мікалін перебуває у найбільшому місті заходу — «Таїну», що є головним володінням роду Тайн. Юдер узяв листа й із легким серцем залишив лабораторію.

—————————————————

Юдер із зусиллям розплющив заплющені очі.

Непомітно настав вечір, і перед очима була суцільна темрява. У роті пересохло, і хотілось випити води, але сподіватися на таку розкіш, як подана кимось вода, у цьому місці не доводилося. Він спробував намацати край соломи, яка слугувала йому за ліжко, аби підвестися, як раптом чиясь рука лягла на його плече й знову вклала назад.

«Лежи».

Здригнувшись від низького й важкого голосу, він повернув голову й побачив знайоме обличчя. Кішіар ла Орр. Як можна було не впізнати це золотаве волосся та червоні очі, які, здавалося, тьмяно сяяли навіть у темряві?

Проте це було обличчя, якого він найменше очікував тут побачити.

Поки він ошелешено дивився на нього, Кішіар, злегка насупивши брови, ледь помітно всміхнувся. Це був дивний вираз обличчя — скоріше не від веселощів, а тому, що це була єдина можлива емоція за таких обставин.

За мить Кішіар підніс кухоль із водою, який тримав за спиною. Біла рукавичка, що стискала кухоль, на відміну від звичайного свого вигляду, була брудною та в плямах. Очевидно, що раніше цього предмета тут не було, тож де він його взяв? Проте спрага давалася взнаки, і Юдер простягнув руку.

Але за мить Юдер усвідомив, що з руками, від плечей до кінчиків пальців забинтованими пов’язками, він не зможе взяти кухоль.

Їхні погляди зустрілися через ці важкі забинтовані руки. Поки він міркував, що робити, Кішіар мовчки підніс кухоль до його губ.

«...»

«Усе гаразд?»

Вирішивши будь що буде, Юдер обережно розтулив губи. Полилася теплувата вода, яка змочила геть пересохлі губи й угамувала спрагу. Осушивши весь кухоль за мить, Юдер нахилив голову, шкодуючи про кілька крапель, що стекли по підборіддю, як раптом почув повільне запитання:

«Ще?»

Юдер кивнув. Кішіар знову простягнув повний кухоль. Оскільки це був вже другий кухоль, прийняти воду було легше, ніж першого разу. Поки він, розтуливши рота, мовчки тримав голову піднятою й ковтав воду, червоний погляд ні на мить не відривався від нього.

Нарешті, коли й третій кухоль спорожнів і Юдер безсило опустився, Кішіар заговорив так, ніби тільки й чекав цього моменту:

«Кажуть, тебе пошматував монстр».

«...»

«Можеш пояснити, як це сталося?»