Розділ 209

Якийсь час у залі панував безлад, але зрештою, коли галас усе ж вдалося вгамувати, слуга Ленора, Піф, зумів договорити все до кінця. Оскільки він довгі роки прислужував Ленору, то знав передісторію та всі деталі цієї справи набагато краще, ніж можна було очікувати.

Коли Ленор вирішив підтримати дослідження Белтрейла, аби здобути вигіднішу позицію у внутрішньородовій боротьбі за спадкоємність, Піф як його вірний слуга неодноразово передавав листи між цими двома. Йому також часто доводилося особисто супроводжувати привезених з усіх усюд пробуджених до самої прибудови. Коли він детально, з точними датами та іменами всіх причетних осіб, описав весь цей процес, представники роду Апето лише безсило скреготали зубами, не в змозі заперечити й назвати це повною брехнею.

Коли ж Піф один за одним перерахував імена слуг, які виконували з ним ту саму роботу, і в усіх подробицях розкрив факт того, що більшість із них були вбиті заради мовчання або просто потрапили під гарячу руку, глядацькі трибуни вибухнули від шоку та обурення. Його дії були настільки сміливими й зухвалими — ніби він мав за собою залізобетонну опору й нічого не боявся, — що навіть судді втратили свій суворий поважний вигляд і здивовано округлили очі.

У тому, що в аристократичних родинах без особливих причин помирають слуги, не було нічого дивного. Проте, коли це ставало відомо широкому загалу, такий брудний скандал неминуче викликав загальний осуд.

Це був історичний момент, коли авторитет і гордість герцогського роду Апето, який завжди хвалькувато заявляв про свої жертви заради імперії й користувався через це всіма можливими привілеями, були втоптанні в бруд якимось єдиним слугою, котрого раніше вони не вважали навіть за людину.

Посеред загального збудження слуга Піф важко дихав і витирав піт. Він виглядав наляканим, але водночас відчував неймовірне полегшення.

— Чи безпечно для нього говорити аж такі речі? — стурбовано й тихо прошепотіла Евер.

Почувши її слова, Кішіар злегка повернув голову в її бік:

— Щойно сьогоднішній суд завершиться, він разом із родиною назавжди залишить імперію. Кілька лицарів Пелетти вже чекають неподалік, аби допомогти їм у цьому.

— Ох...

Лише тоді заступники командира, як і Юдер, зрозуміли, чому Піф зміг вивалити всю правду з такою рішучістю, ніби скидаючи з плечей важкий тягар.

— ...Навіть якщо так! Молодий господар Ленор уже пішов із життя. А колишній старший жрець Белтрейл зараз перебуває в стані, який гірший за смерть. Невже інші члени роду, які не мають до цього жодного стосунку, повинні нести покарання замість них?!

В іншому кінці зали на ноги схопився один із представників роду Апето й палко заговорив. Попри те, що черга свідків протилежної сторони ще не закінчилася, він почав тицяти пальцем у Ревліна, Данденіона та Піфа, стверджуючи, що їхні свідчення занадто перебільшені.

— Як можна вірити словам якогось простолюдина та колишнього слуги, який очевидно тримає образу на рід, і на цій основі стверджувати, ніби пробуджених затягували туди силою?! Навіщо роду Апето займатися такими клопіткими справами? Ми навіть не знаємо, чи Кавалерія взагалі провела належне розслідування, тож як можна висувати звинувачення без належних доказів...!

— Належних доказів? Що ж, чудово.

Саме тоді Кішіар, який досі невимушено сидів у своєму кріслі, уперше заговорив так, щоб його почув кожен присутній.

— Хіба ми зібралися тут не саме для цього? Якби не чиясь палка промова, я б уже давно надав їх. Схоже, на місці представника сюди з’явилася людина, яка не знає навіть елементарних правил судового процесу. Якби він мав хоч трохи вихованості, усе б уже давно закінчилося. Що думаєте з цього приводу?

— ......

Хоча Кішіар не підвищував голосу, його слова чітко й гостро вп’ялися в присутніх, змусивши залу миттєво затихнути. Обличчя представника, якого перед усіма виставили невігласом без краплі манер, стало багрово-червоним.

— Я просто піддався емоціям... Прошу вибачення за мою нетактовність.

Він важко перевів подих, ледь стримуючи лють, стиснув зуби й повільно сів на місце. Дивлячись на представників та свідків сторони Апето, які ледь не задихалися від гніву, Канна тихо захихотіла. Решта заступників командира також посміхалися, відчуваючи глибоке задоволення від почутого.

Кішіар, ігноруючи погляди, що вп’ялися в нього, повільно підвівся зі свого місця. Зайнявши трибуну замість групи Ревліна, яка відступила назад, він знову звернувся до зали:

— Я та Кавалерійський Корпус за наказом Його Величності провели ретельне розслідування цієї справи. Спираючись на свідчення пробуджених, яких ми врятували того дня з маєтку Апето, ми шукали докази протягом тривалого часу й змогли знайти вагомі підтвердження.

— ......

— Ви сказали, що роду Апето не було потреби займатися такими клопіткими справами? Кумедно чути це, адже ви самі краще за будь-кого іншого знаєте, навіщо це робилося.

Представники роду Апето, які виражали на обличчях готовність щось викрикнути у відповідь Кішіару, одночасно спотворилися в гримасі. Вони чудово зрозуміли прихований зміст його слів.

Кішіар повільно посміхнувся їм. Він розімкнув губи, і з них злетіли слова, які сторона Апето найбільше боялася почути:

— Я, командир Кавалерії Кішіар ла Орр, викликаю як наступних свідків постраждалих із Хартана — місця, де рід Апето організовано викрадав та постачав пробуджених, — а також виконуючого обов'язки лорда та схоплених злочинців. Крім того, я вимагаю зачитати тут частину дослідницьких записів Белтрейла шан Апето, які раніше були подані в закритому вигляді лише суддям через надто секретну інформацію, що міститься в них. На цьому все.

Після слів Кішіара зала суду вибухнула ще більшим гомоном. Представники роду Апето буквально заціпеніли. Вони з’явилися сюди лише для того, щоб підняти трохи галасу й максимально зменшити провину роду, і аж ніяк не планували роздмухувати цю справу до таких масштабів.

— Що взагалі відбувається? Хіба це засідання не мало стосуватися виключно інциденту з третім молодим господарем Ревліном?

— Це все підла спроба схилити атмосферу на свій бік! Нам же чітко сказали, що в записах шановного Белтрейла немає нічого особливого! Перший молодий господар Ейшес особисто запевняв нас у цьому...!

— До чого тут взагалі Хартан? Його Світлість герцог Апето ніколи навіть не згадував про такий регіон!

— Це ж на сході. На сході.

— На сході? Але хіба це не територія впливу роду Діака? Невже вони об’єдналися зі стороною герцога Пелетти...?!

Представники поспішно зібралися в купу, намагаючись узгодити свої дії, проте ніхто з них не міг придумати гідної відповіді. На відміну від протилежної сторони, де особисто виступав Кішіар, на їхньому боці не було ні герцога Апето, ні першого молодого господаря Ейшеса.

Поки вони кликали слугу, аби терміново відправити листа до головного маєтку Апето, з глибини коридору почали з’являтися численні люди. Їхній склад був надзвичайно різноманітним: серед них був і старий із хворими ногами, і молода жінка, і молодий аристократ у лицарських обладунках, і обшарпаний чоловік середнього віку.

В оточенні людей у формі лицарів Пелетти йшли молодий чоловік із закованими в кайдани ногами та двоє наляканих пробуджених, які тремтіли від страху серед цього натовпу. Першим серед усього цього хаосу вперед вийшов виконуючий обов'язки лорда Хартана — Джекліс Хартан.

— Мене звати Джекліс Хартан. Зараз я є виконуючим обов'язки лорда Хартана, а в минулому був лицарем ордену Срібного Хреста.

Коли Джекліс із добродушним обличчям віддав лицарське вітання, присутні почали шепотітися про орден Срібного Хреста. Цей лицарський орден був досить відомим на сході, тому багато хто знав його назву.

— Перш за все, я хочу розповісти про жахливий злочин, який скоїв мій дурний молодший брат, та про тих, хто підбурив його на це.

Джекліс вивів уперед свого молодшого брата Закаїла й почав розповідати про те, як той, зазіхнувши на місце лорда, вбив їхнього батька та сестру з її чоловіком, замаскувавши все під пожежу. Коли він згадав, що Деврана та його родину, на яких звели цей наклеп, ледь не викрали, присутні на трибунах одночасно затамували подих.

Коли Девран, його родина, а також інші врятовані з місця ув’язнення люди по черзі дали схожі свідчення, вирази облич суддів ставали все більш похмурими й важкими. Хто завгодно, дивлячись на це, не міг заперечити, що ці злочини мали організований характер і вели прямо до роду Апето.

Викрадення, експерименти на людях та вбивства, що тривали протягом тривалого часу. Усі присутні в залі почали поступово задаватися питанням: чого ж саме намагався досягти рід Апето, ідучи на такі жахливі кроки?

— Якби я абсолютно випадково не повернувся до селища ще раз, мій брат, ймовірно, досяг би своєї мети. Закаїл не був лихою людиною від народження. Проте хтось наполегливо підбурював його до цього протягом цілого року.

Завершивши свідчення свідків, Джекліс важко промовив останні слова й перевів погляд на сторону роду Апето.

— Чи відомо вам, що останнім часом на сході з’явилося дуже багато молодих людей, які, піддавшись чиємусь підбурюванню, готові знищити власні родини заради отримання титулу чи посади?

— Яке це взагалі має відношення до теперішньої справи?! — спалахнув гнівом представник роду Апето. Джекліс із підкреслено серйозним виглядом схилив голову набік:

— Я просто хотів сказати, що таких випадків стало більше. Через хвилювання я мимоволі почав говорити про сторонні речі.

— Що за дурні жарти під час суду...!

— Хоча всі ті, хто безпосередньо керував викраденнями на місці подій, уже мертві, двоє найманих пробуджених та кілька інших пробуджених дивом залишилися живими. Я привів їх сюди на прохання Його Світлісті герцога Пелетти, тож чому б вам не вислухати їхні слова?

Ігноруючи обурення представників, Джекліс закінчив свою промову, і лицарі Пелетти вивели зв’язаних найманців-пробуджених. На них були накладені магічні обмеження та клятви, які повністю блокували можливість використовувати свої сили.

Вони навіть не могли підвести голови, тримаючись вкрай залякано, і почали говорити:

— Ми... ми не знали, хто саме був замовником людини, яка нас найняла. Його називали управителем, і він час від часу зв’язувався з «головним маєтком»... Іноді люди з головного маєтку приїздили особисто.

Вони описали ім'я та зовнішність управителя Апето, якого бачили, а також тих, хто прибував із головного маєтку. Лицарі Пелетти, які вивели їх, передали судді інформацію про найманців та службовців Апето, яку їм вдалося з’ясувати на основі цих свідчень.

— Ми щодня тремтіли від страху. Жоден із пробуджених, кого забирали до того «головного маєтку», так і не повернувся живим. Нам казали, що їх беруть для роботи, але кожному було очевидно, що це брехня!

Коли пробуджені, врятовані з Хартана, вигукнули це тремтячими від гніву голосами, інші пробуджені, які пережили куди гірші речі в прибудові маєтку Апето, підтримали їх ще гучнішими криками:

— На моєму тілі досі залишилося безліч тих ран! Деякі люди вмирали, ригаючи кров'ю, через наркотики, які їм насильно вводили, нібито для того, щоб викликати період тічки! І після всього цього ви смієте стверджувати, що нічого не було?!

— ......

Слухаючи сповнені люті й розпачу голоси пробуджених, урятованих від Апето, представники роду лише збентежено й розгублено відвертали голови. Поодинокі вигуки про те, що все це брехня, лунали слабко й швидко згасали.

Якби з самого початку вийшли й кричали лише самі постраждалі від викрадень, їхні слова можна було б легко списати на брехню й повністю заперечити. Проте все почалося з холодних і беззаперечних свідчень Ревліна, в чиїх жилах текла кров Апето, пройшло крізь інцидент у Хартані й дісталося цієї точки — наелектризована атмосфера в залі нагадувала прорвану дамбу, яку вже ніяк не можна було зупинити.

Те саме стосувалося й людей на трибунах. Те, що вони займали ці місця, означало, що вони мали відповідний статус і владу. За звичайних обставин вони б із високо піднятими носами дивилися на цих простолюдинів-невігласів, наче на чужі проблеми, проте зараз вони один за одним почали відчувати глибоке співчуття через розповіді Ревліна шан Апето та Джекліса Хартана.

Хоча їх набагато більше цікавив конфлікт між родом Апето та родом Діака, ніж самі історії постраждалих, цього було цілком достатньо.

З давніх-давен у визначенні тяжкості провини не було сильнішої зброї, ніж здатність викликати співчуття у тих, хто навколо. Юдер на мить згадав натовп на місці страти, який колись із криками радості розкидав квіти, навіть не замислюючись над тим, чи був його злочин правдою, а потім одразу викреслив цей спогад із голови.

Посеред цієї розпеченої до біла атмосфери, суддя знову виступив уперед:

— На цьому заслуховування свідчень завершено. Далі оголошується перерва, під час якої семеро верховних суддів обговорять, чи приймати вимогу Його Світлості герцога Пелетти щодо зачитування закритих доказів. Цього разу ніхто з присутніх не має права залишати свої місця.

— Що за нісенітниця!