Розділ 192

— Командире.

Цікаво, коли він прийшов? Юдер не відчув його наближення, що трохи збентежило, але як тільки Кішіар підійшов ближче, це відчуття миттєво зникло.

— Я добре чув і бачив, чим ти займався сьогодні весь день. Справді, ти ні хвилини не сидів на місці.

— Я відпочивав. І це було зовсім не важко.

— Отакої. Відколи це «не важко» і «відпочивав» стали синонімами?

— Можливо, ви прийшли, бо вам не сподобався мій план нових тренувань, який я сьогодні оприлюднив?

— Та де там. Навпаки, проблема в тому, що ти впорався занадто добре, — Кішіар усміхнувся, злегка розслабивши брови, і присів на краєчок довгого столу. — Це справжня дилема. Що мені робити зі своїм помічником, який навіть не знає, як відпочивати?

— Вам не потрібно нічого з цим робити. Краще скажіть, чи нормально вам самому отак розгулювати вже через день?

— Якщо ти так хвилюєшся, то, може, відпочинемо разом у спальні, як учора?

Юдер відповів із натяком на те, що сам Кішіар — запеклий трудівник, який часто працює майже без сну, тож не йому його повчати. Проте відповідь командира виявилася ще зухвалішою.

— Коли це ми з вами відпочивали разом?

— Двоє людей ведуть приємну розмову в спальні й не займаються більше нічим іншим. Зазвичай це і називають відпочинком.

— Для цього є дорнечніші слова — «відвідини хворого».

До того ж їхня розмова стосувалася переважно справ. Коли Юдер так відрізав, Кішіар тихо засміявся.

— Гаразд, твоя взяла.

Хоча він і сказав, що програв, енергія, яка йшла від нього, була веселою та м’якою. Юдер зусиллям волі відвів погляд від його обличчя і заговорив:

— Ви ж не прийшли сюди лише для того, щоб жартувати. Чому ви тут?

— Мені було цікаво, чи отримав ти другий подарунок, який я залишив у твоїй кімнаті.

Кішіар нарешті перейшов до справи. Юдер згадав про червоний носій, що зараз лежав у нього за пазухою, і кивнув.

— Так, я його знайшов.

Це був справді неочікуваний подарунок. Важко було описати словами той подив, який він відчув учора. Помітивши ледь невловиму усмішку та блиск в очах Юдера, Кішіар також задоволено всміхнувся.

— Сподобався? Я так і знав.

— Так. Я справді вдячний за довіру……

— Щоб купити цю новинку, двоє лицарів Пелетти по черзі стояли в черзі в столиці. На цей товар не приймають попередніх замовлень.

— ……Що?

Юдер на півслові забув, за що саме дякував.

— Кажуть, основна сировина — це фрукти, але секрет такого прекрасного кольору та смаку досі нікому не вдалося повторити. Цей виріб справді заслуговує на звання одного зі скарбів столиці. Я радий, що він припав тобі до смаку, не дарма готував його як нагороду.

— Ви про… цукерки?

— Гм? Це єдина нагорода, яку я давав. Хіба ти отримав щось іще?

Поглянувши на його невинну усмішку, Юдер на мить закліпав, а потім глибоко зітхнув.

«Значить, офіційно він збирається приховати факт передачі носія мені».

Зрештою, навіть якщо поряд нікого немає, ніколи не знаєш, хто може підслухати. Обережність ніколи не завадить.

— Ні. Дякую, я із задоволенням їх з'їм.

— Не обов'язково їх занадто берегти, але й з’їсти все за один день не можна. Зуби зіпсуються, тому я дозволяю тобі їсти не більше п'яти штук на день.

— ……Слухаюся.

Було трохи ніяково чути такі ніжні настанови, наче він маленька дитина, але що вдієш? Кішіар був командиром, а Юдер — його помічником.

Почувши незручну відповідь, Кішіар примружив очі в усмішці та підвівся.

— Тоді, може, підемо на пізню вечерю?

— Ви ще не їли?

— Ти ж теж ще не їв.

Юдер пропустив вечерю, бо давав консультації кавалеристам, але не було зрозуміло, чому досі не поїв Кішіар.

«Невже Натан Цукерман кудись відлучився?»

— Розумію. Але їдальня вже, мабуть, зачинена.

— Необов’язково їсти саме в Кавалерії. Навіщо, коли за межами території корпусу повно закладів.

Кішіар безтурботно відповів і злегка торкнувся браслета на зап'ясті. Тієї ж миті його обличчя та волосся почали розмиватися, і невдовзі він перетворився на чоловіка зі звичайним коричневим волоссям та непримітними рисами обличчя.

Тепер Юдер помітив, що він навіть не був у формі. Тільки зараз він зрозумів, що Кішіар планував це від самого початку, і відчув легке спустошення.

— Ви справді ретельно підготувалися.

— Я досить прискіпливий у таких справах.

Кішіар грайливо відбив слова Юдера і з веселим блиском в очах простягнув руку.

— Ти не відпочивав від самого ранку, тож хоча б вечерю варто провести спокійно. Я покажу тобі, що таке справжній відпочинок. Ходімо.

Він не залишив жодного шансу для відмови. Юдер подумки подякував долі, що не вдягнув сьогодні верхній одяг чорної форми, який найбільше впадає в очі, бо не збирався виходити з корпусу Пробуджених. Він поспіхом рушив слідом за Кішіаром, який крокував вперед легкою ходою.

Нічні вулиці всередині Сьомої стіни після закінчення фестивалю врожаю були безлюднішими, ніж раніше, проте атмосфера здавалася навіть світлішою. Кішіар, який легко прогулювався усіма короткими шляхами на території Імператорської гвардії, природно змішався з натовпом простолюдинів на вулиці й рушив уперед.

Слідуючи за ним, Юдер раптом прислухався до розмови п'яниць, що проходили повз.

— Кажу тобі, у домі Апето через ту справу повернули тіло молодого пана назад……

— Кажуть, і похорон скасували. Невже так ніколи й не поховають?

— Хіба ми, прості люди, знаємо, що на думці у вельмож, але той третій син справді неймовірний……

«А. Вони говорять про те, що сталося на похороні Ленора Шан Апето».

Юдер чув про це від самого Кішіара, який і став причиною зриву похорону, але його вразило, як швидко ці чутки розійшлися серед інших людей.

Поки Юдер замислився, дивлячись услід п'яницям, хтось схопив його за зап'ястя. Він підвів голову й побачив Кішіара зі зміненим обличчям.

— Обернувся, а тебе немає — я аж злякався.

— О, вибачте.

— На що ти так задивився, що аж ґав ловив?

— Та так, трохи задумався……

Він не міг сказати, що підслуховував новини про дім Апето, тому просто відвів погляд. Кішіар коротко хмикнув і подивився вбік. Його погляд зупинився на трьох п'яницях, що вже зникали за рогом провулка.

— Якщо ти хотів не вечеряти, а випити, міг би так і сказати.

— Ні, це не так.

— Усе одно пригощаю я, тож їж і пий те, що хочеш.

Хоч Юдер і заперечив, це не допомогло. Кішіар потягнув його за зап'ястя, змінюючи напрямок. Вони зупинилися перед старою корчмою, звідки лунав гучний сміх. Відчинивши двері під дерев’яною вивіскою, яка, здавалося, от-от розвалиться, Кішіар озирнувся і швидко знайшов вільне місце.

— Сідай.

— ……

Всередині було досить темно, бо світло було лише навколо столів із випивкою та на стовпах із ліхтарями. Пахло спиртним так сильно, що, здавалося, можна сп'яніти від самого повітря, але атмосфера була не такою вже й поганою. Поки Юдер інстинктивно перевіряв, чи немає серед відвідувачів небезпечних осіб, підійшов чоловік із зовнішністю розбійника у фартусі й гучно поставив перед ними два великих кухлі.

— Два пива. Щось іще?

— Нам потрібно чимось підкріпитися, тож неси смажене свиняче стегно по-південному. І якщо є інгредієнти — смажені боби.

Кішіар відповів природним жестом, і чоловік-«розбійник» оскалив зуби в усмішці.

— Чудове поєднання. Зараз принесу.

— Ми навіть не замовляли алкоголь, а нам принесли пиво, щойно ми сіли.

— Бо це єдине, що тут продають.

На слова Юдера, пробурмочені вслід чоловікові, спокійно відповів Кішіар.

— Схоже, ви тут часто буваєте.

— Аякже. Хто я, по-твоєму? Я ніде не проґавлю можливості розважитися. Я знаю майже всі заклади в столиці.

Кішіар засміявся, невимушено попиваючи пиво.

— Господар цього місця — колишній найманець, який охороняв торгові каравани. Він відкрив цей заклад завдяки своїм зв’язкам, тому вибір страв тут досить різноманітний. І випивка непогана.

— ...Ось як.

Юдер прожив значно довше за Кішіара, перш ніж померти, але навіть не знав про існування такого місця. Зрештою, у минулому житті він ніколи не відвідував подібні заклади разом із ним.

— Коли ви виходите розважитися вночі, то зазвичай приходите в такі місця? Навряд чи вам зручно приходити сюди самому……

— Звісно, я приходжу не сам, — коротко кинув Кішіар. — Тут є люди, з якими я маю зустрітися.

— Якщо люди, з якими треба зустрітися… О, ні, нічого.

— І це не нічні коханці.

Кішіар засміявся, ніби здогадавшись, про що подумав Юдер.

— Друзі. Або підлеглі. Або інформатори. Або ті, за ким потрібно поспостерігати. Людей, з якими треба зустрітися, завжди вдосталь.

— ……

Юдер був знову вражений тим, що серед названих категорій не виявилося жодного слова, на яке він очікував.

У минулому житті Кішіар також часто виходив кудись вночі, змінивши обличчя. Юдер лише одного разу запитав про мету його візиту, але після того, як отримав відповідь «не питай», він просто вирішив, що це нічні розваги, і зовсім перестав на це зважати.

Як теперішній Юдер відрізнявся від колишнього, так і тодішній Кішіар явно відрізнявся від теперішнього. Якщо згадати, тоді він точно тримав дистанцію і намагався відштовхнути Юдера.

Дивлячись на те, як зараз він відповідає на будь-яке запитання, на відміну від минулого, коли він нічого не пояснював, Юдер відчув чітку різницю, якої раніше не помічав, і від цього йому стало трохи дивно.

— Здивувався?

— ...Ні.

Юдер щосили намагався відігнати спогади минулого життя. Невдовзі принесли тарілку, повну їжі. Свиняче стегно, засмажене з великою кількістю прянощів по-південному, виявилося не таким важким на смак, як він очікував.