Розділ 168

Оцінка, від якої Кіоле, якби почув, міг би збожеволіти від люті, але Юдер був згоден із цими словами, тож лише коротко відповів:

— Так. Не зважайте.

Не відомо, що саме в цій відповіді здалося смішним, але по обличчю Кішіара знову швидко ковзнула усмішка.

— Добре. Почувши це, я й справді відчуваю, що ти відновився й нічим не відрізняєшся від звичного себе. Ще цього ранку твій стан був настільки поганим, що я вперше подумав: а раптом хтось, проходячи проявлення другої статі, може опинитися на межі смерті.

— …Ви маєте на увазі мене?

Поки він був непритомний, у пам’яті не залишилося нічого, а за часом минуло лише півтори доби, тому слова Кішіара здавалися нереальними. На його ніякове перепитування Кішіар подивився так, ніби питав, чи той справді не вірить.

— Так. Мабуть, через те, що проявлення відбулося надто швидко, біль був жахливий. До того ж наклалася тічка, піднявся жар і посилився запах, але навіть тоді ти зовсім не реагував на дотики слуг.

— Я нічого не пам’ятаю.

— Для тебе це, мабуть, і на краще. Я кілька разів давав тобі жарознижувальні й знеболювальні ліки, але вони не діяли, тож згодом навіть розвів порошок понеси й дав тобі.

Понеса була травою з потужним наркотичним знеболювальним ефектом, яку застосовували лише для пацієнтів у стані надзвичайного болю. Її вирощування суворо обмежувалося імперським законом, тож дістати її було складно. Раз таке дали — значить, стан і справді був тяжким. Юдер розгублено схилив голову.

— Перепрошую, що змусив хвилюватися.

— Нема за що вибачатися через недугу. Навпаки, вибачитися хотів би я.

— За що вам вибачатися, командире?

Юдер підвів очі. На обличчі Кішіара проступила легка гіркота.

— Я знав, що під час проявлення ти насторожено й зі страхом ставишся до мене як до проявленого альфи. І все ж, прикрившись обставинами, зробив вигляд, ніби не помічаю цього, і привів тебе сюди.

Якби він сказав, що шкодує, що відправив його на завдання самого, Юдер відповів би, що це було його обов’язком і він ні про що не жалкує. Але почути таке він не очікував, і думки заплуталися.

— …Командире. Це…

То була не стільки настороженість до альфи, скільки уривки емоцій із попереднього життя. Та як це пояснити? Зрештою, ті спогади також були пов’язані з Кішіаром, тож цілком природно, що чоловік перед ним сприйняв це саме так. Коли Юдер не зміг одразу відповісти, Кішіар м’яко, але твердо продовжив:

— Можеш не відповідати. Це правда, що я був менш обережний, ніж зазвичай. Просто мене непокоїло, чи не вплинув мій контакт із тобою якось на твоє проявлення.

— Думаю… ні.

— Ми не можемо бути певні. Хоч це й наше тіло, але скільки всього ми про нього не знаємо.

В його погляді читалося безліч думок. Ніби він хотів сказати щось іще, але ковтнув слова й глибоко зітхнув.

— У будь-якому разі, добре, що жар спав і ти отямився без ускладнень. Сьогодні відпочинь тут, а завтра вирушимо до Кавалерії. Гаразд?

— Чи не можемо ми поїхати сьогодні?

Юдер обережно перепитав, згадавши, що саме це й хотів сказати, щойно побачить Кішіара.

— Проявлення вже завершилося, і мені не боляче. Ви казали, що похорон Ленора відбудеться завтра. Нема потреби затримуватися тут…

— Ні.

Відповідь пролунала негайно.

— Ти за один день пережив те, що інші переносять за декілька. І хочеш одразу повернутися без відпочинку? Тіло й здоров’я в нас одне — бережи їх, поки можеш.

— Але…

— Ти ж обіцяв, що більше не поводитимешся безрозсудно?

— ……

Ці слова змусили Юдера замовкнути. Кішіар із легкою усмішкою підвівся.

— Від одного зайвого дня світ не завалиться. І про похорон Ленора шан Апето тобі турбуватися не треба. Сьогодні відпочинь тут як слід, а після повернення — ще три дні відпочинеш.

— Командире.

— Це наказ, Юдер Айль.

Заперечення згасли на півслові. Юдер відчув, як довкола Кішіара збурюється величезна енергія, і водночас помітив тривогу в його червоних очах.

Побачивши цей погляд, як можна було вперто наполягати далі?

— Зрозумів…

— Якщо слухняно відпочинеш, потім отримаєш нагороду, тож не ображайся.

Яка ще нагорода, ніби він дитина. Юдер хотів відмовитися, але Кішіар уже підвівся.

— Мені час іти. Ти щойно прокинувся, напевно втомився. Відпочинь. Якщо щось буде потрібно — звертайся до слуг.

Він уже збирався вийти, коли раптом зупинився.

— А, до речі. Дві стіни ще залишалися закритими. Тепер можна все зняти.

Юдер, який ще від пояснення слуги цікавився тими ізоляційними стінами, нарешті наважився запитати:

— А навіщо їх узагалі встановили?

— Вони повністю відокремлюють простір і не дозволяють наслідкам будь-чого всередині вийти назовні. Твій стан під час проявлення був настільки поганий, що я наказав їх підняти про всяк випадок.

Відповідь була чітка, але лишалося ще одне питання. Помітивши це, Кішіар усміхнувся.

— Ти думаєш, чому такі стіни взагалі тут є?

— …Не можу заперечувати.

— Вони встановлені не лише тут. Є ще в кількох палацах імператорського комплексу. Вони стоять дуже давно, призначення одне — стримувати й ізолювати силу, що переливається через край.

Його погляд спокійно зупинився на двох ще закритих стінах.

— Я не знав.

— І не повинен був знати. Сам факт їхнього існування — таємниця.

— І ви показуєте це мені?

— Якщо я не довіряю своєму помічникові, який ризикував за мене своїм життям, то кому ж тоді довіряти?

В його очах на мить майнула дивна, майже іронічна усмішка.

— І навіть якщо ти розкажеш комусь про ці стіни, навряд чи хтось вважатиме це надзвичайно цікавою інформацією. Зрештою, це… просто стіни.

Просто стіни. Слова звичайні, але з дивним післясмаком.

Юдер повільно заговорив:

— Тоді ця сила, що переливається…

— Ти, мабуть, уже здогадався. Мої здібності, м’яко кажучи, не зовсім пересічні.

Якби таке сказав хтось інший, це прозвучало б як зухвалий жарт. Але від Кішіара це не здавалося смішним. Майстер і власник божественного меча, священа сила й здібності пробудженого — якщо це не видатні сили, то що тоді?

— Але навіть із такими здібностями в дитинстві контроль неідеальний. І можна наробити лиха, як це часто буває з магами новачками.

Історії про юних магів, які не вміють керувати силою, відомі ще з казок і легенд.

— Тому ці стіни були найкращим рішенням — для мене й для інших. Можна сказати, вони були мені майже як друзі дитинства.

З усмішкою він востаннє подивився на стіни.

— А тепер справді відпочинь. Запах уже майже зник, тож після сну все остаточно мине.

— Так, зрозу…

Юдер раптом завмер.

«Стривай… запах?»

Він різко озирнувся, але Кішіар уже вийшов. Лише трохи зсунуте порожнє крісло лишилося як доказ його присутності.

Надто швидко.

Юдер замислено дивився на нього й раптом зрозумів: крісло стояло так, ніби його поставили спеціально, щоб можна було відразу підвестися й піти.

«До речі…»

Можливо, продуманим було не лише це.

Якщо він справді хвилювався, що контакт із ним вплинув на проявлення Юдера, то чи було необхідно сидіти так далеко й передавати лист за допомогою магії левітації? Кішіар жодного разу не підійшов ближче.

Юдер підніс руку й понюхав себе. Але, як і завжди, власний запах важко відчути. І запах проявленого другої статі — так само.

Та, зважаючи на поведінку Кішіара, висновок напрошувався сам.

«Невже цього разу запах справді залишився…»

У попередньому житті Юдер був відомий як недо-омега без запаху й без тічки. Можливо, саме тому він майже не відчував запахів інших проявлених другої статі й не піддавався їхньому впливу. Але він знав, що не всі такі.

Якщо запах справді залишився, для проявленого альфи Кішіара він мав би бути доволі подразливим. І все ж той жодного разу не змінився в обличчі.

Вражаючий контроль.

Юдер опустив погляд на долоню й повільно стиснув її в кулак.