Розділ 204

— Командире. Ви справді відправили записи досліджень до суду?

— Відправив. Судді мають бачити докази, чи не так? Щоправда, той результат, на який розраховує перший син, він навряд чи отримає, — відповів Кішіар з усмішкою, ніби це було саме собою зрозуміло.

«Я так і думав».

Юдер очікував чогось подібного. Кішіар, який раніше казав, що не збирається віддавати записи Ейшесу, навмисно закинув цю наживку, бо вже вжив певних заходів.

— Ви вилучили частину документів перед відправкою? Чи...

— І це також, але... я подбав і про дещо інше, — на обличчі Кішіара з’явився багатозначний вираз.

Юдер, бажаючи з’ясувати все напевно, запитав детальніше:

— Що саме ви маєте на увазі?

— По-перше, я вилучив записи спостережень за пробудженими, які стали жертвами експериментів. По-друге, немає сенсу залишати надії на те, що марення Белтрейла можуть бути корисними. Щоб у тих, хто читатиме ці записи, не виникало зайвих ілюзій, я замінив певні дані фальшивою інформацією.

Дослідження Белтрейла не дали жодного результату, якого той прагнув. Проте записи експериментів над пробудженими були занадто детальними й могли бути використані на шкоду іншим. Тому Кішіар без вагань пояснив, що прибрав їх.

— Якщо Ейшес прийме той факт, що ці дослідження були марною тратою часу, нічого не станеться. Але якщо він піддасться жадібності, то зіткнеться з дуже неприємними наслідками. Я вжив і інших заходів... але побачимо, як розгортатимуться події.

У минулому житті суд, що міг би викрити ганьбу Апето, так і не відбувся. Тоді Ленор став герцогом, і ці записи зникли, не побачивши світу. Але цього разу все інакше. Майбутнє було непередбачуваним, проте, дивлячись на таємничу усмішку Кішіара, Юдер чомусь зовсім не хвилювався.

— Якщо старший син прийме поразку свого дядька і шукатиме інший шлях, історія не повториться. Та хто знає, як воно буде.

Багато хто, навіть усвідомлюючи, що обраний шлях хибний і веде в нікуди, не може відмовитися від своєї жадоби. Юдер згадав радість Ейшеса від думки про володіння записами. Напевно, навіть бачачи крах Ленора та Белтрейла, він зрештою піде тією ж дорогою.

«І якщо він нічого не змінить, то знову помре».

Можливо, Ейшеса, який зараз передчуває перемогу, варто було б пошкодувати, але Юдер не відчував до нього співчуття.

— До речі, переглядати ці паскудні тексти та відфільтровувати їх було непросто навіть для мене, хоча я здатний прочитати й запам’ятати десяток книг за ніч. Здавалося, мій розум отруюється, — Кішіар різко змінив тему, ніби намагаючись розвіяти похмуру атмосферу.

Юдер відкинув думки про темне майбутнє Ейшеса і подивився на командира.

— Завдяки цьому пробуджені майбутнього будуть вдячні вам.

Відповідь була машинальною, але вона, здається, здивувала Кішіара. Він кілька разів кліпнув і засміявся.

— Хіба мені не має бути соромно за свої скарги після таких слів? Я просто зробив те, що мав. Не варто надавати цьому такого великого значення.

— Я не намагався надати цьому великого значення. Я просто констатував факт.

— ...

Кішіар, який усе ще сидів на дивані, відкинувши голову назад і дивлячись на Юдера догори дригом, раптом перестав усміхатися.

— Ти справді так думаєш?

— Так.

На мить запала тиша. Лише тоді Юдер помітив маленьку ранку на нижній губі Кішіара. Поки той усміхався, це було непомітно, але тепер подряпина притягувала погляд.

«А, це те, про що казав Джиммі...»

Чому він не залікував її? Можливо, деякі кавалеристи й не помітили, але хтось на кшталт Джиммі точно звернув увагу з першого погляду.

Всередині у Юдера щось йокнуло, і він відвів очі від тонкої червоної лінії. Тієї ж миті до його вух долинуло тихе зітхання Кішіара.

— Гм... Я завжди вважав, що добре вмію не змішувати роботу з особистим. Але з часом це стає дедалі важче.

Остання фраза була настільки тихою, що Юдер ледь її розчув. Він хотів перепитати, але якесь суперечливе відчуття підказало йому, що краще цього не робити. Кішіар коротко хмикнув, наче засміявся.

— Юдере.

— Так.

— Підійди-но ближче.

Миттєво м’яка атмосфера змінилася. Оксамитовий голос змусив Юдера знову згадати вчорашні події, які він так старанно намагався викреслити з голови.

Він мимоволі затамував подих і озирнувся назад. Це була рефлекторна дія. Натан Цукерман, який пішов за чаєм для Ейшеса, ще не повернувся. Жодних звуків чи присутності.

— Чому ти вагаєшся?

— ...Нічого.

Тільки переконавшись, що вони самі, Юдер зробив крок і підійшов впритул до Кішіара. Той, ніби чекаючи на це, простягнув руку.

— Нахилися до мене.

Юдер завагався, але замість того, щоб просто нахилитися, опустився на одне коліно. Коли він безшумно припав до підлоги біля крісла, пальці Кішіара торкнулися його нижньої губи. Дотик був легким, як пір’їнка, але чутливі губи відгукнулися гострим поколюванням.

Юдер мимоволі насупився, і Кішіар тихо засміявся, помітивши це.

— Ти весь день так ходив?

— ...Так.

— Мабуть, боліло.

— Все гаразд.

Він відповів ствердно, але звичної впевненості в голосі не було.

— Твій вигляд провокує на дуже погані думки, ти знаєш про це?

— ...

Юдер хотів було відповісти, що це стосується радше самого Кішіара, але замість цього, дивлячись на кінчики пальців, що пестили його губи, імпульсивно запитав:

— А ви, командире... чому ви не залікували свою рану?

— Гм?

— Ранку на губі.

— А, цю? — Кішіар повільно торкнувся іншою рукою своєї нижньої губи. Навіть цей простий рух змусив серце Юдера стиснутися від хвилювання. — Звісно, щоб пам’ятати.

Палаючий погляд зупинився прямо на Юдері.

— Що саме...

— Учорашню мить.

Раптом губи Юдера, до яких торкався Кішіар, наче обпалило вогнем. Не встиг він оговтатися, як у горлі пересохло, ніби він ковтнув гарячого піску. Від раптової спраги він мимоволі розімкнув губи, і Кішіар, наче чекаючи на це, нахилився до нього.

— ...

Цей поцілунок був коротким. Але таким же палким, як і вчорашній.

— Було боляче?

— ...Ні.

— Тоді можна ще раз.

Відповідь була помилкою. Щойно почувши її, Кішіар знову припав до його губ, злегка прикушуючи їх.

За мить Кішіар нарешті відсторонився. Юдер, не в силах витримати його сяючий погляд, тихо видихнув.

«...З глузду з’їхати».

Вчора він був напівп’яним від жару, але сьогодні він був при здоровому глузді, та все одно не міг тверезо мислити. Невже він настільки слабкий перед власним бажанням? Він ніяк не міг відірвати погляд від вологих губ Кішіара.

— Поки Натан не повернувся, думаю, цього разу нам обом справді потрібне лікування. Що скажеш?

Юдер побачив своє відображення в його очах. Зрештою, він не зміг відмовити.

__________________________________

— Ваша Високосте.

Кронпринц Качіан ігнорував голос за дверима, дивлячись у вікно. Але голос не вщухав, кличучи його знову і знову.

— Ваша Високосте кронпринце. Прошу, відчиніть. Мені сказали, що ви нічого не їли з учорашнього вечора. Я приніс ваші улюблені страви, тож, благаю, не виснажуйте своє дорогоцінне тіло.

«Ваша Високосте, Ваша Високосте». Зовні це звучало як турбота, але Качіан добре відчував, що насправді за цими словами ховаються гнів і роздратування. Він встав, намагаючись не слухати цей галас.

Єдиний слуга, що стояв поруч, тривожним поглядом стежив за кожним його рухом. Навіть цей відданий погляд, який Качіан цінував у всьому Палаці Сяйва, зараз його дратував. Власне, зараз його дратувало абсолютно все.

— Ваша Високосте... минуло вже кілька годин. Можливо, варто хоч трохи поїсти...

— Стули пельку, якщо не хочеш бути вигнаним геть.

— ...

Качіан пройшов повз слугу до великого красивого дзеркала в повний зріст. У Палаці Сяйва, де все зберігалося в незмінному старовинному вигляді, це дзеркало було чи не єдиною новою річчю. Це був єдиний предмет, який Качіан привіз із собою, коли став кронпринцом.

Він мовчки вдивлявся у своє відображення. Сяюче золотисте волосся, що так личило мешканцю імператорського палацу, обличчя, прекрасне, як квітка, тонкі підліткові руки й ноги. Кожна його риса була витонченою.

Окрім очей, що палали холодною люттю.

— Ти знаєш, хто подарував мені це дзеркало?

— Я чув... що це був герцог Діака, Ваша Високосте.

— Правильно, — кутики губ Качіана викривилися в усмішці. — Він надіслав його, щоб я щодня дивився на себе і не забував своє місце.

— ...Що?

Слуга здригнувся, перепитуючи, але Качіан нічого не відповів.