Розділ 180

Юдер бачив, як старий маг, що щойно дивився на нього, повільно повернув голову і з ще більшим подивом глянув на когось іншого. Це був не хто інший, як Кішіар ла Орр. Біля ніг чоловіка, який став у магічне коло замість знепритомнілого Аліка, люте й дике біле сяйво вмить утихомирилося й лагідно замиготіло.

— Мало не сталася біда.

Ігноруючи приголомшений погляд Таїса Юлмана, Кішіар звернувся до Юдера:

— Не знаю, що це було... але, схоже, тобі справді вдалося втримати силу червоного каменю. Чи я помиляюся?

Тільки тоді Юдер помітив, що з його правої руки все ще струменіє червоне світло. Він подивився на свій стиснутий кулак і повільно розтиснув пальці. Сяйво, що пробивалося крізь рукавичку та рукав, зникло, а червона енергія, яка до того завмерла, наче лід, знову почала дуже повільно циркулювати.

— Здається... так. Командире, ви взяли під контроль магічне коло?

— Так.

На щастя, завдяки тому, що кожен впорався зі своєю часткою роботи, вибуху вдалося уникнути. Коли Юдер з полегшенням повернувся до Таїса Юлмана, старий маг із виснаженим обличчям насилу промовив:

— Як це можливо... Хіба герцог Пеллета володіє не лише силою пробудженого? Це коло неможливо контролювати поодинці, якщо ви не маг, то як же тоді... До того ж, «це».

Коли він промовив «це», маючи на увазі Юдера, він не зміг підібрати слів і лише мовчки дивився на нього. Його обличчя виражало емоції, для яких не існувало назви.

— Таїсе.

Кішіар спокійно покликав його на ім’я.

— У мене багато претензій до вас через те, що в поспіху та жадобі до досліджень ви навіть не зважали на стан власного учня. Але зараз є важливіші справи. Я теж тримаюся не без зусиль, тож підніміться якомога швидше і завершіть роботу.

— А……

— Чи ви збираєтеся здатися зараз?

Забруднена борода Таїса здригнулася. Він важко підвівся, спираючись на землю, і почав хапати ротом повітря.

— ...Ні, пане.

Завдяки тому, що Кішіар одноосібно контролював магічне коло, робота пішла значно швидше, ніж раніше. Іншою причиною було те, що червона енергія, яку Юдер одного разу стиснув у руці, стала дивовижно спокійною.

Поки Таїс із шокованим обличчям мовчки завершував останні приготування, Юдер витирав рукавом холодний піт, що стікав по підборіддю. У нього все ще залишалося невимовне відчуття того, як він тримав і спрямовував ту червону силу у своїй долоні.

Що ж це було?

Нарешті Таїсу вдалося замкнути силу червоного каменю в останньому чорному камені. Побачивши це, Кішіар прибрав ногу з магічного кола і відійшов на кілька кроків. Біле світло, що до того було під ідеальним контролем, почало згасати, а разом з ним зникло і сяйво магічних кіл, що заповнювало простір.

Його обличчя, як і раніше, здавалося розслабленим, проте щоки були блідими, без жодної краплі крові. Тільки тоді Юдер остаточно переконався, що слова про «нелегкі зусилля» були правдою.

Коли все світло згасло, запала тиша, схожа на перебування на глибині під водою.

— Юдере. Поки що не прибирай бар’єр.

Кішіар почав віддавати накази, озираючись навколо.

— Натане. Перенеси непритомного назад і охороняй кошик із носіями сили. А ти, Канно...

— Слухаю.

Навіть без наказу «тепер твоя черга», Канна із зосередженим обличчям вийшла вперед. Юдер подивився на червоний камінь, що спокійно лежав перед ним. Тепер від каменю не відчувалося жодної сили, але варто було бути обережним.

— Командире, зачекайте хвилинку. Чи можу я спочатку торкнутися його, перш ніж це зробить Канна? Я не торкатимуся рукою, а лише злегка перевірю своєю силою.

Якби надійшла відмова, Юдер збирався торкнутися його рукою першим, але, на щастя, Кішіар лише на мить насупився і кивнув.

— Нехай буде так.

Юдер спрямував ще більше сили в бар’єр, що стояв перед усіма, а потім викликав тонкий потік вітру і спрямував його до червоного каменю.

— ……

Канна здригнулася — мабуть, у її пам’яті все ще був свіжим спогад про те, як камінь миттєво вивільнив потужну енергію, щойно його торкнулася сила пробудженого. Проте червоний камінь зустрів цей вітер спокійно, ніби справді став звичайним каменем. Коли на нього крапнули водою, реакція була такою ж.

Юдер подумки повільно порахував до десяти, і, переконавшись, що ніяких змін не відбувається, нарешті розслабив плечі.

— Перевірив. Здається, силу та камінь повністю розділено.

— Хух.

Канна видихнула, витираючи піт з чола.

— Тоді тепер моя черга. Чи можеш ти прибрати цей бар’єр переді мною?

Юдер прибрав воду, але залишив вітер. Канна, чиє обличчя злегка прояснилося, коли вона відчула лоскотання вітру на лобі, стала перед каменем завбільшки з долоню і глибоко вдихнула.

Юдер спостерігав, як вона повільно кладе кінчики пальців, від яких виходила легка димка енергії, на камінь. Щойно її шкіра торкнулася поверхні, Канна, яка стояла із заплющеними очима, сильно здригнулася, наче від удару блискавки.

— Канно?

— ……

— Канно Ванд.

Кішіар обережно покликав її на ім’я, але відповіді не було.

За мить тіло Канни раптово заціпеніло, наче дерев’яна колода, і вона почала падати назад.

— Канно!

Юдер встиг скористатися вітром, щоб її голова не вдарилася об землю, але Канна так і не прийшла до тями.

«Що, в біса, відбувається?»

Юдер поспіхом прибрав усі бар’єри, підбіг до дівчини й перевірив її стан. На щастя, вона дихала рівно. Кішіар, який наблизився так само швидко, опустився на одне коліно і обережно витяг червоний камінь із рук Канни. Його рухи були настільки природними, що Юдер не встиг його зупинити.

— Командире!

— Все гаразд.

Юдер покликав його, запізно схаменувшись, але, на відміну від Канни, Кішіар не знепритомнів. Він уважно покрутив камінь у голій руці, і на його обличчі промайнув холодний сумнів.

— Я нічого не відчуваю. Краще вважати, що причина втрати її свідомості пов’язана з використанням здібності.

— ……

— Спершу перенесіть обох непритомних до медичного відділення, а решта нехай йде за ними, щоб перевірити стан. Кошик із носіями віднесіть до кабінету командира, завтра оглянемо їх знову.

Юдер поглянув на Таїса, який виснажено розпластався на підлозі, і кивнув.

— ……Зрозумів. Я допоможу.

— Допомога не потрібна.

Проте відповідь Кішіара була рішучою.

— Я не можу доручити таку справу людині, яка сама має першою піти до медичного відділення. До того як ти підеш, чи можу я оглянути твій стан?

— Що?

Перш ніж Юдер встиг відповісти, Кішіар підійшов ближче, розстебнув його мундир і різко відгорнув край сорочки на плече. Поки Юдер внутрішньо ніяковів від того, що навіть бачачи цей рух, не знайшов моменту, щоб відсторонитися, на обличчі командира промайнув дивний вираз.

— ...На щастя, схоже, все не так погано, як я очікував.

Оголене плече зберегло свій природний чистий колір. Юдер зрозумів, що Кішіар пам’ятав про пляму, яка минулого разу поширилася до самого плеча після поїздки на схід, і хотів це перевірити.

— Вам не обов’язково було перевіряти це негайно.

— Як я міг цього не зробити, побачивши те, що щойно відбулося?

Юдер не знайшов, що відповісти на цю коротку репліку, і Кішіар за мить глибоко вдихнув, заплющив і знову розплющив очі.

— Біль є?

— Немає.

— Відповідай точно.

— Справді, все гаразд.

Відтоді, як Юдер відчув, що може впоратися з силою червоного каменю, він не відчував болю під час її використання. Так було і зараз. Навіть попри те, що він постійно тримав бар’єри навколо кількох людей, він використовував силу так само легко, як і до появи плями... ні, можливо, навіть плавніше.

Що ж насправді сталося? Юдер згадав це відчуття, яке досі здавалося нереальним, хоч він сам це зробив, і поглянув на Кішіара. Кішіар також дивився на нього, опустивши очі.

— Про те, як тобі вдалося придушити силу червоного каменю, я послухаю пізніше.

Схоже, Кішіар думав про те саме, що й Юдер.

— Спершу піднімайся і йди до медичного відділення. Одразу попроси священика Лусана про огляд.

— Зрозумів.

— Натане. Доручаю тобі відвести їх. Я сам огляну тут усе, тож ідіть негайно.

— Слухаю.

Вірний помічник і цього разу не висловив жодних сумнівів щодо слів Кішіара.

Юдер допоміг підвестися Таїсу, який був настільки виснажений, що не міг навіть говорити, і разом з Натаном Цукерманом, який ніс на руках обох непритомних, вийшов із підземелля. Перед тим як двері зачинилися, Юдер востаннє побачив незворушне обличчя Кішіара.

— Що це, в біса, таке?

Побачивши обличчя тих, кого принесли, Інон не зміг приховати свого обурення.

— Тільки-но відчув, як будівля здригнулася, і ось — спочатку нові пацієнти, а тепер ще й ті, хто вже звідси виписався, повертаються гуртом. Що ви накоїли?

— ……

Юдер проігнорував його докори, які той шепотів йому на вухо, щоб не почули інші, і перевів погляд на Канну, що лежала на сусідньому ліжку. Побачивши її бліде обличчя, наче вона просто міцно спала, він відчув важкість на серці.

— Ти мене чуєш? Я питаю, що ви накоїли!

— Червоний камінь.

Після короткої відповіді Юдера Інон миттєво замовк, міцно стиснувши губи.

— Це все через нього.