Розділ 171

«І саме в той момент, коли позаду стоїть стільки людей і всі слухають…»

Тепер, коли всі вже почули слова Ревліна, ситуація неодмінно вийде з-під контролю. Усвідомлюючи, що надто легко дозволив йому говорити, Ейшес гарячково міркував.

«І без того кажуть, що напередодні суду особливо важливими стали союзи з іншими родами, і за лаштунками вже ведуться переговори. Якщо дім Діака почує цю новину, усе стане надто клопітним».

Але якщо слова Ревліна правдиві — проблема була ще серйознішою.

«Тоді… це означатиме війну».

Особисто для Ейшеса не мало великого значення, хто саме вбив Ленора — того огидного суперника. Навпаки, він був майже вдячний за те, що створено ситуацію, яка дозволить швидше захопити владу дому.

Але з точки зору роду все було інакше.

Чотири великі герцогські роди, які протягом довгого часу протистояли один одному, щоб влада імператора не стала надто сильною, після обрання спадкоємця престолу вже не були такими згуртованими, як раніше.

Рід Діака, який здобув перемогу, дедалі більше задирав носа, і три інші роди, включно з домом Апето, почали відчувати тривогу.

Учорашній союзник легко може стати сьогоднішнім ворогом. Зараз усе тихо, але що буде після того, як Качіан ла Орр зійде на трон?

Чи є гарантія, що рід Діака не спробує зламати крила іншим родам?

Саме через таку настороженість протягом останніх кількох років рід Апето активно відправляв людей до східних земель, де вплив дому Діака був сильним, щоб вивчати настрої та схиляти на свій бік молодих аристократів.

Ейшес не раз бачив, як герцог Апето турбувався про те, що станеться після сходження Качіана ла Орра на престол.

Якби герцог Апето був тут, він би повірив словам Ревліна одразу, навіть не перевіряючи їх.

Те, що на суді можуть розкритися кілька злочинів, скоєних родом, і це похитне їхнє становище, — не страшно. Ейшес не мав відношення до цієї справи. Якщо він, скориставшись скандалом, усуне батька та його людей і сам стане герцогом, усе можна буде швидко владнати.

Але якщо Ленора вбила не імператорська сторона, а рід Діака — це зовсім інша історія.

Поки він не стабілізує рід, йому найбільше потрібні були союзи з іншими родами та час.

Якщо ж рід Діака, маючи за спиною спадкоємця престолу, вирішить атакувати ослаблений рід Апето — чи зможуть вони відбитися?

У голові Ейшеса, який уже вважав рід Апето своїм майбутнім володінням, виник лише один висновок.

Якщо слова Ревліна правдиві — рід Апето не може просто так залишити цю ситуацію.

Поки Ейшес гарячково думав, він навіть не здогадувався, що Кішіар легко читає його думки.

«Як і очікувалося, йому навіть на думку не спадає, що кронпринц міг діяти сам».

Якби Качіан ла Орр уже розкрив, що все це зробив сам, і спробував встановити контакт, реакція Ейшеса була б зовсім іншою.

На щастя, принц цього ще не зробив, і Кішіар скористався цією прогалиною, щоб використати карту, яка опинилася в його руках.

Залишалося лише побачити результат.

— …Гаразд. У такому разі я сам подивлюся на лист і зроблю висновок.

Відповідь Ейшеса прозвучала саме тоді, коли він завершив свої роздуми.

Ревлін, ніби й очікував цього, простягнув листа.

— Це правильно. Кажуть, що отрута на листі майже вивітрилася, але ваше здоров’я слабке, тому будьте обережні.

Від цих слів Ейшес здригнувся і роздратовано розгорнув лист.

Усі погляди одразу зосередилися на його руках.

Глядачі позаду, забувши про пристойність, витягували шиї, намагаючись хоча б краєм ока побачити написане.

Невдовзі Ейшес шан Апето дочитав лист до кінця.

Його обличчя стало холодним і беземоційним.

— …Схоже, сьогоднішню похоронну церемонію доведеться скасувати. Прошу вибачення у всіх присутніх. Наш дім зв’яжеться з вами пізніше.

— Що ви маєте на увазі, перший пане?

— Невже це справді принц…? Тоді й рід Діака…

Ейшес повністю проігнорував вигуки людей храму і запитання аристократів.

Він глянув на тіло Ленора у відкритій труні.

— Заберіть цю труну і перевезіть її до головної резиденції роду Апето.

— Що? Не до храму, а до резиденції Апето?

— Саме так. Якщо хтось ще ставитиме дурні запитання — вважайте, що його вуха й рот зайві прикраси.

— Т-так! Зрозуміло!

Налякані робітники швидко закрили кришку труни з тілом Ленора і поспішили забрати її.

Ейшес, перш ніж повернути листа, довго дивився на Ревліна холодним поглядом.

— …Ти мав одразу повідомити мене або когось із родини, щойно отримав цей лист. Через тебе тепер буде ще більше галасу.

— А чому я мав це робити?

— Чому? Хоч ти й живеш десь в іншому місці, але все одно належиш до роду Апето. Ти знаєш, у якому становищі зараз рід, але все одно залишаєшся там. Тобі не соромно? Не думаю, що ти справді збираєшся стати членом Кавалерії.

Ревлін раптом засміявся.

— Сором, кажете. Ви знаєте, хьон? Це перший раз від мого народження, коли ми з вами так довго розмовляємо.

— І що з того?

Почувши різку відповідь, Ревлін демонстративно озирнувся навколо.

Минуло не так багато часу відтоді, як він залишив дім Апето і приєднався до Кавалерійського Корпусу, але цього вистачило, щоб зрозуміти, що це за місце.

Вперше у житті він міг вільно гуляти зовні та їсти серед людей.

Його вчили не дивитися навіть у бік грубих і брудних простолюдинів, але люди, яких він зустрів, виявилися дивовижно добрими.

Навіть Девран Хартуде, який через рід Апето пережив серйозні проблеми, спочатку був лише трохи похмурий. Але коли дізнався, що зробив Ревлін, став значно м’якшим і нічого більше не говорив.

Це було зовсім не схоже на людей роду, які могли вбити слуг через найменшу зміну свого настрою і казали, що таким дітям, як Ревлін, краще померти якнайшвидше.

Його коханий Ніон також не раз казав, що порівняно з домом Апето це місце — справжній рай.

Кожного разу, коли він бачив спокійний вираз Ніона, Ревлін дякував за той день, коли сам прийшов до Юдера.

— Я ніколи не відчував себе частиною роду Апето. Але зараз відчуваю, що саме тут моє місце. Навіть якщо я ніколи не стану повноправним членом Корпусу Пробуджених, я все одно не повернуся. Вважайте, що я просто помер.

— Що?

Ейшес був ошелешений.

Він не знав, як герцог Пеллета зумів переконати хлопця, але виглядало так, ніби той остаточно збожеволів.

— Ха. Тобі так сподобалося жити серед брудних простолюдинів. Якщо тобі подобається бути зрадником — я не буду тебе зупиняти.

— Дякую.

Ейшес здригнувся від його спокійної відповіді і різко розвернувся.

Він уже збирався піти, навіть не попрощавшись, коли його зупинив Кішіар, який усміхався.

— Ого. Я думав, розмова братів, які давно не бачилися, буде довшою. Ти вже йдеш?

— …Дякую за турботу, але в мене багато справ.

— Шкода. Коли я отримав листа, який ти надіслав раніше, мене вразило, що в цьому роді є людина з таким справедливим поглядом на несправедливі речі. Я сподівався одного дня поговорити з тобою особисто.

Погляд Кішіара змусив Ейшеса мимоволі здригнутися.

— Це… не ті слова, які варто говорити тут і зараз.

Ейшес згадав зміст листа, який сам надіслав Кішіару, і стиснув губи.

Кішіар лише усміхнувся.

— Ах, правда? Вибач. Але я не забуду, що завдяки твоєму сьогоднішньому розсудливому рішенню я зміг швидко позбутися неприємних чуток, які мене переслідували. Тож можеш звертатися до мене будь-коли. Мене й досі дуже цікавлять слова, які ти тоді написав.

— ……

— Можеш навіть прийти до Кавалерії й поговоримо там. Хто знає? Можливо, якщо ти відвідаєш Кавалерійський Корпус, як Ревлін, твоє здоров’я теж покращиться.

Коли пролунало слово «здоров’я», Ейшес помітно здригнувся.

Кішіар усміхнувся легко і безтурботно.

Ейшес був амбітною людиною, яка хотіла отримати владу над домом Апето. Але навіть він, здатний замислюватися про повалення власного батька, перед слабкістю свого здоров’я втрачав рівновагу.

Чи усвідомлює він, як настирливо дивився на здорове обличчя Ревліна?

Тепер, коли він це побачив, довго терпіти не зможе.

— …Зрозуміло.

Ейшес, майже не попрощавшись, пішов, спираючись на слугу.

Кішіар дивився йому вслід і відчув, що їм теж час повертатися.

— Ну що ж, тоді й нам пора. Усім дякую за роботу.

— Ні!

— Ми раді, що ви взяли нас із собою!

Ревлін і кавалеристи одночасно вигукнули, їхні очі сяяли.