Розділ 187

Юдер трохи відсунув стілець назад і холодно змінив тему.

— У будь-якому разі, якщо я дізнаюся про щось нове щодо вчорашніх подій або стануться якісь зміни, я негайно вам доповім.

— Нехай буде так.

Кішіар коротко засміявся, ніби очікував саме такої реакції. Це не надто сподобалося Юдеру, але він з усіх сил намагався зберігати спокій, нагадуючи собі, що командир усе ще хворий.

— До речі, ти не чув, чому Таїс Юлман з самого ранку так наполегливо вимагає зустрічі зі мною? Мені передали, що він хоче щось сказати про силу червоного каменю, тож я збирався вислухати його пізніше.

— Ах, так. Це...

Щойно він відкрив рота, щоб відповісти, у пам’яті нарешті спливла причина, через яку Таїс Юлман був так збуджений.

«Точно. Я мав насамперед доповісти про те, що Алік пробудився».

Побачивши Кішіара в ліжку, Юдер так розхвилювався, що зовсім забув про це.

— Прошу вибачення, я запізнився з доповіддю. Сьогодні вранці Алік пробудився. Саме тому пан Юлман прийшов до вас.

— Той молодий маг, що вчора знепритомнів? Він пробудився?

Ця новина, здається, справді здивувала Кішіара. Він піднявся від подушок і запитав із серйозним обличчям:

— Це точно? Яка в нього здібність?

— На мою думку, це беззаперечно пробудження. Він може викликати воду, а оскільки раніше він не володів магією стихій, сумнівів немає.

— Якщо ти так кажеш, значить так і є.

Прийнявши відповідь Юдера, Кішіар знову розслаблено відкинувся на великі подушки.

— Маг, що став пробудженим. Я припускав, що такі випадки можливі, але не думав, що це станеться так близько від нас.

— Пан Юлман вважає, що Алік пробудився через тривалий вплив сили червоного каменю, поруч із яким він перебував.

— Логічно. Враховуючи, як зріс відсоток пробуджених серед солдатів імперської армії під час операції з вилучення каменю.

— Я подумав так само і сказав йому про це.

Кішіар злегка потер підборіддя і кивнув.

— Молодець.

— Пан Юлман, почувши це, висунув кілька нових гіпотез, пов’язавши той випадок із теперішнім. Думаю, вам варто обговорити це з ним, щойно вам стане краще.

— Я так і збирався... але, почувши твої слова, думаю, краще зустрітися з ним негайно.

Перш ніж Юдер встиг заперечити, Кішіар повністю підвівся з ліжка.

— Вибач, але чи не міг би ти принести мені одяг, що лежить он там?

— Командире. Вам не обов'язково пересилювати себе і зустрічатися з ним прямо зараз.

— Все гаразд. Поки ми розмовляли, мені стало значно краще — мабуть, від задоволення. Ця розмова допомогла більше, ніж десять ароматичних свічок для відновлення сил.

— Про що ви говорите...

— Навіть якщо не принесеш, я все одно перевдягнуся сам. Чи тобі більше подобається стояти там і просто милуватися моїм тілом? Розглядати тіло члена імператорської родини без причини — це злочин, що карається за неповагу, але тобі я дозволяю.

Кішіар усміхнувся, рішуче розв'язуючи пояс халата. Юдер відвернувся від грудей, що миттєво оголилися, і мовчки попрямував за одягом.

Поруч на видному місці лежав комплект одягу разом із піджаком форми, підготовлений так, ніби Кішіар у будь-який момент був готовий перевдягнутися, попри погане самопочуття. Побачивши це, Юдер засумнівався, чи справді командир «цінує своє тіло», як казав раніше.

— Спершу дай штани та сорочку. Піджак потім.

Юдер, дотримуючись вказівки, повісив піджак на руку, а інший одяг приніс до ліжка.

— Вам не потрібна допомога? — тихо запитав він, дивлячись у підлогу.

— Все гаразд, — пролунала сповнена сміху відповідь. — Я ж казав, що серед членів імператорської родини ніхто не вміє одягатися сам краще за мене. Проте... ти й далі будеш отак уникати мого погляду, хоча я сказав, що все гаразд?

Замість відповіді Юдер просто розвернувся спиною. На щастя, Кішіар більше не чіплявся і швидко перевдягнувся.

— Готово, тепер давай піджак.

Коли Юдер обернувся, Кішіар саме застібав останній гудзик сорочки. Юдер підійшов до нього ззаду, розправивши піджак кавалерійської форми, щоб той міг одразу просунути руки в рукави. Одяг здався Юдеру неймовірно великим — мабуть, тому що статура його власника була значно масивнішою за звичайну. Кішіар озирнувся і, ніби здаючись, злегка підняв кутики губ, пом’якшуючи погляд.

— Ти все одно це зробив, хоча я казав, що не треба. Дякую.

Коли він одягнув піджак і трохи поправив волосся, він повернувся до свого ідеального вигляду. Лише легка блідість видавала його недавню слабкість.

— Тоді виходимо.

Натан Цукерман, що стояв біля входу до кабінету, виглядав здивованим, побачивши свого господаря вже одягненим. Проте він лише зітхнув і впустив Таїса Юлмана, який усе ще чекав зовні.

— Командире! Ви нарешті прокинулися. Я так довго чекав!

Старий маг, що вбіг у кімнату, не приховуючи збудження, кинув короткий вдячний погляд на Юдера, який стояв за спиною Кішіара.

— Швидше вислухайте мене! Ви не повірите, але сьогодні вранці мій учень Алік...

— Пробудився. Я вже чув.

— Так, це так. Але головне не це, а...!

Кішіар вправно підвів збудженого мага до дивана і, вмостившись, почав уважно слухати. Чесно кажучи, Юдеру було важко зрозуміти всі ці цитати, терміни без пояснень та плутані пояснення, якими сипав старий, але Кішіар, здавалося, розумів геть усе.

— ...Тому, якщо ми знайдемо спосіб підтвердити цю здогадку, станеться щось неймовірне!

— Якщо все буде саме так, то справді.

— Ви теж так вважаєте, командире?! Тоді подальші дослідження...

— Перш ніж ми продовжимо, я маю дещо сказати.

У голосі Кішіара, який з усмішкою перервав мага, почулася така рішучість, що Таїс Юлман миттєво здригнувся. Його збудження, викликане жагою до досліджень, нарешті почало згасати.

— Я цілком вірю, що ви видатний дослідник і маг, але в цій справі найважливішим за все є взаємна довіра та розсудливість. Чи варто мені продовжувати довіряти роботу людині, чиї амбіції та азарт можуть знову взяти гору над розумом і наразити всіх на небезпеку, як це було вчора?.. Усю ніч я думав саме про це.

— Ваша Світлосте. Це...

Таїс Юлман, відчайдушно змінивши звертання, замовк, коли Кішіар злегка підняв руку. Старий маг відчув себе здобиччю перед хижаком, пригнічений авторитетом набагато молодшого герцога.

— ...Прошу вибачення. Я мав би спершу просити пробачення і запевнити, що такого більше не повториться, але через старість та азарт знову переплутав пріоритети.

Лише після того, як він ввічливо схилив голову в акті вибачення, тиск, що здавлював його, нарешті зник.

— Сподіваюся, подібне до вчорашнього більше не повториться. Окрім того, ми змінимо місце проведення досліджень. Також доведеться підписати новий контракт, і в майбутньому до досліджень можуть бути залучені додаткові люди. Ви не проти?

— Звісно, я не проти. Так... нам і самим буде спокійніше.

— От і добре.

М’яка, але небезпечніша за будь-яку зброю посмішка на мить промайнула в його червоних очах.

— Деталі обговоримо пізніше. Можете йти.

Таїс Юлман негайно підвівся, вклонився і поспіхом залишив кабінет. Дивлячись йому в спину, Юдер зрозумів, що той справді наляканий, і з полегшенням подумав, що тепер маг навряд чи знову вчинить щось безрозсудне.

— Командире. Тоді я теж...

— А. Ти затримайся на хвилинку.

Кішіар, який пильно дивився на двері, поки Таїс Юлман не зник, нарешті глибоко зітхнув і відкинув голову на спинку дивана.

— Натане. Принеси це разом із водою.

«...Це?»

Помітивши здивування Юдера, Кішіар ледь розплющив очі. У його погляді не залишилося й сліду тієї бездоганної строгості, з якою він щойно приймав Таїса Юлмана.

— Побачиш — зрозумієш. Це тобі.

— Ось, приніс.

Натан Цукерман повернувся, поставив перед Кішіаром склянку води з льодом, а Юдеру протягнув сувій паперу, перев’язаний стрічкою. Юдер на мить завагався, а потім розв’язав стрічку і почав читати.

Я, командир Кавалерійського корпусу Кішіар ла Орр, надаю помічнику Юдеру Айлю право призначати до п’яти прямих підлеглих та помічників на постійній основі. Критерій відбору обмежується лише членами Кавалерії, за винятком осіб у званні заступника командира. Решта залишається на розсуд Юдера Айля.

Скільки б він не перечитував, зміст залишався тим самим. Це був наказ, що давав йому право мати власних колег та підлеглих, які допомагатимуть йому в роботі.

— Командире. Це...

— Хіба я не казав, що дам тобі нагороду, якщо ти будеш слухняно відпочивати три дні? Попри вчорашні події, я вирішив дати її зараз як заохочення.

Юдер і уявити не міг, що нагородою буде щось подібне. Поки він розгублено дивився на папір, не розуміючи задуму, Кішіар тихо засміявся і махнув рукою.

— Хіба ти не намагаєшся завжди робити все самотужки, навіть більше, ніж тобі наказано? Я трохи подумав і вирішив, що краще додати тобі «рук і ніг», які допомагатимуть.

— Мені не обов’язково мати такі повноваження.

Проте його протест був миттєво відхилений.

— Тобі не обов’язково вирішувати прямо зараз, просто прийми це. І насправді є ще одна нагорода.

— Що?

— Дізнаєшся, коли вийдеш із медичного відділення і повернешся до гуртожитку.

— Думаю, це тобі сподобається більше.

Пробурмотів Кішіар із дивною посмішкою, від якої в Юдера знову з'явилося дивне почуття тривоги.