Розділ 212

Показувати свої приховані хвилювання перед іншими — це шлях, який веде лише до небезпеки. Юдер вважав, що немає жодної потреби щодня зчиняти галас лише через те, що він занепокоєний, тому просто мовчки чекав. Проте з боку така поведінка, очевидно, виглядала вкрай холоднокровною. Юдер злегка потер підборіддя, згадавши власне обличчя, яке, напевно, відігравало не останню роль у створенні цього суворого враження.

— Коли я чув слова командира, то вирішив, що цей період мине швидко. Проте чи не занадто сильно все затягнулося, порівняно з очікуваним терміном?

— Цього разу він справді триває довго, — кивнув Натан. — Проте найдовший час ми все ще не перевищили.

— І скільки становив найдовший термін?

— Один місяць. Це було два роки тому.

Два роки тому. Приблизно в той самий час, коли Кішіар пройшов через пробудження. Кішіар тих часів, про які Юдер лише чув, але ніколи вже не зможе дізнатися особисто. Навіть слабка спроба уявити це ні до чого не привела. Юдер полишив марні зусилля й підвів голову. Натан Цукерман усе так само сидів із бездоганно рівною поставою й дивився перед собою.

— Період стає довшим, якщо його самопочуття погіршується?

— Ні. Справа не зовсім у цьому...

Натан Цукерман запнувся, і його погляд раптово потьмянів.

— Наскільки мені відомо, він затягується, коли вивільнення сили проходить важко.

— Якщо мова про вивільнення...

У голові Юдера сплив образ маленького зілля, яке колись показував йому Кішіар.

— Хіба командир приймав те зілля не заради цього? Я чув саме таку версію... Чи, навіть якщо випити ліки, виникають моменти, коли сила вивільняється краще або гірше?

Натан Цукерман не став відповідати на це запитання одразу. Минуло стільки часу, що Юдер уже був готовий облишити надію почути відповідь, коли в тиші нарешті ледь чутно пролунав його низький голос:

— Це...

— О, ви вже тут.

У цей момент простір у глибині коридору хитнувся, і з’явився Кішіар. Чоловік, чию зазвичай надійно пригнічену енергію зараз можна було відчути навіть здалеку, і сьогодні був одягнений у білу форму, яка повністю закривала тіло. Юдер миттєво прикував погляд до його прекрасного обличчя, на якому ще відчувалася волога, наче він щойно вмився. Його зовнішність і в звичайні дні привертала занадто багато уваги, але сьогодні, через поєднання крапель води та млосної втоми, її нищівна сила стала ще більшою.

— Ви прийшли, пане, — Натан одразу підвівся зі свого місця й віддав честь.

Юдер також підвівся і привітався, після чого погляд Кішіара перемістився на стіл. Рубінові очі, ковзнувши по розсортованих стосах листів, горі шоколаду на тарілці та єдиній чашці чаю, знову повернулися до обличчя Юдера.

— Ви двоє про щось розмовляли?

— Сер Айл цікавився деякими питаннями, тому ми недовго розмовляли.

— Схоже, за моєї відсутності ви встигли зблизитися. Я починаю трохи ревнувати, Натане.

— ......

І де в цій гнітючій атмосфері можна було відшукати привід для ревнощів? У мовчанні Натана Цукермана Юдер прочитав думки, дуже схожі на власні.

— Поки я спав, не виникало справ, які потребували б моєї термінової перевірки?

— Нічого термінового. Справи, які вам слід переглянути в порядку черги, я залишив он там, тож можете ознайомитися.

Натан Цукерман, як ад’ютант Кішіара, переважно відповідав за зв’язок із його власними землями, Пелеттою, проте цим його обов’язки не обмежувалися. Дивлячись на те, як він займається справами лицарського ордену Пелетти і водночас приймає таємні послання, що надходили з найрізноманітніших каналів під час відсутності Кішіара, неможливо було не захоплюватися тим, як він устигає виконувати стільки роботи й при цьому прислужувати своєму пану.

«Можливо, він займається ще чимось, окрім цього...»

Кішіар повільно підійшов до столу, оглянув купу паперів і, розгорнувши верхній сувій, раптом завмер, зупинивши кінчики пальців.

— Кажуть, Белтрейл шан Апето перебуває в критичному стані.

— Хіба він не був ув’язнений у вежі Лежієн?

— Схоже, хтось підсипав отруту в його їжу. Кажуть, він навряд чи переживе сьогоднішній день, тож, можливо, він уже вирушив у далеку дорогу.

Поки численні представники роду Апето розплачувалися за свої злочини, Белтрейл, як головний винуватець, природно, також постав перед судом. Його засудили до повної конфіскації майна та п’ятнадцяти років ув’язнення у вежі Лежієн, куди зазвичай відправляли злочинців аристократичного походження.

Насправді судді з боку імператора наполягали на тому, щоб замкнути його на найвіддаленішій околиці імперії. Проте сторона роду Апето виступила з заявою, що таке покарання є занадто жорстоким для людини з хворим розумом, і в результаті сторони зійшлися на конфіскації майна в обмін на ув’язнення у столичній вежі Лежієн.

Вирок Белтрейлу став головним критерієм, який офіційно поставив крапку в усіх справах навколо роду Апето. Це був результат, який проголосив перемогу імператора та Кішіара на весь світ.

Кішіар не був присутній на тому суді особисто, але Юдер на власні очі бачив, як сильно раділи жителі Хартана, потерпілі пробуджені та Девран, коли дізналися про рішення. Лише після завершення суду над Белтрейлом вони, нарешті позбувшись усього болю та образи, вирушили назад до рідних домівок.

Що подумали б ці люди, які посеред ночі тихо попрощалися й пішли, щоб більше не обтяжувати Кішіара, якби почули цю новину?

Він не заслуговував навіть на краплю співчуття, тож усе склалося якнайкраще. Проте Юдер мав думати й про наслідки. Він зробив крок ближче до Кішіара й запитав:

— Уже з’ясували, чиїх це рук справа?

— Доказів, звісно, немає. Але за непрямими ознаками це, безумовно, Ейшес шан Апето.

Ейшес. Тепер, коли він перебирав контроль над родом у свої руки, його бажання позбутися Белтрейла було цілком зрозумілим. Від того, що той залишався живим, для майбутнього роду Апето не було жодної користі.

— Схоже, перший син узявся за справу всерйоз.

— Так. Сторона герцога Апето намагається чинити опір, але оскільки сам герцог досі не прийшов до тями, найближчим часом їм буде важко. Мені навіть трохи цікаво, хто з них двох зрештою переможе.

Кішіар, який говорив це, виглядав значно краще, ніж учора. Втім, учора він узагалі з’явився лише тоді, коли Юдер уже закінчував роботу, тому тут не було з чим порівнювати.

Юдер подивився на його обличчя й природно продовжив розмову:

— Хто б із них двох не переміг, ви, командире, у будь-якому разі не програєте.

— Я намагаюся зробити все, щоб так і було.

— Так і буде.

Адже незалежно від того, хто здобуде гору, майбутнє герцога Апето залишається похмурим, а Ейшес усе одно не зможе подолати своє кволе тіло.

Кішіар тихо засміявся:

— Ця твоя впевненість завжди така непохитна, наче ти справді прийшов, побачивши майбутнє.

Юдер на мить застиг, але одразу ж як ні в чому не бувало опустив погляд.

— Ну... за моїми прогнозами, переможе все ж перший молодий господар. Хоча, коли він офіційно посяде місце герцога, доведеться спостерігати далі, — пробурмотів Кішіар, опускаючись у крісло й глибоко зітхаючи. — Натане. Принеси й мені чаю.

— Слухаю. Бажаєте чогось іще?

Кішіар похитав головою:

— Зачекайте хвилину, будь ласка.

Натан Цукерман, кивком попрощавшись із Юдером, вийшов із кабінету командира. Кішіар жестом покликав Юдера підійти ближче.

— Як твоє життя останнім часом? Оскільки я не можу нормально виходити, мені важко стежити за цим.

— Усі наполегливо тренуються. Після суду над родом Апето бойовий дух піднявся ще сильніше...

Почувши відповідь Юдера, Кішіар раптом дивно змінився в обличчі. Юдер замовк і кліпнув очима.

— ...Ви запитували не про це?

— Ні. Це мені теж було цікаво. Проте я питав... — Кішіар тихо, уривчасто видихнув, наче ця ситуація здалася кумедною йому самому. Його червоні очі лагідно звузилися. — ...Про тебе.

В одну мить у грудях Юдера щось міцно стиснулося. Він шкірою відчув, як миттєво й химерно змінилася атмосфера в кімнаті.

Юдер мимоволі подивився на губи Кішіара, а потім опустив очі. Дивитися на те, як той посміхається, раптом стало чомусь важко.

— У мене, звісно ж, усе гаразд. Ви й учора мене бачили.

— Лише на мить.

— ......

— Справді лише на мить.

Відтоді, як він визнав свій потяг і вони поцілувалися, більше нічого не відбувалося. Попри те, що відразу після перемоги в першій битві проти роду Апето навалився період, змусивши його знову боротися з власним тілом, Кішіар жодного разу не змінив свого ставлення, коли бачив Юдера. Єдине, що зазнало змін, — це ледь помітна зміна в тому, як він до нього звертався.

Щоразу, коли їхні погляди перетиналися під час випадкової зустрічі по дорозі або під час робочої розмови, температура цього погляду була теплою і водночас гарячою. Ігнорувати цей потужний потяг, який змушував забути навіть про присутність інших людей поруч, було неймовірно важко.

Здавалося, що і час, і простір просто танули перед ним. Так було й раніше, але зараз це відчувалося ще гостріше. Варто було подивитися один раз — і відвести погляд ставало неможливо. Це небезпечне, хитке почуття саме зараз знову поволі піднімало голову.

— На сьогодні з роботою вже закінчив?

— Ні. Я щойно закінчив сортувати папери.

— О, це чудово.

Кішіар посміхнувся Юдеру, який не зовсім зрозумів, чому саме це чудово.

— Значить, ти побудеш тут зі мною трохи довше, перш ніж піти.

— ...Ви хочете, щоб я залишився тут довше?

— За можливості.

Відповідь пролунала легко, наче жарт, але цілком імовірно, що це зовсім не було жартом. Юдер завагався, не знаючи, що краще відповісти, а потім обережно промовив:

— Я спробую.

— І як саме? — грайливо перепитав той млосним голосом.

— Хіба командир не може просто дати мені більше роботи тут?

Юдер вважав, що це досить вдала відповідь. Проте червоні очі, які палали куди густішим і гарячішим теплом, ніж зазвичай, схоже, так не думали. Кішіар тихо засміявся, а потім злегка нахилив голову набік і заговорив.