Розділ 194

— Досі ніхто не пропонував мені скористатися силою, яку я маю.

Чи справа в його тілі — у тому, що ніхто не наважувався просити про таке?

Юдер згадав розмову про посудину, яку чув раніше, і на мить докорив собі за надто безглузду пропозицію.

— Я не мав на увазі, щоб ви робили це ціною власного здоров'я. Пробачте за мою зухвалість.

— Ні. Насправді мені приємно. Відчувати, що хтось від тебе на щось чекає… це незвичне відчуття. Справді, минуло багато часу.

Пробурмотів Кішіар. Його довгі пальці ковзнули по незліченних безіменних шрамах над імператорським слідом. На відміну від позначених табличками слідів відомих майстрів, ці були лише подряпинами тих, хто залишився невідомим історії. Чому вони залишили їх тут, знаючи, що так і буде?

— Так. Колись… у дитинстві, я відчував неабияку лють. Я теж людина, тож хіба мені було легко змиритися з тим, що я повинен відступати й ховати свою силу? Коли на тебе ніхто не покладає надій, це означає, що ти й сам не повинен чекати від себе нічого, окрім виживання. Мені знадобилося багато часу, щоб прийняти це.

Життя без сподівань. Здавалося, ці слова стосувалися не лише його здоров'я, а й усього шляху, який Кішіар ла Орр мав пройти як герцог Пелетта.

Червоні очі хижака, звиклого до жорстокого стримування та терпіння — до того, щоб пригнічувати свій природний інстинкт діяти, — байдуже дивилися на вивітрені сліди меча.

— Навіть тепер, коли я можу звільнитися від цього, дивлячись на тебе, я усвідомлюю, що ні я сам, ні моє оточення досі не змінилися.

Тихий шепіт затих, і погляд Кішіара зупинився на обличчі Юдера.

— Саме тому ти мені потрібен. Юдер Айль.

У ту мить серце Юдера гучно тьохнуло.

— Я хочу, щоб ти навчив мене більшому. Ти напевно знаєш те, чого мені бракує, і те, що мені необхідно.

— ……

Юдер відчув, як накочує німа провина. Він лише грішник, що повернувся з небуття після низки дурних помилок, і він не вважав себе гідним того сильного почуття, що світилося в очах командира. Юдер похитав головою, придушуючи внутрішній біль.

— Я не впевнений. Я вже ваш помічник. Вам достатньо просто віддати наказ, тож я не розумію, про що «більше» ви говорите……

— Про те, чого не досягти самими лише наказами.

Кішіар тихо відповів і простягнув руку. Його пальці легко ковзнули по блідій щоці Юдера, а потім м’яко підняли його підборіддя, змушуючи зустрітися поглядами.

— Про те, чого я ще не знаю……

Про щось, що поки залишалося невідомим.

Саме про це говорив його погляд. Погляди зустрілися, і втекти було неможливо; напруга між ними дивним чином поглиблювалася. Раптом крізь звичайний коричневий колір очей, прихований магією, пробився заворожливий червоний відтінок.

Шкіра в місці дотику ставала дедалі гарячішою. Юдер відчув легке тремтіння, ніби його вабило цим жаром, і коли він тихо видихнув, пальці, що тримали його підборіддя, стиснулися трохи сильніше — аж до болю.

«Ах……»

Коли він оговтався від несподіваного болю, рука Кішіара вже відсторонилася.

«Що це щойно було?»

Що це за дивне відчуття тяжіння?

— Що ж. Я покажу тобі те, чого ти бажаєш, — промовив Кішіар, повернувшись до імператорського сліду. — Якщо на мене покладають надії, я маю на них відповісти. Я зроблю це.

— Що?

— Я про слід меча.

— Ви справді це зробите?

Юдер перепитав від подиву — відповідь прийшла так несподівано, що він миттєво забув про недавнє дивне відчуття.

— Але не зараз.

«У мене немає з собою дерев’яного меча, придатного для цього», — пробурмотів Кішіар, злегка поплескавши себе по порожньому поясу.

— Щойно ми закінчимо з судом проти дому Апето, я все одно збирався оголосити про володіння Божественним мечем, тож тоді обов'язково тобі покажу.

Божественний меч Орр. Згадавши про меч, який довгий час просто зберігався в кабінеті Кішіара, Юдер відчув, як у жилах закипає кров.

— Щодо Божественного меча……

— Це означає, що настав час відкрити ім'я його справжнього господаря. Час уже підходить.

— Ви впевнені?

Стати володарем Божественного меча було непросто. Навіть у минулому житті Юдер бачив, як багато людей полювали на Кішіара, хоча той і не виявляв великого інтересу до свого статусу господаря меча.

Проте це був найпевніший спосіб для Кішіара, якого досі багато хто ігнорував, миттєво утвердити свій авторитет.

— Якщо суд закінчиться на нашу користь, герцог Діака та кронпринц Качіан почнуть діяти відкрито. Тоді нам буде важко протистояти їм лише раптовими випадами, як раніше. Це частина плану.

Щоб протистояти ворогу, який перестав бути необережним, потрібна відповідна підготовка. Схоже, Кішіар досі притримував розкриття правди про меч як козирну карту.

— ...Я допоможу вам у всьому.

Юдер кивнув, і на обличчі командира знову з'явилася м'яка усмішка, наче він і не був серйозним хвилину тому.

— Тоді, може, закінчимо нашу прогулянку? Ми не пройшли ще й половини.

— ……Ви справді збираєтеся обійти всю цю довгу стіну?

— Звісно. Хіба ти хочеш змарнувати шанс отримати успіх, раз ми вже тут?

— Ви самі казали, що це лише міф.

Проте протест був знову легко проігнорований. Юдер зміг повернутися до Кавалерії лише після того, як пліч-о-пліч із задоволеним Кішіаром завершив це «тренування» під назвою відпочинок.

— Тобі сподобався сьогоднішній відпочинок?

— ……Наступного разу я відпочину сам, тож можете не турбуватися.

— Отакої. Тобі не сподобалося, тож наступного разу мені доведеться докласти більше зусиль.

Докласти зусиль у чому? Юдер навіть боявся питати. Він лише примружив очі, а Кішіар розсміявся, від чого настрій Юдера став ще похмурішим.

— Повертайтеся до себе.

— Так. Надобраніч, побачимося завтра.

Легко розкуйовдивши чуб Юдера, Кішіар зник на сходах, що вели до його кабінету.

«...Невже він мав на увазі "не розслаблятися" у такому сенсі?»

Схоже, після минулого разу йому справді сподобалося так жартувати. Юдер трохи постояв, поправляючи волосся, і зітхнув.

Це був справді дивний день. Якби хтось сказав Юдеру Айлю з минулого життя, що він вечерятиме з Кішіаром у старій корчмі, гулятиме нічними вулицями й вислуховуватиме від нього такі одкровення, він би ні за що не повірив.

«Коли я тільки прийшов сюди, я й не думав, що стану настільки близьким із Кішіаром ла Орром».

Спочатку це справді було так. Але як же так змінилася дистанція між ними? Юдеру було трохи ніяково через власну безпорадність — тепер він навіть не злився, коли той поводився з ним як із дитиною.

«Але той погляд... Справді не розумію, що це було».

Що це за дивне відчуття гарячого тремтіння, яке він відчув біля стіни зі слідом меча, коли їхні погляди зустрілися й наче застигли? Це тривало лише мить, і було важко зрозуміти, чи не здалося йому, але той жар усе ще відлунював у пам’яті.

Можливо, це також було те саме тяжіння між пробудженими з другою статтю, про яке йшлося в дослідженнях Белтрейла? Юдер мимохідь торкнувся свого підборіддя. Звісно, зараз він нічого подібного не відчував.

Наступного ранку, щойно розвиднілося, до Кавалерійського Корпусу завітали несподівані гості.

— Ми чули, що тут перебувають бійці Кавалерії! Чи можемо ми побачити кавалериста на ім'я Юдер?

Побачивши чоловіків у формі імперських солдатів, які прийшли з галасом, здивовані колеги знайшли Юдера й повідомили про візитерів. Вийшовши до входу в гуртожиток Корпусу Пробуджених, Юдер широко розплющив очі, побачивши Санза та Емона — солдатів, з якими він познайомився кілька місяців тому під час місії з вилучення червоного каменю.

— Санзе.

— Юдере! Давно не бачилися!

Санз, який володів здатністю бачити крізь предмети, помахав рукою. Його добродушна усмішка була такою ж, як і раніше.

— І ви тут, пане Емоне.

— Просто Емон. Який ще «пан», аж сироти по шкірі. У будь-якому разі, радий бачити, що ти в порядку.

Емон привітався, зморщивши ніс. Юдер повів їх до своєї кімнати. На вулиці чи в зоні відпочинку було занадто багато очей, і було б важко уникнути цікавих поглядів.

— Я мав би пригостити вас чимось, але в мене нічого немає. Вибачте.

— Та нічого! Все гаразд. Це ж ми прийшли без попередження, — Санз усміхнено похитав головою.

— Але такий раптовий візит… Щось трапилося?

— А, ми просто були серед тих, кого направили підтримувати порядок під час фестивалю. Перед поверненням я дуже хотів побачити тебе знову, тому розпитував дорогу й нарешті знайшов.

Слова Санза неабияк здивували Юдера. Він і не підозрював, що вони були частиною імперських військ, які перебували в столиці весь час фестивалю. Вони жодного разу не перетнулися.

— Я не знав. Якби знав, що ви тут, я б сам вас відвідав.

— Ми всі були зайняті. Ми з Емоном були приписані до різних місць. Я — біля П'ятої стіни, Емон — біля Шостої. Нас направили, щоб запобігти можливому руйнуванню пам'яток, тож ми майже не бачилися з іншими.

— Ось воно що.

Почувши відповідь Юдера, Санз раптом усміхнувся й притишив голос:

— Але знаєш, це саме по собі велика подія. Ти розумієш? Те, що нас, провінційних солдатів, обрали як тимчасову варту для охорони столиці — такого ще ніколи не було.

___________________________________

Маленька ремарка: раніше близько 25 розділ в перекладі ім'я Санз перекладалось як Сендз, але Тінь переглядаючи переклад початку замінила ім'я більш доречною транслітерацією. В майбутньому (як тільки з'явиться час) перші розділів 50 буде виправлено. Зараз Тінь переглядаючи їх береться за голову, бо темніє в очах від деяких деталей 🫠