Розділ 179

Юдер зробив глибокий вдих і оглянув скриньку, в якій лежав червоний камінь. Коли він став прямо перед нею й зосередився, відчув силу, що, наче звір, скутий ланцюгами, вирувала й билася всередині.

«Навіть якщо його стримують такою кількістю магічних кіл… він незвичайний ».

Стиснувши й розтиснувши обидві руки в рукавичках, він поклав їх по обидва боки прозорої скриньки. Величезне підземелля наповнилося напруженням, що ніби кипіло в повітрі. Перед тим як відкрити скриньку, Юдер пошукав поглядом Кішіара.

Той стояв попереду, ніби прикриваючи Канну й Натана, і спостерігав за Юдером. Його поза з легко схрещеними руками могла здатися надто розслабленою, але напружена аура видавала, що він анітрохи не втрачає пильності.

Цього було достатньо. У ту ж мить їхні погляди коротко зустрілися.

– Юдер Айль.

– Так.

– Якщо вирішиш, що небезпечно — одразу відступай.

– Зрозумів.

Відповівши, Юдер одразу приготувався використати силу й повільно зняв верхню частину прозорої скриньки.

– …Хм. Ну як?

– Все добре.

Таїс Юлман, який обережно запитав, витер піт із чола з помітним полегшенням.

– Чудово, чудово. Стільки зусиль пішло на створення кіл — інакше й бути не могло! Тепер залишилося тільки по черзі переносити силу, Алік!

– Так, учителю.

– Активую наступне коло. Готуйся.

Найсильніший захисний бар’єр, що ізолював силу, зник, але тиск від червоного каменю вже не був таким сильним, як раніше. Юдер, не відводячи погляду від відкритого каменю, відступив на крок назад.

Таїс Юлман підійшов ближче до каменю й почав обережно читати заклинання. Його голос був настільки тихим, що слів не можна було розібрати. Коли до нього приєднався його учень Алік Пельгін, дивне відлуння їхніх голосів почало повторюватися, ніби луна, і від цього паморочилося в голові.

Разом із тим, як це відлуння ставало дедалі сильнішим, у якийсь момент синє світло, що вирвалося з-під ніг магів, почало переходити в магічні кола, які раніше були лише намальовані білим. Товсті лінії десятків кіл, що заповнили все підземелля, одна за одною загоралися, ніби перекидаючись полум’ям, створюючи справді величне видовище.

– Вау…!

Здалеку почувся тихий вигук Канни. Юдер також уперше бачив, як у реальності приводять у дію таку масштабну систему кіл, і не міг відвести погляду.

Нарешті всі лінії кіл з’єдналися в одне світло й засяяли, наче сотні й тисячі метеорів, що падають із нічного неба. З центрального кола під столом, на якому лежав червоний камінь, спалахнуло яскраве біле світло, огортаючи камінь.

Глухий тиск, якого не було чути вухами, але який відчувався так, ніби розривалося повітря, супроводжувався потужним поривом вітру. Юдер важко дихав, але не відводив очей від змін червоного каменю, затиснутого в білому світлі.

Біле світло, що виходило з магічних кіл, і груба енергія, що виривалася з червоного каменю, люто зіштовхувалися, перепліталися й ніби гарчали, намагаючись підкорити одне одного. Через те, що навіть під тиском такої кількості кіл сила каменю не піддавалася, піт струмками стікав із чола Таїса Юлмана й Аліка.

– Алік!

– Так!

На поклик учителя Алік різко махнув рукою, і кілька незрозумілих інструментів, розкладених на колах, засвітилися різними кольорами. У відповідь біле світло стало ще сильнішим і, ніби отримавши підтримку, насилу захопило енергію каменю, стягуючи її вгору.

– Успіх!

Червона енергія, яка до цього була менш помітною, стала яскраво-червоною й чітко видимою для всіх.

– Швидко, готуй носій!

Таїс Юлман простягнув руку, обливаючись потом, і Алік подав йому один із чорних каменів із кошика.

– Давай, заходь!

Старий маг, тримаючи чорний камінь, вигукнув майже божевільно й підняв руку. У відповідь біле світло, що тримало червону енергію, затремтіло, ніби кричало, і розпалося на безліч тонких потоків, що розлетілися в різні боки.

Серед десятків таких потоків Таїс Юлман вказав на один. Маленька частка магії, що вийшла з його пальців, зупинила цей потік і повільно притягнула його. Невдовзі чорний камінь почав реагувати на силу, що наближалася.

Коли червона енергія торкнулася його поверхні, вона закрутилася, ніби вода, що затікає в отвір, і зникла всередині.

– Кх…

Таїс Юлман, стискаючи зуби, подивився на чорний камінь, що став червоним, із коротким захопленням. Але швидко взяв себе в руки.

– Добре. Має вийти, як і очікували. Але не розслабляйся. Алік, витримаєш?

– Так.

– Тримайся. Те, що ми щойно зробили, доведеться повторити ще десятки разів.

Після цього вони почали діяти злагоджено, ніби багато разів це відпрацьовували: втягували червону енергію в чорні камені й складали їх назад у кошик.

Величезна сила поступово зменшувалася, ніби лист, який обривають по шматочку. Разом із цим змінювався і тиск у підземеллі.

Запаморочення, що тиснуло на голову, почало відступати, але чим менше ставало червоної енергії, тим сильніше світилося біле світло, через що повітря ставало все більш нестабільним.

«Він казав, що найнебезпечніше буде після того, як сила зникне… мабуть, через це».

Юдер нахмурився й повільно видихнув. Хоч енергія ще була затиснута білим світлом, розслаблятися було не можна.

– Алік! Очі відкрий! Ти мало не впустив камінь!

– Ви…бачте…

Алік Пельгін, який керував світлом разом із учителем і передавав камені, почав явно слабшати.

– Учителю… сила стала сильнішою… може, трохи змінити хід кола… і виграти час… інакше… я справді помилюся…

– Ні! Час нічого не змінить! Це лише зашкодить тобі!

– Але… я вже не витримую…

– Я ж казав тобі виспатися! У звичайному стані ти б витримав!

– Але…

Раптом його руки затремтіли.

– Кх…!

Червона енергія вирвалася з-під контролю.

– Ааа!

Алік упав назад, і кошик із чорними каменями перекинувся, розсипавши їх по колах.

– Чорт забирай!

Баланс миттєво зруйнувався. Червона енергія, що залишалася наполовину вільною, вирвалася назовні, ніби звільнившись із ланцюгів.

– Прокляття!

Таїс Юлман намагався сам утримати контроль, але не справлявся.

Юдер підняв обидві руки.

«Бар’єр».

Гострий вітер розділився й разом із водою створив захист, що накрив усіх. У той же момент сили, що заповнили простір, різко зросли, засліплюючи світлом.

«…Це…»

Це не просто зіткнення сил. Скоро буде вибух.

Навіть така сила не зможе його зупинити.

Що робити?

У цей момент із правої руки Юдера вирвалося червоне світло. Воно було таким самим, як енергія каменю.

Юдер перевів погляд між власною рукою й силою в повітрі.

Чомусь він відчув, що може до неї доторкнутися.

Не встигнувши це осмислити, він стиснув силу й ударив.

Ніби вдаривши у масивну стіну — біль пройшов крізь усе тіло.

Світ закрутився…

—————————————————

Коли він відкрив очі, він усе ще стояв у підземеллі.

Дві сили, що мали вибухнути, завмерли, ніби час зупинився.

Усі дивилися на нього.

На обличчі Канни, яка зіщулилася, застигло щире захоплення. В очах Натана Цукермана, який вихопив меч і закрив її собою, читалося рідкісне здивування. Алік Пельгін лежав непритомний. Таїс Юлман, який опустився поруч, дивився з приголомшенням.