Розділ 218

— Але оскільки Юдере ви бачилися з ним особисто, я думала, що ви чули щось детальніше.

Юдер озирнувся довкола. Навчальний майданчик був порожнім, імовірно тому, що ранкове тренування вже майже закінчилося.

Минуло близько трьох днів відтоді, як Кішіар оголосив про намір відправити Кавалерію для одночасного виконання двох завдань.

Його цикл ще не закінчився, але він намагався виконувати роботу якнайбільш опосередковано, за допомогою листів та інших засобів.

У будь-якому разі, окрім трьох заступників командира та Юдера, не було інших членів, які б часто зустрічалися з командиром віч-на-віч для роботи, тож це не створювало особливих проблем.

Однак, почувши слова Евер, Юдер замислився, як інші заступники командира сприймають те, що лише йому дозволено вільно входити до кабінету командира під приводом сортування листів.

Ані Евер, ані Стівер, ані Канна не були тими людьми, які б цуралися чи ненавиділи Юдера лише через те, що Кішіар ставився до нього як до особливого, але хто знає. Юдер відповів якнайобачніше:

— У мене все було майже так само. Командир усе ще відсутній.

Це не було брехнею. Хоч той і казав йому залишатися в кабінеті командира стільки, скільки він захоче, сам Кішіар за ці три дні з’являвся лише один раз. Та й тоді він з’явився з дуже виснаженим обличчям, лише передав листи, докірливо всміхнувся й пішов назад.

— Ось як... Схоже, він усе ще дуже зайнятий.

— Утім, оскільки рішення щодо відрядження на Захід уже прийнято, гадаю, незабаром з’являться детальніші вказівки.

Від стурбованих слів Евер образ Кішіара нарешті зник із його голови. Юдер змінив тему, побоюючись, що вона може занадто хвилюватися:

— До речі, Евер. Якщо ви вирушите на Захід, вам доведеться мати справу з монстрами. Ви не хвилюєтеся?

— Хм. Ви забули, Юдере, що стало причиною мого Пробудження?

Евер грайливо посміхнулася, стискаючи й розтискаючи кулак. Поверх її спеціальної рукавички, яка відкривала пальці, дуже слабко, наче серпанок, замиготіла й зникла сила.

— Щойно я пробудилася, то одразу розправилася з десятками монстрів, які нищили наше село. Я зовсім цього не боюся. Навпаки, мене більше хвилює керування Силовим підрозділом та членами корпусу, які не слухаються.

— Але монстри, які з'являться там, можуть бути зовсім іншими, ніж ті, про яких ми дізнавалися й вивчали досі. Ви все одно так вважаєте?

— Безперечно. Зараз я сильніша, ніж тоді, і тепер у мене є товариші, яким я можу довірити свою спину. Юдере, ви що, хвилюєтеся?

Усі ці дні він намагався не створювати причин для хвилювання і мав упевненість у результаті. Проте, почувши пряме запитання разом із упевненою посмішкою Евер, він знову відчув дивне почуття.

Кавалеристи вивчали назви, зовнішній вигляд та слабкі місця монстрів, які часто з'являлися в різних куточках континенту, для майбутніх місій. Це була інформація, зібрана людьми протягом тривалого часу, тому вона мала високу точність. Ознайомившись із нею, мимоволі з'являлася впевненість, що можна розправитися з будь-яким монстром.

Однак Юдер під час своєї першої місії з придушення монстрів на Заході в попередньому житті вперше усвідомив, що ця інформація абсолютно даремна на практиці. Монстри, які залишилися в інформаційних джерелах, були лише частиною. Більшість тих, хто їх бачив, загинули, тому про них навіть не було належних записів, або ж у декілька разів більше було тих монстрів, яких бачили вперше.

А якою була паніка в той момент, коли він уперше усвідомив, що його власна сила не діє безпосередньо на цих монстрів? Сильна плутанина, яку він відчував, поки не знайшов власного способу розправлятися з ними, все ще виразно залишалася в його пам'яті.

Хоча він ретельно планував і безліч разів симулював це у своїй голові, щоб це не повторилося знову, 100-відсотково гарантувати впевнений результат було неможливо. Хоч би яким винятковим за здібностями та планами він був, одній людині важко контролювати абсолютно все.

Юдер об'єднав усі ці думки й відповів одним реченням:

— Очікування та хвилювання — це різні речі.

— Це правда, — погодившись кивнула Евер, тихо засміявшись. — Але чомусь я відчуваю, що ця місія також пройде добре. Досі завжди так було. Під час фестивалю врожаю я теж дуже хвилювалася, але все пройшло добре, і суд над родиною Апето в результаті завершився набагато легше. І ще...

Спостерігаючи, як вона бурмоче, загинаючи пальці, на його обличчі з'явилася ледь помітна посмішка. Слухаючи її довгу промову, йому здалося, ніби вона підсумовує та хвалить усе те, що він вирішив від моменту свого повернення.

«Так. Як вона й каже, досі все йшло гладко і без жодних проблем».

— ...Тож усе буде добре. Ой, я щойно сказала це занадто схоже на Канну?

Юдер похитав головою, дивлячись на Евер, яка соромилася, кажучи, що останнім часом, перебуваючи поруч із тією дівчиною, вона перейняла від неї її безтурботний характер.

— Завдяки вам напруга трохи спала. Дякую.

— Рада це чути. Насправді я теж була дуже тривожною людиною, але після спостереження за судовими процесами родини Апето мої думки дуже змінилися, і я намагаюся так не робити.

— Тоді сталося щось таке, що змусило вас змінити свою думку?

Окрім супроводу тих, хто прийшов давати свідчення для їхнього захисту, Евер, схоже, не мала інших особливих завдань, пов'язаних із судом, тому Юдер запитав, чи не сталося чогось, але у відповідь почув, що нічого такого не було.

— Просто, спостерігаючи за кількома судовими засіданнями за спиною командира та поруч із тими, хто прийшов дати свідчення, у мене виникла одна думка.

— Яка саме?

— Ті аристократи, перед якими я раніше даремно щулилася та лякалася, у залі суду виявилися нічим особливим?

Евер грайливо вискалила зуби й засміялася.

— Те, як вони поводилися мерзенно, намагаючись хоч якось зменшити свою провину, та як уперто опиралися чи плакали, щоб уникнути покарання, зовсім не виглядало шляхетно. А ті, хто намагався нашкодити людям, які прийшли дати свідчення, утікали, не мовивши й слова перед моєю силою, — це теж було смішно.

— ...

— Пам'ятаєте? Раніше, коли всі члени Кавалерії зібралися випити, у нас була така розмова. Юдер сказав мені, що я зможу стати людиною, яка, незважаючи ні на що, зможе вийти вперед і гордо висловитися заради слабких.

Спочатку Юдер замислився, чи казав він таке, але за мить у його пам'яті виринав невиразний спогад.

«Це було приблизно тоді... коли я вперше зустрів Кіоле да Діаку на тренувальному майданчику та здолав його?»

Перед тими, хто поводився зухвало через те, що їм не подобалося, що вихідці з простолюду використовують тренувальний майданчик імператорської гвардії, новоприбулі кавалеристи почувалися пригніченими й не могли мовити й слова. Евер тоді шкодувала, що не змогла легко вийти вперед, але Юдер, який повернувся з майбутнього, сказав їй, що в цьому немає потреби. Адже він знав, що через кілька років їм, які володітимуть силою, поряд з якою якась там імперська гвардія й близько не стоятиме, бракує лише процесу усвідомлення власної сили та досвіду.

— ...Так. Я пам'ятаю.

— Тоді я насправді сумнівалася, чи це можливо, але, допомагаючи тим, хто прийшов на суд, я раптом усвідомила, що дійсно стала такою людиною. У це важко повірити?

— Це було справді нове й чудове відчуття, — сказала Евер.

— Тому тепер я майже нічого не боюся. Я дізналася, що мати віру в майбутнє та довіру до самої себе — це так приємно. І те, що я змогла отримати цю віру, — це все завдяки командиру, Юдеру та моїм товаришам із Кавалерійського корпусу.

— Хм. Я...

— Ви збираєтеся сказати, що самі майже нічого для цього не зробили?

Коли після таких хороших слів послідувала надмірна похвала, від якої стало дуже ніяково, Юдер пробурмотів, але Евер перебила його:

— Не треба так. Юдере ви зробили достатньо, щоб заслуговувати на такі слова. Навіть зараз ви допомагаєте мені, стежачи за розвитком моїх здібностей детальніше, ніж я сама. Як я можу не бути вдячною?

— ...Це було лише частиною моїх власних тренувань.

— Усі мені дуже заздрять. Дехто навіть пішов дуже розлючений, що лише я отримала можливість тренуватися з Юдером один на один, ви хіба не знали?

Юдер із ніяковим виглядом кивнув. Тоді Евер розсміялася і поплескала його по плечу.

— Навіть командир додав до листа жарт про те, що заздрить мені через таку чудову можливість, яку я отримала. У це важко повірити?

— ...Командир таке сказав?

Він навіть не міг вийти на вулицю через цикл, але вставив такі слова в листи до заступників командира? Погладжуючи обличчя з відчуттям уп'ятеро більшої ніяковості, ніж раніше, Юдер викликав ще більший сміх у Евер.

Почуття було дуже дивним. Минуле й сьогодення сплелися в його голові, а потім розплелися й зникли, перетворившись на чистий аркуш. Не знаючи, що відповісти, він мовчав, аж поки, поглянувши на небо, не побачив, що сонце вже повністю зійшло.

— О. Вже час снідати. Ходімо.

Юдер підвівся слідом за Евер, яка струсила пил із форми, і злегка перевів погляд. Найвищий поверх будівлі Корпусу Пробуджених, який сяяв від світла. Він подумав про когось, хто мав перебувати там, за зачиненими шторами, щоб ніхто не міг зазирнути всередину.

Раптом у нього виникло примарне відчуття, ніби тепло, що піднялося з глибини грудей, розлилося до самого куточка губ.

—————————————

— Герцог Пеллета надіслав відповідь, що не допомагатиме нам?

У розкішній вітальні головної садиби герцога Тайна лунав приголомшений голос. Герцог Тайн, який мав гарно підстрижену й доглянуту бороду, зазвичай рідко торкався її без потреби, але в цей момент, не в змозі приховати гнів, мимоволі грубо погладив підборіддя.

— Що це взагалі означає? Чи не занадто він зазнався після однієї перемоги в суді проти роду Апето?

— Якщо бути точним, він сказав, що не має наміру співпрацювати з герцогом Тайном, але погоджується з тим, що ситуація з монстрами на Заході виглядає тривожною, тому відправить Кавалерію окремо.

— Хіба це не одне й те саме, Тео?

Гострий погляд герцога Тайна спрямувався на Теорадо ван Тайна, командира імператорської гвардії, який сидів навпроти нього. Командир Теорадо також був двоюрідним братом герцога.

— Вони не співпрацюватимуть із нами, а самі розправлятимуться з монстрами на Заході — що це за нісенітниця? Це означає, що люди, відправлені герцогом Пеллетою, зможуть вільно нишпорити нашими володіннями, а ми й слова не зможемо сказати.

— Якщо так, чи не краще відправити гвардію та найманців, як ви й планували спочатку, а потім провести межу, щоб вони не наближалися?

— Проблема в часі, — пробурмотів герцог Тайн, стискаючи голову. — Нещодавно ми відправили великий торговий караван через новий морський торгівельний шлях. Щоб захистити його, ми вже відправили всіх, кого могли залучити, але хто міг знати, що одразу після цього з'явиться така велика кількість монстрів?

Зітхнувши, герцог Тайн повернув голову й поглянув на командира Теорадо.

— Тео. Чи можеш ти позичити мені хоч трохи людей з імператорської гвардії?

— Це складно.

— Хіба ти не можеш відправити їх туди під приводом тренувань?

— Ви ж знаєте. Кілька місяців тому з цієї ж причини Діака відправили Кіоле да Діаку та кількох інших лицарів на Схід під приводом тренувань, а після того, як стався інцидент, за ними дуже суворо стежать.

— Прокляті Діака. І з цим випадком теж — від них жодної користі.