Розділ 207

Юдер спостерігав за тим, як Кішіар, розправивши плечі, наближався йдучи ідеальним маршем. Сама його присутність випромінювала настільки колосальну велич, що все довкола вмить здавалося безмежно малим. Дивлячись на його невимушене обличчя з легкою, спокійною посмішкою, люди на глядацьких трибунах почали стиха гомоніти.

— Це і є той самий герцог Пелетта.

— Як і казали в чутках, його зовнішність справді...

— Подумати тільки, що він особисто з’явився сюди. Навіть герцог Апето не прийшов... Чи означає це, що він настільки впевнений у собі?..

Цей гомін, що хвилями котився з амфітеатру глядацьких місць, які оточували залу колом, міг би легко завадити будь-кому, проте Кішіар до самого моменту, поки не підійшов до свого місця, жодного разу не повернув голови вбік.

Нарешті, підійшовши до крісла, Кішіар зустрівся поглядом із трьома заступниками командира, які по черзі висловили йому свою повагу легким поклоном. Останнім, на кому зупинився його погляд, був Юдер, що стояв праворуч. Прийнявши вітання Юдера, Кішіар м’яко прошепотів тихим голосом, який могли почути лише ці четверо:

— Ви всі прийшли раніше, тож, мабуть, занудьгували, чекаючи на мене.

— Зовсім ні.

— Відтепер нудьгувати не доведеться. Оскільки весь цей час ми наполегливо готувалися, давайте подивимося, як усе мине.

Легко підмигнувши Юдеру, він сів на своє місце. Одразу після цього семеро верховних суддів також по черзі представилися і, оголосивши, що винесуть справедливий вирок відповідно до істини, зайняли свої місця.

Юдер уважно вдивлявся в обличчя суддів, які мали суворий вираз. Хоча їх представили як тих, хто сидить на цих місцях замість імператора, насправді далеко не всі вони були людьми, які діяли виключно з волі Його Величності. Хтось із них беззаперечно намагатиметься винести вирок лише на користь Апето, а хтось, можливо, діятиме за вказівкою зовсім інших сил.

Проте, якими б не були прихильності суддів, зрештою, у роду Апето не було жодного шансу виграти цей суд. Спокійне обличчя Кішіара, на якому грала посмішка, виражало абсолютну впевненість у такому результаті.

— Нехай перед світлом, що осяює справедливістю все суще, не залишиться жодної тіні. Бажаємо істинної слави, яка подолає брехню, що засліплює очі.

Один із жерців, надісланих із Головного храму, за традицією перед початком засідання підняв священне писання до святого символу й промовив коротку молитву.

— Судове засідання оголошується відкритим.

Після оголошення про початок уперед виступили двоє суддів, які вели цю справу, і коротко виклали суть інциденту.

Швидко пролунала вже всім відома історія, пов’язана зі вступом третього сина роду Апето, Ревліна шан Апето, до Кавалерійського Корпусу, і те, як через це Кішіар, узявши з собою лише кількох членів корпусу, відвідав маєток Апето. Далі мова зайшла про жахливу правду, з якою вони випадково зіткнулися того дня, та про підозри щодо протизаконних дій роду Апето, що й призвело через розслідування та звинувачення до теперішнього моменту.

— ...Таким чином, Його Світлість герцог Пелетта, користуючись повноваженнями командира Кавалерії, висловив вимогу щодо законного покарання для Ленора шан Апето та Белтрейла шан Апето, які скоїли цей жахливий злочин, а також для їхніх спільників та всього роду Апето, який знав про всі події, але свідомо замовчував їх.

Хоча це була історія, яку всі й так знали, і події, через які вони пройшли особисто, чути це з уст третьої сторони було досить дивно. Поки Юдер роздумував про минуле, один із верховних суддів підняв руку й наказав по черзі впустити перших свідків та представників, підготовлених обома сторонами.

— Першою починає сторона роду Апето.

Сторона роду Апето, проти якої Корпус Пробуджених висунув звинувачення, за традицією першою отримала можливість висловити свою позицію. Юдер перевів погляд на обличчя кількох людей, які виходили з кімнати очікування сторони Апето.

Представник, який мав висловити позицію герцога Апето, що сьогодні був відсутній через нібито погане самопочуття, та люди, які мали підтримати їхню думку, зайняли свої місця з надзвичайно зарозумілими та байдужими виразами облич.

Під сповненими цікавості поглядами присутніх, які вщент заповнили трибуни, вони проголосили клятву перед богом сонця говорити лише правду, після чого почали свою промову.

— Перш за все, ми хотіли б почати з заяви про те, що Його Світлість герцог Апето не має до цієї справи жодного стосунку.

«Як і очікувалося, першим ділом намагаються умити руки», — Юдер ковтнув холодну усмішку, дивлячись на обличчя представника, який говорив саме те, що він і передбачав.

— Хоча кажуть, що голова роду повинен нести відповідальність за все, що відбувається, нести відповідальність і особисто скоювати злочин — це зовсім різні речі. Ніхто не може стверджувати, що Його Світлість мав обов’язково знати про кожну дрібницю в межах свого роду.

Після цього він ще довго й нудно бурмотів свої доводи, суть яких зводилася до того, що все інше не має значення, а оскільки герцог Апето ні до чого не причетний, то й пов’язувати його з цією справою немає причин. Люди, які вийшли підтримати його думку, також просто повторювали схожі слова.

— До того як це сталося, рід Апето жодного разу не був замішаний у подібних інцидентах. Нам відомо, що за межами цієї зали ходить багато чуток про те, що вся ця справа — лише наклеп, спрямований проти Апето. Ба більше, хіба смерть другого молодого господаря Ленора, який є ключовою фігурою цієї справи, не сталася за надто дивних обставин? Оскільки зник єдиний голос, здатний розповісти правду, дехто, мабуть, дуже цьому радіє.

Один із них навіть відверто подивився на Кішіара, не вагаючись висловлювати уїдливі й витончені натяки. Кішіар лише злегка примружив очі й невимушено посміхнувся, проте заступники командира, які стояли позаду нього, були вкрай розлючені.

— Що цей... божевільний взагалі верзе? — щойно добродушний Стівер пробурмотів прокляття крізь зчеплені зуби, Евер стиснула й розтиснула кулаки, виказуючи зловісний рух, а обличчя Канни також почервоніло від гніву.

— Хіба можна отак просто говорити подібні речі?

Звісно, ні. Проте ніхто не висловив йому свого невдоволення. Лише суддя нижчого рангу з дещо ніяковим виглядом зробив зауваження, пояснивши, що «зазначене висловлювання виходить за межі свідчень».

Юдер холодним поглядом дивився на обличчя того, хто це сказав. Досі він не знав цього чоловіка, але з цього моменту збирався запам’ятати.

«Як там його звали?»

У будь-якому разі, було сказано, що він працює на рід Апето. Юдер дуже добре зафіксував інформацію про нього у своїй пам’яті.

Наступним, хто виступив, був колишній старший жрець Белтрейл шан Апето, з якого й почалася вся ця справа. Коли назвали його ім’я, багато людей навколо загомоніли. Юдер не одразу впізнав Белтрейла, коли той з’явився з кімнати очікування, сидячи в кріслі на колесах.

Белтрейл, який виглядав набагато старішим і жалюгіднішим, ніж у день їхньої останньої зустрічі, без упину дивився в порожнечу розсіяним поглядом і щось бурмотів під ніс. Попри те, що він був злочинцем, його не зв’язали мотузками, і він був одягнений у вбрання з дорогої тканини, проте його вигляд ні в кого не викликав захоплення, змушуючи присутніх лише насупитися. Звичайний жрець, який штовхав його крісло, заговорив замість нього:

— Як ви можете бачити, шановний Белтрейл зараз перебуває не в тому стані, щоб вільно давати свідчення. Однак, коли його запитують про події того дня, напрямок його слів завжди залишається незмінним.

Цей жрець стверджував, що прислужував Белтрейлу в той день, коли Кішіар привів членів корпусу до головного маєтку Апето. Оскільки він охороняв кімнату Белтрейла в маєтку, то особисто не бачив місця подій, проте в його довгій промові про те, яким видатним старшим жерцем той був, не відчувалося ні краплі щирості.

— Хоча через цей інцидент його й було відлучено від церкви, він є людиною, яка довгий час служила Головному храму та імперії. Через події того дня він втратив улюбленого племінника й став свідком смерті жерців, які були йому як діти, через що його серце зазнало глибокої рани. Я не розумію, як така людина могла завдати шкоди іншим.

Юдер подумав, що це справжнє щастя, що пробуджені альфи, яких тоді врятували, не чули цих слів особисто. Якби вони були тут, то, можливо, не зважаючи на залу суду, сталося б щось жахливе.

— Тоді я продемонструю це востаннє. Шановний Белтрейл, — звичайний жрець опустився на коліна перед Белтрейлом, який сидів у кріслі, і запитав:

— ...И-и... хе-хе...

— Шановний Белтрейл. Що саме сталося того дня?

— Того... того дня. Того дня...

— Будь ласка, скажіть слово на захист своєї невинуватості.

— Не... невинуватість. Невинуватість... Я... я... Кх-х... а...

Белтрейл, який досі лише бездумно повторював слова жерця, раптово з переляканим обличчям пустив слину й почав нервово сіпатися. Посеред цього його очі, що випадково помітили Кішіара, розширилися так, що ледь не луснули, і він раптом закричав, безладно розмахуючи руками й ногами:

— А-а-ах! П-пробуджений! Пробуджений! Монстр! Монстр!! Монстр!!

Слідуючи за поглядом Белтрейла, який без упину вигукував слово «монстр», усі присутні повернулися в бік Кішіара. Кішіар, підперши підборіддя тильною стороною долоні, що лежала на підлокітнику, байдуже спостерігав за його припадком.

— Монстр!

Зрештою, Белтрейл, розпачливо викрикуючи це єдине слово, був вивезений назад. У залі суду миттєво запанувала тиша. Тим, хто порушив цю німу паузу, був один із представників сторони Апето.

— Нам відомо, що за життя шановний Ленор також неодноразово стверджував, що не вважав цю справу чимось, що заслуговує на таке суворе покарання. Нам відомо, що записи досліджень Белтрейла були надані як докази, проте, чесно кажучи, якщо йдеться про дії щодо тих, хто на основі контракту добровільно погодився брати участь у дослідженнях за гроші, ми вважаємо, що це потрібно врахувати для пом’якшення вироку.

— Контракт? У вас є докази?

— Звісно, є. Будь ласка, поставтеся з розумінням до того, що нам знадобився час, аби знайти й зібрати їх якомога більше.

Сторона Апето передала судді великий стос контрактів.

— Шановний Белтрейл був людиною, яка з моменту першої появи пробуджених два роки тому весь цей час прагнула досліджувати їх. Він був видатним ученим, який з’ясував багато фактів про пробуджених і дав їм чимало назв. Він укладав дослідницькі контракти з пробудженими, виплачуючи їм натомість величезні статки.

— Видатним сміттям він був, — почув Юдер тихе бурмотіння Канни, яка стояла поруч. Завдяки цьому його напружені нерви трохи заспокоїлися.

Після цього довгі й розлогі виправдання роду Апето, спрямовані на те, щоб зменшити свою провину, нарешті завершилися, і на той момент минуло набагато більше часу, ніж очікувалося. Оскільки за традицією після закінчення певного часу належало зробити перерву, було оголошено про призупинення засідання на час, поки пересиплеться пісок у пісочному годиннику.

— Як і очікувалося, нічого особливого, — у короткому коментарі Кішіара, який підвівся зі свого місця, не відчувалося навіть найменшої реакції на спроби тих людей обмовити його. Юдер трохи заспокоївся від усвідомлення того, що слова жодного з них, включно з божевільним Белтрейлом, не змогли залишити на Кішіарі жодної подряпини.

— Тоді мені теж варто на деякий час зазирнути до кімнати очікування. Юдере, іди за мною.

— Слухаюсь.

Юдер залишив трьох заступників командира й пішов за Кішіаром у невеликий коридор ліворуч. Саме там розташовувалися кімнати очікування, де свідки та представники, які мали брати участь у суді, чекали й відпочивали. Коли вони відчинили двері й зайшли всередину, знайомі обличчя одночасно повернулися до них.

— Командире!

— Подумати тільки, що Його Світлість герцог Пелетта прийшов аж сюди...

— Я... я надзвичайно вдячний.

Девран і Ревлін підхопилися на ноги й одразу ж привітали їх із яскравими виразами облич, а звичайні пробуджені з Хартана та пробуджені, врятовані з маєтку Апето, дружно глибоко вклонилися. Юдер відчув легку радість, побачивши серед них Джекліса Хартана, виконуючого обов’язки лорда Хартана, який стояв із напруженим обличчям впритул до молодшої сестри Деврана.

«Подумати тільки, що він теж прийшов».

І серед лицарів Пелетти, які стояли в найглибшій частині кімнати біля дверей, наче охороняючи їх, з’явився Натан Цукерман.

— Ви прийшли.

— Нічого незвичайного не сталося, я сподіваюся?

— Так. Було кілька спроб проникнути всередину, але ми всі їх заблокували.

— А що там внизу?

Під залою суду був тимчасовий простір, де утримували злочинців, які були потрібні для суду, але мали перебувати під вартою. Натан, який зрозумів метафоричне запитання, одразу ж озвучив відповідь, яку хотів почути його господар:

— Ті, кого схопили в Хартані, також у повному порядку.

— Чудово. Я з нетерпінням чекатиму, — губи Кішіара вигнулися вгору, утворюючи посмішку.