Розділ 210

— Що за нісенітниця!

Представники роду Апето здійняли галас, проте заява судді про те, що ніхто не має права залишати свої місця, була непохитною.

— Це робиться задля безпеки всіх присутніх тут осіб, а також для того, щоб запобігти можливій втечі причетних. Будь ласка, зачекайте хвилину.

— Ви що, натякаєте, ніби ми збираємося звідси тікати?! Яке зухвальство!

— З якого ти роду? Якщо ти настільки зневажаєш Апето, то ти точно...

«Вони мають просто виняткову здатність перекручувати будь-які слова на свій власний лад».

Юдер мовчки спостерігав за цим видовищем, що нагадувало дешевий фарс, а потім повернув голову в бік Кішіара. Той уважно дивився на сімох верховних суддів, які, схиливши один до одного голови, про щось перешіптувалися. Якраз у цей момент з-за спин суддів з'явилися молодші судові чиновники, які квапливо несли стоси перев'язаного мотузками паперу — схоже, запитані докази нарешті прибули.

Невдовзі один із чиновників підійшов до Кішіара й шанобливо схилив голову.

— Ваша Світлість герцогу Пелетто, верховні судді надіслали це, щоб дізнатися вашу думку щодо зачитування закритих доказів.

У його руках були згорнутий у трубочку папір та перо.

— Я спершу перевірю.

Юдер виступив уперед і забрав речі. Це було необхідно, щоб пересвідчитися у відсутності будь-яких прихованих пасток на випадок непередбачуваних обставин.

«Жодних проблем, а щодо вмісту... Вони просять вказати, яку саме частину з наданих доказів ми бажаємо зачитати вголос».

Завершивши перевірку, Юдер передав папір Кішіару. Той швидко пробігся очима по тексту й коротко написав відповідь у нижній частині листа. Чиновник, забравши послання, одразу ж попрямував назад до верховних суддів.

— Здогадуєшся, яку частину я вказав? — невимушено запитав Кішіар.

Юдер на мить кліпнув очима й тихо відповів:

— Оскільки я не читав тих записів повністю, то не можу знати напевно... Проте, оскільки ви вимагали цього, щоб розкрити причину, чому рід Апето пішов на такі злочини, хіба це не пов'язано саме з цим?

— Саме так.

Кішіар відкинувся на спинку крісла, і на його обличчі з'явилася м'яка посмішка.

— Заради першого молодого господаря Ейшеса я намагався якомога ретельніше приховати й обійти стороною цю сумну сімейну історію роду Апето, але оскільки та сторона сама так наполегливо вимагала доказів, то що вдієш? Нам теж залишається лише розкрити правду, щоб захистити себе.

Почувши це, Юдер миттєво збагнув, про яку саме частину йшлося.

«Це точно стосується благословенної крові».

Як відреагує рід Апето, коли їхня брудна таємниця, яку вони приховували стільки років, випливе на світло? Вони навряд чи зможуть і надалі так само впевнено й зухвало біситися.

Сама лише думка про це приносила легке відчуття задоволення, проте Юдеру все ж було цікаво, чи дозволять верховні судді зачитати таку секретну інформацію перед усіма присутніми.

— Проте, якщо йдеться про такі речі, хіба верховні судді не можуть дійти висновку, що запит слід відхилити?

— Причина, чому колегія складається саме з сімох верховних суддів, полягає в тому, що рішення ухвалюються більшістю голосів. У цьому випадку все точно так само.

Кішіар підняв руку, що лежала на коліні, й ледь помітно вказав на сімох верховних суддів.

— Для дозволу на зачитування достатньо згоди принаймні чотирьох із них. Двоє з тих суддів цього разу взяли хабаря від Апето, ще двоє грошей не брали, але є затятими прихильниками аристократії та мають тісні зв'язки з іншими герцогськими родами. А решту трьох Його Величність імператор призначив особисто одразу після свого сходження на престол.

— Тоді...

Якщо для ухвалення рішення потрібна згода щонайменше чотирьох осіб, а прихильників імператора серед них лише троє, то як отримати ще один голос? Навіть якщо цей суд неможливо програти, хіба такий склад колегії не є невигідним для них? Помітивши, як Юдер насупився, Кішіар раптом холодно посміхнувся — куди холодніше, ніж зазвичай.

— Кажуть, учора герцог Діака надіслав Його Величності імператору таємного листа. У ньому він зазначив, що хотів би надати бодай невелику допомогу в цій справі.

— Допомогу? Невже... це означає, що серед верховних суддів, які підтримують аристократію, є людина, пов'язана з родом Діака?

— А як інакше?

Червоні очі Кішіара повільно окинули обличчя суддів.

— Їхні руки простягаються до кожного куточка цієї країни.

Герцог Діака ні за що б не став надсилати таке повідомлення без вагомої причини. Юдер подивився на зосереджене обличчя Кішіара, намагаючись розгадати прихований мотив.

«Невже герцог Діака допомагає в цьому суді в обмін на те, що справу, скоєну наслідним принцом, буде зам'ято?»

Це було неймовірно хитро. Пропозиція, яка була б неможливою, якби вони заздалегідь не прорахували схильності кожного з верховних суддів.

— Його Величність прийняв цю пропозицію?

— Ні, — коротко кинув Кішіар, а потім додав: — Проте ту сторону це навряд чи обходить.

Це було цілком логічно. Навіть якщо від допомоги відмовилися, вони вважатимуть, що мають повне право заявляти про свої заслуги, раз уже зробили цей крок. Кішіар перевів погляд на Юдера, який поринув у роздуми. Тепер на його обличчі грала дещо грайлива посмішка, зовсім не схожа на попередню.

— Та й насправді, навіть якби вони не допомогли, це б нічого не змінило. Справа в тому, що один із двох суддів, пов'язаних із родом Апето, є людиною, яка взяла гроші від першого молодого господаря Ейшеса.

«...Ейшеса шан Апето?»

Думки Юдера, які досі гарячково крутилися в голові, на мить зупинилися. Він мовчки почав прораховувати все в умі.

«Зачекайте. Якщо з сімох верховних суддів троє на боці імператора, принаймні один пов'язаний із родом Діака, і ще один — на боці першого молодого господаря Ейшеса. Тоді...»

Кількість голосів легко перевищувала необхідні для перемоги чотири.

«Він прорахував це заздалегідь і просто терпляче чекав, поки сторона Апето сама спровокує вирішальний конфлікт, створивши атмосферу, за якої розкриття доказів стане неминучим?»

Це було цілком у стилі Кішіара. Коли справа доходила до акторської майстерності та терпіння задля досягнення бажаної мети, йому не було рівних. Юдер тихо видихнув і невимушено посміхнувся.

— Командире, ви зробили все можливе, щоб не допустити розголосу зайвих деталей. Навіть якщо дозвіл на зачитування буде надано, перший молодий господар Ейшес, ймовірно, все зрозуміє.

— Сподіваюся на це, — Кішіар з удаваним жалем махнув рукою.

Поки командир та його помічник із хитрими виразами облич дивилися один на одного, верховні судді, які нарешті завершили обговорення, повернулися на свої місця.

— За результатами обговорення, шість із сімох верховних суддів підтримали клопотання Його Світлісті герцога Пелетта. Зараз судовий чиновник зачитає вказану частину записів.

— Це немислимо!

— Шість голосів?! Як таке взагалі можливо...!

Представники роду Апето один за одним почали впадати в стан шоку, проте судовий чиновник, не звертаючи на них уваги, виступив уперед. Під пильними, сповненими хвилювання та цікавості поглядами глядачів на трибунах, він підняв аркуш і почав читати написані в ньому слова:

— «...Останнім часом я відчуваю, що моя хвороба стає дедалі важчою. Так було від самого народження, але тепер я справді не знаю, скільки ще зможу прожити. Ця дивна недуга, яку не беруть ні ліки, ні божественна сила, і яку неможливо вилікувати навіть магією, вже дуже довго є доказом славної та водночас трагічної історії нашого роду Апето».

Частина, яку він зачитав, була уривком із записів щоденника Белтрейла. Хоча в тексті прямо не згадувалася благословенна кров Апето, більшість столичних аристократів і так чудово знали з чуток, що в герцогському роду Апето з покоління в покоління народжувалося чимало кволих і хворобливих людей.

Поки всі в залі затамували подих, один із представників роду Апето поспішно вибіг уперед, намагаючись його зупинити.

— Зупиніться! Рід Апето не давав згоди на подібні речі! Негайно припини це читати!

— Як ви смієте вчиняти таке безчинство в священній залі суду! Виведіть його геть.

— Ні!

Чоловік із роду Апето кричав і пручався, проте не зміг здолати силу солдатів, які міцно його схопили.

Скориставшись цією паузою, судовий чиновник швидко дочитав нижню частину:

— «Щоб знайти спосіб вижити, я готовий піти на все. Навіть якщо мені доведеться стати демоном, це не має значення. Оскільки я народився, щоб жити, я хочу отримати відповідь за будь-яку ціну. Перший молодий господар сказав, що за допомогою однієї лише сили пробуджених неможливо знайти жодного вирішення, проте другий молодий господар повірив мені. Разом із ним я обов'язково дійду до самого кінця цього дослідження... На цьому все».

— ......

За винятком представника роду Апето, який усе ще вигукував прокльони, ніхто в залі не наважувався навіть розімкнути губ.

— ...То ось яка була причина, — приголомшено прошепотів хтось на трибунах. І він був далеко не єдиним, хто так подумав.

Коли люди, ніби прокинувшись від сну, одночасно здійняли галас, інші представники роду Апето також масово вибігли вперед і почали висловлювати свої протести. У залі суду хаотичним луною розносилися крики про те, що рід Апето не давав згоди на оприлюднення цієї інформації, і що все це — суцільна брехня.

Юдер перевів погляд на найстаршого з них, який щосили гатив руками по столу перед собою й кричав на всю залу:

— У будь-якому разі, це була особиста справа другого молодого господаря та шановного Белтрейла! Його Світлість герцог Апето не має до цього жодного відношення! Не смійте вплутувати його в цю ганебну справу!

— Не має відношення? Чи справді це так?

Коли Кішіар знову заговорив, налиті кров'ю погляди представників роду Апето вмить повернулися до нього.

— Навіть якщо покійний другий молодий господар Ленор допомагав Белтрейлу, невже ви справді вірите, що все це було б можливим без мовчазної згоди та прямої допомоги самого герцога?

— Не смійте кидатися словами без належних доказів!

— Доказів? Звісно, я надам їх.

— Що? Що за...

Незалежно від того, чи проковтнули ці приголомшені люди свої слова, Кішіар навіть не підвівся зі свого місця, а лише тонко посміхнувся. Щойно він підняв руку, Натан Цукерман, який досі мовчки стояв поруч із свідками, підійшов ближче й дістав із-за пазухи документ.

— Це документ, на якому особисто стоїть печатка герцога Апето, що підтверджує його мету фінансувати жахливі дослідження Белтрейла шан Апето.

У ту ж мить Юдер почув такий оглушливий крик, що йому на секунду здалося, ніби вся зала імператорського суду здригнулася:

— Нам нічого про це не казали! Це брехня! Брехня!

— Це сфабриковано герцогом Пелеттою! Це точно підробка!

— Підробка це чи ні, ви зрозумієте, коли подивитеся самі.

Кішіар граціозним рухом руки протягнув документ у бік верховних суддів.

— Я надаю останній доказ.

«Усе скінчено».

Юдер спостерігав за представниками роду Апето, які шаленіли в паніці та розпачі, і за людьми на трибунах, що збуджено гуділи, чітко передчуваючи: ця справа офіційно добігла кінця.